ОСНОВИ Філософії НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ україни

 

Одеський державний економічний університет

 

 

Річчю кафедри

Присвячується

 

 

О С Н О В И

Ф і л о с о ф і Ї

 

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

 

За редакцією М.Ф.Шмиголя та О.В.Сулима

  Автограф Одеса 2007

Тема 1. Філософія, її предмет і роль в житті людини та суспільства

Зміст теми: 1. Світогляд, його структура та історичні типи. 2. Специфіка філософії як форми світогляду. Філософія та наука. 3. Основні питання філософії та її структура. 4. Основні функції філософії.

Сферу філософії можна підвести під наступні питання: Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я можу сподіватись? Що таке людина?

І.Кант

Світогляд, його структура та історичні типи

Що ж таке світогляд? Світогляд - це сукупність поглядів, принципів, оцінок, які визначають цілісне уявлення людини про світ, її місце в ньому,… Світогляд має складну структуру, включаючи такі основні компоненти: - пізнавальний - це узагальнене знання про світ - картина світу;

Специфіка філософії як форми світогляду. Філософія та наука

Філософія - теоретично сформульований світогляд, система найбільш загальних теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, виявлення… Філософія відрізняється від інших форм світогляду не стільки предметом,… Філософія відноситься до рефлексивного типу світогляду, що характеризується міркуваннями над власними уявленнями про…

Основні питання філософії та її структура

Як матеріалізм, так і ідеалізм неоднорідні у своїх конкретних проявах. Так, з точки зору історичного розвитку матеріалізму слід відзначити його… Ідеалізм також неоднорідний, в першу чергу, слід розрізняти два його… З питанням про начало буття пов’язане і питання про монізм, дуалізм, плюралізм. Монізм(грець. monos - один, єдиний) -…

Основні функції філософії

Основними функціями філософії, які визначають її роль в житті суспільства та людини, виступають: світоглядно-регулятивна, методологічна,… Світоглядно-регулятивна функція. У своїй книзі “Історія західної філософії”… Формування світогляду людини як систематизованої частини її свідомості відбувається під впливом конкретних,…

Першоджерела до вивчення теми

Сенека Луцій Анней. Моральні листи до Луцілія

Уникнути неминучого неможливо - його можна тільки перемогти. Цей шлях відкриває перед тобою філософія. Звернись до неї, якщо хочеш не зазнати лиха,… Благо є тільки у того, у кого розум. У чому воно? В тому, щоб виправити й…  

Декарт Р. Начала философии

Затем я предложил бы обсудить полезность этой философии и вместе с тем доказал бы важность убеждения, что философия (поскольку она распространяется… Вся философия подобна как бы дереву, корни которого - метафизика, ствол -…  

Кант И. Логика

Сферу философии в этом всемирно-гражданском значении можно подвести под следующие вопросы: 1. Что я могу знать? 2. Что я должен делать?

Энгельс Ф. Людвиг Фейербах и конец классической

Немецкой философии

Философы разделились на два больших лагеря сообразно то­му, как отвечали они на этот вопрос. Те, которые утверждали, что дух существовал прежде… Но вопрос об отношении мышления к бытию имеет еще и другую сторону: как…  

Рассел Б. История западной философии.Введение

Философия, как я буду понимать это слово, является чем-то промежуточным между теологией и наукой. Подобно теологии, она состоит в спекуляциях по поводу предметов, относительно которых точное знание оказывалось до сих пор недостижимым; но, подобно науке, она взывает скорее к человеческому разуму, чем к авторитету, будь то авторитет традиции или откровения. Все определенное знание, по моему мнению, принадлежит к на­уке; все догмы, поскольку они выходят за пределы определен­ного знания, принадлежат к теологии. Но между теологией и наукой имеется Ничейная Земля, открытая для атак с обеих сторон; эта Ничейная Земля и есть философия. Почти все воп­росы, которые больше всего интересуют спекулятивные умы, таковы, что наука на них не может ответить, а самоуверенные ответы теологов более не кажутся столь же убедительными, как в предшествующие столетия. Разделен ли мир на дух и мате­рию, а если да, то что такое дух и что такое материя? Подчи­нен ли дух материи, или он обладает независимыми силами? Имеет ли Вселенная какое-либо единство или цель? Развивает­ся ли Вселенная по направлению к некоторой цели? Действительно ли существуют законы природы, или мы просто верим в них благодаря лишь присущей нам склонности к порядку? Является ли человек тем, чем он кажется астроному, - крошеч­ным комочком смеси углерода и воды, бессильно копошащим­ся на маленькой и второстепенной планете? Или же человек является тем, чем он представлялся Гамлету? А может быть, он является и тем и другим одновременно? Существуют ли возвы­шенный и низменный образы жизни, или же все образы жизни являются только тщетой? Если же существует образ жизни, ко­торый является возвышенным, то в чем он состоит и как мы его можем достичь? Нужно ли добру быть вечным, чтобы заслужи­вать высокой оценки, или же к добру нужно стремиться, даже если Вселенная неотвратимо движется к гибели? Существует ли такая вещь, как мудрость, или же то, что представляется тако­вой, - просто максимально рафинированная глупость? На та­кие вопросы нельзя найти ответа в лаборатории. Теологи пре­тендовали на то, чтобы дать на эти вопросы ответы и притом весьма определенные, но самая определенность их ответов за­ставляет современные умы относиться к ним с подозрением. Ис­следовать эти вопросы, если не отвечать на них, - дело фило­софии.

Наука говорит нам, что мы способны познавать, но то, что мы способны познавать, ограниченно, и если мы забудем, как много лежит за этими границами, то утратим восприимчивость ко многим очень важ­ным вещам. Теология, с другой стороны, вводит догматическую веру в то, что мы обладаем знаниями там, где фактически мы невежественны, и тем самым порождает некоторого рода дерз­кое неуважение к Вселенной. Учить тому, как жить без уверенности и в то же время не быть парализованным нерешительностью, - это, пожалуй, главное, что может сделать философия в наш век для тех, кто занимает­ся ею.

Бердяев Н.А.Философия свободы. Смысл творчества

 

План семінарського заняття

1. Поняття світогляду, його структура та основні історичні типи.

2. Культурно-історичні передумови зародження філософії. Специфіка філософії як форми світогляду.

3. Структура та основні проблеми філософії.

4. Місце філософії в системі культури. Функції філософського знання.

Проблемно-пошукові завдання

2. Співставити основні історичні форми світогляду. 3. Проаналізуйте основні передумови виникнення філософії. 4. Проаналізуйте співвідношення філософії та науки, визначте, що є спільного та відмінного між ними.

Тематика доповідей та рефератів

1. Філософія як спосіб пізнання світу.

2. Структура філософського знання.

3. Статус філософії та її взаємовідносини з наукою.

4. Філософія та мистецтво.

5. Роль та місце філософії в житті сучасного суспільства.

6. Основні функції філософії.

7. Соціально-культурне призначення філософії.

 

Модуль І. ІСТОРИЧНІ ТИПИ ФІЛОСОФІЇ

 

Тема 2. АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ КОСМОЦЕНТРИЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ

  Загальна характеристика античної філософії Антична філософія – це філософія Древньої Греції і Древнього Риму. Вона зародилася наприкінці VII - початку VI ст. до…

Таблиця 1.

Таблиця 2.

  Пізньоантичний період починається в елліністичну епоху, коли грецька культура…  

Космогонічні і натурфілософські ідеї досократиків

– іонійську філософію – Мілетська школа, Геракліт; – італійську – піфагорійці, елеати, Емпедокл; – філософію давньогрецьких атомістів – Левкіпп, Демокрит.

Класичний період античної філософії

Саме проти цього виступив Сократ (470-399 до н.е.) – один з найбільш відомих філософів Стародавньої Греції. Відмовившись від пізнання природи,… Зосередившись на дослідженні етичних проблем, Сократ вважав філософію вченням… Але знання, за Сократом, не можна отримати у готовому вигляді, одержати ззовні, проголосити. Людина має прикласти…

Таблиця 3.

Етико-політичне вчення Платона передбачає певне розуміння ним сутності людини. Душу людини він уподібнює візнику, що керує парою коней. Душа… – люди з переважаючою розумною душею – мудреці, філософи; воні здатні… – люди афективного типу, зі шляхетними пристрастями, здатні підкоряти прагнення обов’язку; вони, за Платоном, повинні…

Таблиця 4.

У своєму вченні про державу Аристотель не шукав, як Платон, абсолютної справедливості. Усвідомлюючи всю недосконалість існуючих законів, він… Аристотелем було остаточно завершено оформлення етики як наукової дисципліни в… Вищим благом, за Аристотелем, є щастя, в якому він виділяв дві складові: внутрішню (душевну) досконалість – те, що…

ПЕРШОДЖЕРЕЛА ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

Пусть никто в молодости не откладывает занятия философией, а в старости не устает заниматься философией; ведь никто не бывает ни недозрелым, ни… Приучай себя к мысли, что смерть не имеет к нам никакого отноше­ния, так как…

Таблиця 5.

  Так как удовольствие есть первое и прирожденное нам благо, то поэтому мы… Когда мы говорим, что удовольствие есть конечная цель, то мы разумеем не удовольствия распутников, и не удовольствия,…

Проблемно-пошукові завдання

2. Проаналізуйте соціокультурні умови, що сприяли формуванню унікальних особливостей давньогрецького мислення (за роботою Вернана Ж.-П. „ Духовный… 3. Співставте погляди різних шкіл ранньогрецької філософії на першооснову… 4. Проаналізувати, чому філософію Сократа характеризують як “етичний раціоналізм”.

Тематика доповідей та рефератів

2. Філософські школи досократиків. 3. Геракліт Ефеський: біля витоків діалектики. 4. Атомістичні ідеї в античній філософії: від Левкіппа до Лукреція.

Філософія епохи Середньовіччя

В період Середньовіччя – з V по XV ст. – в умовах домінування християнської релігії і всевладдя церкви філософія була позбавлена статусу самостійної… В розвитку середньовічної філософії виділяють два основних етапи: період…

Таблиця 6.

Таблиця 7.

Ідея одкровення стала основою гносеології: Бог відкриває себе людині через священні тексти, трактування яких вважалось шляхом богопізнання. Істину…

Таблиця 8.

Однією з центральних проблем гносеології також була проблема співвідношення віри і розуму в пізнанні. В період раннього Середньовіччя переважав… Теологія (богослов’я) – ідейна частина релігії, що покликана узгоджувати між… Значне місце в середньовічній філософії належить християнській антропології та етиці. Людина вважається не лише…

Таблиця 9.

Особлива увага приділялась внутрішньому життю людини, внутрішній людині, її самопізнанню, зверненому до Бога через сповідь, в цей час розвивається… Есхатологічна установка, тобто очікування кінця світу, визначила значною мірою… Середньовічна філософія зробила істотний внесок в розробку ряду ключових понять і проблем філософії, зокрема,…

Аквинский Ф. Сумма против язычников

Для познания того, что рассудок способен узнать о Боге, нужно многое знать заранее, так как рассмотрение почти всей философии предрасполагает к…  

План семінарського заняття

2.Філософські погляди Августина Блаженного. 3.Філософія історії Августина. 4.Проблема співвідношення віри та розуму в добу Середньовіччя.

Тематика доповідей та рефератів

1.Релігійно-філософська система Августина Блаженного.

2.Проблема співвідношення віри та розуму в середньовічній філософії.

3.Тома Аквінський як систематизатор середньовічної схоластики.

4.Вчення про людину в середньовічній філософії.

5.Етичні вчення епохи Середньовіччя.

6.Особливості італійського гуманізму XIV- XV ст.

7.Натурфілософські погляди епохи Відродження.

8.Філософські погляди М.Монтеня.

9.Утопічні вчення Т.Мора і Т.Кампанелли.

 

Тема 4. ФІЛОСОФІЯ нового часу

Передумови та основні риси філософії Нового часу Епоха Нового часу – це період формування і утвердження в Європі капіталістичних суспільних відносин. В результаті…

Проблема методу наукового

Дослідження в філософії ХVІІ ст.

Френсіс Бекон (1561-1626) у своїх роботах «Новий Органон» та «Велике Відновлення Наук» обгрунтував індуктивний метод дослідження – такий шлях… Експериментальні знання, за Беконом, повинні відкривати шлях до оволодіння… Безумовною заслугою англійського мислителя є і розробка вчення про очищення інтелекту від “примар”, оман розуму, які…

Таблиця 10.

Таким чином, значення філософії Ф.Бекона полягає у критиці споглядального підходу до світу, характерного для попередньої філософії, та формуванні… Основи альтернативної емпіризму раціоналістичної традиції були закладені… Для Декарта, як і для Бекона, на першому місці була необхідність реформи наукового мислення на основі володіння…

Таблиця 11.

Таким чином, філософія XVII століття, розвиваючись у діалозі з наукою, приділила значну увагу дослідженню методу істинного пізнання для підвищення… Окрім цієї провідної проблеми, філософи цього періоду досліджували і інші… Продовжуючи традиції пантеїзму, Спіноза центральним пунктом свого вчення про світ зробив положення про єдність Бога і…

Філософія епохи Просвітництва

Одна з центральних тез філософії XVII ст. – думка про «розумність» світу – в XVIII ст. трансформується в ідею, що освіта є головною рушійною силою… Просвітителі підкреслювали, що людина є, насамперед, продуктом оточуючого її… Утверджуючи, що до новітніх досягнень науки і філософії, в першу чергу, слід залучати правителів, просвітителі…

Таблиця 12.

Кант зазначає, що оскільки реальний досвід ніколи не дасть нам остаточної відповіді на ці метафізичні питання, то певні ідейні позиції ми обираємо,… За Кантом, існують три різновиди віри. Прагматичною є віра людини в свою… Проблеми визначення принципів людської поведінки, за Кантом, сфера практичної філософії, яка відповідає на питання: що…

Схема 1.

	3. Заперечення 2-ї стадії заперечення заперечення Завершення самопізнання (абсолютне знання) “Синтез”
			2. Відмінність – заперечення попереднього стану   Природа, тобто множинність, мінливість   “Антитеза”
	1. Самототожність ідеї Чисте мислення – Логіка “Теза”

 

 

Гегелівський діалектичний метод вступає в протиріччя з вимогою системи. Гегель вважав, що всяка система повинна бути завершеною, тобто давати остаточні відповіді на поставлені питання. Система Гегеля виступає довершеною. Він вважав, що в його філософії досягається абсолютна істина, усі протиріччя дійсності вирішуються і досягається абсолютно істинний стан. Якщо виходити з гегелівського діалектичного методу, то можливості людського розуму безмежні, але з точки зору його системи у нашого пізнання є межі, обумовлений задачею самопізнання абсолютного духу. Оскільки в філософській системі Гегеля людство прийшло до пізнання абсолютної істини, остільки виходило, що час і місце, де творив Гегель – Німеччина часів кайзера Вільгельма являє собою вищий етап історичного розвитку. Таке виправдання дійсності, що його вимагала гегелівська система, суперечило діалектичному методу невпинного перетворення існуючої дійсності.

Філософія Гегеля виявилася останнім грандіозним втіленням класичного типу філософії, що базувалась на ряді основоположних принципів: безмежній вірі в розум – як людський, так і світовий, переконаності в тому, що світ в цілому побудований впорядковано, розумно і є доступним для раціонального пізнання.

Людвіг Фейєрбах (1804-1872 рр.) - філософ, який здійснив поворот до матеріалізму в німецькій класичній філософії. Основні праці: «До критики філософії Гегеля», «Сутність християнства» і «Основні положення філософії майбутнього».

Сутність основних положень матеріалістичної філософії Фейєрбаха полягають в наступному:

- природа, матерія – основа, реальність, котра з необхідністю породжує мислячий дух, розум; природа, матерія існує незалежно від мислення, свідомості;

- свідомість є продуктом матерії, нерозривно пов’язана з діяльністю людського мозку, з матеріальними процесами;

- природа – джерело усіх наших знань; початок пізнання – відчуття: “моє відчуття суб’єктивне, але його основа або причина – об’єктивна”;

- людське пізнання безмежне: “те, чого ми ще не пізнали, пізнають наші нащадки”; тим самим Фейєрбах виступає проти агностичної теорії пізнання І.Канта;

- не абсолютний дух повинен бути предметом філософії, а людина - “єдиний універсальний і вищий предмет філософії”.

Цікава еволюція філософських ідей Л. Фейєрбаха: «Моєю найпершою думкою був бог, другою - розум, третьою й останньою - людина». Справжньою філософією він вважав антропологічну філософію, у якій Бог і теологія повністю розчиняються у вченні про людину.

Фейєрбах вбачав своє важливе завдання в критиці релігії, протилежній філософії за своєю суттю: в основі релігії лежить віра в догмати, в основі філософії - знання. Він аналізує причини виникнення релігії: релігія втюлює віковічні людські мрії та ідеали; змальовує досконалий світ; виконує функції компенсації людської немічності, недосконалості та страждання.

Антропологія Фейєрбаха ліквідує поняття Бога в його християнському розумінні і ставить на місце Бога – людину. Якщо релігія - це любов до Бога, то нова філософія Фейєрбаха пропагує любов до людини.

Слід зазначити, що людина у тлумаченні Фейєрбаха виступає як позаісторична і позасуспільна істота. Підкреслюючи біологічну природу людини, розглядаючи її як суто природну істоту, він говорить про людину як щось незмінне, абсолютне, тобто у сферу його досліджень не потрапляє ні дійсний світ людини, ні її реальні стосунки з іншими людьми, ні духовна, ні виробнича її діяльність. Незважаючи на цю обмеженість в розумінні людини, погляди Л.Фейєрбаха мали величезний вплив на формування філософії марксизму.

Філософія марксизму.

Основні передумови формування і розвитку філософії марксизму: - соціально-економічні - утвердження буржуазних суспільних відносин,… - теоретичні - англійська політична економія (Д.Рікардо, А.Сміт), німецька класична філософія (Гегель, Фейєрбах),…

Першоджерела до вивчення теми

Есть четыре вида идолов, которые осаждают умы людей. Для того чтобы изучать их, дадим им имена. Назовем первый вид идолами рода, второй - идолами… Идолы рода находят основание в самой природе человека, ибо ложно утверждать,… Идолы пещеры, суть заблуждения отдельного человека. Ведь у каждого помимо ошибок, свойственных роду человеческому,…

Декарт Р. Рассуждение о методе для хорошего направления разума и отыскания истины в науках

Первое - никогда не принимать за истинное ничего, что я не познал бы таковым с очевидностью, иначе говоря, тщательно избегать опрометчивости и… Второе - делить каждое из исследуемых мною затруднений на столько частей,… Третье - придерживаться определенного порядка мышления, начиная с предметов наиболее простых и наиболее легко…

Кондорсе Ж. А.

Эскиз исторической картины прогресса человеческого разума

Наши надежды на улучшение состояния человеческо­го рода в будущем могут быть сведены к трем важным положениям: уничтожение неравенства между… Когда взаимные потребности сблизят всех людей, на­ции наиболее могущественные… Настанет, таким образом, момент, когда солнце будет освещать землю, населенную только свободными людьми, не…

Кант И. Основы метафизики нравственности

Теперь я утверждаю: человек и вообще всякое разумное су­щество существует как цель сама по себе, а не только как средство для любого применения со… Таким образом, если должен существовать высший практиче­ский принцип и по… Во-первых, тот, кто занят мыслью о самоубийстве, спросит себя, исходя из понятия необходимого долга по отношению к…

Энгельс Ф. Анти-Дюринг. Введение

Свое завершение новейшая немецкая философия нашла в системе Гегеля, великая заслуга которого состоит в том, что он впервые представил весь природный, исторический и духовный мир в виде процесса, т. е. в беспрерывном движении, изменении, преобразовании и развитии, и сделал попытку раскрыть внутрен­нюю связь этого движения и развития. С этой точки зрения история человечества уже перестала казаться диким хаосом бессмысленных насилий, в равной мере достойных - перед судом созревшего ныне философского разума - лишь осуждения и скорейшего забвения; она, напротив, предстала как процесс развития самого человечест­ва, и задача мышления свелась теперь к тому, чтобы проследить последовательные ступени этого процесса среди всех его блужда­ний и доказать внутреннюю его закономерность среди всех кажущихся случайностей.

Для нас здесь безразлично, что Гегель не разрешил этой задачи. Его историческая заслуга состояла в том, что он поставил ее. Задача же эта такова, что она никогда не может быть разрешена отдельным человеком. Хотя Гегель, наряду с Сен-Симоном, был самым уни­версальным умом своего времени, но он все-таки был ограничен, во-первых, неизбежными пределами своих собственных знаний, а во-вторых, знаниями и воззрениями своей эпохи, точно так же ограни­ченными в отношении объема и глубины. Но к этому присоедини­лось еще третье обстоятельство. Гегель был идеалист, т. е. для него мысли его головы были не отражениями, более или менее абстрак­тными, действительных вещей и процессов, а, наоборот, вещи и развитие их были для Гегеля лишь воплотившимися отражения­ми какой-то «идеи», существовавшей где-то еще до возникновения мира. Гегелевская система страдала неизлечимым внутренним противоречием: с одной стороны, ее существенной предпосылкой было воззрение на человеческую историю как на процесс развития, который по самой своей природе не может найти умственного за­вершения в открытии так называемой абсолютной истины; но с другой стороны, его система претендует быть именно заверше­нием этой абсолютной истины. Всеобъемлющая, раз навсегда за­конченная система познания природы и истории противоречит основным законам диалектического мышления, но это, однако, отнюдь не исключает, а, напротив, предполагает, что системати­ческое познание всего внешнего мира может делать гигантские успехи с каждым поколением.

 

Маркс К. Капитал.

Предисловие ко второму изданию

Мой диалектический метод по своей основе не только отли­чается от гегелевского, но является его прямой противополож­ностью. Для Гегеля процесс мышления, который он превраща­ет под именем идеи в самостоятельный субъект, есть демиург действительного, которое составляет лишь его внешнее прояв­ление. У меня же, наоборот, идеальное есть не что иное, как материальное, пересаженное в человеческую голову и преобра­зованное в ней.

Мистификация, которую претерпела диалектика в руках Ге­геля, отнюдь не помешала тому, что именно Гегель первый дал всеобъемлющее и сознательное изображение ее всеобщих форм движения. У Гегеля диалектика стоит на голове. Надо ее поста­вить на ноги, чтобы вскрыть над мистической оболочкой раци­ональное зерно.

 

Маркс К.Экономическо-философские

Рукописи 1844 г.

Все эти следствия уже заключены в том, что рабочий отно­сится к продукту своего труда как к чужому предмету. В чем же заключа­ется отчуждение труда?… Сам труд, сама жизнедеятетельность, сама производственная жизнь оказываются… Непосредственным следствием того, что человек отчуж­ден от продукта своего труда, от своей жизнедеятельности, от своей…

План семінарського заняття

1.Проблема методу наукового дослідження в філософії ХVІІ ст.

2.Філософське вчення Ф.Бекона та його обґрунтування емпіризму. Вчення Ф.Бекона про примари розуму.

3.Раціоналізм Р.Декарта та його принцип сумніву.

4.Просвітництво, його основні ідеї та видатні представники.

5.Основні філософські ідеї І.Канта.

6.Філософська система і діалектика Г.Гегеля.

7.Антропологічний матеріалізм Л.Фейєрбаха.

8.Основні ідеї марксистської філософії:

а) вчення про людину, її відчуження і перспективи його подолання;

б) матеріалістична трактовка суспільного життя.

Проблемно-пошукові завдання

2. Охарактеризуйте розуміння місця науки в житті суспільства, виражене гаслом Ф.Бекона: „Знання – сила”. 3. Дайте характеристику примар, що заважають, згідно Ф.Бекону, оволодінню… 4. Дайте характеристику методологічної позиції Р.Декарта, вираженої у вислові: „Я мислю, отже, існую”.

Тематика доповідей та рефератів

2.Філософське вчення Ф.Бекона та його обгрунтування емпіризму. 3.Вчення Р.Декарта про природжені ідеї та дедуктивний метод. 4.Раціоналізм Р.Декарта та його принцип сумніву.

Тема 5 . Філософська думка в Україні в контексті світової філософії

Зміст теми: 1. основні етапи розвитку філософської думки в Україні. 2. Філософське вчення Григорія Сковороди. 3. Філософія П.Юркевича

Основні етапи розвитку філософської думки в Україні

Тому видатний дослідник історії української філософії Д.Чижевський в роботі “Нариси з історії філософії на Україні” в найбільш загальному вигляді… Означені риси національного характеру та особливості світосприйняття українців… Хоча в українській філософії розроблялись також проблеми філософського матеріалізму, діалектики, теорії пізнання,…

Філософське вчення Григорія Сковороди

Головна проблема його філософії – проблема людини. Його філософія практична, оскільки він цікавиться, перш за все, моральною проблематикою. Своє… Основними положеннями філософської системи Сковороди є вчення про дві натури… – один величезний, безкінечний – Макрокосм, Всесвіт;

Філософія П.Юркевича

У своїх роботах, зокрема в праці “Серце і його значення в духовному житті людини, за вченням слова Божого” П.Юркевич розглядає серце трояко: як… Однак це не свідчить про те, нібито Юркевич відкидає чи ігнорує значимість… Юркевич дотримується думки, що людина, яка не розуміє власне серце, не вміє бачити і слухати себе саму – така людина…

Першоджерела до вивчення теми

 

Сковорода Г. Диалог: имя ему - потоп Змиин.

Суть же три мира. Первый есть всеобщий и мир обительный, где все рожденное обитает. Сей составлен из бес­численных миров и есть великий мир. Другие… Все три мира состоят из двух едино составляющих естеств, называемых материя и… Весь мир состоит из двух натур: одна - видимая, дру­гая - невидимая. Сия невидимая натура, или бог, всю тварь…

План семінарського заняття

1. Загальна характеристика основних етапів розвитку філософської думки в Україні.

2. Розвиток філософії у Києво-Могилянській Академії.

3. Григорій Сковорода: його життя та філософські погляди.

4. Внесок П. Юркевича в розвиток української філософської думки.

5. Філософські погляди представників української революційної демократії.

6. Філософські погляди Д.Чижевського.

 

Проблемно-пошукові завдання

2.Охарактеризуйте особливості розвитку філософії в Києво-Могилянській Академії. 3.Розкрийте сутність вчення Г. Сковороди про “дві натури” та “три світи”… 4.Проаналізуйте, як вчення Сковороди про „сродну працю” пов’язане з пошуками людиною щастя. Чи згодні Ви з поглядами…

Тематика доповідей та рефератів

2.Філософія Києво-Могилянської академії: представники і напрямки. 3.Г.Сковорода – український Сократ. 4.Г.Сковорода: життя та філософські погляди.

Філософія неопозитивізму і постпозитивізму

У своїй роботі «Курс позитивної філософії» О.Конт аналізує три стадії історичного розвитку людства: - теологічну – усі явища пояснюються надприродними силами, панує релігійна… - метафізичну – коли в явищах виявляються недоступні сприйняттю сутності і причини, панує філософія – «метафізика» і…

Схема 2.

 

 

Натхненником постпозитивізму виступив англійський філософ Карл Поппер(1902-1994),який почав розглядати закономірності росту наукового знання шляхом зміни однієї теорії іншою. Видатні представникі постпозитивізму – Томас Кун (1922-1955), Імре Лакатос (1922 - 1974), Пол Фейєрабенд (1924-1994), Стефан Тулмін (р.1922).

Історична динаміка знання, яке розвивається, одержала розробку у фундаментальній роботі Т. Куна «Структура наукових революцій». Кун запропонував відмовитися від образу науки (що панував у неопозитивізмі) як системи знань, підпорядкованої у своєму розвитку канонам методології і логіки, і замінити його образом науки як діяльності наукових співтовариств. Виходячи з центрального для його концепції поняття «парадигма» - концептуальна схема, що протягом певного часу визнається науковим співтовариством як основа його практичної діяльності. Кун запропонував специфічну схему історико-наукового процесу, яка представлена нижче Схемою 2.

Представники постпозитивізму зробили значний внесок у філософське осмислення науки, поглибили уявлення про її розвиток і діяльність вчених.

 

Прагматизм

Основи філософії прагматизму були закладені в 70-х роках XIX сторіччя американським філософом, математиком і логіком Чарльзом Пірсом (1839-1914). Остаточно ж прагматизм як філософська течія склався на початку XX століття. Основні його представники: Вільям Джемс (1842-1910), Джон Дьюї (1859-1952), Сідні Хук (1902-1989), Фердінанд Шіллер (1864-1937). Назва течії пов’язана з грецьким словом «прагма», що в перекладі означає справу, дію, тому представники цієї школи називають своє вчення ще «філософією дії». Прагматизм - суто американська форма розвитку позитивізму, його виникнення зазвичай пов’язують з бурхливим промисловим і науково-технічним розвитком США на рубежі XIX і XX сторіч. У середовищі ділових людей типовим поглядом стає утилітаризм (від лат. utilitas - користь, вигода) - принцип оцінки всіх явищ з погляду їхньої корисності, можливості служити засобом для досягнення якоїсь мети. Філософським обґрунтуванням такої життєвої позиції і став прагматизм.

В якості головної мети існування людини прагматизм висуває індивідуальне благополуччя і можливість досягнення багатства і щастя. Центральною дійовою особою філософії прагматизму є ділова людина – енергійна, вольова, пройнята духом індивідуалізму і прагнення до вигоди. Така людина у своїй поведінці керується не якимось вченням, а переважно інстинктом, інтуїцією. Американці звикли в усьому спиратися на власні сили, вони виховувались на принципах вміння швидко і ефективно діяти, не розмірковуючи довго над принципами своїх дій. Важлива лише енергія і практична винахідливість, тверде переконання у своїй здатності справитися з будь-якою проблемою.

Ідеї прагматизму набули в США широкого поширення саме завдяки тому, що вони виявилися цілком співзвучними умонастрою середньої людини з її несхильністю до складних розмірковувань, практицизмом і культом успіху. Прагматизм оголосив програму «реконструкції філософії», звинувативши всю колишню філософію у відриві від життя, абстрактності, споглядальності. В центр філософствування була поставлена висунута Джемсом моральна заповідь: «робити те, що окупається».

Істину прагматисти тлумачать як відповідність думки і дії. Науковою істина виступає тоді, коли вона являє собою корисну робочу гіпотезу. Як тільки істина перестає «працювати» на нас, вона перестає бути істиною. Тим самим прагматизм заперечує об’єктивність істини і наукової теорії. Критерієм істини він оголосив «користь», або «зручність», тобто індивідуальний успіх. З цієї точки зору релігія істинна, якщо вона приносить комусь користь, наприклад, заспокоєння віруючій людині. Тим самим прагматизм заперечує принципову різницю між наукою і релігією: кожна по-своєму приносить людям користь. Ідеї й теорії, з точки зору прагматизму, виступають «інструментами» нашої діяльності, служать знаряддями для успішного вирішення напружених ситуацій. Тому Дьюї назвав своє вчення «інструменталізмом».

Висуваючи критерій користі на перший план, прагматизм тим самим санкціонує будь-який аморальний вчинок, аби останній не приніс шкідливих наслідків для того, хто його здійснює. Джемс висуває ідею про неповторність моральної ситуації, тому доктрину прагматизму часто називають ситуативною етикою. З такої релятивістської точки зору випливає уява про плюралізм моральних цінностей. Таким чином, фундаментальними етичними принципами прагматизму виступають положення про те, що добро не є абстрактним поняттям, а завжди відповідає певній людській потребі; кожна моральна ситуація є неповторною, тому не існує “абсолютних істин”, і всякий раз людина мусить знаходити нове рішення.

 

Герменевтика

Герменевтика (від грець. hermeneuem – тлумачити, витлумачувати, інтерпретувати) як напрямок у філософії досліджує теорію і практику тлумачення, інтерпретації, розуміння тексту. Витоки герменевтики сягають античності і пов’язані з дослідженням класичних текстів; В епоху християнства мистецтво і теорія тлумачення розглядалися як інструмент правильного розуміння Біблії, а в період Відродження вперше починають розрізняти тлумачення священних текстів - hermeneutika sacra - і текстів “профанних”, що не відносились до Священного письма - hermeneutika profana. В епоху Нового часу продовжується процес перетворення герменевтики з монополії вузького кола богословів у проблему, яка хвилює все більшу кількість людей. Це завершується на початку ХІХ століття, коли Фрідріх Шлейєрмахер (1768–1834) - філософ і протестантський теолог створює власну філософську герменевтику. У своїй роботі “Монологи” в якості предмету герменевтики мислитель розглядає, насамперед, тексти, що відокремлені від дослідника великою часовою, історичною, культурною дистанцією. Це створює безліч бар’єрів для їхнього правильного розуміння, усувати які і покликана герменевтика. Розуміння можливе, за Шлейермахером, за умови спорідненості душ автора і читача. Якщо автор занадто далекий від читача, то текст ніколи не буде зрозумілим до кінця, а при цілковитій подібності автора і читача в тексті не залишиться прихованого змісту і його не треба буде тлумачити. Таким чином, для того, щоб розуміння було можливим, необхідна певна міра “стороннього” і “рідного” між автором і читачем. Розуміння здійснюється двома шляхами або їхньою сукупністю: шляхом дивінації – «вживання» в душу автора твору; шляхом порівняння – зіставлення фактів, інших даних. Причому він ставив завдання до такої міри «вжитися» у текст, щоб зрозуміти його зміст «краще, ніж сам автор».

Важливий етап в подальшому розвитку герменевтики пов’язаний з ім’ям німецького філософа Вільгельма Дільтея (1833– 1911), який розглядає герменевтику як специфічний методом наук, що займаються вивченням культури й історії – “наук про дух”.

У ХХ сторіччі одним з найвідоміших представників філософської герменевтики виступає Ганс Гадамер, який в своїй роботі «Істина і метод» виходить з того, що найпершим предметом і джерелом герменевтичної дослідження є мова як структурний елемент культурного цілого, без якої неможливі ні життя, ні свідомість, ні мислення, ні почуття, ні історія, ні суспільство. Вона є способом буття людини, її сутнісною властивістю, умовою пізнавальної діяльності. Принципом і джерелом дійсного розуміння і взаєморозуміння є діалог, розмова. Звідси випливає, що інтерпретація є відкритим процесом, який ніколи не може бути цілком завершеним. Крім того, розуміння тексту виявляється невіддільним від саморозуміння інтерпретатора.

Найважливішими поняттями герменевтики виступають:

- розуміння – реконструкція і осягнення смислового змісту явищ історичної і соціокультурної реальності; розуміння - головна герменевтична задача;

- інтерпретація – операція мислення, що полягає в наданні смислу будь-яким проявам духовної діяльності людини, об’єктивованим у знаковій чи чуттєво-наочній формі, інтерпретація підпорядкована задачі розуміння;

- «герменевтичний трикутник» – взаємини між автором тексту, самим текстом і читачем;

- «герменевтичне коло», яке виражає циклічний характер процесу розуміння: розуміння цілого складається з розуміння окремих частин, а для розуміння частин необхідне розуміння цілого. З цього погляду розуміння тексту є рух по колу від цілого до частини і від частини до цілого. Завжди існує певне перед-розуміння – первинне розуміння, що передує подальшому заглибленню в зміст тексту. Розробка попереднього начерку змісту тексту і його послідовний перегляд і є процесом розуміння смислу тексту.

Значення герменевтики в сучасну епоху обумовлено потребою забезпечити взаєморозуміння між людьми різних культур та релігій, необхідністю пошуку шляхів до діалогу і єднання людства.

 

Філософія життя

«Філософія життя» – напрямок, що склався в останній третині XІX –початку XX ст. головним чином у Німеччині і Франції. Основні представники: Ф.Ніцше(1844-1900), В.Дільтей (1833-1911), А.Бергсон(1859-1941), О.Шпенглер (1880-1936). Джерелами “філософії життя” стали традиції німецького романтизму, який виступив проти раціоналізму Просвітництва та філософія А.Шопергауера. Теоретики цього напрямку звернулися до життя як первинної реальності: у Ніцше вона виступає у формі «волі до влади», у Бергсона – як космічний «життєвий порив», у Дільтея – як потік переживань. В усіх трактуваннях життя являє собою цілісний процес творчого становлення, розвитку, що протистоїть усім механічним, неорганічним утворенням, усьому визначеному, застиглому і «сталому». Науковому раціональному пізнанню “філософія життя” протиставляє позаінтелектуальні, інтуїтивні, образно-символічні способи осягнення ірраціональної у своїй основі життєвої реальності: інтуїцію, переживання, розуміння. Найбільш адекватним засобом збагнення і вираження життя розглядається мистецтво, інтуїтивно-несвідоме вираження життя в міфі.

Артур Шопенгауер (1788-1860) у своїх роботах «Світ як воля і уявлення» та «Про підставу моралі» абсолютною першоосновою світу вважає “волю до життя” – нескінченне безцільне прагнення до активності і зміни, що творить світ і людину. Ця воля роздрібнюється в безлічі втілень, між якими йде невпинна боротьба, що пронизує усі рівні живої і неживої природи, в тому числі і людину. Людина – раба волі, яка змушує її жити, яким би безглуздим і жалюгідним не було людське існування. Але в людині бере начало прагнення до звільнення від підпорядкування безглуздій «волі до життя», до подолання егоїстичних імпульсів. До цього ведуть два шляхи. Перший – через мистецтво: завдяки спогляданню прекрасного відбувається відмова людини від нескінченного потоку бажань, рабського служіння волі; переживаючи зустріч з піднесеним, людина більше не вважає себе єдиним центром Всесвіту, автономним суб’єктом. Другий шлях – через жалість, співчуття, що звільнюють індивіда від тягаря турботи про власне життя і породжує в ньому турботу про чуже благо, перетворення чужого страждання у власне. Жалість - первородна глибина людського «Я», в якій відкривається значимість людини як особистості. Таким чином, призначення і сенс життя людини, за Шопенгауером, в естетичному і моральному звільненні від «волі до життя» шляхом подолання ілюзій про внутрішню автономію індивіда і усвідомлення надіндивідуальної значимості життя.

А.Шопенгауер першим у XIX столітті створив філософське обґрунтування песимізму. Усе життя – суцільні розчарування і страждання, що кореняться в самій «волі до життя», з її безглуздістю і вічною незадоволеністю. Людина під впливом волі увесь час чогось бажає: комфорту, здоров’я, продовження життя, які щодня потрібно завойовувати невпинною працею, постійною боротьбою з нестатками. Але бажання ніколи не задовольняються, а якщо задовольняються, то приносять із собою байдужість і нудьгу. Та й життя ми намагаємося зберегти, постійно маючи в перспективі смерть. Життя є щось таке, що треба «відстраждати», щастя ілюзорне, тому Шопенгауер називав існуючий світ «найгіршим з можливих».

Ідеї Шопенгауера далі розвинув Фрідріх Ніцше в своїх роботах «По той бік добра і зла», “Так говорив Заратустра”, «Антихрист», «Воля до влади», “Воля до влади”. Звертаючись до генези людського суспільства і культури, Ніцше виділяє інтелект і фантазію як головні властивості фізично слабкого «зоологічного виду» - тобто людини, за допомогою яких він вирішує практичні задачі виживання. Але логічне мислення, мова, наука ведуть до принципового перекручення дійсності, до повної підміни життя закономірністю – певним стійким і регулярно повторюваним началом. Інший важливий компонент людської культури, що набагато ближче, ніж наука, стоїть до життя – це мистецтво - «добровільне прагнення до ілюзії», що втілює в собі конструктивне начало культури. На ранніх етапах людської цивілізації мистецтво, в порівнянні з наукою, відігравало провідну роль у житті суспільства. Надалі ж співвідношення змінилося на користь науки. Справжня культура, за Ніцше, існувала в досократівскій Греції, де була рівноправність двох начал: діонісійного з його вільною грою життєвих сил і аполонівського з його розміреністю, оформленістю. Однак, починаючи із Сократа, а потім Платона, усе більше виявляється тенденція до усунення з життя всякої нерозумності, безпосередності; в ще більшій мірі це виразилося в християнстві. В результаті європейська культура пішла у своєму розвитку по шляху придушення діонісійного начала «розумом», «істиною», «Богом», в ній взяло гору прагнення до перетворення світу в суцільну впорядкованість. Повсякденне життя строго регламентується, в ньому залишається усе менше місця для героїзму, все більше тріумфує пересічність. Згідно Ніцше, філософія, християнська релігія й аскетична мораль відривають людину від джерел самого існування – від життя. Однак часи цих вчень, констатує філософ, пройшли – потрібні нові ідеї. На місце прагнення до осягнення сутності і порядку слід поставити життя як вічний рух, становлення, постійний плин, у якого немає мети, єдність, яку не можна оцінювати як істинне чи помилкове, добре чи зле. За Ніцше, усі процеси як фізичного, так і духовного життя – це різні модифікації волі до влади, до могутності – найважливішої властивості життя як такого.

Поняття волі, як основи всього існуючого, Ніцше запозичив у Шопенгауера, але надав йому іншого відтінку. Життя є не що інше як «воля до влади», воно прагне до максимуму відчуття влади. Ніцше вважає, що раціональна діяльність паралізує волю до влади, підмінюючи активність, діяльність - розмірковуваннями. Загальноприйнята мораль також підриває «волю до влади», проповідуючи любов до ближнього. «Воля до влади» – основа права сильного, котрий стоїть вище од усіх моральних, релігійних і інших нормативних установлень. Саме таким правом повинна керуватися справжня людина у всіх сферах своєї життєдіяльності. Згідно Ніцше, протягом всієї історії раби у вигляді духовної помсти намагалися нав’язати свою мораль панам. Найвищого розвитку цей процес набув у християнстві. Іудео-християнська мораль перешкоджає повному самовираженню людини. Необхідно провести переоцінку цінностей.

Своїм етичним вченням Фрідріх Ніцше здійснив радикальний розрив з класичною традицією європейського раціоналізму. Він був найбільш незвичайним з усіх моралістів, що стверджував мораль через її критику і навіть радикальне заперечення. Він вважав себе першим “аморалістом”, “справжнім безбожником”, “антихристом”, динамітом, що покликаний підірвати болото звичних уявлень. Ніцше нещадно критикує цінності традиційного гуманізму, висуваючи гасло “переоцінки усіх цінностей”. Ніцше проводить фундаментальну різницю між двома типами моралі: мораллю панів і мораллю рабів. Під мораллю рабів Ніцше має на увазі мораль, що сформувалась під впливом християнської релігії, яка поневолює душі людей, паралізує їх творчу енергію, перетворює їх на покірних долі і лицемірних. Рабська мораль, претендуючи на всезагальність, є мораллю юрби, а не особистості. Ця мораль тлумачиться Ніцше як “воля до заперечення життя”, що виростає з рабського стану.

За Ніцше, загальноприйнята мораль підриває «волю до влади», яка є основою права сильного, котрий стоїть вище всіх моральних, релігійних і інших нормативних установлень. В основі “моралі панів» повинні бути наступні принципи: єдина безумовна цінність – «життя»; люди нерівні – у них різні життєві сили і «воля до влади»; сильна людина вільна від моральних зобов’язань, не зв’язана ніякими нормами. Усім цим вимогам, за Ніцше, задовольняє суб’єкт моралі панів - надлюдина («білява бестія»). По суті справи в міркуваннях Ніцше надлюдина займає місце Бога. “Бог помер. Ми його вбили”, – сповіщає Ніцше вустами Заратустри. І на його місце повинна прийти надлюдина.

Таким чином, погляди Ніцше цілком перевернули принципи традиційної класичної етики, орієнтованої на ідеали гуманізму і прогрес розуму. “Мораль панів” – це мораль сили і егоїзму, котра теж має певні обов’язки, але тільки стосовно подібних до себе. Позбавлена “моралістичних забобонів”, випущена Ніцше на свободу “білява бестія” викликала справжнє захоплення у середовищі естетизованої європейської інтелігенції кінця XIX – початку XX століття, бо відкривала для неї нові виміри особистої свободи. Але трапилось так, що ідеї нічим не стримуваного активізму, ірраціонального прагнення до утвердження свого життя, цинічна зневага до гуманістичних цінностей дуже швидко перейшли зі сфери рафінованого філософствування в практичну площину обробки мас, були використані ідеологами німецького фашизму. Коли Гітлер звільняв своїх вояків від моральних сумнівів і химери совісті, він лише посилював руйнівну інерцію цих фатальних думок Ніцше.

 

Філософські проблеми психоаналізу:

Фрейдизм та неофрейдизм

Перш за все, слід зазначити, що Фрейд, предметом свого дослідження зробив несвідоме, на відміну від культу розуму, притаманного Новому часу. Він… Розумна частина нашої особистості – “Я” немовби балансує між «над-Я» і «Воно»,… Вчення Фрейда називають психоаналізом, тому що він, вживаючи процедуру психотерапії, ретельно розробляв методику…

Таблиця 13.

Фромм виділив п’ять типів соціального характеру. З них чотири – непродуктивних і один продуктивний (здоровий). Непродуктивні типи: – рецептивний тип вважає, що джерело усього хорошого в житті знаходиться у… – експлуататорський тип, як і рецептивний, не здатний до творчості, і тому прагне отримати усе, що йому треба, із…

Постмодернізм

Як відомо з курсу культурології, постмодернізм виник у середині ХХ століття як реакція на інформаційно-технологічний переворот в культурі, що… Поява терміну “постмодернізм”, його еволюція і прояви в естетичному контексті… Окрім естетичного, виділяють ще два основних виміри соціокультурної трансформації постмодерну - соціальний та…

Першоджерела до вивчення теми

Жан Поль Сартр. Экзистенциализм - это гуманизм

Всех экзистенциалистов объединяет убеждение в том, что существование предшествует сущности. Что это означает: «Су­ществование предшествует… Для экзистенциалиста человек потому не поддается определе­нию, что… Но если существование действительно предшест­вует сущности, то человек ответствен за то, что он есть. Таким обра­зом,…

Камю А. Эссе об абсурде. Миф о Сизифе

Этот миф трагичен, поскольку его герой наделен созна­нием. О какой каре могла бы идти речь, если бы на каж­дом шагу его поддерживала надежда на… В неуловимое мгновение, когда человек оборачивается и бросает взгляд на… Я оставляю Сизифа у подножия его горы! Ноша всегда найдется. Но Сизиф учит высшей верности, которая отвер­гает Богов и…

План семінарського заняття

1. Філософія неопозитивізму і постпозитивізму.

2. Прагматизм: концепція істини.

3. Герменевтика.

4. Філософія життя: основні представники та ідеї.

5. Філософські проблеми психоаналізу: фрейдизм і неофрейдизм.

6. Філософія екзистенціалізму: вихідні принципи та категорії.

7. Соціально-критичний напрямок у філософії ХХ століття: концепція гуманістичного психоаналізу Е.Фромма.

8. Постмодернізм.

 

Проблемно-пошукові завдання

2. Обґрунтуйте, в чому проявляється песимістичний характер вчення А.Шопенгауера. 3. Проаналізувати, які ідеї А.Шопенгауера були розвинуті в філософії… 4. Охарактеризувати етичні погляди Ф.Ніцше, його ставлення до традиційної моралі.

Тематика доповідей та рефератів

1. Шопенгауер А. – теоретик вселенського песимізму.

2. Філософія надлюдини Ф.Ніцше.

3. Програма “переоцінки усіх цінностей” та “імморалізм” Ф.Ніцше.

4. Гуманістичний психоаналіз Е.Фромма.

5. Аналіз проблеми свободи в філософії Е.Фромма.

6. Вчення С.К’єркегора про екзистенцію.

7. Проблема свободи в філософії екзистенціалізму.

8. Екзистенціальна свобода: вибір і відповідальність.

9. Провідні ідеї Ж.-П.Сартра в праці „Екзистенціалізм – це гуманізм”.

10. Філософські погляди Ж.-П.Сартра.

11. «Я бунтую – це означає, що я існую” (А.Камю).

12. Абсурд і свобода в філософії А.Камю.

 

Модуль ІІ. основні проблеми

ФІЛОСОФІї

 

Тема 7. Філософський зміст проблеми БУТТЯ. діалектика буття

Зміст теми: 1. Буття як вихідна категорія філософії. 2. Буття як загальний зв’язок та взаємодія. Ідея розвитку. 3. Категорії діалектики. 4. Закони діалектики.

Буття як вихідна категорія філософії

Проблема буття є однією з основних тем філософських роздумів і досліджень. З XVIII століття розділ філософського знання, пов’язаний із дослідженням… В філософії вже за часів античності розрізняли поняття “буття” та “суще”. Суще… В спробах дослідження буття як філософської проблеми виявляється парадоксальність самої категорії: з одного боку,…

План семінарського заняття

1. Філософський зміст проблеми буття.

2. Принципи діалектичного осмислення буття.

3. Категорії як загальні форми відображення буття, його пізнання і перетворення: одиничне – особливе – загальне; зміст - форма; система – елемент – структура; сутність - явище; причина – наслідок; необхідність – випадковість; можливість – дійсність.

4. Основні закони діалектики: закон єдності і боротьби суперечностей; закон переходу кількісних змін в якісні; закон заперечення заперечення.

 

Проблемно-пошукові завдання

2. Проаналізуйте особливості основних форм буття. 3. Розкрийте, як в філософії екзистенціалізму розглядається проблема буття. … 4. Дайте характеристику основних принципів процесу розвитку.

Тематика доповідей та рефератів

1. Проблема буття в історії філософії.

2. Еволюція філософських поглядів на матерію.

3. Діалектика як вчення про універсальні зв’язки та розвиток.

4. Принципи діалектичного осмислення буття.

5. Альтернативи діалектики: еклектика, догматизм, релятивізм.

6. Синергетика як сучасна концепція розвитку.

7. Категорії як загальні форми відображення буття, його пізнання і перетворення.

8. Закон єдності та боротьби протилежностей.

9. Закон переходу кількісних змін в якісні.

10. Закон заперечення заперечення.

11. Світоглядне та методологічне значення основних законів діалектики.

 

 

Тема 8. Гносеологія. основний зміст

Пізнавальної діяльності

Сутність пізнавального процесу та проблема пізнаваності світу Проблема пізнання є однією із найважливіших в історії філософії, її вирішення знаходиться в тісному зв’язку з…

Єдність чуттєвого та раціонального в пізнанні

Але процес пізнання не може обмежитись тільки чуттєвим рівнем, який не у змозі розкрити внутрішні, суттєві зв’язки між предметами і явищами. Це… Чуттєве і логічне пізнання утворюють нерозривну єдність, хоча в історії… Представники емпіризму, найбільш відомими з яких, окрім Ф.Бекона, були Д.Локк і Т.Гоббс вважали що все людське знання…

Наукове пізнання: рівні, форми, методи

Наукове пізнання досліджується спеціальним розділом філософії – "філософією науки". У філософії розрізняють два рівні наукового пізнання –… На кожному рівні застосовуються свої особливі методи пізнання. Під методом… На емпіричному рівні пізнання основними методами виступають: спостереження та реальний експеримент.Спостереження –…

План семінарського заняття

1.Філософське вчення про пізнання. Проблема пізнаваності світу.

2.Структура і сутність пізнавального процесу. Об’єкт і суб’єкт пізнання.

3.Єдність чуттєвого та раціонального рівнів пізнання.

4.Специфіка наукового пізнання, основні відмітні ознаки науки.

5.Проблема істини в філософії. Співвідношення абсолютної та відносної істини.

6.Рівні, форми та методи наукового пізнання.

 

Проблемно-пошукові завдання

2.Ознайомившись з роботою Ф.Енгельса “Людвіг Фейєрбах і кінець німецької класичної філософії”, розкрити сутність другої сторони основного питання… 3.Співставте аргументи представників емпіризму та раціоналізму. 4.Співставити основні концепції істини в сучасній філософії.

Тематика рефератів та доповідей

1.Пізнання як вид духовної діяльності і феномен культури.

2.Проблема пізнаваності світу і філософський скептицизм.

3.І.Кант про можливості і межі людського пізнання.

4.Інтуїція та її роль в пізнанні.

5.Проблема істини в пізнанні. Основні концепції істини.

6.Особливості наукового пізнання.

7.Наука і суспільство. Сцієнтизм і антисцієнтизм.

8.Свобода наукового дослідження і соціальна відповідальність вченого.

9.Розуміння як методологічна процедура гуманітарного пізнання.

10.Види пізнання та їх взаємозв’язок.

11.Роль практика в пізнанні.

12.Етика науки.

 

Тема 9. Логіка: Закони і форми правильного мислення.

Зміст теми: 1.Логіка як наука про закони і форми правильного мислення. 2. Поняття як форма мислення. 3. Судження. 4. Основні формально-логічні закони. 5. Умовивід як форма мислення. 6. Елементи теорії аргументації.

Логіка як наука про закони і форми

Правильного мислення

Поняття як форма мислення Поняттям називається елементарна форма думки, що відображає окремі речі або групи схожих речей в їхніх істотних…

Закон тотожності формулюється таким чином: будь-яка думка в процесі даного міркування (за будь-яких перетворень) повинна зберігати один і той самий зміст, тобто повинна бути тотожною самій собі. Однією з особливостей природної мови є її схильність до ототожнення різних думок і розрізнення тотожних. Дані помилки витікають з можливості природної мови висловлювати одну і ту саму думку через різні мовні форми, що призводить до підміни вихідного смислу понять і до заміни однієї думки іншою. В традиційній логіці закон тотожності записується у вигляді формули: А є А.

Зміст закону тотожності ми можемо конкретизувати у таких вимогах:

1. У процесі міркування про якийсь предмет необхідно мислити саме цей предмет і не можна підміняти його іншим предметом думки.

2. У процесі міркування, у суперечці, дискусії поняття повинні вживатись в одному і тому ж значенні.

Закон суперечності(його ще називають закон несуперечності)проголошує: два протилежні висловлювання не є одночасно істинними; в крайньому разі одне з них неодмінно є хибним. Іншими словами: не можуть бути одночасно істинними два судження, з яких одне щось стверджує про предмет, а друге - заперечує те ж саме про той самий предмет, у той самий час, в одному і тому ж самому відношенні. Наприклад: „І.Кант – автор „Критики чистого розуму” та „І.Кант – не є автором „Критики чистого розуму”. Суперечності не буде, якщо ми говоримо про один і той же предмет, але взятий в різний час і у різному відношенні. Символічно закон суперечності зображається таким чином: невірно, що А і не-А. Закон суперечності не заперечує реальних суперечностей, котрі існують в об’єктивному світі. Він лише забороняє логічні суперечності, котрі “суперечать самим собі”.

Суть закону виключеного третього полягає в наступному: із двох суперечних суджень про один і той же предмет, в один і той же час і в одному і тому ж відношенні одне неодмінно істинне, друге хибне, а третього бути не може. Іншими словами, згідно закону виключеного третього, із хибності одного суперечного судження неодмінно випливає істинність другого і тому не може бути істинним якесь третє судження, окрім двох суперечних. Наприклад: „Усі будинки цього села електрифіковані” та „Деякі будинки цього села не електрифіковані”. Істинним, згідно даного закону, може бути лише одне з двох суперечних суджень: або А, або не-А, третього не дано.

Закон виключеного третього об’єднує з законом суперечності те, що вони забезпечують несуперечливість та послідовність мислення. Однак, якщо закон суперечності свідчить про те, що два суперечних судження не можуть бути одночасно істинними і щонайменше одне з них повинно бути хибним, то закон виключеного третього вказує на те, що два суперечні судження не можуть бути одночасно хибними. Одне з них безперечно істинне.

Сфера дії закону несуперечливості ширше (охоплює протилежні і суперечні судження), ніж сфера дії закону виключеного третього (лише суперечні судження). Тобто у відношенні протилежних суджень (загальностверджувальне - загальнозаперечне), які не можуть бути одночасно істинними, але можуть бути одночасно хибними, діє лише закон несуперечності. У відношенні ж суперечних суджень (загальностверджувальне – частковозаперечне, загальнозаперечне – частковостверджувальне) діє як закон виключеного третього, так і закон несуперечності. Про це йтиметься ще в темі „Судження” у підрозділі „Логічний квадрат”.

Найбільш уживаним формулюванням закону достатньої підстави є таке: будь яка думка має достатню підставу. Іншими словами, будь-яка думка може бути істинною тільки тоді, коли вона обґрунтована. Судження, котрі наводяться для обґрунтування істинності іншого судження, називаються логічною підставою, а те судження, котре випливає з інших суджень, як і підстави, називається логічним наслідком. Закон достатньої підстави відображає необхідний зв’язок, що існує між предметами та явищами оточуючого нас світу, а саме: відображення причинно-наслідкових відношень, генетичних зв’язків тощо.

Умовивід як форма мислення

Величезна кількість знань про світ, що їх отримує людина, носять вивідний характер, тобто отримані шляхом логічного міркування. Це знання про глибинні властивості природних явищ – закони біологічної еволюції, структуру ДНК, будову мікросвіту тощо. Формою, з допомогою якої ці знання здобуті, є умовивід.

Умовивід це форма мислення, в якій з одного або кількох суджень виводиться нове судження, що містить у собі нове знання. Наприклад: „Кожний звинувачуваний має право на захист”, „Поліщук – звинувачуваний”, Отже - „Поліщук має право на захист”.

Структура умовиводу: засновки - судженнями, що містять вихідне знання; висновок – судження, що містить нове знання, отримане із засновків; виведення – логічний перехід від засновків до висновку.

В залежності від напрямку логічного слідування і від достовірності отриманого результату виділяють три типи умовиводів: вдедуктивних має місце перехідвід знання загального до часткового і висновок з необхідністю випливає із засновків; в індуктивнихздійснюється перехід від знання часткового до знання загального і висновок носить імовірнісний характер; в традуктивних(за аналогією) здійснюється перехід від одного часткового знання до іншого часткового знання і висновок носить імовірнісний характер.

Дедуктивні умовиводи

Дедуктивні умовиводи поділяються на: безпосередні – коли висновок лише зодного засновку; опосередковані - коли висновок робитьсяз двох і більшезасновків.

Основні види безпосередніх дедуктивних умовиводів:

- перетворення - перебудова судження із стверджувального на заперечне, і навпаки (зміну лише якості, при незмінній кількості). Перетворюються усі чотири види суджень за схемами: А (Усі S суть Р) ® Е (Жодний S не суть не-Р); Е (Жодний S не суть Р) ® А (Усі S суть не-Р); І (Деякі S суть Р) ® О (Деякі S не суть не-Р); О (Деякі S не суть Р) ®І (Деякі S суть не-Р);

- обернення (конверсія) - така операція, коли суб’єкт і предикат переставляються місцями. Схеми обернення:А (Усі S суть P)як правило обертається в І (Деякі Р суть S), коли ж у засновку предикат розподілений (судження-визначення або судження з виділяючим суб’єктом) , то А обертається в А (Усі P суть S); Е(Жодне S не суть Р) завжди обертається в Е(Жодне Р не суть S);І(Деякі S суть Р)як правило(коли S і P нерозподілені) обертається в І (Деякі Р суть S), коли ж предикат засновку розподілений (Деякі S і тільки S суть Р), то І обертається в А (Усі Р суть S);судження О – не обертаються;

- в результаті операції протиставлення предикату суб’єктом стає поняття, що суперечить предикату, а предикатом - суб’єкт вихідного судження. Схеми виводу:А (Усі S суть P) ® Е (Жодне не-Р не суть S); Е (Жодне S не суть Р) ® І (Деякі не-Р суть S); О (Деякі S не суть Р) ® І (Деякі не-Р суть S); І - не підлягає операції протиставлення предикату;

-умовиводи за логічним квадратом будуються на основі логічних відношень між судженнями A, E, I, O, про що йшлося вище.Істинність чи хибність судження одного типу буде визначати істинність, хибність чи невизначеність судження іншого типу. Оскільки між А і О, між Е та І існують відношення суперечності, то з істинності одного витікає хибність іншого і навпаки. Оскільки між А та Е існують відношення протилежності, то з істинності одного випливає хибність іншого, але із хибності одного випливає невизначеність іншого. Між І та О існують відношення часткової сумісності, отже з хибності одного випливає істинність іншого, але істинності одного з них детермінує невизначеність іншого. Відношення підпорядкування між А та І, між Е та О означають, що з істинності підпорядковуючого судження витікає істинність підпорядкованого, але з істинності підпорядкованого випливає невизначеність підпорядковуючого. З хибності підпорядкованого випливає хибність підпорядковуючого, але з хибності підпорядковуючого випливає невизначеність підпорядкованого.

Види опосередкованих дедуктивних умовиводів:

- простий категоричний силогізм;

- умовиводи із складних суджень (умовних, розділових).

Простий категоричний силогізм – дедуктивний умовивід, в якому два засновки і висновок є категоричними судженнями.Наприклад: „Всякий злочин є діянням суспільно небезпечним. Крадіжка є злочин. Отже крадіжка – суспільно небезпечне діяння”. В силогізмі є три терміни: два крайніх і один – середній. Крайніми називаються терміни, що виступають суб’єктом і предикатом висновку, при цьому суб’єкт висновку називається меншим терміном (позначається - S), а предикат – більшим(позначається - Р). Відповідно засновки, в яких вони містяться, називаються більшим і меншим. Середній термін - поняття, що входить в обидва засновки, але відсутнє у висновку. Позначається – М(від лат. medius – середній). Таким чином, простий категоричний силогізм - це висновок про відношення двох крайніх термінів на основі їх відношення до середнього терміну. Середній термін виконує роль зв’язуючої ланки між більшим і меншим термінами.

Структура силогізму виглядає так:

 

М — Р

S — М

————

S — Р

Правомірність логічного переходу від засновків до висновку в категоричному силогізмі фундується на аксіомі силогізму: усе, що стверджується або заперечується стосовно усіх предметів певного класу, стверджується або заперечується стосовно кожного предмету і будь-якої частини предметів цього класу.

Силогізми відрізняються за розташуванням середнього терміну в засновках. Ці різновиди силогізмів називають фігурами силогізму. Існує чотири фігури силогізму: в першій середній термін займає місце суб’єкта в більшому засновку і предиката в меншому; в другій - місце предиката в обох засновках; в третій - місце суб’єкта в обох засновках; в четвертій - місце предиката у великому засновку і місце суб’єкта у малому.

В залежності від того, які типи суджень - А, Е, І, О–входять до складу силогізму, і як вони комбінуються, кожна фігура має певні модуси. Модуси позначаються трьома літерами тих суджень, з яких побудований силогізм: більшого засновку, меншого засновку і висновку. Правильні модуси першої фігури: ААА,АІІ, ЕАЕ, ЕІО; другої – ЕАЕ, АЕЕ, ЕІО, АОО; третьої - ААІ, ЕАО, ІАІ, ОАО, АІІ, ЕІО; четвертої - ААІ, АЕЕ, ІАІ, ЕАО, ЕІО.

Побудова силогізмів визначається рядом загальних і спеціальних (для кожної фігури) правил. До загальних правил відносяться три правила термінів і чотири правила засновків:

-в силогізмі повинно бути тільки три терміни. Порушення цього правила пов’язано з ототожненням різних понять, котрі розглядаються як середній термін. Ця помилка називається почетверінням термінів;

-середній термін повинен бути розподіленим хоча б в одному із засновків. Інакше зв’язок між крайніми термінами лишається невизначеним;

- термін, не розподілений в засновку, не може бути розподілений і у висновку–інакше виникне помилканедозволеного розширення терміна;

- з двох заперечних засновків висновок з необхідністю не випливає.Хоча б один із засновків повинен бути стверджувальним судженням;

- якщо один із засновків - заперечне судження, то й висновок (якщо він можливий) повинен бути заперечним;

-з двох часткових засновків висновок з необхідністю не випливає. Адже при цьому в жодному з засновків середній термін не є розподіленим;

-якщо один із засновків - часткове судження, то й висновок повинен бути частковим.

Суто умовний умовивід – обидва засновки і висновок якого є умовними судженнями. Він має таку структуру:

Якщо А, то B; Якщо B, то С; Отже, якщо А, то С.

В умовно-категоричному один із засновків є судженням умовним, а другий засновок і висновок – судження категоричні. Він має таку структуру: Якщо А, то B; А; Отже, B.

Логічною підставою висновків умовно-категоричного умовиводу є аксіома: ствердження підстави з необхідністю веде до ствердження наслідку, а заперечення наслідку – до заперечення підстави.

Умовно-категоричний умовивід має два правильних модуси:

- в стверджувальному ­– modus ponens – категоричний засновок стверджує підставу умовного засновку, а висновок – наслідок умовного засновку:Якщо А, то B; А; Отже, B

- в заперечному – modus tollens - категоричний засновокзаперечує наслідок, а висновок – підставу умовного засновку:

Якщо А, то В; не-В; Отже, не-А

В принципі, можливі ще два модуси умовно-категоричного силогізму:

Якщо А, то В; не-А; Отже, не-В. Якщо А, то В; В; Отже, А.

Розділово-категоричним умовиводом називається умовивід, в якому один із засновків є судженням розділовим, а інший засновок і висновок –… -стверджувально-заперечувальний– в якому категоричний засновок стверджує один…

А суть В, або С, або D; А суть В; Отже, А не суть ні С, ні D

-заперечно-стверджувальний модус– в якому категоричний засновок заперечує один або декілька членів диз’юнкції, а висновок - стверджує інші:

А суть В, або С, або D; А не суть В, ні С; Отже, А суть D

Індуктивні умовиводи Індуктивнимназивається умовивід, в якому здійснюється перехід від знання про… Індукція являє собою і умовивід від часткового до загального, і метод наукового дослідження.

Умовиводи за аналогією

Шляхом умовиводу за аналогією знання про один предмет переноситься на інший. Аналогія, як і неповна індукція, дає вірогідне знання. Розрізняють строгу аналогію і просту (нестрогу). У строгій аналогії відомо, що… Ступінь імовірності аналогії буде тим більшою: чим більше встановлено ознак схожості між двома явищами, які…

План семінарського заняття

1. Поняття, його логічна структура, операції з поняттям.

2. Судження, його типи.

3. Основні формально-логічні закони.

4. Умовивід як форма мислення:

а) дедукція;

б) індукція;

в) аналогія.

5. Структура і правила аргументації.

Тема 10. Людина та її буття як предмет філософського осмислення

Зміст теми:1. Становлення філософських уявлень про людину. 2. Багатовимірність людського буття: співвідношення біологічного і соціального в людині. 3. Свідомість як фундаментальна властивість людини. 4. Поняття «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість». Структура особистості. 5.Соціалізація особистості: етапи, механізми, форми

 

Что же такое человек? Является ли он тем, чем кажется астроному – крошечным комочком смеси углерода и воды, бессильно копошащимся на маленькой и второстепенной планете? Или же человек является тем, чем он представлялся Гамлету: «Какое чудо природы человек! Как благородно рассуждает! С какими безграничными способностями! Как точен и поразителен по складу и движениям! Почти равен Богу – разумением! Краса Вселенной! Венец всего живущего!» А может, он является тем и другим одновременно – «мыслящий тростник» по Паскалю?!

Б.Рассел

 

Становлення філософських уявлень про людину

Людина є предметом вивчення багатьох наук: ряд конкретних дисциплін – педагогіка, психологія, фізіологія, медицина, анропологія вивчають окремі сторони її життєдіяльності. Філософія ж покликана інтегрувати цей рівень знань та розробити цілісне бачення людини. Вся історія філософії супроводжується намаганням дати відповіді на питання: яке місце людини у світі? яке її походження, ким вона фактично являється і ким може стати? на які ідеали орієнтуватися, до яких цілей прагнути, якими засобами їх досягати? чи є сенс у житті людини? яке співвідношення невблаганної необхідності і власної свободи, відповідальності як міри свободи? Відповіді на ці та інші питання були різними в залежності від епохи, рівня знань, світогляду, належності до тієї чи іншої філософської школи. Кожна історична епоха і культура по-своєму ставила і розглядала питання про людську природу. Постійно змінювалися пріоритети та аспекти осмислення цієї проблеми. Філософська думка то “розчиняла” людину в природі і суспільстві, то навпаки – вважала її істотою самодостатньою, протиставляючи її природному і соціальному світу.

В ході вивчення основних історичних етапів розвитку культури та філософії Ви ознайомились вже з різними концепціями людини, тому обмежимося тільки стислим оглядом розмаїття філософських її моделей.

Так, в Давній Індії людина мислилась як частина світової душі. Між людиною і іншими живими істотами (рослинами, тваринами) не вбачалось глибокої різниці: усі вони розглядались як такі, що знаходяться в колесі перевтілень і приречені на страждання, але людина прагне від них визволитися. Шлях до цього лежить у відчуженості від усього земного і злитті людської душі з космічним духовним началом. В китайській філософії людина визначається як істота, котра в своїх діях керується внутрішніми мотивами, але вирішальну роль в її житті відіграє веління Неба. Людина повинна навчитися сприймати і розуміти цей закон і вибудовувати свою поведінку відповідно до волі Неба.

В античну добу переважала космоцентрична ідея, згідно з якою людина мислилась як частина космосу, як «малий світ», мікрокосм - відображення і символ Всесвіту, макрокосму. З часом формується тенденція до антропоцентризму. Ще античний філософ Емпедокл відзначав: “Людина завжди була, є і буде найбільш цікавим явищем для людини”, і ця думка не втратила своєї актуальності і сьогодні. Починаючи з софістів і Сократа, складається нова культура, що вимагає самопізнання людини, яка вважається “мірою всіх речей”. Аристотель визначає людину як політичну тварину, наділену розумом, яка не може існувати поза суспільством. В умовах поступового руйнування античного полісу на перший план у філософських міркуваннях – у Епікура, в стоїцизмі, скептицизмі - виходить окремий індивід, етичний вимір його буття, шляхи досягнення індивідуального щастя.

В епоху Середньовіччя в християнській філософії суттєво змінюється погляд на людину, яка вважається творінням Бога, його образом і подобою. Головною ознакою людини стає не розум, а “серце”, любов, віра, надія. Смисл земного життя людини - в спасінні душі для вічного неземного життя, в єднанні з Богом. Філософія Ренесансу, що прийшла на зміну філософії Середньовіччя і одним з головних принципів якої був антропоцентризм, розглядає людину як автономну істоту, наділену безмежними творчими можливостями.

В філософії Нового часу виявляються дві тенденції щодо розуміння людини. З одного боку, філософи прагнуть пояснити сутність людини з позиції природознавства і часто проводять прямі аналогії між людиною та машиною, людиною та твариною. З іншого боку, специфічну властивість людини вбачають у розумі, у мисленні, яке панує над пристрастями. Згідно Р.Декарту, розум є універсальним способом усвідомлення світу, будь-яких пізнавальних, практичних та комунікативних дій людини. Таким чином, в цей час були створені зразки натуралістичних досліджень сутності людини, але головна заслуга цього часу – визнання автономії людського розуму в пізнанні власної сутності.

В класичній німецькій філософії гіпертрофується духовне начало в людині, акцентується увага на раціональному, що особливо яскраво виражено у філософії Г.Гегеля, який вважав, що людина є носієм загальнозначимого духу, суб’єктом духовної діяльності, що творить світ культури. Щоправда, для Канта людина – істота дуалістична, вона належить як до світу природи, де панує необхідність, так і до світу свободи, що визначає її моральність. Кант вважав, що вивчення людини - основна задача філософії. Фейєрбах, розробляючи антропологічний принцип філософії, розглядав людину, в першу чергу, як чуттєво-тілесну істоту, на основі якої вибудовується “храм розуму”.

У марксизмі визначальним у розумінні людини є трудова діяльність, завдяки якій створюється світ матеріальної і духовної культури, і сама людина формується культурою. Абсолютизуючи суспільне буття, марксизм проголошує: суспільство детермінує властивості особистості.

В ірраціоналістичних концепціях XIX - початку XX століття в якості домінуючих у людині розглядаються її позарозумні здібності і сили - почуття, воля. Так, згідно Ніцше, людина визначається грою життєвих сил і потягів, а не свідомістю і розумом; З.Фрейд і фрейдизм також підносять несвідоме над свідомістю, вбачаючи в ньому джерела релігії, культури, мистецтва.

У ХХ столітті філософська думка здійснила новий поворот до проблеми людини. Особливо ретельно досліджувалась ця тема в екзистенціалізмі та філософській антропології. В філософії екзистенціалізму відправною точкою побудови концепції людини стає категорія існування. Людина сама обирає та реалізує проект свого буття, але з цим вибором пов’язана тривога та відповідальність за правильність здійсненого вчинку. В 20-х роках ХХ століття виникає філософська антропологія як певний напрямок філософської думки, засновниками якого були М. Шелер та Г.Плеснер. Ними ставилось завдання на основі даних спеціальних, окремих наук про людину – біології, фізіології, психології, соціології тощо – створити про неї цілісне уявлення.

В українській філософії антропологічна проблематика особливе місце займає в екзистенціально орієнтованій філософії Г.Сковороди, в якій представлено все людино-життєве розмаїття думок та почуттів, неповторність особистісного існування. Головним в людині, згідно його вченню, є не стільки теоретичні пізнавальні здібності, скільки емоційно-вольове начало – серце, з якого виростає і думка, і прагнення, і відчуття.

Підводячи підсумок історико-філософського аналізу феномену людини, можна зробити ряд висновків. По-перше, незважаючи на зусилля мислителів різних історичних епох, людина, як і раніше, залишається загадкою і тому виникає багато версій щодо питання про її походження, сутність і призначення. По-друге, людина - це єдина істота, котра може вийти за свої межі, здійснити самоаналіз, подивитись на себе іззовні, редагуючи свою поведінку та ставлення до світу: вона і режисер, і актор, архітектор і суддя. По-третє, людина – істота погранична: породжена вона природою, своїм становленням зобов’язана суспільству, а розвитком – тільки самій собі.

 

Багатовимірність людського буття: співвідношення біологічного і соціального в людині

Однак, людина в першу чергу є суб’єктом суспільних відносин. Під соціальним в людині мається на увазі, перш за все, знання, уміння і звички,… Співвідношення соціального та біологічного в людині складне і суперечливе.… Біологізаторські (натуралістичні) концепції абсолютизують роль біологічних начал в людині і принижують значення…

Свідомість як фундаментальна властивість людини

Для більш глибокого розгляду цих найважливіших рис ми дамо в першу чергу характеристику феномену свідомості, унікальні характеристики якої… На останній концепції, що є найбільш аргументованою, ми зупинимося детальніше.… Відображення полягає у здатності одних матеріальних систем відтворювати у своїй структурі властивості тих систем,…

Поняття «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість». Структура особистості

Поняття «людина» фіксує загальні властивості представників людського роду, який є вищим ступенем у розвитку усіх живих істот на нашій планеті. Коли… Під індивідом (лат. – неподільний) мається на увазі окремо взятий, одиничний… Поняття “індивідуальність” розкриває індивіда в його неповторній здатності бути самим собою, виражає своєрідність,…

Соціалізація особистості: етапи, механізми, форми

Говорячи про вплив соціального середовища на людину, необхідно враховувати його багатошаровість: мегасередовище – величезний культурний світ навколо… Найважливіші моментами процесу соціалізації виступають: соціальна адаптація;… Суб’єктивною стороною процесу соціалізації виступає розвиток свідомості і самосвідомості, зокрема, формування образу…

Першоджерела до вивчення теми

 

Хосе Ортега-и-Гассет. Человек и люди

Нашу жизнь мы не даем себе сами. Неожиданно, не зная, как и почему, человек обнаруживает себя, сталкивается с тем, что он обречен нахо­диться в…  

Фромм Э. Бегство от свободы

В истории жизни каждого ин­дивида мы видим тот же процесс. По мере роста ребенка у него развивается стремление к сво­боде и независимости. Но что… Другой аспект индивидуализа­ции - растущее одиночество. Первичные узы… Возникает стремление отказаться от своей индивидуальности, побороть чувство одиночества и беспо­мощности, а для этого…

Х.Ортега-и-Гассет. О спортивно-праздничном чувстве жизни

Подобный избыток возможностей составляет характерный признак здоровой, полнокровной жизни, утилитаризм же - это симптом слабости, жизненной… Да позволено мне будет рассказать об одном цирковом представлении времен моего… Знайте же, мои немецкие друзья, вам тоже придется раздо­быть себе новую дудочку! Я говорю это отнюдь не для красного…

Франкл В. Человек в поисках смысла

Достижим ли смысл? Возможно ли вновь оживить уте­рянные традиции или даже утраченные инстинкты? Или же был прав Новалис, заметивший однажды, что… Смысл должен быть найден, но не может быть создан. Создать можно лишь… Смысл не только должен, но и может быть найден, и в поисках смысла человека направляет его совесть. Одним словом,…

План семінарського заняття

1. Проблема людини – центральна проблема філософії. Основні історичні моделі людини.

2. Проблема співвідношення біологічного та соціального в людині.

3. Свідомість як фундаментальна властивість людини:

а) біологічні передумови виникнення свідомості та її суспільно-історичний характер;

б) структура свідомості та її функції.

4. Категорії: “людина”, “індивід”, “індивідуальність” “особистість”.

5. Структура особистості.

6. Соціалізація особистості: етапи, механізми, форми.

 

Проблемно-пошукові завдання

2. Охарактеризувати образ людини в античній філософії. 3. Дайте характеристику моделі людини в середньовічній філософії. 4. Співставити образ людини в античній та середньовічній філософії.

Тематика доповідей та рефератів

2. Проблема людини в історії філософії. 3. Образ людини в давньокитайській філософії 4. Образ людини в давньоіндійській філософії.

Тема 11. Суспільство та його філософський аналіз

Зміст теми: 1. Специфіка соціальної дійсності та її пізнання. Об’єктивне та суб’єктивне в суспільному процесі. 2. Суспільство як система. Духовне життя суспільства. 3. Філософія історії як напрям філософського знання та її основні проблеми. Проблема суспільного прогресу.

Специфіка соціальної дійсності та її пізнання. Об’єктивне та суб’єктивне в суспільному процесі

Суспільні форми, зв’язки, відносини створюють самі люди; суспільство є продуктом взаємодії людей. Це аксіома, але в той же час суспільство являє… Немає такого філософського напрямку, ідеї якого не використовувались би для… Взагалі, існували дві системи поглядів на суспільство. Перша система розглядала суспільство як незмінне готове…

Філософія історії як напрям філософського знання.

Проблема суспільного прогресу

Термін «філософія історії» сформулював і запровадив у науковий обіг французький філософ-просвітник Вольтер; пізніше ця категорія набула подальшого… Однією з найважливіших проблем філософії історії виступає проблема… Вже в стародавньому суспільстві формуються найважливіші варіанти схем тлумачення історичного процесу: про лінійний рух…

Першоджерела до вивчення теми

 

Маркс К. К критике политической экономии. Предисловие

В общественном производстве своей жизни люди вступают в определенные, необходимые, от их воли не зависящие отноше­ния - производственные отношения, которые соответствуют оп­ределенной ступени развития их материальных производитель­ных сил. Совокупность этих производственных отношений со­ставляет экономическую структуру общества, реальный базис, на котором возвышается юридическая и политическая надстройка и которому соответствуют определенные формы общественного сознания. Способ производства материальной жизни обусловли­вает социальный, политический и духовный процессы жизни вообще.

Не сознание людей определяет их бытие, а, наоборот, их общественное бытие определяет их сознание. На известной сту­пени своего развития материальные производительные силы общества приходят в противоречие с существующими производ­ственными отношениями, или - что является только юридиче­ским выражением последних - с отношениями собственности, внутри которых они до сих пор развивались. Из форм развития производительных сил эти отношения превращаются в их оковы. Тогда наступает эпоха социальной революции. С изменением экономической основы более или менее быстро происходит переворот во всей громадной надстройке. При рассмотрении таких переворотов необходимо всегда отличать материальный, с естественно-научной точностью констатируемый переворот в эко­номических условиях производства от юридических, политиче­ских, религиозных, художественных или философских, короче - от идеологических форм, в которых люди осознают этот конфликт и борются за его разрешение. Как об отдельном человеке нельзя судить на основании того, что сам он о себе думает, точно так же нельзя судить о подобной эпохе переворота по ее сознанию. Наоборот, это сознание надо объяснить из противоречий мате­риальной жизни, из существующего конфликта между обществен­ными производительными силами и производственными отно­шениями. Ни одна общественная формация не погибает раньше, чем разовьются все производительные силы, для которых она дает достаточно простора, и новые более высокие производствен­ные отношения никогда не появляются раньше, чем созревают материальные условия их существования в недрах самого старого общества. Потому человечество ставит себе всегда только такие задачи, которые оно может разрешить, так как при ближайшем рассмотрении всегда оказывается, что сама задача возникает лишь тогда, когда материальные условия ее решения уже имеются налицо, или, по крайней мере, находятся в процессе становления. В общих чертах, азиатский, античный, феодальный и современ­ный, буржуазный, способы производства можно обозначить, как прогрессивные эпохи экономической общественной формации. Буржуазные производственные отношения являются последней антагонистической формой общественного процесса производст­ва, антагонистической не в смысле индивидуального антагонизма, а в смысле антагонизма, вырастающего из общественных условий жизни индивидуумов; но развивающиеся в недрах буржуазного общества производительные силы создают вместе с тем матери­альные условия для разрешения этого антагонизма. Поэтому буржуазной общественной формацией завершается предыстория человеческого общества.

 

Маркс К., Энгельс Ф. Немецкая идеология

  Гегель Г. В. Ф. Философия истории Философия истории означает не что иное, как мыслящее рассмотрение ее. Но единственною мыслью, которую привносит с…

Печчеи А. Человеческие качества

Вторая цель: «внутренние пределы». Совершенно очевид­но, что физические и психологические возможности чело­века тоже имеют свои пределы. Люди… Третья цель: «культурное наследие».Люди начинают все больше опасаться, что в… Надо немедля принять самые серьезные и активные меры для спасения культурного наследия человечества, которые должны…

План семінарського заняття

1. Різні підходи до аналізу суспільства в історії філософії.

2. Проблема співвідношення об’єктивного та суб’єктивного в суспільному житті.

3. Основні сфери суспільного життя та їх специфіка.

4. Суспільна свідомість і її структура.

5. Філософії історії: її предмет та основні проблеми.

6. Проблема соціального прогресу та його суперечливий характер.

Проблемно-пошукові завдання

2. Дати характеристику співвідношення суб’єктивних і об’єктивних факторів суспільного життя. 3. Співставте позиції фаталізму та волюнтаризму щодо розуміння історичного… 4. Дати характеристику матеріалістичного розуміння суспільного життя (за роботами Маркс К. К критике политической…

Тематика доповідей та рефератів

1. Духовне життя суспільства та його структура.

2. Особливості соціального пізнання.

3. Глобальні проблеми сучасності як симптоми кризи техногенної цивілізації.

4. Проблема ціни прогресу. Наука і криза цивілізації.

5. Проблема спрямованості та сенсу історичного процесу.

6. Проблема соціальної відповідальності вчених в сучасну епоху.

7. Сценарії майбутнього: різні підходи.

 

Модуль ІІІ. основи Етичних знань

Тема 12. Етика як наука про мораль

  Мораль – це розум серця (Г.Гейне). Моральне – це покора в свободі (Г.Гегель).

Тема 13. Історичні форми моралі і проблема морального прогресу.

Зміст теми: 1. Основні етапи історичного розвитку моралі. 2. Моральний прогрес: ілюзія чи реальність?

Основні етапи історичного розвитку моралі

Практика взаємовідносин, що складались під впливом жорстокої боротьби за існування в первісному суспільстві, закріплювалась в перших моральних… Порядок в колективі підтримувався, в першу чергу, системою табу. Як правило,… Мораль античності можна розглядати як більш високий рівень у порівнянні з мораллю первісного суспільства. З…

Моральний прогрес: ілюзія чи реальність?

Моральний прогрес виступає як складний багатоплановий процес утвердження гуманістичних засад у свідомості і діяльності людини. Кожний з видів… Уже саме виникнення моралі свідчило про прогрес людини. Моральне вдосконалення… Суттєві зрушення відбулися у сфері моралі з перехо­дом первісного суспільства до рабовласницького. Про моральний…

План семінарського заняття

1. Предмет етики та її завдання.

2. Сутність моралі, її структурні елементи та функції.

3. Проблема співвідношення наміру та результатів, моральної мети та засобів в діяльності особистості.

4. Історичні етапи розвитку моралі.

5. Проблема морального прогресу.

 

Проблемно-пошукові завдання

2. Охарактеризуйте місце етики в системі філософських дисциплін. 3. Проаналізуйте, як співвідносяться моральна і правова регуляція… 4. Як Ви вважаєте, чи можуть етичні знання гарантувати людині високу моральну культуру?

Тематика рефератів і повідомлень

1. Роль етичних чинників у самовизначенні людини.

2. Концепції походження моралі.

3. Давні східні вчення про мораль.

4. Релігійна та світська мораль в епоху Середньовіччя.

5. Співвідношення мети і засобів в моральному вчинку.

6. Мораль і політика.

7. Морального прогрес: за і проти.

8. Роль морального чинника в розбудові української держави.

 

 

Тема 14. Основні категорії етики

Зміст теми: 1. Добро і зло. 2. Свобода та відповідальність. 3. Обов’язок і совість. 4. Честь і гідність. 5. Страждання та співчуття. 6. Сенс життя та щастя.

Щоб бути вільним, треба підкорятися законам (Античний афоризм).

Людина приречена на свободу (Ж.-П.Сартр)

Чиста совість є винаходом диявола (А.Швейцер).

Чесну людину можна піддати переслідуванню, але не обезчестити (Вольтер).

Добро і зло

Узагальнене визначення добра зводиться до позитивних, значимих для людей, необхідних умов життя, воно асоціюється з гармонією та благополуччям. Само… З точки зору гуманіcтичної етики критерієм добра є сприяння прояву дійсної… На відміну від цього в понятті зла відображено уявлення про те, що протистоїть моральному ідеалу, перешкоджає…

Честь і гідність

Честь як моральний феномен є передусім зовнішнє визнання вчинків людини, її заслуг, які проявляються в шануванні, авторитеті, славі. Відчуття честі,… Поняття гідності більш універсальне. Честь – це оцінка людини з позицій певної… Історично поняття честі та гідності розвивались в тісному взаємозв’язку, вони передбачають та взаємно доповнюють одне…

Страждання та співчуття

В античних уявленнях страждання випадало на людину за примхою долі або випадку, в християнському вченні головним джерелом страждання є муки тіла та… В західній філософії Нового часу страждання і співчуття оцінювались… Ніцше оцінює страждання та співчуття неоднозначно. Він відкидає співчуття як депресивний стан, котрий принижує…

Сенс життя та щастя

Існує думка, що пошук сенсу життя взагалі є щось, без чого ми можемо обійтись, “голод ситих”, що допікає людину лише тоді, коли немає більш… Передусім, конечність існування людини безпосередньо торкається долі кожного з… Досвід показує, що найжорстокіші випробування людина гідно зустрічає і краще переносить, коли в неї є усвідомлення…

План семінарського заняття

1. Добро і зло – основні категорії етики.

2. Свобода і відповідальність, їх співвідношення.

3. Честь і гідність.

4. Обов’язок та совість.

5. Людяність та милосердя як вищі норми духовності: категорії “страждання” та “співчуття”.

6. Проблема пошуку сенсу життя та шляхів досягнення щастя.

 

Проблемно-пошукові завдання

2. Існує думка, що розвиток цивілізації та культури несе зло та біди для людства. Чи згодні Ви з цим ствердженням? 3. Американський філософ Б. Данем наводить наступні точки зору на те, який… 4. Чи згодні Ви зі словами Петрарки: “Важливіше бажати добра, ніж знати істину”? Обгрунтуйте свою відповідь.

Тематика рефератів і повідомлень

1. Проблема добра і зла в християнські етиці.

2. Добро і зло: взаємовиключення чи взаємодоповнення?

3. Серце і його значення в моральності людини (за вченням Г.Сковороди).

4. Співвідношення морального вибору і морального обов’язку.

5. Егоїзм і альтруїзм: порівняльний аналіз.

6. Об’єктивні і суб’єктивні чинники свободи волі.

7. Категорія відповідальності в етиці і в праві. Порівняльний аналіз.

8. Етичний аналіз щастя.

 

 

Тема 15: Проблеми прикладної етики

Зміст теми: 1. Професійна етика. Етика бізнесу. 2. Етикет як морально-естетична культура спілкування.

Професійна етика. Етика бізнесу

Слід зазначити, що існують окремі види люд­ської діяльності, де висуваються надзвичайно високі моральні вимоги до людей, які професійно нею… Не дивлячись на те, що в основі конкретних обов’язків представників тієї чи… В умовах становлення інформаційної цивілізації і формування ринкових відносин особливого значення набула етика бізнесу…

Етикет як морально-естетична

Культура спілкування

Етикет поширюється на усі сфери життя, і без дотримання норм етикету неможливі міжособистісні, культурні, ділові і навіть політичні відносини.… Сам термін “етикет” прийшов з французької мови (франц. «etiquette» - «ярлик,… Існують чисельні визначення етикету: сукупність правил поведінки, які регулюють зовнішні ви­яви людських стосунків;…

План семінарського заняття

1. Професійна етика як засіб регуляції поведінки в конкретних видах діяльності.

2. Місце професійних кодексів в системі моралі.

3. Види професійної етики. Етика підприємництва.

4. Етикет як прояв моральної культури особистості.

 

Проблемно-пошукові завдання

2. Проаналізувати основні підходи до проблеми співвідношення етики і бізнезу. Якому з них Ви віддаєте перевагу? Аргументуйте свою позицію. 3. Дайте характеристику історичних форм взаємин етики і господарювання. 4. Охарактеризуйте феномен впливу духовної сфери на економіку, використовуючи роботу М.Вебера “Протестантська етика і…

Тематика доповідей та рефератів

Моральні засади моєї майбутньої професії. Етика ділового спілкування. Поняття і сутність етикету.

До теми 1. Філософія, її предмет і роль в житті людини і суспільства

Введение в философию. М.: 2004.

Мир философии. М.: 1991. Ч.1,2.

Кессиди Ф.Х. От мифа к логосу. М.: 1972.

Новая философская энциклопедия. Т.1-4. – М.: 2000-2001.

Філософія. Навчальний посібник. Під ред. Надольного І.Ф. К.: 1997.

Філософія. Підручник. Бичко І.В. та ін. К., 2001.

Філософія. Світ людини. К., 1999.

Чанышев А.Н. Начало философии. М.: 1992.

Тема 2. Антична філософія, її космоцентрична спрямованість

Асмус В.Ф. Античная философия. М.: 1999.

Введение в философию. М.: 2004.

Вернан Духовный мир полиса [Культурологія]

Кессиди К проблеме греческого чуда [Культурология]

Мир философии. М.: 1991. Ч.1,2.

Новая философская энциклопедия. Т.1-4. – М.: 2000-2001.

Римские стоики: Сенека, Эпиктет, Марк Аврелий. М.: 1995.

Татаркевич В.Л. Історія філософії. Т.1.Львів. 1997,1999.

Філософія. Навчальний посібник. Під ред. Надольного І.Ф. К.: 1997.

Філософія. Підручник. Бичко І.В. та ін. К., 2001.

 

Тема 3. Філософія Середньовіччя та доби Відродження

Горфункель А.Х. Философия эпохи Возрождения. М., 1980.

Історія філософії: Підручник. За ред. І.В.Бичка. К., 2001.

Кондзьолка В.В. Історія середньовічної філософії. Львів. 2001.

Новая философская энциклопедия. Т.1-4. М., 2000-2001.

Соколов В.В. Средневековая философия. М., 1979.

Татаркевич В. Історія філософії. У 3-х т. Т.1,2. Львів. 1999.

Філософія. Навчальний посібник. За ред. І.Ф.Надольного. К., 1997.

Тема 4. Філософія Нового часу

Гайденко П.П. История новоевропейской философии. М.: 2000.

Гусев В. Західноєвропейська філософія XV-XVIII cт. К.: 1995.

Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. М., 2001.

Історія філософії: Підручник. За ред. І.В.Бичка. К., 2001.

Енгельс Ф. Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії //Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т.21.

Кузнецов В.Н. Немецкая классическая философия второй половины XVIII–начала XIX века. М., 1989.

Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року //Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т.42.

Мотрошилова Н.В. Рождение и развитие философских идей. М., 1991.

Новая философская энциклопедия. Т.1-4. М., 2000-2001.

Ойзерман Т.И. Формирование философии марксизма. М.: 1986.

Татаркевич В. Історія філософії. У 3-х т. Т.2,3. Львів. 1999.

Філософія. Навчальний посібник. За ред. І.Ф.Надольного. К., 1997.

Тема 5. Традиції та особливості розвитку

Філософської думки в Україні

Багалій Д. Український мандрівний філософ Григорій Сковорода. К., 1992.

Горський В.С. Історія української філософії. К., 1996.

Історія філософії України: Хрестоматія. К., 1993.

Огородник І.В., Огородник В.В. Історія філософія України. К., 1999.

Розвиток філософської думки в Україні. К., 1994.

Сковорода Г. Повне зібрання творів: у 2-х т. К., 1973.

Чижевський Д. Нарис з історії філософії на Україні. К.,1992.

Юркевич П.Д. Философские произведения. М., 1990.

Тема 6. Тенденції розвитку сучасної світової філософії

Антропологический поворот в философии ХХ века. М., 1996.

Введение в философию. М., 2004.

Гидденс Э. Постмодернизм //Философия истории. М., 1995.

Западная философия ХХ века. М., 1994.

Козловски П. Культура постмодерна. М., 1997.

Ницше Ф. Сочинения: В 2-х т. М., 1990.

Новая философская энциклопедия. Т.1-4. – М.: 2000-2001.

Проблема человека в западной философии: Переводы. М., 1988.

Силичев Д.А. Постмодернизм: экономика, политика, культура. М., 1998.

Сумерки богов. М., 1989.

Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрямки. К., 1996.

Філософія. Навчальний посібник. Під ред. Надольного І.Ф. К., 1997.

Філософія. Підручник. Бичко І.В. та ін. К., 2001.

До теми 7. Філософський зміст проблеми буття. Діалектика буття

Алексеев П.В., Панин А.В. Теория познания и диалектика. М., 1991.

Введение в философию. М.: 2004.

Губин В.Д. Онтология. Проблема бытия в современной европейской философии. М., 1998.

Ильин В.В. Философия. М., 1999.

Новая философская энциклопедия. Т.1-4. – М.: 2000-2001.

Основы онтологии. СПб., 1997.

Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. М., 1986.

Современные зарубежные концепции диалектики. М., 1987.

Степин В.С., Кузнецова Л.Ф. Научная картина мира в культуре техногенной цивилизации. М., 1994.

Філософський енциклопедичний словник. К., 2002. Відповідні статті.

Філософія. Навчальний посібник. Під ред. Надольного І.Ф. К.: 1997.

 

До теми 8. Гносеологія: основний зміст

пізнавальної діяльності

Алексеев П.В., Панин А.В. Теория познания и диалектика М., 1991.

Введение в философию. М., 2004.

Никифоров А.Л. Философия науки: история и методология. М. 1998.

Новая философская энциклопедия. Т.1-4. – М.: 2000-2001.

Рассел Б. Человеческое познание. Его сферы и границы. К., 1997.

Філософія. Навчальний посібник. Під ред. Надольного І.Ф. К., 1997.

Філософія. Підручник. Бичко І.В. та ін. К., 2001.

Ярошевець В.І. Людина в системі пізнання. К., 1996.

 

До теми 9. Логіка: Закони і форми правильного мислення.

Гетманова А.Д. Учебник по логике. М., 1995

Конверський А.Є. Логіка. К., 1999.

Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика: учебник для юридических факультетов и институтов. М., 1995.

Тофтул М.Г. Логіка. К., 1999.

Уемов А.И. Основы практической логики с задачами и упражнениями. Одесса. 1997.

Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. К., 1996.

До теми 10: Людина та її буття як предмет філософського осмислення

Бескова И.А. Эволюция и сознание. М., 2002.

Введение в философию. М.: 2004.

Волков Ю.Г., Поликарпов В.С. Человек: Энциклопедический словарь. М., 1999.

Гуревич П.С. Человек. М.: 1999.

Дубровский Д.И. Проблема идеального. М., 2002.

Мир философии. М.: 1991. Ч.1,2.

Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини. К.: 1995.

Новая философская энциклопедия. Т.1-4. – М.: 2000-2001.

Проблема человека в западной философии. М., 1988.

Проблема сознания в современной западной философии. М., 1989.

Табачковський В.Г. Людина – Екзистенція – Історія. К., 1996.

Філософія. Навчальний посібник. Під ред. Надольного І.Ф. К.: 1997.

Філософія. Підручник. Бичко І.В. та ін. К., 2001.

Філософський енциклопедичний словник. К., 2002.

Філософія: світ людини. К., 2003.

Философский словарь. Под ред. И.Т.Фролова. М.: 2001.

Фрейд З. Психология бессознательного. М., 1990.

Человек. Мислители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и бессмертии. Кн.1,2. М.: 1991,1994.

Это человек. Антология. М.: 1995.

 

До теми 11. Суспільство та його філософський аналіз

Андрущенко В.М., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. К., 1996.

Бердяев Н.А. Смысл истории. М.: 1990.

Бойченко І.В. Філософія історії. Підручник. К.: 2000.

Введение в философию. М.: 2004.

Мир философии. М.: 1991. Ч. 2.

Новая философская энциклопедия. Т.1-4. – М.: 2000-2001.

Степин В.С. Эпоха перемен и сценарии будущего. М.: 1996.

Філософія. Навчальний посібник. Під ред. Надольного І.Ф. К.: 1997.

Філософія. Підручник. Бичко І.В. та ін. К., 2001.

Філософія. Світ людини. К., 1999.

Философия истории. Антология. М., 1995.

Ясперс К. Смысл и назначение истории. М.: 1991.

 

До тем 12-15: Етика як наука про мораль.

Історичні форми моралі і проблема морального прогресу.

Основні категорії етики. Проблеми прикладної етики.

Гусейнов А. А., Иррлитц Г. Краткая история этики. М., 1987. Золотухина-Аболина Е.В. Курс лекций по этике. - Ростов н/Д., 1999. Зеленкова И.Л., Беляева Е.В. Этика: Учебное пособие и практикум. - Минск, 1997.