Реферат Курсовая Конспект
ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ - раздел Философия, Міністерство Освіти І Науки України Київський Національний Економічний Універ...
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА
С. І. ПРИСУХІН
ФІЛОСОФІЯ
Навчальний посібник
У 2 частинах
Частина І
ІСТОРІЯ
СВІТОВОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ
у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях
КНЕУ
КИЇВ 2006
ББК 87
П77
Рецензенти
В.Л. Чуйко, д-р філос. наук, проф. (Київський національний університет їм. Тараса Шевченка)
О. М.Семашко, д-р філос. наук, проф. (Державна академія керівних кадрів культури і мистецтва)
Редакційна колегія факультету банківської'справи
Голова редакційної колегії М. І. Диба, д-р екон. наук, проф. Відповідальний секретар І. Б. Івасів, канд. екон. наук, доц.
Члени редакційної колегії: В. X. Арупонов, канд. філос. наук, проф.; А. М Герасимович, д-р екон. наук проф.; Т. В. Майорова, канд. екон. наук, доц.; А. М. Мороз, д-р екон. наук, проф.; А. А. Пересада, д-р екон. наук, проф.; М І. Савлук, д-р екон. наук, проф.; В. М. Свінціцький, д-р філос. наук, проф.; І. В. Шамова, канд. екон. наук, доц.
Рекомендовано до друку Вченою радою КНЕУ Протокол № 3 від 29.09.05
Присухін С. І.
П 77 Філософія: Навч. посіб. — У 2 ч. — Ч. І. Історія світової та української філософії у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях. — К.: КНЕУ, 2006. — 208 с. ІЗВИ 966-574-899-8 І8ВК 966-574-843-2 (частина І)
Посібник розроблено відповідно до вимог навчальної програми курсу «Філософія» для економічних вищих навчальних закладів України. Для зручності використання та кращого засвоєння матеріал з історії розвитку філософії подається автором у вигляді логіко-структурних схем, виокремлення головних філософських категорій, понять і термінів, які віддзеркалюють основні етапи історії світової філософської культури.
Наприкінці кожного тематичного розділу розміщено короткі висновки, питання для самоконтролю, список літератури.
Цей навчальний посібник не є альтернативою іншим підручникам з історії філософії, він слугує для ефективної самопідготовки до семінарських занять і насамперед для успішного складання іспитів.
Посібник розраховано на студентів і аспірантів вищих навчальних закладів, а також на широке коло читачів, які цікавляться актуальними проблемами філософських знань та їх історією.
ББК 87
Розповсюджувати та тиражувати без офіційного дозволу КНЕУ заборонено
ISВN 966-574-899-8
ISВN 966-574-843-2 (частина І)
С. І. Присухін, 2006
КНЕУ, 2006
ЗМІСТ
Вступ ...........................................................................................................4
Тема 1. Філософія, її призначення, зміст і функції в суспільства. Історія філософії.......................................................................................................6
Тема 2. Філософія Стародавнього Сходу: Індія, Китай......................15
Тема 3. Філософія Стародавніх Греції та Риму....................................33
Тема 4. Філософія Середньовіччя............................................................47
Тема 5. Філософія Відродження та Реформації.....................................59
Тема 6. Філософія Нового часу та доби Просвітництва…………….70
Тема 7. Німецька класична філософія. Марксизм................................88
Тема 8. Фрейдизм і неофрейдизм.............................................................100
Тема 9. Традиції та особливості розвитку філософської думки
в Україні........................................................................................................110
Тема 10. Сучасна світова філософія.......................................................126
ВСТУП
Становлення демократичної суверенної держави Україна є невід'ємним від якісної трансформації духовної культури. Саме тому сьогодні актуалізується потреба подальшого критичного переосмислення філософських знань та їх використання в нових історичних умовах.
На початку XXI ст. перед філософією як дисципліною, що вивчається у вищих навчальних закладах України, постало кардинально нове завдання — на європейському рівні сформувати в студентської молоді систему знань про світову філософську куль туру як результат синтезу науково-технічних знань з духовно-практичними цінностями сучасної цивілізації.
Світова філософія сконцентрувала в собі крім інтелектуального, морально-естетичний потенціал, який виявився ключовим у розвитку сучасної людини. Для сьогодення надзвичайно важливими стали пошуки сенсу й мети людського життя, утвердження найвищих життєвих істин та цінностей. Поза сумнівом, філософія ісьогодні-залишається узагальненою думкою людства про самого себе — «епохою, схопленою в думці» (Г.Геґель), а її вивчення стає важливою передумовою входження кожної молодої людини п суперечливий і часто драматичний навколишній світ.
Філософія утверджується у вищих навчальних закладах як однанайнеобхідніших і самостійних галузей гуманітарного знання,як нормативна навчальна дисципліна. її ключовому статусу сприяють розроблення більш змістовних навчальних програм, кидання нових навчальних посібників, що спираються на сучасні знання,найпередовіші концепції філософської культури, а також досвід викладання гуманітарних дисциплін з огляду на вимоги Болонського процесу.
Прикладами високого рівня науково-дослідної, методичної роботи є навчальні посібники «Філософія» (за редакцією І. Ф. Надольного), «Історія філософії» (за ред. В. І. Ярошовця), «Історія філософської думки в Україні» І. В. Огородника, В. (В. Огородника та ін. Та незважаючи на значні досягнення у викладанні філософії, забезпеченні навчальними-посібниками є потреба у створенні нових підручників, які б ураховували специфіку навчального закладу, перелік тематичних завдань для самостійної роботи, а головне — сприяли ефективній підготовці студентів до підсумкового іспиту.
Цей навчальний посібник має на меті компенсувати наявні потреби у викладанні філософії в економічному навчальному закладі. Навчальний посібник з філософії складається з двох частин — «Історія світової та української філософії у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях» і «Система філософських знань у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях»
Кожна з частин посібника має чітку структуру, категоріально-понятійний апарат. Так, в «Історії світової та української філософії» студенти мають можливість познайомитися з більш як двох-тисячолітньою історією виникнення філософських ідей, зрозуміти внутрішню логіку їхнього розвитку, процес співвідношення філософських знань тощо. У кожній частині виокремлюються основні філософські категорії, поняття, терміни, які є ключовими в аналізі найважливіших проблем, що вирішуються історико-філософським знанням.
Згідно з історичними періодами посібник поділяється на теми: «Філософія Стародавнього Сходу: Індія, Китай»; «Філософія Стародавніх Греції та Риму»; «Філософія Середньовіччя»; «Філософія Відродження та Реформації»; «Філософія Нового часу та доби Просвітництва»; «Німецька класична філософія. Марксизм»; «Фрейдизм і неофрейдизм»; «Традиції та особливості розвитку філософської думки в Україні»; «Сучасна світова філософія».
Вивчення історії філософії згідно із зазначеними темами, як нам здається, надасть студентам можливість адекватно зрозуміти розвиток філософських знань, навчить орієнтуватись у безмежній кількості філософських напрямів, шкіл, ідей тощо. Оволодіння цими темами є одночасно школою сучасного мислення, без якої молода людина не може виробити гуманітарне ставлення до навколишнього світу, інших людей і самої себе.
Для кращого засвоєння тексту (матеріалу) цього навчального посібника автор підготував його у вигляді схем, таблиць, коментарів, висновків тощо. Загалом цей посібник не є альтернативою вже відомим підручникам, зорієнтованим на здобуття фундаментальних знань з філософії.
Використовуючи посібник, студент може самостійно, швидко та ефективно підготуватися до практичних занять і особливо до складання підсумкового іспиту з курсу «Філософія» (в мінімальний термін систематизувати й конкретизувати вже набуті знання, зосередити увагу на основних категоріях, поняттях і термінах, розробити схему відповіді на можливі екзаменаційні питання). Наприкінці кожної теми запропоновано питання для самоперевірки та список рекомендованої літератури.
Під час написання цього посібника було враховано досвід викладання філософії викладачами кафедри філософії Київського національного економічного університету. Надалі автор пропонує використовувати цей посібник творчо, з обов'язковим урахуванням специфіки кожного факультету та окремих спеціальностей.
Тема № 1
Питання для самоперевірки
1. Назвіть історичні форми світогляду.
2, Що таке філософія, її предмет і функції? .
3, Коротко охарактеризуйте структуру філософського знання.
4 Що вивчає історія філософії?
5, Дайте коротку характеристику міфології як історично першої форми світогляду.
6, Охарактеризуйте релігію як другу історичну форму світогляду.
7, Як співвідносяться філософія та наука?
Тема № 2
Тема № 3
Отже, головним предметом філософського мислення софістів усупереч натурфілософській традиції стає людина, її діяльність, поведінка й мислення, що сприймаються крізь призму софістичного мислення: критичного ставлення до оточуючої дійсності, прагнення погоджувати теоретичні знання з практикою, використовувати логіку для отримання правильного результату в мисленні, критичного ставлення до попередньої духовної культури, сприйняття норм моралі не як абсолютної цінності, а як предмета критики, відкидання об'єктивного буття й спроби довести, що дійсність існує тільки на рівні свідомості людей.
Софістика стала основою розвитку класичної філософії, геніальними представниками якої були Сократ, Платон, Аріс-тотель.
В історії світової філософії з ім'ям Сократа (469—399рр. до н. е.) пов'язували поворот філософії до вивчення людини. Сократа вважають засновником автономної філософської етики. Він ніколи письмово не фіксував своїх філософських роздумів, його творчість відома із «сократичних» праць Платона та Ксено-фонта.
Як свідчить Платон, Сократ критично ставився до натурфілософських спекуляцій і вважав, що головним предметом філософії має стати людина як моральна істота. Основами свого філософствування він вважав принцип необхідності пізнання самого себе та загального пізнання на основі принципу «я знаю, що нічого не знаю».
Сократ розробив власний метод пошуку істинного знання, який він назвав маєвтикою (мистецтво народження істини). Мета маєвтики — через постановку питань сформулювати проблему («знання — незнання») й у такий спосіб стимулювати співрозмовника на самостійний пошук її розв'язання (знаходження істини).
Головними темами філософських роздумів Сократа були: добро й зло, любов, щастя, людські чесноти. Філософ був прихильником етичного реалізму, згідно з яким будь-яке знання є добро, а будь-яке зло — це вияв незнання. Сократ став прикладом єдності своїх етичних поглядів і практичного життя. Він неодноразово зазначав, що йому допомагав у цьому внутрішній голос «дай-мон», який керував його вчинками та слугував йому орієнтиром для реалізації в житті Божого провидіння.
Отже, Сократ не став творцем оригінальної філософської школи, але завдяки йому філософія отримала нові стимули розвитку. Він активізував пошук відповіді на вічні філософські питання про добро, любов, щастя, відкрив метод маєвтики, який упродовж століть використовували в педагогіці, знайшов логічний метод пошуку істини шляхом доведення через дискусію, а не декларування, як це робили попередні філософи, і, нарешті, став фундатором сократичних шкіл і виховав такого геніального учня, як Платон.
Платон (428/427—347рр. до н. е.) — видатний учень Сократа, засновник ідеалістичного напряму філософії, походив з аристократичної афінської родини. Поштовхом до активної філософської діяльності була страта Сократа афінською аристократією в 399 р. до н. е. Платон намагався дати відповідь на питання про можливість створення ідеальної держави на основі принципів добра й справедливості. Філософський пошук Платона одночасно містив теорію ідей, теорію безсмертя, теорію пізнання, а також учення про ідеальну державу.
У 388—387 рр. до н. е. Платон заснував в Афінах власну філософську школу — Академію. Він став одним з перших філософів античного світу, який залишив по собі низку документальних філософських творів: понад ЗО діалогів, окремі листи, епіграми. Наприклад, «Апологія Сократа», «Федон», «Держава», «Федр», «Парменід», «Тімей», «Крітін», «Фідет», «Закони» тощо. Більшість творів написано у формі діалогів.
Серед сократичних шкіл найвідомішою стала Академія Платона (385 р. до н. е.). Головною темою її філософських досліджень була проблема Бога та Муз. Ця школа проіснувала більш як тисячу років — аж до VI ст. н. е.
Кіренську школу засновано в IV ст. до н. е. Арістіпом з Кірени, учнем Сократа. її особливостями було те, що кірінаїки виступали проти вивчення природи, найвищим благом проголошували насолоду, яку вважали метою життя, щастя — сукупністю насолоди, а багатство — засобом її досягнення.
Кініки — філософська школа, яка обґрунтовувала ідеї свободи поза суспільством (асоціальну свободу), її представники перевіряли свої філософські погляди на собі. Кініки вели паразитичний спосіб життя, жебракували, ігнорували державу й закони, традиційну культуру та мораль, концентрували увагу на людських пороках. Найвідомішими філософами, які репрезентували цю школу, були Антисфен, Діоген Сінопський.
Мегарську школу засновано учнем Сократа Евклідом з Мегари в IV ст. до н. е. Репрезентували її Евбулід, Діодор, Крон. Вони вважали, що існує абстрактне найвище благо, яке називається Бог (розум, життєва енергія), антипода Бога — зла не існує. Мегарці активно проповідували софістику. Представники Мегарської школи стали авторами відомих апорій (парадоксів «куча» та «лисий»), за допомогою яких вони прагнули збагнути діалектику переходу кількості в якість.
Головні положення ідеалістичного вчення Платона знаходимо в таких тезах: першоосновою світу с особпивий світ, який існує незалежно від людини. Це світ ейдосів (образів предметів матеріального світу). Кожний предмет має свою ідею, еталон, згідно з якою він матеріалізується та існує в реальному світі.
Платон вважав, що між матеріальним предметним світом і світом еталонних образів-ейдосів існує чимала різниця: предмети матеріального світу є несталими, кінечними й невічними, і, навпаки, предмети світу ейдосів — вічні, нескінченні. Нестабільний матеріальний світ має можливість існувати й відновлюватися тільки завдяки вічним ідеям. Таким чином, ідея стає першопричиною й водночас метою, якої намагається досягти весь матеріальний світ, зокрема й усе живе на землі.
Взаємодія матеріального та ідеального світів перебуває в певній суперечливій взаємодії, що віддзеркалює активна позиція ідеї добра. Платон виділяв ідею добра як головну й найвпливовішу в загальній піраміді ідей, вона існує незалежно від людини та визначається як справжнє буття. Не менш важливою стає ідея справедливості.
У той час як ідеї протистоять предметам матеріального світу, так само, як порядок — хаосу, добро — злу, між душею людини та ідеями немає гострого конфлікту, понад те, душа та ідеї тісно взаємозв'язані. Платон вірив у спорідненість душі людини та ідеального світу, що дає змогу душі переселятись у світ ідей. Ці погляди започаткували його теорію пізнання (гносеологію). Сутністю процесу пізнання Платон вважав процес анамнесісу (пригадування). Він стверджував, що душа людини згадує знання, які вона отримала у світі ідей (ейдосів) ще до того, як потрапила в нове тіло.
Оскільки матеріальний світ є віддзеркаленням світу ідей, то предметом пізнання мають стати насамперед чисті ідеї, які не можна збагнути за допомогою чуттєвого пізнання. Платон вважав, що такий тип пізнання дає лише недостовірне знання — «доксу». Чисті ідеї можна осягнути лише розумом, завдяки вищій духовній діяльності (ідеалістичному пізнанню). Вищою духовною діяльністю можуть займатися тільки підготовлені люди — високоосвічені інтелектуали, філософи, які завдяки розуму мають можливість побачити й усвідомити чисті ідеї.
Надзвичайно цікавими були роздуми Платона про можливість побудови ідеальної держави на засадах справедливості. Згідно з розробленим Платоном планом, у ідеальній державі (полісі) мають жити три головні суспільні прошарки: правителі; воїни; робітники (селяни, ремісники, торгівці). Кожен представник цих прошарків повинен якомога старанніше виконувати свої обов'язки, поєднуючи в собі такі якості, як мудрість (для правителів), мужність (для воїнів) і послух (для робітників). Це дасть можливість уникнути користолюбства й несправедливості. Твердження про необхідність жити заради спільного добра наштовхнуло Пла-тона на ідею знищення родинно-шлюбних стосунків, усуспільнення всіх жінок і дітей. Так, у роботі «Закони» Платон запропонував ідею створення казарменної держави на основі жорстокого тоталітарного контролю, де вся влада зосереджувалася б у руках мудрих правителів, які за допомогою «діалектики ідей» та методів насильства робитимуть людину щасливою.
Отже, філософія Ппатона започаткувала ідеалізм як найвпли-вовіший філософський напрям, що згодом отримав назву «лінія Ппатона» (як позиція, протилежна матеріалістичній філософі!)- Уперше у філософських дослідженнях, окрім проблем природи (фізики), центральним стали проблеми людини, суспільства, держави. У філософії Ппатона було закладено основи філософського мислення, виділено перші філософські категорії (буття, становлення, вічне, тимчасове, ділиме, неподільне тощо). У створеній ним філософській школі — Академії — навчався його геніальний послідовник — Арістотель. Учення Платона позначилося на формуванні догматів християнського віровчення. Філософія об'єктивного ідеалізму стала практичною філософією, адже вона з позицій світу ідей (справді істинного) критично переосмислювала матеріальний світ.
Арістотель (384—322 рр. до н. е.) був учнем Платона, засновником Афінської школи Лікею. Творчість Арістотеля була енциклопедично багатогранною. У колі його інтересів були як природничі науки, так і поезія, його вважають засновником логіки та психології. Але, безперечно, найбільше Арістотеля цікавила філософія, яка після його смерті отримала назву метафізика (як система світоглядних знань про причинно-наслідкові зв`язки у світі).
До найвідоміших філософських праць Арістотеля належать «Органон», «Фізика», «Механіка», «Метафізика», «Історія тварин», «Нікомахова етика», «Риторика», «Політика», «Афінська політія» та «Поетика».
За Арістотелем, філософія поділяється на такі частини: теоретичну, що вивчає проблеми буття, різноманітні його сфери, походження всього сущого, причини різноманітних явищ («первинна філософія»); практичну, що вивчає діяльність людини та складові частини держави; поетичну, а також умовно виокремлену частину філософії — логіку.
Найважливішою частиною теоретичної філософії стала критика ідеалістичного вчення Платона про ідеї як першооснову та істинне буття. Головною помилкою Платона Арістотель вважав відрив світу ідей від реального світу без будь-яких зв'язків з оточуючою дійсністю. Арістотель говорив, що немає чистих ідей, не пов'язаних з навколишньою дійсністю, в реальності існують тільки одиничні й конкретні предмети матеріального світу, які називаються індивідууми (існує лише конкретний стіл, а не ідея стола).
Індивідууми є первинною сутністю, а різновид індивідуума (стола взагалі) — вторинною. Позаяк буття не є «чистою ідеєю» («ейдосом»), а лише її матеріальним віддзеркаленням, постає питання: що таке буття? Арістотель вважав, що буття —це сутність (субстанція), що має властивості кількості, якості, місця, часу, відношення, положення, стану, дії, страждання. Людина може сприймати лише властивості буття, але не його сутність.
Арістотель зазначав, що лише через висловлювання про буття за допомогою категорій1 можна відповісти на питання: що таке буття? Головною категорією стає категорія сутності. Сутність предметів матеріального світу є їх форма, без форми немає предмета.
Розмірковуючи над проблемою матерії, Арістотель визначає її як потенцію, обмежену формою, наприклад, мідна куля — це мідь, обмежена формою кулі. Матерію створює Бог як безформену речовину, з якої виникає й складається предмет, вона є пасивною й не здатна саморозвиватися. Матерія є потенціал предмета (можливість предмета бути предметом).
Зміна якості (матерії або форми) призводить до зміни сутності самого предмета. Реальний світ — це послідовність переходу від однієї форми матерії до іншої, тому причинно-наслідкові зв 'язки в матеріальному світі — це реалізація потенції (пасивної матерії) рухатися завдяки активній формі. Вищою формою, до якої рухається все суще, є Бог як абсолютне буття поза межами матеріального світу.
Суспільство у філософії Арістотеля — це великий колектив людей, які проживають на одній території та об'єднані мовою, родинними й культурними зв'язками, займаються виробництвом і розподілом матеріальних благ.
Отже, Арістотель дав матеріалістичне трактування походження світу й людини, він виділив засадові філософські категорії, за допомогою яких дав визначення буття матерії; виокремив шість типів держави, зокрема й ідеал держави — політію, вніс істотний вклад у розвиток логіки — дав поняття дедуктивного методу, обґрунтував систему силогізмів.
Людина повинна прагнути до щастя в межах матеріального існування, а щастя Епікур визначав як щонайбільше задоволення від життя. Щастя — це насамперед відсутність страждання, наявність здоров'я та можливість займатись улюбленою справою.
Нормами життя людини мають стати розумне обмеження бажань і потреб, незворушність і безтурботність, індивідуальна мудрість. За допомогою сили духу з усмішкою на вустах мудра людина долає проблеми оточуючого її світу. Епікурейці не вірили в жодні суспільні доброчинності. Головною цінністю особистої поведінки вони вважали можливість досягнути стану атараксії (душевного спокою, самоізоляції від суспільства та реалізації епікурейського девізу «жити непомітно»).
У VI ст. до н. е. на основі вчення Піррона з Еліди (365—275 рр. до н. е.) виник філософський напрям що заперечує можливість пізнання світу — скептицизм. Елементи скептицизму незрідка зустрічались у Демокріта, Геракліта, а особливо у софістів Кі-ренської школи. Головна теза, яку обстоював скептицизм: людина може говорити лише про власні почуття, а не про причини, що їх породжують. Найбільш концептуально це вчення було викладено римським філософом Секстам Емпіриком (бл. 200— 275 рр. н. е.).
Емпірик, зокрема, говорив про те, що відчуття людини є джерелом усіх упереджень і хибних думок у процесі пізнання. Драматичні переживання з приводу неможливості отримати істинне знання призводять до того, що людина не може почуватися щасливою.
Скептицизм пропонує власну схему досягнення щасливого життя. Позаяк в основі нещастя лежить незнання, то людині слід уникати будь-яких невирішених проблем, які спричиняють страждання. Водночас необхідно утримуватися від будь-яких проблемних ситуацій в розумовій діяльності, судженнях та оцінках, що примушують людину хвилюватися й драматизувати життя. Утримання людини від вирішення внутрішніх і зовнішніх проблем, активної розумової діяльності, на думку скептиків, має привести до стану апатії (незворушності) й атараксії (безтурботності) — двох найвищих цінностей скептицизму. Якщо людина не може уникнути проблем, розмірковує над їх подоланням, то варто скористатися найпростішим методом їх вирішення на основі традиції, закону тощо.
Загалом елліністичний скептицизм став підґрунтям, на якому згодом виросли суб'єктивний ідеалізм та агностицизм. Водночас у ньому було закладено ідеї атеїзму (скептичне ставлення до існування Бога) та антидогматизму.
У IV ст. до н. е. була започаткована дуже впливова філософська школа — стоїцизм. її засновником вважають Зенона з Кітіона (336—264 рр. до н. е.), який у 300 р. до н. е. відкрив власну школу й викладав у портику1, надміру прикрашеному живописом. Від назви цього портика (грец. — «барвистий портик») і пішла назва школи, яка проіснувала до кінця античного світу.
Сприятливі умови для розвитку епікуреїзму, скептицизму та стоїцизму склались у римський період розвитку античної філософії (І спи до н. е. — V ст. н. е.). Найвідомішими римськими філософами, які репрезентували філософську школу стоїцизму, стали Сенека (4 р. до н. е. — 65 р. н. е.), вільновідпущений раб Епіктет (50 р. н. е. — 138 р. н. е.), Марк Аврелій (121—180 рр. н. е.). Власне, їхні філософські роздуми дають змогу найповніше осягнути особливості цієї філософської школи.
Зазвичай стоїцизм умовно поділяютьна три частини: фізику (філософію природи), логіку та етику.
Фізика стоїків бере свій початок від космологічного вчення Геракліта Ефеського, який першопричиною (субстанцією світу, визнавав вогонь. У стоїків різноманітність предметного світу зумовлена єдністю вогню з повітрям, водою й землею (що створюють форми вічної та незмінної субстанції)- В основі Космосу також лежить вогонь (пневма), який є його душею, що разом з людиною формує цілісну систему вогняного організму, який живе за власним законом (логосом). Вивчаючи фізику, можна отримати відповідь на питання про місце людини в космічній системі.
Для стоїків Космос є колискою, в якій народжується життя на Землі. Космос є живим організмом, душа якого збігається з поняттям Бога. Розум Космосу (Логос) можна побачити в доцільних причинно-наслідкових зв'язках матеріального світу, існуванні невблаганної долі (фатуму). Таким чином, житгя людини наперед визначене космічною душею, уникнути цієї залежності людина фізично не в змозі. Ця ідея визначила головну стратегію й тактику етики стоїків — через те, що зовнішні матеріальні цілі зазвичай недосяжні й нереальні, людина має орієнтуватися лише на підвладний їй внутрішній вибір (свободу волевиявлення}. «Хто погоджується з долею, того вона веде, а хто не згодний з нею, того вона тягне» (Сенека), тому зовнішня свобода виявляється лише в єдності, співпраці з долею, яку неможливо змінити. Ця співпраця знаходить свій вияв у організації повсякденного лсиття згідно із законами природи й Логосу. Досягнення гармонії і природою (доброчинного життя) веде до щастя (евдемонії).
Досягти щастя можна лише за умови, що душу людини ніхто й ніщо не тривожитиме, якщо немає надмірних бажань, які неможливо реалізувати. Стоїчний ідеал щасливого життя людини — це апатія (свобода від афектів життя) та атараксія (життя поза впчивом зовнішніх обставин). Якщо жиги щасливо й доброчинно згідно з власним волевиявленням неможливо, то цілком виправданим, як вважали стоїки, є самогубство.
У подальшому стоїцизм значно вплинув на формування християнського віровчення (розвиток християнської ідеї про свободу вибору особи та її індивідуальну відповідальність за цей вибір). Етика стоїцизму стала навдивовижу актуальною в новий час, інтригуючи своєю ідеєю внутрішньої свободи.
Прикладом поєднання давньогрецької та давньоримської філософії, що зумовило створення нової світоглядної культури є неоплатонізм. Із самісінького початку в його основу було покладено філософсько-містичне вчення (ІІІ —6 ст. н. е.), яке намагаюся поєднати традиції давньогрецької філософії (учення Платана) з ідеями східних релігійно-філософських систем — подолання людською душею матеріальної залежності з метою поєднання, злиття з Абсолютом. Репрезентували цей філософський напрям Аммоній Саккас (бл. 175—242 рр.), ГТлотін (бл. 204—270 рр.), Прокл (410—485 рр.) та ін. В основі їх учення лежала діалектична тріада— Єдине, Розум, Душа.
Єдине шляхом еманації (випромінювання) виділяє із себе Світовий Розум (нус — світ ідей), який творить Космічну Душу (псюхе), що відчуває світ через людину, а також інші демонічні та астральні істоти. Загалом Єдине, разом з Розумом і Космічною Душею створюють Космос, наповнений розумом і почуттями. Подальша еманація Розуму через Душу в матерію необхідна для того, щоб через матеріальний етап свого існування (процес самовдосконалення) Розум і Душа знову повернулися до Єдиного. Матеріальний світ у неоплатонізмі видається як щось ілюзорне, тимчасове, недосконале, гріховне.
Головним завданням людини неоплатонізм вважає необхідність подолання її тілесних потреб, особистих вад як елементів матеріального світу. Для цього людині необхідно реалізовувати в житті аскетичні норми поведінки, доброчинність, займатися музикою, поезією з метою щонайшвидшого злиття з Єдиним.
Стану єднання з Єдиним (Богом) передують певні почуття людини: по-перше, потреба очищення від матеріальної форми існування, по-друге, почуття любові (Еросу) до Єдиного (найпрекраснішого та найкрасивішого). Єднанню з Єдиним сприяє заняття філософією, яка тренує розум і безпосередньо генерує екстатичний стан занурення в Єдине.
Природно, що неоплатонізм визнавав ідею переселення душ (метемпсихози), заплановану Богом (Абсолютом, першопричиною) з метою звільнення душі від матеріальної залежності. Ці ідеї неоплатонізму неабияк вплинули на становлення християнського віровчення в Римській імперії. У XX—XXI ст. неоплатонізм став предметом спеціальних досліджень і нових реінтерпретацій.
Отже, в центрі уваги першого періоду античної філософії («до-сократівської філософії»), були філософія природи, пошук першопричин і субстанції світу (Космосу).
У класичний період починається вивчення людини (антропологічна філософія), подальшого розвитку набуває «лінія Демокріта» (матеріалізму), з'являються «лінія Платана» (ідеалізм), розвиваються онтологія (учення про буття), теорія пізнання (гносеологія) на основі філософських категорій, які перетворюють філософію на наукове (в античному сенсі цього слова) знання. Елліністична філософія була репрезентована такими вченнями, як епікуреїзм, скептицизм, стоїцизм. У цей період меншою мірою розробляються фундаментальні філософські проблеми (онтологія та гносеологія), на передній план виходять проблеми етики, обґрунтування людського життя, індивідуального спасіння людини від драматизму життя, домінування випадковості в житті та досягнення особистого шастя.
Домінуючим філософським напрямом римського періоду став ідеалізм, а головне — відбувається єднання філософії (насамперед неоплатонізму) та християнських ідей, що, зрештою, трансформує античну філософію в середньовічну теологічну філософію.
Питання для самоперевірки
1. Чим відрізняється філософія від міфологїі?
2. Назвіть відомі вам давньогрецькі школи й напрями.
3. Яку головну філософську проблему вирішувала Мілетська школа?
4. У чому сутність діалектики Геракліта?
5. Що означає буття в філософії Парменіда?
6. Що таке апоріїЗенона?
7. Хто такі софісти? Що характерно для їхніх поглядів?
8. Чому з іменем Сократа пов'язують поворотний пункт в античній філософи?
9. У чому сутність теорії ідей Ппатона?
10. У чому сутність учення Арістотеля?
11. Хто такі кініки та кірінаїки? Якими були їхні погляди?
12. Хто такі стоїки? У чому сутність їхнього етичного вчення?
13. Хто такі скептики? У чому сутність їхньої філософської концепції?
14. Яке місце посідала антична філософія в світовій філософській культурі?
Тема №4
Питання для самоперевірки
1. Назвіть головні етапи розвитку філософії Середньовіччя.
2. Охарактеризуйте особливості філософії Середньовіччя.
3. Охарактеризуйте поняття «теоцентризм».
4. Що таке патристика й схоластика?
5. Назвіть найвідоміших представників патристики.
6. Назвіть найвідоміших представників схоластики.
7. У чому сутність суперечки між номіналістами та реалістами?
8. Сформулюйте принципи філософії Авґустина Блаженного.
9. Що означає поняття «теодіцея»?
10. Розкрийте сутність філософії Фоми Аквінського.
11. Назвіть вихідні принципи середньовічного містицизму.
Тема № 5
Питання для самоперевірки
1. Назвіть загальні риси й особливості філософії епохи Відродження.
2. Дайте коротку характеристику понять «антропоцентризм» та «гуманізм».
3. Що таке секуляризація?
4. Розкрийте поняття «Ренесанс».
5. Які особливості філософського мислення Миколи Кузанського ви можете назвати?
6. Назвіть особливості утопічно-соціалістичних учень епохи Відродження.
7.Хто з представників філософії Відродження обстоював ідею соціальної рівності?
8. Охарактеризуйте філософські погляди Миколи Коперніка та Джо-рдано Бруно.
Список рекомендованої літератури
1. Антология мировой философии: В 4-т. — М., 1969.
2. Горфункель А. X. Философия зпохи Возрождения. — М., 1980.
3. Гусєв В. І. Історія західноєвропейської філософії XV—XVII ст. — К., 1994.
4. Данте Алигьери.. Божественная комедия. — М., — 7968.
5. Данте Алигьери. Мальїе произведения. — М., 1968.
6. Лоренцо Валла. Об истинном и ложном благе. О свободе воли. — М., 1989.
7.Монтень М. Опьітьі: В 3 кн. — М., 1992.
8. НарскийИ. С. Западноевропейская философия XVII века. —М., 1974.
9. Николай Кузанский. Сочинения в двух томах. — М., 1979.
10. Петрарка Ф. Избранное. — М., 1974.
11. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. В 4-х т. — СПб., 1994—1997.
Тема № 6
Енциклопедисти — колектив авторів французької енциклопедії, що видавалась у XVIII ст. («Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел»), її загальна світоглядна спрямованість: атеїзм, просвітництво, суспільний прогрес.
Індекс заборонених книг» — перелік творів (видавався Ватиканом у 1559—1966 рр.), які заборонялося читати віруючим під загрозою відлучення їх від церкви.
Дідро критикував ідеї триєдинства Бога, віру в релігійні чудеса, загострював увагу на протиріччях і розбіжностях новоєван-гельських історій тощо. Він одним з перших порушив проблему необхідності реалізації в суспільстві принципів свободи совісті, відокремлення церкви від держави та школи від церкви. Головним завданням Просвітництва він вважав подолання негативного впливу релігії та церкви на людину. До кінця життя Дені Дідро залишався на позиціях матеріалістичної філософії й войовничого атеїзму. Останніми словами Дені Дідро були: «Перший крок до філософії— це відсутність віри».
Відомим представником філософії Просвітництва був Жан-Жак Руссо (1712—1778 рр.), письменник, теоретик мистецтва. Своїми ідеями він розвивав політичну філософію (з позицій революційної демократії). Деякий час Руссо співпрацював з енциклопедистами, поки між ними не виникла суперечка. Основними працями, що репрезентували його філософські погляди, були «Міркування про науки і мистецтво», «Міркування про походження та основи нерівності між людьми», «Юлія, або Нова Елоїза», «Про суспільний договір», «Еміль, або про виховання».
У цих працях філософ порушував важливе для себе питання: як захистити людину від соціальної несправедливості? Відповідь на нього він шукав, аналізуючи сенс людського існування в сучасних йому історичних реаліях.
Руссо акцентував увагу на тому, що природним станом людського існування є свобода. У межах цієї свободи людина відчуває себе індивідуальністю, а отже, певною мірою самотньою людиною. Вона переживає (драматизує) свою самотність через рефлексію, що ускладнює її життя, створює внутрішній дискомфорт (страждання), атмосферу потреби «самозаглиблення» у власну долю. Вихід з такого дискомфортного стану філософ вбачав у конструктивній любові людини до самої себе. Ця любов, на його думку, стимулює появу позитивних людських рис (людських почуттів), наприклад, почуття милосердя до інших. Тому Руссо вважав, що любов людини до самої себе є основою побудови позитивних взаємовідносин між людьми, що, зрештою, сприятиме розвитку свободи особистості.
Руссо зазначав, що соціальне оточення перетворює здорову любов людини до самої себе на егоцентризм, на який спираються соціальна нерівність, приватна власність і конкурентна боротьба. Вплив соціального оточення загалом негативний і деструктивний. Культура, своєю чергою, стає інструментом політики, наприклад, правова культура сприяє існуванню майнової нерівності (через систему правосуддя), підтримує позицію багатих (додаючи їм багатства), нехтує інтересами бідних (роблячи їх ще біднішими).
Аналізуючи сучасне йому життя, вчений чи не одним з перших філософів порушив проблему відчуження людини від результатів її праці. Культура (політика й право) «консервує» відчуження, яке за певних умов стає причиною конкретних конфліктів між людьми, насильства й агресії.
Таким чином, культура не тільки зумовлює поширення відчуження в міжлюдських відносинах, а й деформує особистість через нав'язування фальшивої поведінки, через обман і моральну спустошеність людини тощо. Такими негативними чинниками є наукове знання й розум, які разом з культурою також обмежують відчуття свободи й рівності, поєднуючись з багатством і приватною власністю, вони роблять людину безсилою перед суперечностями життя.
Деструктивному впливу культури Руссо пропонував протиставити (крім повноцінної любові людини до самої себе) реалізацію в житті ідеалів свободи, використовуючи для цього методи педагогічного (оптимістичного) впливу.
Основою концепції педагогічного оптимізму філософа стала ідея ненасильства над дитиною в процесі виховання, гармонійне поєднання внутрішнього бажання із зовнішньою необхідністю. Головною умовою виховання мала стати нейтралізація негативного впливу на людину з боку суспільства. Руссо говорив про виховання «серця людини» шляхом негативної педагогіки, яка мала навчити людину правильної любові до інших і тим самим допомогти знайти шлях до самої себе через створення власного позитивного досвіду життя. В ідеалі любов людини до самої себе повинна була перерости в любов до Батьківщини.
Бажаному стану свободи сприятиме й практична філософія, яка, на думку Руссо, організує доцільну взаємодію суспільства й держави на основі суспільного договору. Підкоряючись загальній волі, кожна людина гарантує свободу волі собі та іншим людям. Мислитель вважав, що в загальну волю входить і приватна, а тому кожна людина повинна беззаперечно підкорятися їй як своєму власному закону.
Суспільний договір мав стати не тільки основою розвитку держави й суспільства, а й суверенітету окремого народу, його цілісності та прогресивного розвитку. Суспільний договір — головний закон держави, до якого адаптуються і з яким узгоджуються всі інші закони. Якщо такого узгодження немає, зазначав Руссо, то закони перетворюються на прості постанови (укази). Таким чином воля суспільства, народу фіксується в законах з метою їх реалізації в соціальній практиці виконавчою владою.
Ідеальною державою вчений вважав республіку. Органом управління такої республіки мав стати не парламент, а народні збори (сходи), які віддзеркалювали б рівні права громадян на участь у владі. Головними характеристиками республіканської влади повинні бути реальна свобода й рівність усіх громадян (з орієнтацією на встановлення майнової рівності). Майно громадянам необхідне не для багатства, а для задоволення матеріальних і духовних потреб.
Але було б помилкою вважати Жан-Жака Руссо проповідником ідей утопічного соціалізму («майнової зрівнялівки»). Тих, хто порушує принципи суспільного договору, він пропонував карати на смерть, незважаючи на те, що загалом філософ проповідував принципи ненасильства. Водночас він розвивав ідею про право народу на повстання тоді, коли пригнічена частина громадян (без прав і власності) має можливість скинути паразитуючу меншість (владу) й створити те суспільство, яке вони вважають за потрібне.
У цій державі знайшлося місце й релігії. З погляду філософа, Бог є уособленням світової волі й світового розуму, людина помирає лише своїм тілом, душа її залишається безсмертною. Зі скасуванням релігії можуть зникнути моральні підвалини суспільства, тому Руссо пропонував створити замість християнства нову, штучну релігію — «громадянську» («культ великої істини») з метою освячення суспільного договору й ефективнішого виконання людьми чинних законів.
Ідеї Жан-Жака Руссо вплинули не тільки на формування філософської думки Просвітництва, а й стали практичними рекомендаціями в соціальних реформах періоду Французької революції (1789—1794 рр.). Якобінці впроваджували свої радикальні соціальні перетворення під прапором «руссоїзму», якобінський Конвент увів деїстичний культ (громадянську релігію) тощо. Згодом ідеї Руссо стали використовуватися майже всіма соціал-демократичними рухами.
Одним із засновників школи французького матеріалізму та атеїзму був французький філософ Поль-Анрі Гольбах (1723—1789рр.). Найвідомішими працями, які репрезентують його філософські інтереси, були «Система природи», «Розвінчане християнство», «Кишенькове богослов'я», «Здоровий глузд», «Універсальна мораль, або Права людини, основані на природі» та ін.
У своєму головному доробку «Система природи» Гольбах дав філософську картину Всесвіту, де існувала єдність взаємопов'язаних матеріальних елементів. Він стверджував, що об'єктивно існує первинна матерія (природа), яка є самопричиною, безкінечною в просторі й часі. Він одним з перших намагався дати визначення матерії: матерія — це все, що діє на наші органи чуття, а рух є способом існування матерії. У природі діє вічний, неминучий необхідний порядок (причинно-наслідковий зв'язок), згодом ці ідеї стали основою космічної теорії Лапласа. У розумінні людини Гольбах стояв на позиціях еволюціонізму. Він вважав, що людина є витвором природи й існує тільки в її межах, підкоряється лише законам природи (і не може звільнитися від неї навіть подумки). Людина є фізична істота, сутність її виявляється в потребі самозбереження, отримання особистого задоволення від реалізації матеріальних і духовних потреб.
Гольбах доволі критично ставився до релігії та церкви. Він вважав, що головною причиною існування релігії є відсутність наукових знань про природу. Інакше кажучи, людина вірить у Бога через власне невігластво, через страх, побоювання можливої біди. Тривога й страх спричиняють виникнення фантазій, примар, від яких можуть урятувати лише наукове знання й просвіта. Гольбах зазначав, що словом «Бог» люди послуговуються тоді, коли забувають слово «природа». Тому, якщо незнання природи породило віру в Бога, то, навпаки, її пізнання приведе до зникнення релігійної віри.
Гольбах говорив, що вектор життя людини спрямований від нещастя до щастя. Релігія, рабство, страхи, демагогія, соціальне зло та інше з розвитком науки й зростанням освіченості щонайширших верств населення поволі зникатимуть. Щоб бути щасливою, людина повинна знати своє місце в природі. Ці та інші філософські сентенції Гольбаха відіграли величезну роль у підготовці Французької революції XVIII ст.
У середині XVIII ст. у філософії французького Просвітництва сформувались утопічно-соціалістичні (комуністичні) ідеї, проекти, які найбільшого поширення набули під час Великої французької революції. Прагнення вирішити проблему побудови ідеального суспільства, заснованого на рівності й соціальній справедливості, стало основною рисою утопічно-соціалістичного напряму. Представники цього напряму з позицій природного права критикували феодально-капіталістичне суспільство.
З метою відродження «золотого віку» в середині XVIII ст. французький філософ, письменник, історик Габріель Маблі виступив із проектами побудови комуністичного суспільства на основі рівності всіх людей і права на працю.
Неабияку роль у розвитку французького утопічного соціалізму відіграли ідеї Франсуа Бабефа (псевдонім Гракх Бабеф), якого вважали першим коммуністом (теоретиком і практиком). Він розробив програму «Змова в ім'я рівності» з практичним завданням здійснити комуністичну революцію й вперше зафіксував необхідність диктатури пролетаріату. У 1797 р. Бабефа та деяких його прибічників було страчено.
До найвідоміших представників французького утопічного соціалізму належав великий утопіст Клод Сен-Сімон, який став творцем критично-утопічного соціалізму (комунізму) і чи не найпершим зафіксував можливу анархію в капіталістичному виробництві, існування суперечності між приватною власністю та суспільним інтересом, домінування паразитичних елементів над безпосередніми виробниками матеріальних благ, моральний регрес панівних верств населення та їхній вплив на падіння суспільної моралі тощо.
Метою суспільного розвитку Сен-Сімон вважав створення промислового суспільства, в основі якого мав лежати ієрархічний принцип побудови, де всі державні посади повинні надаватися на основі певної ієрархії здібностей. У його ідеальному суспільстві головною цінністю мала стати праця, право на працю й розумний розподіл вироблених продуктів з метою рівного задоволення потреб членів суспільства (найкраще суспільство — це те, яке надає своїм членам усі умови для реалізації матеріальних і духовних потреб). Працююче населення (пролетаріат) зіллється з буржуазією в один клас — клас індустріалів. Учений вважав, що нове суспільство виникне не на основі революції, а на ґрунті еволюції, розвитку економіки й появи ідеальних форм суспільства. Він висунув ідею трансформації існуючої релігії в релігію «нового християнства», сенсом якої стане гасло «Усі люди — брати».
Учення Сен-Сімона справило величезний вплив на розвиток суспільно-політичної думки не тільки у Франції, а й у Німеччині, Італії, Росії. Згодом воно стало одним з ідейних джерел марксистської філософії.
Золотий вік» — утопічні уявлення багатьох народів, згідно з якими в історії людства існував період, коли люди залишалися завжди молодими та щасливими.
Отже, у Франції XVII—XVIII ст. були розроблені засадові ідеї просвітницького світогляду, в основі яких лежали принципи раціоналізму (домінування розуму як вищої інстанції для ви- рішення всіх проблем людського співтовариства), вільнодумства, антиклерикалізму, політичного радикалізму та атеїстичного матеріалізму (заперечення існування Бога в будь-якій формі), пояснення появи світу й людини з позиції матеріалізму. Передові погляди французьких філософів-просвітників значною мірою вплинули на подальший розвиток філософської думки в Європі, зокрема й в Україні. Уже наприкінці XVII — на початку XVIII ст. просвітницькі ідеї стали розвиватися най-видатнішими представниками Києво-Могилянської академії — Петром Могилою, Йосипом Кононовичем-Горбацьким, Інокен-тієм Гізелем, Феофаном Прокоповичем, Григорієм Кониським та найвидатнішим випускником Києво-Могилянської академії, класиком української філософії Григорієм Сковородою.
Тема № 7
Тема № 8
Питання для самоперевірки
1. Розкрийте сутність учення Зігмунда Фрейда про сферу несвідомого.
2. Які головні чинники психіки людини виокремив Фрейд?
3. Охарактеризуйте топографічну та динамічну схему психіки, розроблену Фрейдом.
4. У чому сутність теорії Герберта Маркузе?
5. Вирішення проблеми суперечностей людського існування у філософії Еріха Фромма.
6. Охарактеризуйте особливості теорії «сексуальної революції» Вільгельма Райха.
7. Дайте короткий аналіз теорії компенсаторної творчості Альф-реда Адлера.
Тема № 9
Докласичний (XI—XVII ст.) |
Питання для самоперевірки
1. Назвіть характерні риси та особливості розвитку філософії' в Україні.
2. Перелічить основні періоди та етапи розвитку української філософії.
3. Охарактеризуйте особливості розвитку філософії Київської доби.
4. Які особливості розвитку української філософії доби Відродження?
5. Які особливості релігійно-філософської думки в Кисво-Могипянсь-кій академії?
6. Дайте коротку характеристику філософи Г. С. Сковороди.
7. Охарактеризуйте «філософію серця» П. Юркевича.
8. Розкрийте особливості філософських поглядів І. Я. Франка.
9. Охарактеризуйте художньо-філософське віддзеркалення проблем світу в творчості Лесі Українки?
10. Охарактеризуйте концепцію ноосфери В. І. Вернадського.
Тема № 10
Питання для самоперевірки
1. Назвіть головні напрями й школи сучасної світової філософії.
2. Які особливості сучасної філософії ви знаєте?
3. Дайте коротку характеристику позитивізму та неопозитивізму.
4. Назвіть головні концепції філософської антропології.
5. Охарактеризуйте філософію екзистенціоналізму та її сучасні форми.
6. Дайте загальну характеристику концепції герменевтики.
7. Охарактеризуйте особливості розвитку сучасної релігійної філософії.
8. Дайте загальну характеристику сучасної філософії постмодернізму.
ПРИСУХШ Сергій Іванович
ФІЛОСОФІЯ
Навчальний посібник
У 2частинах
Частина І
ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ ТА
УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ
у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях
Редактор Н. Підлужна
Художник обкладинки В. Мотовиловець
Технічний редактор Т. Піхота Коректор
С. Кирилаш Верстка /. Андрієнко
Підписано до друку 17.05.06. Формат 60x84/16. Папір офсет. № 1. Гарнітура Тип Тайме. Друк офсет. Ум. друк. арк. 12,09. Обл.-вид. арк. 13,13. Наклад 3000 пр. Зам. № 05-2967.
Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1
Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб'єктів видавничої справи (серія ДК, № 235 від 07.11.2000)
Тел./факс (044) 537-61-41; тел. (044) 537-61-44 Е-таїї: риЬ1І5п@kneu.kiev.ua
Виг. ГОВ "Видавництво "Аспект-Птіграф". м. Ніжин, тел./факс: (04631) 3-І 1-08. 3-18-1
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ПРОПОНУЄ
Запрошуємо до співпраці на умовах, прийнятних для Вас!
Наша адреса: 04053, м. Київ, пл. Львівська, 14, видавництво КНЕУ Директор: тел./факс: (044) 537-61-41; відділ реалізації: тел. 537-61-44 Е-таі/риЬ1ізЬ@кпеи.кіеу.иа
Для листування та реалізації книг:
М. Київ, просп. Перемоги, 54/1, видавництво КНЕУ 04053, м. Київ, пл. Львівська, 14, видавництво КНЕУ, тел. 537-61-44 ТОВ "Міжнародний центр бізнес-освіти КНЕУ", тел. 537-61-77 р/р № 260090291000 в АБ "Брокбізнесбанк" м. Києва МФО 300249, код ЄДРПОУ 32961034
– Конец работы –
Используемые теги: Історія, світової, УКРАЇНСЬКОЇ, філософії0.065
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ
Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов