Скептицизм Енесідема й Агріппи

 

Після Клітомаха академічний скептицизм почав сходити зі сцени. Але зате друге народження дістав крайній скептицизм, який пов'язують з Енесідемом і Агріппою. Ми нічого, щоправда, не знаємо про час життя Енесідема й Агріппи, та й у нас і немає повної впевненості в тому, що саме ці люди висунули ті аргументи на користь скептичної традиції після Піррона, Аркесилая і Карнеада, які пов'язують із їхніми іменами. Немає також упевненості, що центром того скептицизму була Олександрія, але, застосовуючи принцип пробабілізму, ми будемо вважати найбільш імовірним, що ці аргументи були висунуті саме Енесідемом і Агріппою, та що жили вони в Олександрії, й тому цей етап у розвитку скептицизму можна називати, як це й робиться, олександрійським, і що все це було в часи ще елліністичні, а не десь у період Ранньої Римської

 

імперії. Однак є думка, що Енесідем жив у Римі в часи Цицерона.

Джерелами наших знань про цей скептицизм є книги Секста Емпірика й Діогена Лаертського.

Ці два джерела дотикаються. Тут ми маємо елемент полеміки зовсім невідомого нам Діогена Лаертського проти також абсолютно невідомого нам Секста Емпірика, з чого випливає, що перший невідомий жив пізніше від другого, а оскільки перший – Діоген – так само не має ніякого уявлення про неоплатонізм, то з цього й роблять висновок, що Діоген жив не пізніше III ст., а Секст Емпірик тим більше не пізніше. Полеміка викликана незначним фактом: Діоген дорікає Секста в тому, що той розійшовся в нумерації «десяти тропів» з ритором Фаворином Арелатським, який жив у першій половині II ст., з чого випливає, що й Секст Емпірик, і тим більше Діоген Лаертський жили не раніше цієї самої половини II ст. н.е.

Якщо ми все-таки точно не знаємо, коли й де жив Енесідем, то точно відомо, що він походив з острова Крит, з того самого Кносса, який був колись столицею Критської імперії. Енесідем (якщо це Енесідем) – автор твору, сама назва якого – «Вісім книг пірронових промов» – показує, що в ньому розвинуті вихідні принципи скептицизму Піррона. Зміст цих «книг» відомий за Секстом Емпіриком, Діогеном Лаертським і Фотієм – візантійським православним теологом IX ст.

Те що цей скептицизм більш пізній і більш розвинутий, ніж вихідний скептицизм Піррона, видно з того, що дослідження починається з критики того поміркованого академічного скептицизму, про який Піррон нічого ще не міг знати, і немовби вторинного обґрунтування крайнього скептицизму. Аргументація на захист крайнього скептицизму полягає у вказівці на суперечливість таких явищ, як зміна, Рух, народження й загибель, на суперечливість самих понять про це, котра не дає можливості вважати одне висловлення однаковою мірою більш імовірним, ніж протилежне йому. Отже, заперечується пробабілізм. Проти пробабілізму й тим більше догматизму говорить і вчення цього пізнього скептицизму про розбіжність між чуттєвою і раціональною картинами світу. Продовжуючи атеїстичну спрямованість скептицизму, Енесідем писав і про непізнаваність богів.

Найцікавіші міркування Енесідема про причиновість – міркування, в яких він явно передбачає й індійця Нагарджуну й араба аль-Газалі, й шотландця Юма. Чи існує причиновість? Спричинення? Причиновий зв'язок між окремими явищами або групами явищ? Енесідем звертає увагу на суперечливість самого поняття причини. Одноманітність того, що відбувається, говорить про те, що між явищами є стійкі зв'язки, коли одне причиново

породжує інше, через що кішки родять кошенят, а не слоненят. Але як причина й виконана нею дія співвідносяться між собою в часі? Енесідем правильно говорить про те, що дія не може бути до причини, але він неправий, стверджуючи, що причина і дія не можуть співіснувати, хоча, звичайно, вірно, що зміна в дії йде слідом за зміною в причині: так, показання термометра співіснують із теплотою в кімнаті, хоча вірно, що зміна ступеня теплоти в кімнаті передує зміні в термометрі. Енесідем же думає, що причина може бути тільки до виконаної нею дії.

Але так чи інакше виникає нове питання: чи подібна дія до своєї причини чи ні? Якщо вона подібна, то нема смислу говорити про причину і дію, адже ми розрізняємо причину і дію лише тією мірою, якою те й інше об'єктивно різне. Якщо ж це різне, то одне не може породити те, що якісно від нього відрізняється, інакше ми допустили б чудо.

Крім того, при пізнанні ми пізнаємо причину за її дією, а дію – за причиною, що її породила. Виходить коло в пізнанні, тупик, з якого немає виходу.

Більш детально відомі нам «десять тропів» («способів»), які Секст Емпірик в одному своєму творі пов'язує з ім'ям Енесідема («Проти вчених»), а в іншому («Три книги Пірронових тверджень») – викладає анонімно.

Перший «спосіб» обґрунтування скептицизму ґрунтується на розмаїтості живих істот, кожен вид яких по-своєму сприймає світ, має про нього свої уявлення, наприклад, бджоли бачать не ті кольори, які бачимо ми, тому якщо ті ж самі предмети здаються неоднаковими зважаючи на відмінності між живими істотами, то ми можемо сказати тільки, яким нам здається цей предмет, але втримаємося від твердження, який він за природою. Звичайно, можуть заперечити, що людина має перевагу перед тваринами, що її уявлення більш істинні від уявлень тварин, але це не зовсім так, тому що тварини перевершують людину в тонкості чуттєвого сприйняття – наприклад, собака перевершує людину в нюховому сприйнятті.

У зв'язку із цим ми знаходимо в Енесідема своєрідну апологію собаки, в якій тонко висміюється все той же стоїцизм: собака мало в чому поступається стоїчному мудрецеві, вона, як і стоїк, відшукуючи їжу, вибирає належне й уникає неналежного (батога). Спробувавши раз батога, вона, як і стоїк, навчається належному. Вона доброчесна, тому що відплачує кожному по заслугах: махає хвостом перед тими, хто її годує, і кусає чужих і кривдників. Собака тямуща – адже в «Одіссеї» тільки пес Аргос упізнав Одіссея. Собака володіє й здатностями до діалектики. Це повинен був визнати й сам стоїк Хрисіпп. Адже сам Хрисіпп розповідав про те, що переслідуюча дичину

собака, досягши місця, де дорога розходиться на три сторони, обнюхує тільки дві з цих нових доріг, і, якщо там вона не знаходить запаху дичини, то біжить по третій, уже не обнюхавши її. Отже, собака зробила умовивід: дичина могла побігти тільки по одній з трьох доріг – по двох з них вона не побігла, отже, вона побігла по третій. Отже, тварини не поступаються людині ні гостротою відчуттів, ні розумом, а тому ми не можемо ставити наші уявлення вище від уявлень тварин.

Другий спосіб обґрунтування скептицизму заснований на відмінності між людьми, коли те саме здійснює на різних людей неоднаковий вплив, тому що тіло скіфа відрізняється від тіла індійця. В Аттиці була одна баба, яка могла безболісно для себе випити велику кількість цикути, малою кількістю якої був отруєний Сократ.

Третій спосіб обґрунтування скептицизму ґрунтується на різній будові органів почуття, внаслідок чого той самий предмет сприймається різними органами по-різному. Наприклад, мед на вигляд неприємний, на смак же приємний, яблуко для ока жовте, для смаку солодке, для носа пахуче, для руки гладке, для вуха мовчазне. Що ж тоді яблуко саме собою?

Четвертий спосіб обґрунтування скептицизму заснований на відміннсті в умовах сприйняття того самого предмета тим самим органом чуття: голодному приємна та їжа, котра ситому здасться огидною, закоханому у виродка виродок здається прекрасним.

Ці чотири способи обґрунтування скептицизму називаються тропами від того, хто судить, тому що тут фіксується те безсумнівне явище, що уявлення про предмети залежать від відмінностей усередині самого суб'єкта й від відмінностей між суб'єктами.

П'ятий спосіб ґрунтується на різниці в розташуванні, відстанях і в місцях. Залежно від розташування стосовно нас предмета, залежно від його відстані від нас, залежно від того місця, де перебуває предмет, цей предмет здається нам різним. Так, наприклад, шия голуба змінює свої кольори залежно від свого нахилу стосовно нас (розташування). Вогонь багаття яскравий у темряві і тьмяний при світлі дня (місце). Корабель удалині малий, а поблизу великий (відстань).

Шостий спосіб ґрунтується на ролі домішок до предмета – адже ніщо не існує ізольовано, а тому й не сприймається ізольовано, не кажучи вже про те, що при сприйнятті предмета до нього домішується й розум суб'єкта.

Сьомий спосіб обґрунтування скептицизму заснований на співвідношеннях речей і будовах підлягаючих предметів: пісок і м'який (у цілому), і твердий (у своїх піщинах), вода в різних кількостях має

 

різний колір. Те саме в малій кількості корисне, а у великій шкідливе (адже лікують отрутами).

Восьмий спосіб заснований «на тому, стосовно чого», адже все існує стосовно чого-небудь, у тому числі й стосовно того, хто судить, так що ми не можемо сказати, яка кожна річ за своєю природою й у чистому вигляді (цей троп дублює шостий).

Дев'ятий спосіб заснований на тому, постійно чи рідко щось зустрічається, коли ті самі речі здаються цінними тільки тому, що вони рідко зустрічаються. Якби золото валялося на землі, як звичайні камені, то ніхто й не цінував би його так високо.

Десятий спосіб заснований на відмінностях у звичаях, у законах, у неймовірних віруваннях і в догматичних реченнях. Тут Енесідем намагається розрізнити закон і звичай: закон» – писаний договір між утворюючими державу особами, і порушник його неодмінно карається, тоді як звичай – щось загальновизнане між людьми самими собою, поза державою, і той, хто порушує звичай, карається нечасто. Закон забороняє, а звичай не дозволяє, але і закони і звичаї різні в різних народів, наприклад, у єгиптян можна женитися на сестрах, а в греків це заборонено. Особливо цікаві спостереження Енесідема над відмінністю між міфологією і філософією, наприклад, у Гомера охоплений горем Зевс роняє краплі крові, тоді як філософія вчить, що бог не може страждати.

Неважко помітити, що сьомий (предмети в різних кількостях по-різному сприймаються й т.д.) і дев'ятий тропи (рідкість предметів) виходять із об'єкта, а п'ятий, шостий і восьмий тропи – із суб'єкта й з об'єкта, з їхнього відношення. Десятий же троп стоїть особливо – це ніби соціально-моральний спосіб обґрунтування скептицизму.

До тропів Енесідема можна багато чого додати. Ми знаємо, що при наближенні до нас джерела коливань частота сприйманого нами коливання зростає, а при віддаленні від нас цього джерела частота зменшується, хоч об'єктивно нічого не змінюється, тому гудок паровоза при його наближенні до нас здається більш пронизливим, ніж при його віддаленні. При збільшенні швидкості наближення до джерела світла червоний колір стає зеленим, фіолетовим, ультрафіолетовим, тобто вже невидимим, а при збільшенні швидкості віддалення від джерела зеленого світла його колір стає жовтим, жовтогарячим, червоним, інфрачервоним, знов-таки невидимим, так що перед ракетою і за нею виникають чорні плями, і вона рухається ніби у чорному тунелі.

Агріппа.Більш молодші скептики, які не названі Секстом Емпіриком по іменах, тоді як Діоген Лаертський називає їх «послідовниками Агріппы» (IX, 88), звели всі десять тропів в один третій троп: «стосовно чого» – і доповнили цей троп чотирма новими.

У першому з цих п'яти тропів говориться про суперечливість у думках філософів і вчених, у другому тропі – про те, що ми, доводячи, опираємося на те, що саме має потребу в доведенні, і так далі нескінченно (троп про віддалення в нескінченність). Четвертий троп «про припущення» говорить про те, що якщо ми хочемо уникнути такого віддалення, то ми повинні прийняти щось за істинне без обґрунтування й доведення. П'ятий троп «послідовників Агріппи», а можливо, й самого Агріппи говорить про те, що ми не можемо вийти з колеса взаємодоказуваності, коли те, що повинно служити підтвердженням досліджуваної речі, має потребу у взаємному від неї підкріпленні. Про третій троп ми вже сказали.

Всі ці і десять, і п'ять способів обґрунтування скептицизму вказують на реальні складності, суперечності й відносності у сферах і чуттєвого, і раціонального пізнання. Скептицизм із його антидогматизмом мав велике евристичне значення в історії філософії й, заперечуючи на перший погляд можливість істини, служив розробці методології наукового пізнання.