При підготовці першого питання необхідно звернути увагу, що:
- у соціально-економічному відношенні епоха Відродження визначається такими моментами:
- зародження капіталістичного способу виробництва;
- первісне нагромадження капіталу;
- у культурну житті епохи Відродження відбулося:
- звернення до античної культури і філософії;
- формування нової буржуазної культури, філософії, світогляду.
При вивченні другого питання доцільно підкреслити, що початок гуманістичного руху відносять до кінця ХІІІ – початку ХІV ст. Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка, Колюччо Салютаті, Леонардо Бруні, Джаноццо Манатті, Леон Батіста Альберті посідали позиції своєрідного антропологізму, який поряд з богом звеличує людну як творця світу культури, обожнює людну як суб’єкта творчої діяльності, зближуючи її з богом.
Одним з центральних моментів антропологізму перших гуманістів є ставлення до людської діяльності як діяльності принципово творчої. Така увагу до людської діяльності стимулює дослідницький пошук гуманістів у питаннях свободи волі в її ставленні до божественного провидіння.
Першим гуманістам властиві «платонівські», антиаристотелівські настрої, у першу чергу тут треба відзначити Миколу Кузанського, Марсіліо Фічіно.
Розкриваючи зміст третього питання треба звернути увагу на суть Відродження, яка полягає в утвердженні гуманізму: на перший план висувається яскрава, мужня постать людини-творця, енергійного діяча своєї епохи.
Для філософії епохи Відродження характерні такі періоди:
1. Перехідний період (друга половина ХІІІ – початок ХІV ст.).
2. Раннє (Італійське) Відродження, гуманізм (кінець ХІІІ – ХV ст.).
3. Пізнє (північне) Відродження (кінець ХV-ХVІ ст.).
Головні риси епохи:
- перехід від теоцентризму до антропоцентризму в розумінні світу;
- визнання творчої здатності людського розуму;
- прагнення до земного щастя;
- відкриття людської особистості в її цілісності;
- звернення уваги на внутрішню земну богоподібність людини і відмова від зовнішньої «інституальної істоти божої»;
- повернення людини до життєвої активності й утвердження її віри в себе;
- обґрунтування основних принципів протестантської етики з її сакралізацією праці та принципом «Хочеш жити – вмій працювати»;
- освоєння досягнень культури та оволодіння багатством древньої філософії.
Звертаючи увагу на четверте питання, необхідно підкреслити, що у поглядах на світобудову Миколи Коперніка (1473 – 1543) проявився справжній світоглядний переворот епохи Відродження.
Геліоцентрична теорія створена і обґрунтована М. Коперніком, повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт і місце людини у ньому. Вона відкривала принципово нові шляхи для розвитку природознавства, зокрема фізики та астрономії.
Аналізуючи п’яте питання необхідно звернути увагу на пантеїстичну філософію Джордано Бруно (1548 – 1600). Згідно з Дж. Бруно:
- природа є матеріальною, а матерія тлумачиться як «початок», що все породжує з власного лона;
- природа – всезагальна «одухотвореність» буття, «світова душа», «розлитий» у реальності Бог (Бог в усій природі);
- Всесвіт безкінечний та світи множинні;
- Всесвіт єдиний, безкінечний; він не породжується і не знищується, не може зменшуватися або збільшуватися.
При підготовці шостого питання доцільно звернути увагу на нові концепції держави і права у філософії Нікколо Макіавеллі (1469 – 15227), Томаса Мора (1478 – 1535 ), Томмазо Кампанелли (1568 – 1639).
Нікколо Макіавеллі (1469-1527):
- звертає увагу на проблему необхідності свободи волі. Серед різноманітних стимулів людської діяльності називає інтерес (провідні інтереси – збереження і примноження майна).
- обґрунтовував необхідність сильної монархічної влади, абсолютизму, хоча ідеальним устроєм вважав республіку як виразника народного суверенітету.
Ідеї утопічного соціалізму Томаса Мора (1478-1535) – твір «Утопія», Томазо Кампанелли (1568-1639) – твір «Місто Сонця»:
- переконані, що приватна власність спричиняє всі суспільні негаразди та злиденність абсолютної більшості народу
- сформулювали основні принципи майбутнього суспільства, що базується на розумних «природних» засадах: планове суспільне господарство; обов’язкова для всіх праця, результати якої розподіляються за потребами; всі дорослі члени суспільства беруть участь у політичному управлінні; всі діти мають право на безплатну освіту, яка має бути тісно пов’язана з трудовим вихованням та ін.
Розкриваючи сьоме питання необхідно підкреслити, що роздуми про людяність, створення умов життя, гідних людини, у епоху відродження набули конкретно-історичного і соціального контексту і виміру. У реальних умовах епохи це проявилось у створенні високих зразків художньої, літературної творчості, вимогах перебудови суспільства шляхом розвитку світської культури, науки, де все людське повинно бути підпорядковане людському розуму. Ідеї гуманізму мали значну історичну цінність у плані розвитку духовної культури, самосвідомості людини.