У цивільній історії Японії проглядаються три великих періоди: 1) патріархальне первіснообщинне суспільство, 2) феодальне суспільство (середина VI ст. – середина XIX ст. н.е.), 3) період Нової та Новітньої Японії ( із середини XIX ст.).
Усередині другого періоду розрізняють ранній феодалізм (династії Асука, 552 – 645; Нара, 645 – 794; Хеян, 794 – 1185), зрілий феодалізм (династії Камакура, 1185 – 1333, і Муромоті, 1333 – 1578) і пізній феодалізм (династії Мамояма, 1573 – 1614, і Едо, 1614 – 1869).
У світоглядному відношенні перший період – добуддистський, а другий і третій – буддистські.
Добуддистський період.Перший час Японія у своєму культурному розвитку значно відставала від Китаю. Тому, починаючи з I ст. н.е., Японія зазнавала сильного впливу тоді більш зрілої, ніж японська, китайської культури періоду династії Хань (206 р. до н.е. – 220 р. н.е.) і культури наступних династій. У 405 р. Японія, все ще не маючи писемності, приймає як офіційну
китайську мову і китайську писемність. Із приходом корейських і китайських переселенців у Японію проникає конфуціанство.
Але світоглядом рядових японців залишається рання японська міфологія. Вона збереглась у писемній пам'ятці VIII ст., відомій під назвою «Кодзікі» («Записки стародавності»).
Для древньої японської міфології характерний культ природи (натуризм) і її одушевлення (анімізм). Центральне місце в поклонінні природі посідає культ Сонця.
Поклонялись, однак, і Місяцю, і стихіям у їхніх різних проявах. А також деревам, квітам, джерелам і т.д. Вся природа населялася духами гір, рік, дощу, вітрів, дерев... Це натуризм.
Синто. (Синто – Шлях богів). Традиційний японський культ синто виник як синтез японського анімізму й шаманства. Синто – поклоніння сонму богів. Головне божество Аматерасу (наголос на першому складі) – богиня Сонця. Сонце уявляється володаркою небес зі своїм царським двором і радою богів. З'явилися синтоїстські храми. Релігійних зображень у них не було. Для синто характерний культ імператора (теніо) і його предків (теніосум). Династичний синтоїзм – культ, який відправлявся імператорською родиною, як такою, що як перебуває в родинних стосунках з богами. Храмовий синтоїзм – культ різних богів у храмах. Домашній синтоїзм – культ богині Аматерасу з її кіотами (від грецьк. kibotos – ящик, ковчег) з різними священними предметами. Народний синтоїзм містить уявлення про домовиків і т.д.
Тільки в 1945 р. церква в Японії відділилася від держави і був скасований культ імператорів. Тепер династичний культ – особиста справа імператорської родини. Сьогодні в Японії близько 10 мільйонів неосинтоїстів.
«Кодзікі». «Кодзікі» – священна книга синтоїзму. У першій частині «Кодзікі» описується споконвічний стан світу як стан хаосу, далі, відокремлення неба від землі. Цей початковий період пов'язаний з першою трійцею божеств, які перебувають у прихованому стані.
Друга частина «Кодзікі» оповідає про конфліктуючу між собою пару богів Ідзанагі (чоловіче божество) і Ідзанамі (жіноче божество), що відповідно персоніфікують творення, добро і світло та руйнування, смерть і тління, а загалом загробний світ як світ скверни.
Ідзанагі породжує бога Місяця Цукуемі, богиню Сонця Аматерасу та бога водної руйнівної стихії Сусаноо.
Конфлікт між Ідзанагі й Ідзанамі повторюється як конфлікт між Аматерасу й Сусаноо.
Боги сходять на Землю й рідняться з людьми.
Японія – країна восьми великих островів – створена Ідзанагі й Ідзанамі.
Буддистський період. Уцей період державною релігією Японії стає синтоїзм.
Разом з тим у 552 р. в Японії дістає офіційне визнання й буддизм у його північному різновиді – у формі китаїзованої махаяни.
Буддизм проникає в Японію з Китаю через корейський півострів. Вище вже говорилося про те, що в 405 р. Японія приймає як офіційну мову китайську. В Японію приїжджають китайські та корейські архітектори, скульптори, живописці. Будуються буддистські монастирі. Зі своєї сторони японці починають відвідувати Китай. У 607 р. до китайського двору прибуває японське посольство. У Китай посилають японців як студентів.
У 645 р. державна власність на землю перетворюється на власність окремих феодалів («переворот Тайка» – початок династії Нара).
У другій половині IX ст. з'являється власна японська писемність, яка змінює китайську (правда, китайська мова залишається мовою історичних, юридичних і теологічних документів). У 894 р. до н.е. зв'язок Японії з Китаєм припиняється.
Китаїзований буддизм японізується. Боги Синто витлумачуються як частина буддистського пантеону.
Виникає якесь Ребо-сінто (двочастинне синто). Богиня Сонця Аматерасу прирівнюється до Будди Вайрочани, який посів головне місце в езотеричному пантеїстично-моністичному буддизмі, який вчив, що всесвіт – прояв духовної і матеріальної субстанції Будди Вайрочани. У цьому різновиді буддизму обряди мають містичний характер. Вони розглядаються як спосіб установлення містичного союзу з Буддою. Головне полягає в досягненні містичного відчуття вічності Будди.
Езотеричний буддизм був представлений двома сектами: Тендай (запозичений з Китаю в VII ст.) і Сінгон (походить від тантрійського буддизму Центральної Азії).
Державна влада прагнула послабити вплив буддизму.