Методичні рекомендації до самостійної роботи

Починаючи розгляд першого питання слід звернути увагу на те, що суспільство – надзвичайно складний і суперечливий предмет пізнання, яке постійно змінюється, набуваючи все нових і нових форм.

Термін «суспільство» у філософській, економічній та історичній літературі має щонайменше чотири різних значення:

- окреме конкретне суспільство, що є самостійною одиницею історичного розвитку;

- та чи інша конкретна сукупність соціальних організмів.

- сукупність усіх соціальних організмів, що існували й існують на земній кулі, тобто все людство в цілому.

- суспільство певного типу взагалі, наприклад, феодальне, індустріальне.

Надзвичайна складність і високий динамізм суспільного життя створюють для суспільствознавців чимало труднощів;

- визнання за неможливе пізнання його законів, відмова від законопошуковості й перехід до опису фактів, пояснення суспільства як системи факторів, що взаємодіють (Р.Арон, М.Вебер, М.Ковалевський, У.Ростоу та ін.).

- пошук теоретичних моделей, які б адекватно відтворювали природу і сутність соціального (Платон, Аристотель, Конфуцій, Н.Макіавеллі, Х.Ортега-і-Гасет) й триває і досі.

- пізнання на базі системного підходу (Л.Деман, К.Маркс, Парсонс, Ю. Хабермас, Н.Луман).

Розпочинаючи аналіз другого питання потрібно акцентувати увагу на відмінності термінів «суспільство» та «спільнота», яка визначається як форма спільного буття чи взаємодії людей, пов’язаних спільним походженням, мовою, долею та поглядами.

Суспільство – це надзвичайно складна, динамічна, багатоелементна система, сукупність взаємозв’язків цих елементів має назву «соціальна структура суспільства». Розуміння суті останньої передбачає виділення з величезної різноманітності структурних елементів суспільства тих і таких, що мають сталий і визначальний для його розвитку характер. До елементів соціальної структури можна віднести:

- людину – одиничне;

- людей (класи, нації, соціальні групи, раси, касти, стани, колективи, професійні групи тощо).

Поняття «суспільство» потрібно відрізняти від понять «народ», «нація» та «держава».

Народ – це форма спільноти людей, пов’язаних, насамперед, мовою та культурою, а також походженням.

Нація – це форма організації життя одного народу (чи декількох близьких), пов'язана з державністю, економічними, політичними та духовними відносинами людей.

Держава – основана на праві і законі форма організації життя народів і націй, продукт історичного розвитку людської цивілізації. Всі ці поняття взаємоперетинаються і зумовлюють розуміння одне одного.

Завершити розмову потрібно аналізом трьох основних підходів до пояснення суспільного упорядкування:

- натуралістичного;

- ідеалістичного;

- матеріалістичного.

При аналізі третього питання необхідно підкреслити, що людство ще не знайшло прийнятної і обґрунтованої відповіді на питання, що ж таке соціальне. Первинна якість соціального осягається через усвідомлення докорінної відмінності даного феномена від природно-тваринного світу:

- тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування;

- людське життя здійснюється суспільним чином, соціальним як життєдіяльність.

Суспільне життя – це реальний життєвий процес людини (особи, соціальної групи, класу, суспільства), що відбувається в конкретно-історичних умовах і характеризується певною системою видів і форм діяльності як способу свідомого перетворення дійсності.

Вся філософська традиція пронизана думкою про те, що найістотнішою ознакою людської діяльності є її свідомий характер, який проявляється у здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв’язками з ними та іншими людьми, над собою і своїм духом, заглиблюватись у себе з метою усвідомлення суті природно-суспільного й сенсу власного буття в світі.

Наостанок доцільно звернути увагу на те, що спілкування (взаємодія, суспільні відносини) є необхідною і всезагальною умовою формування і розвитку соціальності.

При розгляді четвертого питання слід звернути на основні аспекти, які повинні бути розглянуті:

- суспільство і природа як підсумки об’єктивної реальності;

- функціонування суспільства як природно-історичний процес;

- географічне середовище і його роль в житті суспільства;

Відносини суспільства і природи є складною і багатоаспектною проблемою. Щоб зрозуміти і дослідити матеріальну систему «суспільство – природа», необхідно враховувати всю сукупність зв’язків, взаємовпливів і взаємовідносин, що утворилися й існують у географічній оболонці Землі.

Значний науковий інтерес становить питання про сферу взаємодії суспільства і природи. В сучасній науковій літературі ця сфера не має однозначної назви. Деякі автори називають її техносферою (А.Е.Ферсман), інші – біотехносферою (Ю.К. Плотніков), антропосферою (К.Н.Дьяконов), соціосферою (Е.В.Гірусов, А.Д.Урсул).

Одним із найважливіших понять соціальної філософії є поняття географічного середовища (від грецьких «гео» – Земля і «графо» – описую, пишу). як сукупності предметів живої і неживої природи, залучених на даному етапі розвитку суспільства у процес суспільного життя і які, таким чином, є необхідними умовами існування та розвитку суспільства. Людина постійно змінює і вдосконалює географічне середовище у відповідності з потребами розвитку суспільства.

Необхідно звернути увагу на геополітику – як політичну доктрину, яка абсолютизує роль географічного середовища у житті держави. Один із теоретичних засновників геополітики – німецький географ і етнограф Фрідріх Ратцель (1844-1904). Він розглядав народи (держави) як живи організми, які щоб жити і розмножуватись, мусять вести боротьбу за “життєвий простір”.

Вивчаючи п’яте питання необхідно зауважити, що уявлення про соціум як систему, безпосередньо пов’язане з аналізом головних підрозділів і сфер суспільного життя, гармонійна взаємодія яких забезпечує цілісність суспільства і, навпаки, дисгармонія яких веде до суттєвих конфліктів і деформацій.

Поняття «сфера суспільного життя» відбиває різнопланові процеси, стосунки, цінності, інститути, фактори як матеріальні, так і ідеальні, об’єктивні і суб’єктивні. Сфера – це реальний процес людської життєдіяльності. Діалектика сфер суспільного життя розглядається нами як реальне життя суспільства в конкретно-історичних, соціокультурних та природних вимірах. Доцільно виділяти такі сфери суспільного життя: матеріальну; соціально-політичну; духовну; культурно-побутову.

Слід підкреслити, що усі сфери суспільного життя тісно взаємозв’язані, тому їх треба розглядати лише в єдності. Абсолютизація якоїсь однієї сфери суспільного життя призведе до створення деформованої моделі суспільства. В центрі кожної сфери, як і суспільства в цілому, має стояти людина, що охоплює всі сфери життєдіяльності, єднає їх.

При вивченні шостого питання необхідно звернути увагу на те, що у соціальній філософії рушійними силами розвитку суспільства вважають різні суспільні явища:

- об’єктивні суспільні суперечності;

- продуктивні сили;

- спосіб виробництва та обміну;

- розподіл праці;

- дії великих мас людей, народів;

- соціальні революції;

- потреби та інтереси;

- ідеальні мотиви тощо.

Чільне місце серед них займає інтерес, який є реальною причиною соціальних дій, подій, звершень, що стоять за безпосередніми спонуканнями, мотивами, помислами, ідеями індивідів, соціальних груп чи спільнот, які беруть участь у них.

Усі вони насамперед пов’язані з діяльністю людей. Найважливішою проблемою у широкому спектрі проблематики рушійних сил є аналіз суб’єкта суспільного життя, яким виступає особистість, соціальні групи, етнічні спільноти

Аналізуючи сьоме питання необхідно враховувати, що зростання науки в суспільстві, її соціального престижу ставить високі вимоги знань про науку.

Сучасна наука досліджується у найрізноманітніших аспектах:

- політико-економічному;

- історико-науковому;

- наукознавчому;

- державознавчому;

- етичному;

- естетичному;

- прогностичному;

- психологічному тощо.

Необхідно підкреслити, що сучасна науково-технічна революція веде до подальшого усуспільнення праці. Але зараз цей процес стосується не лише форми праці, а й її змісту, внаслідок збільшення в праці людей питомої ваги цілепокладальних творчих, розумових функцій. Тим самим створюється передумова для подолання поділу праці на розумову та фізичну, що є глибинною технологічною причиною існування приватної власності на засоби виробництва та відчуження праці.

Наслідки науково-технічного прогресу далеко не однозначні, що знайшло своє відображення в концепціях інформаційного, індустріального та постіндустріального суспільства.

У зв’язку з цим надзвичайно актуальними стали проблеми етики науково-технічної творчості.

Вивчаючи восьме питання необхідно підкреслити, що соціально-етнічним спільнотам належить важлива роль у життєдіяльності суспільства. Різноманітні соціально-етнічні спільноти як суб’єкти суспільних, зокрема національних та міжнаціональних відносин, надають їм особливої своєрідності, неповторності, збагачуючим загальний процес розвитку етносуспільного буття, соціуму загалом.

У загальному вигляді етносуспільні відносини можна характеризувати як взаємовідносини людей, що належать до різних соціально-етнічних спільнот, які визначаються як більш-менш стійкі історично сформовані угрупування людей.

Оскільки етносуспільні відносини мають глобальний характер надзвичайно актуальним є глибоке вивчення як історичних тенденцій, так і сучасних складних та суперечливих процесів розвитку соціально-етнічних спільнот, етносуспільного буття як необхідної умови його гармонізації та гуманізації.

Необхідно звернути увагу на такі соціально-етнічні форми спільноти людей:

- рід як форму спільноти людей, що заснована на кровнородинних зв’язках;

- плем’я, що характеризується кровнородинними відносинами, певною спільністю спів племінників, єдиною мовою, племінною самосвідомістю, спільними елементами первісної культури;

- народність, що характеризується спільністю території, єдиною мовою, елементами єдиної культури;

- нація, щодо сутності якої існують кілька теорій (психологічна, культурологічна, етнологічна, історико-економічна).

При вивченні дев’ятого питання необхідно відзначити, що суспільне буття являє сукупність реальних, об’єктивно існуючих зв’язків, відносин, форм спілкування людей, що відбуваються в процесі освоєння ними сфери етнонаціонального, міжнаціонального, загальнолюдського.

Етносуспільне буття є саморегулюючою і самоорганізуючою системою, що проявляється у таких ознаках як:

- нерівномірність;

- не лінійність;

- відкритість;

- здатність до постійної перебудови внутрішньої структури відповідно до зміни умов.

Необхідно враховувати, що функціонування етносоціального буття передбачає утвердження діалектичної єдності, органічної цілісності само відтворюваних форм, об’єктивних, природно-історичних чинників детермінації, упорядкованих і неупорядкованих, стихійних взаємин.

Зверніть увагу, що ці дві групи чинників, детермінант виступають як:

- дві сторони одного процесу;

- вони надають усій системі цілісності і діалектичної сталості, спрямовуючи її розвиток і вдосконалення у певне русло.

Розкриваючи десяте питання необхідно звернути увагу на те, що соціальна думка останньої чверті ХХ століття акцентувала увагу на виявленні особистісного сенсу прогресу, незвідного до поступової зміни соціальних форм устрою суспільства.

Увага приділяється передовсім питанням людського змісту соціальних структур і світоглядних позицій. Саме у даному контексті вирішується нині і проблема критерію суспільного прогресу, який вбачається в:

- положенні людини в суспільстві;

- рівні її свободи;

- соціальному самопочутті й цілісності особистості;

- ступені її індивідуалізації.

Людина постає у єдності її духовних і тілесних характеристик, а соціальний прогрес набуває статусу реального, коли сподівання людей стають фактом буття і свідомості переважної більшості населення.

Розглядаючи одинадцяте питання необхідно звернути увагу на досить складний характер продуктивних сил суспільства, до складу яких входять:

- засоби виробництва, до складу яких входять знаряддя праці та умови праці;

- люди, які володіють знаннями та навичками до праці;

- методи та форми організації виробництва.

Продуктивні сили суспільства постійно змінюються і вдосконалюються протягом всієї історії людства, полегшуючи тим самим боротьбу людей з природою, збільшуючи продуктивність праці та виробництво матеріальних благ.

Людини при цьому відіграє вирішальну роль у суспільному виробництві, оскільки лише жива праця людини перетворює можливість на дійсність. Саме людська праця продукує матеріальні блага, необхідні для життя суспільства.

При вивченні дванадцятого питання необхідно підкреслити, що науково-технічна революція (НТР) виступає не як окреме явище, притаманне лише нашому суспільству, а як сучасний етап науково-технічного прогресу (НТП), який почав чітко проявлятися з часу промислової революції кінця ХVІІ – початку ХІХ ст.