Протагор

 

Життя і праці. Акме Протагора припадає на 84-ю олімпіаду (444 – 441). Це означає, що Протагор народився в 80-х роках V ст. до н.е. Отже, якщо прийняти третю версію дати народження Демокріта, то Протагор був старший від нього на чверть століття.

Однак цьому суперечить поширена у стародавніх греків легенда, відповідно до якої саме Демокріт прилучив Протагора до освіти, а потім і до філософії. Відповідно до цієї легенди, батько Протагора був багатою людиною, і сам Протагор, як і Демокріт, спілкувався з перськими магами під час походу Ксеркса в Елладу. (Але Протагору тоді було чотири роки, а Демокріту, навіть якщо прийняти першу версію дати його народження, – біля десяти років). У молодості Протагор промишляв ремеслом носія дров (це суперечить відомостям про багатого батька). Демокріт, випадково побачивши Протагора з величезною в'язкою дров на спині, зацікавився, як тому вдалося охопити дрова однією короткою мотузкою і тримати їх у рівновазі. Демокріт доглянув тут геометричний розрахунок і прийшов у замилування від дотепності й спритності цієї неосвіченої людини. Він сказав: «Дорогий юначе, оскільки в тебе видатні здібності робити все добре, то ти можеш зробити разом із мною більш

значні й кращі справи» (Л LXX). Демокріт наблизив Протагора до себе і навчив його філософії. Така легенда.

Однак ця легенда суперечить самій собі. Неясно, чому син багатія, що спілкувався з магами, виявився неосвіченим носієм дров. І неясно, як Протагор міг виявитися значно молодшим від Демокрита. Більш ясно, однак, що Протагор і Демокріт – земляки. Справа відбувалася в Абдерах. Правда, місцем народження Протагора вказують і іонійське місто Теос.

Протагор був професійним викладачем риторики і еристики – мистецтва мовлення і мистецтва суперечки. Він одним із перших став брати гроші за навчання філософії. Протагор об'їхав всю Елладу. Був він і у «Великій Греції», де написав закони для міста Фурії. В Афінах, де Протагор був двічі, з доручення Перикла він розробив проект нової конституції, однак незабаром був схоплений і засуджений до страти. Причиною послужила його книга «Про богів», яка була конфіскована й привселюдно спалена. Зрештою Протагора вигнали з Афін. Він потонув у Мессинській протоці на шляху з Південної Італії в Сицилію.

Протагору належало понад десяток творів. Серед них «Про сутнє», «Про науки», «Про державу», «Про богів», «Дебати, або Мистецтво сперечатись», «Істина, або спростовуючі промови». Жоден з них до нас не дійшов за винятком лише невеликих фрагментів. Найважливішими джерелами наших знань про Протагора і його вчення є діалоги Платона «Протагор» і «Теетет» і трактати Секста Емпірика «Проти вчених» і «Три книги пірронових тверджень». У цих трактатах прослизає коротка, але разом з тим абсолютно незамінима характеристика найважливіших моментів світогляду Протагора.

Онтологія.В основі релятивізму Протагора, його вчення про відносність знання лежать певні уявлення про світ. Протагор – матеріаліст. За Секстом Емпіриком, Протагор вважав, що «основні причини всіх явищ перебувають у матерії» (Секст Эмпирик. Соч. В 2 т. Т.2. М., 1976. С. 252. Далі – СЕ. 2. С. 252). Але головна властивість матерії, за Протагором, – не її об'єктивність і не наявність у матерії якогось закономірного первня, а її мінливість, плинність. У цьому Протагор опирався, очевидно, на Кратіла, який украй односторонньо витлумачував гераклітівську діалектику, доглянувши в ній тільки один крайній релятивізм. Якщо Геракліт стверджував, що в ту саму ріку не можна ввійти двічі, тому що на того, хто входить течуть усе нові води, що не можна двічі доторкнутися до однієї й тієї ж смертної сутності, то Кратіл стверджував, що в ту саму ріку не можна ввійти й один раз. Протагор поширив цей принцип абсолютної мінливості матерії і на пізнаючого суб'єкта: постійно змінюється не тільки світ, але й сприймаюче його одухотворене тіло. Тому Секст Емпірик продовжує: «Ця людина

говорить, що матерія плинна, і при плині її на місці втрат її виникають безперервні поповнення, і сприйняття перемішуються та змінюються, з огляду на вік і інший устрій тіл» (Там же). Отже, як суб'єкт, так і об'єкт неперервно змінюються. У цій тезі перше онтологічне обґрунтування Протагором релятивізму софістів.

Друге обґрунтування полягає в тезі про те, що ніщо не існує саме собою, а все існує і виникає лиш у відношенні до іншого. Цей відтінок релятивізму Протагора Платон виразив так: «Ніщо не є самим собою, але все завжди виникає у зв'язку з чимось» (157 В).

Третє обґрунтування релятивізму полягає в тезі, відповідно до якої все зміняються не як завгодно, а так, що все існуюче у світі постійно приходить у протилежне собі. Тому всяка річ містить у собі протилежності. Уточнюючи цей висновок, Аристотель би сказав, що одна протилежність перебуває в речі актуально, а інша – потенційно. Але в часи Протагора філософи ще не з᾽ясували наявність двох видів сутнього – актуального і потенційного, а тому теза Протагора, що сходить до діалектики Геракліта, могла здаватися правдоподібною.

Гносеологічні висновки. З усіх цих онтологічних принципів релятивізму Протагор зробив сміливий гносеологічний висновок. Якщо все змінюється і переходить у протилежне собі, то про кожну річ можливі дві протилежних думки. Діоген Лаертський повідомляє, що Протагор «перший сказав, що про всяку річ є дві думки, протилежні одна одній» [ДК 80(84) А1], чим, відповідно до Климента, дуже вплинув на розвиток еллінського світогляду: «Ідучи по стопах Протагора, елліни часто говорять, що про всяку річ є дві думки, протилежні одна одній» (А 20).

Багато в чому це вірно й дотепер. У повсякденній мові ми говоримо: «з одного боку» і «з іншого боку». Але все-таки необхідно при цьому вирішити, яка зі сторін провідна, головна, визначальна. Інакше ми скотимося на позиції релятивізму й агностицизму. Протагор ішов саме в цьому напрямку. Абсолютизувавши наявність у будь-якій речі й у будь-якому процесі двох протилежних сторін і тенденцій та прийшовши до переконання про можливість двох протилежних думок про річ або процес, Протагор зробив надмірний висновок про те, що «все істинне».

Це твердження Протагора було піддане критиці з боку Демокріта, Платона й Аристотеля. Демокріт і Платон заперечували Протагору, підкреслюючи, що твердження «будь-який плід уяви є істинним» обертається проти самого себе. Адже «якщо будь-який плід уяви є істинним, у такому випадку і та думка, що не всяка уява істинна, оскільки вона приймається уявою, буде істинною, і в такий спосіб твердження, що всяка уява істинна, стане неправдою» (А 15). Аристотель у «Риториці»

писав: «[Справа Протагора] є неправда й неістина, а гадана правдоподібність, і [їй немає місця] в жодному мистецтві, крім як у риториці та еристиці». Протагор учить «робити найслабшу промову найсильнішою» (II 24).

Однак ці заперечення не збентежили б Протагора. Він, так би мовити, релятивіст у квадраті. Сенека повідомляє, що Протагор у своєму вченні заходив так далеко, що й сам стверджував, що однаково можна говорити «за» і «проти» не тільки про всяку річ, а й про те, що про всяку річ можна однаково говорити «за» і «проти», тобто Протагор допускав, що його теза про те, що про одну й ту ж річ можливі дві протилежних думки, істинна не більше, ніж протилежна теза про те, що про одну й ту ж річ не може бути двох протилежних думок. Але це вже нісенітниця, тому що останнє перекреслює перше. Сказати, що однаково істинне судження «ця стіна біла» і «ця стіна чорна, або не-біла», тому що ця біла стіна поступово стає брудною, ще можна. Але назвати однаково істинними судженнями: «істинно, що можна сказати, що "ця стіна біла" і "ця стіна чорна, або не-біла" і "істинно, що цього не можна сказати, тому що стіна або біла, або чорна, не-біла"», – зовсім інша справа. Тут ми вступили вже у сферу законів мислення, а не законів буття. Буття може бути і таким, і таким, але мислення про буття може бути тільки певним і однозначним, хоча б навіть умовно. Ми не можемо мислити рух, не зупинивши його.

Головна теза Протагора.Однак головне у Протагора не твердження того, що все истинне, оскільки про кожну річ можливі протилежні, взаємовиключні думки в силу перетворення всього в протилежне собі. У такій ситуації людина не може орієнтуватись у світобудові. Треба вибирати між двома протилежними думками. Цей вибір людина робить, приймаючи одну думку й відкидаючи протилежну їй. Людина вільна. Із цих, як здається, міркувань і випливає знаменита теза Протагора, що міститься в його «Спростовуючих промовах». У Секста Емпірика ми читаємо: «На початку своїх "Спростовуючих промов" він (Протагор. – А.Ч.) проголосив: "Людина – міра всіх речей, існуючих, що вони існують, неіснуючих же, що вони не існують"». Шість-сім століть раніше Платон передавав ці ж слова Протагора в такому контексті: «Сутності речей для кожної людини особливі, – за словами Протагора, який стверджує, що "міра всіх речей – людина", – й, отже, якими мені здаються речі, такими вони й будуть для мене, а якими тобі, такими вони будуть для тебе» (Платон. Соч. В 3 т. T.I. M., 1968. С. 418. Далі – Платон. 1. С. 418). В іншому своєму творі Платон, знову наводячи слова Протагора: «Міра всіх речей – людина, існуючих, що вони існують, і неіснуючих, що вони не існують», – пояснює: Протагор «говорить тим самим, що, мовляв, якою мені здається

річ, така вона для мене і є, а якою тобі, така ж вона, у свою чергу, для тебе» (152 А). Далі йде приклад: «Хіба не буває інколи, що дує той самий вітер, а хтось мерзне при цьому, хтось ні? І хтось не занадто, а хтось сильно?» (152 В). Одній людині вітер «здається», продовжує Платон, холодним, а іншій ні. Але «здаватись» означає «відчуватися» (Платон. 2. С. 238). Виникає питання: чи можна сказати, що вітер холодний сам собою або ж тільки холодний стосовно когось?

Друге обґрунтування релятивізму Протагором говорить про те, що ніщо не існує і не виникає саме собою, а лише у відношенні до іншого. Тому питання про те, чи холодний вітер сам собою чи ні, безглузде, як і питання про те, чи існує вітер сам собою, тому що те, що для одного вітер, для іншого може й не бути таким, одного він збиває з ніг, а інший його не помічає. Платон робить висновок, що Протагор правий у своєму твердженні суб'єктивності відчуттів, але він не правий в утвердженні того, що всі вони істині. Насправді у відчуттях немає істини, суб'єктивність відчуттів говорить про те, що відчуття не є знання. Тут не праві ні Протагор, ні Платон. Звичайно, чуттєва картина світу антропоморфна. Не випадково на її основі й виникає соціоантропоморфічний світогляд. Але її треба аналізувати, а не проголошувати в цілому істинною чи помилковою. Тут необхідний критерій практики. Але в Протагора такого критерію нема.

Критерій.Але все-таки чи є в Протагора який-небудь критерій істини? Що все-таки дозволяє людині висловлювати певні судження про світ? Тут позиція Протагора не у всьому ясна. Секст Емпірик стверджує, що Протагор взагалі не мав ніякого критерію: «Виходить, якщо не можна нічого взяти поза [суб'єктивним] станом, то треба довіряти всьому, що сприймається відповідно до певного стану. У зв'язку з цим деякі й прийшли до висновку, що Протагор відкидає критерій, тому що цей останній хоче бути цінителем існуючого самого собою та розрізнювачем істини і неправди, а вищезгаданий чоловік не залишив ні чогось самого собою (друге обґрунтування. – А.Ч.), ні неправди» (СЕ. 1. С. 73). Однак є й інші відомості, згідно з якими Протагор учив, що ніхто не має помилкової думки, але одна думка може бути якщо не більш істинною, то кращою від іншої (Платон 167 В). Думки мудреця кращі від думок звичайних людей. Тут Протагор переходить на позицію Демокріта, який робив мірою всіх речей не будь-кого, а мудреця, проголошуючи, що мудрець – міра всіх речей.

Але головне все-таки не в цьому. Головним критерієм, за Протагором, є вигода. Тут ми вже переходимо від його гносеологічного релятивізму до його релятивізму етичного.

Етичний релятивізм.Звичайно, критерій вигоди обмежений, тому що він діє лише у випадку, коли ми визначаємо, що добре, а що

погано. Подібно до того як немає об'єктивного тепла й холоду, так немає й об'єктивного добра і зла. Звичайно, можуть сказати, що добро те, що добре твоїй батьківщині, і погано те, що їй погано, але держава складається з індивідів і те, що корисне одному з них, шкідливе іншому. Добро і зло відносні. При визначенні того, що добре, а що погано, треба виходити зі своєї користі й вигоди, як особистої, так і (у найкращому разі) державної. Так, Протагор обґрунтовував діяльність софістів, які прагнули не до істини, а до перемоги над своїми супротивниками в суперечці або позові. Природу не можна обдурити, а людину можна. Панування над природою не можна побудувати на обмані, панування одного класу суспільства над іншим можна. Софістика в крайньому її прояві й слугує цьому.

Філософія історії. Удіалозі Платона «Протагор» описана бесіда Сократа з Протагором з питання, що таке чеснота і чи можна їй навчити (Протагор навчав доброчесності за великі гроші). У цьому зв'язку Платон приписує Протагору історичний міф. Мета його – довести, що доброчесності навчити можна. Коли боги із суміші землі й вогню створювали всі види живого, вони доручили братам-титанам Прометею та Епіметею розподілити здібності між цими видами. Взявшись за це сам, простодушний і непередбачливий Епіметей нічого не залишив людям. Людина залишилася голою і невзутою, позбавленою природної зброї – іклів, рогів і т.ін. Рятуючи ситуацію, Прометей викрав для людей з майстерні Гефеста й Афіни вогонь і знання ремесел і мистецтв, за що потім поніс відоме покарання, але він не зважився викрасти у Зевса вміння жити суспільством, через що перші люди, хоча вони й могли говорити, поклонятися богам, будувати будинки, шити одяг і взуття, обробляти землю, не могли жити спільно і масами гинули від хижих звірів. Тоді Зевс доручив Гермесу прищепити людям сором і правду, а на питання останнього, чи повинен він, Гермес, наділити цим дарунком усіх людей або ж тільки деяких, Зевс відповідав: «Нехай усі будуть до них причетні; не бувати державам, якщо тільки деякі будуть цим володіти, як володіють зазвичай мистецтвом. І закон поклади від мене, – продовжував Зевс, – щоб усякого, хто не може бути причетним до сорому і правди, убивати як виразку суспільства» (322 D). Однак, продовжує Протагор, ця причетність дана людям лише як здатність, яку треба розвивати, тому-то чеснота нікому не дана від народження і її треба набути за допомогою старання та навчання. Сократ же зі своїм невір'ям у можливість научення чесноті не правий. Здатність до чесноти дана всім, але сама чеснота при народженні – нікому.

Переходя від міфу до розумних основ, Протагор указує: покарання злочинців має сенс лише за умови, що чесноту можна виховати, – адже карають заради запобігання зла. Така позиція Протагора.

 

Цікаво, що в розв᾽язаній після цього суперечці між Сократом і Протагором про суть чесноти сторони помінялися місцями. Сократ, який звів усі види чесноти (справедливість, розважливість, благочестя, мужність) до знання, повинен був визнати, що чесноті, як і всякому знанню, навчити можна. Протагор, який відкинув таке зведення, прийшов до мимовільного висновку, що чесноті навчити не можна. Тут доречно зазначити, що, очевидно, те й те хибне і що правий скоріш Аристотель, який вважав, що чеснотам навчити можна, але не як одному тільки знанню, а як результату виховання, що робить знання звичкою. Чесноти – знання хорошого, що стало звичкою поведінки. Звикаючи бути хороброю, людина стає хороброю.

Релігія.Свій релятивізм і скептицизм Протагор спрямовує проти всякого догматизму, у тому числі й проти релігійного. Та книга «Про богів», за яку Протагор так постраждав в Афінах, починалася словами: «Про богів я не можу знати ні того, що вони існують, ні того, що їх нема, ні того, які вони на вигляд. Тому що багато що перешкоджає знати (це): і неясність [питання], і стислість людського життя» (АМФ. Т.1. Ч. 1. С. 318). Однак Протагор уважав, що краще вірити в богів, ніж у них не вірити.

Скептик Тимон Фліунтський так написав про це у своїх сатиричних «Сіллах»:

Далі й те дізнайтеся, що з Протагором трапилося,

Чоловіком дзвінкоголосим, чарівним, красномовним,

Із софістів. Хотіли віддати вогню його книги,

Тому що він написав, що богів не знає, не може визначити,

Які вони й хто за природою.

Правда була на його стороні. Але це на користь

Не послужило йому, і втік він, щоб у надра Аїда

Не поринути, випивши Сократову холодну чашу.