рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ - раздел Философия, Міністерство Освіти І Науки України Київський Національний Економічний Універ...

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА

 

С. І. ПРИСУХІН

ФІЛОСОФІЯ

Навчальний посібник

У 2 частинах

Частина І

ІСТОРІЯ

СВІТОВОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях

 

КНЕУ

КИЇВ 2006

 

ББК 87

П77

Рецензенти

В.Л. Чуйко, д-р філос. наук, проф. (Київський національний університет їм. Тараса Шевченка)

О. М.Семашко, д-р філос. наук, проф. (Державна академія керівних кадрів культури і мистецтва)

Редакційна колегія факультету банківської'справи

Голова редакційної колегії М. І. Диба, д-р екон. наук, проф. Відповідальний секретар І. Б. Івасів, канд. екон. наук, доц.

Члени редакційної колегії: В. X. Арупонов, канд. філос. наук, проф.; А. М Герасимович, д-р екон. наук проф.; Т. В. Майорова, канд. екон. наук, доц.; А. М. Мороз, д-р екон. наук, проф.; А. А. Пересада, д-р екон. наук, проф.; М І. Савлук, д-р екон. наук, проф.; В. М. Свінціцький, д-р філос. наук, проф.; І. В. Шамова, канд. екон. наук, доц.

Рекомендовано до друку Вченою радою КНЕУ Протокол № 3 від 29.09.05

Присухін С. І.

П 77 Філософія: Навч. посіб. — У 2 ч. — Ч. І. Історія світової та української філософії у визначеннях, поясненнях, схе­мах, таблицях. — К.: КНЕУ, 2006. — 208 с. ІЗВИ 966-574-899-8 І8ВК 966-574-843-2 (частина І)

Посібник розроблено відповідно до вимог навчальної програми курсу «Фі­лософія» для економічних вищих навчальних закладів України. Для зручності використання та кращого засвоєння матеріал з історії розвитку філософії пода­ється автором у вигляді логіко-структурних схем, виокремлення головних філо­софських категорій, понять і термінів, які віддзеркалюють основні етапи історії світової філософської культури.

Наприкінці кожного тематичного розділу розміщено короткі висновки, пи­тання для самоконтролю, список літератури.

Цей навчальний посібник не є альтернативою іншим підручникам з історії філософії, він слугує для ефективної самопідготовки до семінарських занять і насамперед для успішного складання іспитів.

Посібник розраховано на студентів і аспірантів вищих навчальних закладів, а також на широке коло читачів, які цікавляться актуальними проблемами філо­софських знань та їх історією.

ББК 87

Розповсюджувати та тиражувати без офіційного дозволу КНЕУ заборонено

ISВN 966-574-899-8

ISВN 966-574-843-2 (частина І)

С. І. Присухін, 2006

КНЕУ, 2006

ЗМІСТ

Вступ ...........................................................................................................4

Тема 1. Філософія, її призначення, зміст і функції в суспільства. Історія філософії.......................................................................................................6

Тема 2. Філософія Стародавнього Сходу: Індія, Китай......................15

Тема 3. Філософія Стародавніх Греції та Риму....................................33

Тема 4. Філософія Середньовіччя............................................................47

Тема 5. Філософія Відродження та Реформації.....................................59

Тема 6. Філософія Нового часу та доби Просвітництва…………….70

Тема 7. Німецька класична філософія. Марксизм................................88

Тема 8. Фрейдизм і неофрейдизм.............................................................100

Тема 9. Традиції та особливості розвитку філософської думки

в Україні........................................................................................................110

Тема 10. Сучасна світова філософія.......................................................126

ВСТУП

Становлення демократичної суверенної держави Україна є невід'ємним від якісної трансформації духовної культури. Саме тому сьогодні актуалізується потреба подальшого критичного переосмислення філософських знань та їх використання в нових історичних умовах.

На початку XXI ст. перед філософією як дисципліною, що вивчається у вищих навчальних закладах України, постало кардинально нове завдання — на європейському рівні сформувати в студентської молоді систему знань про світову філософську куль туру як результат синтезу науково-технічних знань з духовно-практичними цінностями сучасної цивілізації.

Світова філософія сконцентрувала в собі крім інтелектуального, морально-естетичний потенціал, який виявився ключовим у розвитку сучасної людини. Для сьогодення надзвичайно важливими стали пошуки сенсу й мети людського життя, утвердження найвищих життєвих істин та цінностей. Поза сумнівом, філософія ісьогодні-залишається узагальненою думкою людства про самого себе — «епохою, схопленою в думці» (Г.Геґель), а її вивчення стає важливою передумовою входження кожної молодої людини п суперечливий і часто драматичний навколишній світ.

Філософія утверджується у вищих навчальних закладах як однанайнеобхідніших і самостійних галузей гуманітарного знання,як нормативна навчальна дисципліна. її ключовому статусу сприяють розроблення більш змістовних навчальних програм, кидання нових навчальних посібників, що спираються на сучасні знання,найпередовіші концепції філософської культури, а також досвід викладання гуманітарних дисциплін з огляду на вимоги Болонського процесу.

Прикладами високого рівня науково-дослідної, методичної роботи є навчальні посібники «Філософія» (за редакцією І. Ф. Надольного), «Історія філософії» (за ред. В. І. Ярошовця), «Історія філософської думки в Україні» І. В. Огородника, В. (В. Огородника та ін. Та незважаючи на значні досягнення у викладанні філософії, забезпеченні навчальними-посібниками є потреба у створенні нових підручників, які б ураховували специфіку навчального за­кладу, перелік тематичних завдань для самостійної роботи, а го­ловне — сприяли ефективній підготовці студентів до підсумково­го іспиту.

Цей навчальний посібник має на меті компенсувати наявні по­треби у викладанні філософії в економічному навчальному закла­ді. Навчальний посібник з філософії складається з двох частин — «Історія світової та української філософії у визначеннях, пояс­неннях, схемах, таблицях» і «Система філософських знань у ви­значеннях, поясненнях, схемах, таблицях»

Кожна з частин посібника має чітку структуру, категоріально-понятійний апарат. Так, в «Історії світової та української філосо­фії» студенти мають можливість познайомитися з більш як двох-тисячолітньою історією виникнення філософських ідей, зрозумі­ти внутрішню логіку їхнього розвитку, процес співвідношення філософських знань тощо. У кожній частині виокремлюються ос­новні філософські категорії, поняття, терміни, які є ключовими в аналізі найважливіших проблем, що вирішуються історико-філософським знанням.

Згідно з історичними періодами посібник поділяється на теми: «Філософія Стародавнього Сходу: Індія, Китай»; «Філософія Стародавніх Греції та Риму»; «Філософія Середньовіччя»; «Філо­софія Відродження та Реформації»; «Філософія Нового часу та доби Просвітництва»; «Німецька класична філософія. Марксизм»; «Фрейдизм і неофрейдизм»; «Традиції та особливості розвитку філософської думки в Україні»; «Сучасна світова філософія».

Вивчення історії філософії згідно із зазначеними темами, як нам здається, надасть студентам можливість адекватно зрозуміти розвиток філософських знань, навчить орієнтуватись у безмежній кількості філософських напрямів, шкіл, ідей тощо. Оволодіння цими темами є одночасно школою сучасного мислення, без якої молода людина не може виробити гуманітарне ставлення до на­вколишнього світу, інших людей і самої себе.

Для кращого засвоєння тексту (матеріалу) цього навчального посібника автор підготував його у вигляді схем, таблиць, комен­тарів, висновків тощо. Загалом цей посібник не є альтернативою вже відомим підручникам, зорієнтованим на здобуття фундамен­тальних знань з філософії.

Використовуючи посібник, студент може самостійно, швидко та ефективно підготуватися до практичних занять і особливо до складання підсумкового іспиту з курсу «Філософія» (в мінімаль­ний термін систематизувати й конкретизувати вже набуті знання, зосередити увагу на основних категоріях, поняттях і термінах, розробити схему відповіді на можливі екзаменаційні питання). Наприкінці кожної теми запропоновано питання для самопереві­рки та список рекомендованої літератури.

Під час написання цього посібника було враховано досвід викладання філософії викладачами кафедри філософії Київсько­го національного економічного університету. Надалі автор про­понує використовувати цей посібник творчо, з обов'язковим ура­хуванням специфіки кожного факультету та окремих спеціаль­ностей.

Тема № 1

ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ПРИЗНАЧЕННЯ, ЗМІСТ І ФУНКЦІЇ В СУСПІЛЬСТВІ. ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

  Релігія   Філософія Основні питання Функції релігії Функції філософії

Філософія як різновид світогляду

Відповіді на ці та багато інших питань можна отримати в процесі вивчення курсу філософії у вищих навчальних закладах, а також під час обговорення… Починаючи знайомство з філософськими знаннями, доцільно розкрити сутнісні…  

Світогляд і його основні різновиди

Буденний світогляд (свідомість) формується стихійно на грун-11 безпосереднього повсякденного досвіду (збігається зі здоровим глуздом) і є… Міфологічна свідомість із самого початку була пов'язана з культурою первісного… Отже, із розвитком людської цивілізації розвивається свідо­мість (як окремої особи, так і суспільства загалом), вона…

Питання для самоперевірки

1. Назвіть історичні форми світогляду.

2, Що таке філософія, її предмет і функції? .

3, Коротко охарактеризуйте структуру філософського знання.

4 Що вивчає історія філософії?

5, Дайте коротку характеристику міфології як історично першої форми світогляду.

6, Охарактеризуйте релігію як другу історичну форму світогляду.

7, Як співвідносяться філософія та наука?

Список рекомендованої літератури

2. Арцишевский Р. А. Мировоззрение: сущность, специфика, разви-тие.—Львов, 1986. 3. Бердяев Н. А. Самопознание. — Я, 1991. 4. Герасимчук А. А. Філософія: Курс лекцій: Навч. посів, для вузів. — К, 1999.

Тема № 2

ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ: ІНДІЯ, КИТАЙ

        Міманса             Назви Вед, Що …

Основні етапи розвитку філософії в Стародавній Індії

«Веди» складаються з чотирьох розділів. 1. Рігведа — збірник релігійних гімнів міфологічного й кос­мологічного… 2. Самаведа — зібрання наспівів, пісень, що реінтерпретують тексти Рігведи для їх використання в ритуально-обрядовій…

Неортодоксальні філософські системи

Буддизм як релігійно-філософська система виник у VI—V ст. до н. е. У ньому виокремлюють три площини: релігійне вчення (феномен атеїстичної релігії… Відомо, що засновником буддизму була реальна історична по­стать — принц… Усі ці зустрічі так вразили Сіддхартху, якому тоді було 29 ро­ків, що він залишив свій палац і пішов шукати шляхів…

Ортодоксальні філософські системи

Еволюція світу розпочинається з миті поєднання пуруші й пракріті, у результаті чого виникає велетенський зародок всесві­ту («махат»), який має… Незважаючи на момент єдності, пракріті протистоїть пуруші (по суті, вони…  

Основні етапи розвитку и головні напрями китайської філософії

Очолював пантеон богів давньокитайської міфології Шан-ді — першопредок і покровитель китайської імперії. Шан-ді уособлю­вав сили верховного божества… Характерним для китайської міфології було уявлення про на­вколишній світ як… Міфологічна культура, а разом з нею й міфологічна форма ми­слення проіснували до І тис. до н.е. Формування…

Питання для самоперевірки

2. Проаналізуйте характерні особливості філософських поглядів бу­ддизму й джайнізму. 3. Перелічіть і дайте короткі характеристики ортодоксальним фі­лософським… 4. Розкрийте специфіку релігійно-філософських поглядів йоги.

Список рекомендованої літератури

2. Гессе Г. Паломничество в страну Востока. — СПб., 1999. 3. Дао: гармония мира. — М.; Харьков, 2000. 4. Древнеиндийская философия. — М., 1972.

Тема № 3

ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНІХ ГРЕЦІЇ ТА РИМУ

Досократівський період (VII—Уст. до н. е.) Класичний сократівський період (середина V—кінець IV ст. до и. е.) …     Мілетська школа Софісти Кініки …

Головні періоди розвитку античної філософії. Досократівський період

Міфологічна свідомість, в основі якої лежали окремі міфи, ставила й по-своєму вирішувала прості й украй необхідні для практики питання: як виникла…   Міф став першою спробою раціонально пояснити картину світу, в якому живе людина. Завдяки міфам події повсякденного…

Класичний сократівський період

Найвідомішими софістами, які репрезентують цей напрям, були старші софісти (V ст. до н. е.) — Протагор, Горгій,Гін-ній, Продік, Антифонт, Крітій,… Характерними особливостями софістичного мислення є роз­ширення сфери… Основним прийомом софістичного ведення бесід (доведення власної правоти) було використання софізмів (наприклад,…

Отже, головним предметом філософського мислення софістів усупереч натурфілософській традиції стає людина, її діяль­ність, поведінка й мислення, що сприймаються крізь призму софістичного мислення: критичного ставлення до оточуючої дійсності, прагнення погоджувати теоретичні знання з прак­тикою, використовувати логіку для отримання правильного результату в мисленні, критичного ставлення до попередньої духовної культури, сприйняття норм моралі не як абсолютної цінності, а як предмета критики, відкидання об'єктивного буття й спроби довести, що дійсність існує тільки на рівні свідомості людей.

Софістика стала основою розвитку класичної філософії, геніальними представниками якої були Сократ, Платон, Аріс-тотель.

В історії світової філософії з ім'ям Сократа (469—399рр. до н. е.) пов'язували поворот філософії до вивчення людини. Сократа вважають засновником автономної філософської етики. Він ніколи письмово не фіксував своїх філософських роздумів, йо­го творчість відома із «сократичних» праць Платона та Ксено-фонта.

Як свідчить Платон, Сократ критично ставився до натурфіло­софських спекуляцій і вважав, що головним предметом філософії має стати людина як моральна істота. Основами свого філо­софствування він вважав принцип необхідності пізнання самого себе та загального пізнання на основі принципу «я знаю, що нічо­го не знаю».

Сократ розробив власний метод пошуку істинного знання, який він назвав маєвтикою (мистецтво народження істини). Мета маєвтики — через постановку питань сформулювати проблему («знання — незнання») й у такий спосіб стимулюва­ти співрозмовника на самостійний пошук її розв'язання (зна­ходження істини).

Головними темами філософських роздумів Сократа були: доб­ро й зло, любов, щастя, людські чесноти. Філософ був прихиль­ником етичного реалізму, згідно з яким будь-яке знання є добро, а будь-яке зло — це вияв незнання. Сократ став прикладом єдності своїх етичних поглядів і практичного життя. Він неодноразово зазначав, що йому допомагав у цьому внутрішній голос «дай-мон», який керував його вчинками та слугував йому орієнтиром для реалізації в житті Божого провидіння.

Отже, Сократ не став творцем оригінальної філософської школи, але завдяки йому філософія отримала нові стимули розвитку. Він активізував пошук відповіді на вічні філософські питання про добро, любов, щастя, відкрив метод маєвтики, який упродовж століть використовували в педагогіці, знайшов логічний метод пошуку істини шляхом доведення через диску­сію, а не декларування, як це робили попередні філософи, і, на­решті, став фундатором сократичних шкіл і виховав такого геніального учня, як Платон.

Платон (428/427—347рр. до н. е.) — видатний учень Сократа, засновник ідеалістичного напряму філософії, походив з аристо­кратичної афінської родини. Поштовхом до активної філософсь­кої діяльності була страта Сократа афінською аристократією в 399 р. до н. е. Платон намагався дати відповідь на питання про можливість створення ідеальної держави на основі принципів добра й справедливості. Філософський пошук Платона одночас­но містив теорію ідей, теорію безсмертя, теорію пізнання, а також учення про ідеальну державу.

У 388—387 рр. до н. е. Платон заснував в Афінах власну філо­софську школу — Академію. Він став одним з перших філософів античного світу, який залишив по собі низку документальних фі­лософських творів: понад ЗО діалогів, окремі листи, епіграми. Наприклад, «Апологія Сократа», «Федон», «Держава», «Федр», «Парменід», «Тімей», «Крітін», «Фідет», «Закони» тощо. Біль­шість творів написано у формі діалогів.

 

Серед сократичних шкіл найвідомішою стала Академія Платона (385 р. до н. е.). Головною темою її філософських досліджень була проблема Бога та Муз. Ця школа проіснувала більш як тисячу років — аж до VI ст. н. е.

Кіренську школу засновано в IV ст. до н. е. Арістіпом з Кірени, учнем Сократа. її особливостями було те, що кірінаїки виступали проти вивчення природи, найвищим бла­гом проголошували насолоду, яку вважали метою життя, щастя — сукупністю насолоди, а багатство — засобом її досягнення.

Кініки — філософська школа, яка обґрунтовувала ідеї свободи поза суспільством (асоціальну свободу), її представники перевіряли свої філософські погляди на собі. Кіні­ки вели паразитичний спосіб життя, жебракували, ігнорували державу й закони, тради­ційну культуру та мораль, концентрували увагу на людських пороках. Найвідомішими філософами, які репрезентували цю школу, були Антисфен, Діоген Сінопський.

Мегарську школу засновано учнем Сократа Евклідом з Мегари в IV ст. до н. е. Ре­презентували її Евбулід, Діодор, Крон. Вони вважали, що існує абстрактне найвище бла­го, яке називається Бог (розум, життєва енергія), антипода Бога — зла не існує. Мегарці активно проповідували софістику. Представники Мегарської школи стали авторами ві­домих апорій (парадоксів «куча» та «лисий»), за допомогою яких вони прагнули збагну­ти діалектику переходу кількості в якість.

 

Головні положення ідеалістичного вчення Платона знаходимо в таких тезах: першоосновою світу с особпивий світ, який іс­нує незалежно від людини. Це світ ейдосів (образів предметів матеріального світу). Кожний предмет має свою ідею, еталон, згідно з якою він матеріалізується та існує в реальному світі.

Платон вважав, що між матеріальним предметним світом і світом еталонних образів-ейдосів існує чимала різниця: предмети матеріального світу є несталими, кінечними й невічними, і, на­впаки, предмети світу ейдосів — вічні, нескінченні. Нестабільний матеріальний світ має можливість існувати й відновлюватися тільки завдяки вічним ідеям. Таким чином, ідея стає першопри­чиною й водночас метою, якої намагається досягти весь мате­ріальний світ, зокрема й усе живе на землі.

Взаємодія матеріального та ідеального світів перебуває в пев­ній суперечливій взаємодії, що віддзеркалює активна позиція ідеї добра. Платон виділяв ідею добра як головну й найвпливовішу в загальній піраміді ідей, вона існує незалежно від людини та ви­значається як справжнє буття. Не менш важливою стає ідея справедливості.

У той час як ідеї протистоять предметам матеріального світу, так само, як порядок — хаосу, добро — злу, між душею людини та ідеями немає гострого конфлікту, понад те, душа та ідеї тісно взаємозв'язані. Платон вірив у спорідненість душі людини та іде­ального світу, що дає змогу душі переселятись у світ ідей. Ці по­гляди започаткували його теорію пізнання (гносеологію). Сутніс­тю процесу пізнання Платон вважав процес анамнесісу (пригадування). Він стверджував, що душа людини згадує знан­ня, які вона отримала у світі ідей (ейдосів) ще до того, як потра­пила в нове тіло.

Оскільки матеріальний світ є віддзеркаленням світу ідей, то предметом пізнання мають стати насамперед чисті ідеї, які не можна збагнути за допомогою чуттєвого пізнання. Платон вва­жав, що такий тип пізнання дає лише недостовірне знання — «доксу». Чисті ідеї можна осягнути лише розумом, завдяки ви­щій духовній діяльності (ідеалістичному пізнанню). Вищою духов­ною діяльністю можуть займатися тільки підготовлені люди — високоосвічені інтелектуали, філософи, які завдяки розуму ма­ють можливість побачити й усвідомити чисті ідеї.

Надзвичайно цікавими були роздуми Платона про можливість побудови ідеальної держави на засадах справедливості. Згідно з розробленим Платоном планом, у ідеальній державі (полісі) мають жити три головні суспільні прошарки: правителі; воїни; робі­тники (селяни, ремісники, торгівці). Кожен представник цих прошарків повинен якомога старанніше виконувати свої обов'яз­ки, поєднуючи в собі такі якості, як мудрість (для правителів), мужність (для воїнів) і послух (для робітників). Це дасть можли­вість уникнути користолюбства й несправедливості. Твердження про необхідність жити заради спільного добра наштовхнуло Пла-тона на ідею знищення родинно-шлюбних стосунків, усуспіль­нення всіх жінок і дітей. Так, у роботі «Закони» Платон запропо­нував ідею створення казарменної держави на основі жорстокого тоталітарного контролю, де вся влада зосереджувалася б у руках мудрих правителів, які за допомогою «діалектики ідей» та мето­дів насильства робитимуть людину щасливою.

 

Отже, філософія Ппатона започаткувала ідеалізм як найвпли-вовіший філософський напрям, що згодом отримав назву «лінія Ппатона» (як позиція, протилежна матеріалістичній філосо­фі!)- Уперше у філософських дослідженнях, окрім проблем при­роди (фізики), центральним стали проблеми людини, суспіль­ства, держави. У філософії Ппатона було закладено основи філософського мислення, виділено перші філософські категорії (буття, становлення, вічне, тимчасове, ділиме, неподільне тощо). У створеній ним філософській школі — Академії — на­вчався його геніальний послідовник — Арістотель. Учення Платона позначилося на формуванні догматів християнського віровчення. Філософія об'єктивного ідеалізму стала практич­ною філософією, адже вона з позицій світу ідей (справді істин­ного) критично переосмислювала матеріальний світ.

Арістотель (384—322 рр. до н. е.) був учнем Платона, заснов­ником Афінської школи Лікею. Творчість Арістотеля була ен­циклопедично багатогранною. У колі його інтересів були як природничі науки, так і поезія, його вважають засновником ло­гіки та психології. Але, безперечно, найбільше Арістотеля ціка­вила філософія, яка після його смерті отримала назву метафізика (як система світоглядних знань про причинно-наслідкові зв`язки у світі).

До найвідоміших філософських праць Арістотеля належать «Органон», «Фізика», «Механіка», «Метафізика», «Історія тва­рин», «Нікомахова етика», «Риторика», «Політика», «Афінська політія» та «Поетика».

За Арістотелем, філософія поділяється на такі частини: тео­ретичну, що вивчає проблеми буття, різноманітні його сфери, походження всього сущого, причини різноманітних явищ («пер­винна філософія»); практичну, що вивчає діяльність людини та складові частини держави; поетичну, а також умовно виокремле­ну частину філософії — логіку.

Найважливішою частиною теоретичної філософії стала кри­тика ідеалістичного вчення Платона про ідеї як першооснову та істинне буття. Головною помилкою Платона Арістотель вважав відрив світу ідей від реального світу без будь-яких зв'язків з ото­чуючою дійсністю. Арістотель говорив, що немає чистих ідей, не пов'язаних з навколишньою дійсністю, в реальності існують тільки одиничні й конкретні предмети матеріального світу, які називаються індивідууми (існує лише конкретний стіл, а не ідея стола).

Індивідууми є первинною сутністю, а різновид індивідуума (стола взагалі) — вторинною. Позаяк буття не є «чистою ідеєю» («ейдосом»), а лише її матеріальним віддзеркаленням, постає пи­тання: що таке буття? Арістотель вважав, що буття —це сут­ність (субстанція), що має властивості кількості, якості, місця, часу, відношення, положення, стану, дії, страждання. Людина може сприймати лише властивості буття, але не його сут­ність.

Арістотель зазначав, що лише через висловлювання про бут­тя за допомогою категорій1 можна відповісти на питання: що таке буття? Головною категорією стає категорія сутності. Сутність предметів матеріального світу є їх форма, без форми немає предмета.

Розмірковуючи над проблемою матерії, Арістотель визначає її як потенцію, обмежену формою, наприклад, мідна куля — це мідь, обмежена формою кулі. Матерію створює Бог як безформену речовину, з якої виникає й складається предмет, вона є пасив­ною й не здатна саморозвиватися. Матерія є потенціал пред­мета (можливість предмета бути предметом).

Зміна якості (матерії або форми) призводить до зміни сут­ності самого предмета. Реальний світ — це послідовність пере­ходу від однієї форми матерії до іншої, тому причинно-наслідкові зв 'язки в матеріальному світі — це реалізація потен­ції (пасивної матерії) рухатися завдяки активній формі. Вищою формою, до якої рухається все суще, є Бог як абсолютне буття поза межами матеріального світу.

Категорія, за Арістотелем, — це найвищий рівень віддзеркалення та узагальнення навколишньої дійсності, без якого неможливе саме буття.

Не менш оригінальним є вчення Арістотеля про душу. Він вважав, що душа є носієм свідомості людини й водночас вона ке­рує людським організмом. Душа… 1) рослинна душа відповідає за реалізацію природних потреб розвитку й… 2) тваринна душа відповідає за харчування, ріст, розмножен­ня, але, крім цього, має функції відчуття й бажання;

Суспільство у філософії Арістотеля — це великий колектив людей, які проживають на одній території та об'єднані мовою, родинними й культурними зв'язками, займаються виробництвом і розподілом матеріальних благ.

Отже, Арістотель дав матеріалістичне трактування похо­дження світу й людини, він виділив засадові філософські кате­горії, за допомогою яких дав визначення буття матерії; виок­ремив шість типів держави, зокрема й ідеал держави — політію, вніс істотний вклад у розвиток логіки — дав поняття дедуктивного методу, обґрунтував систему силогізмів.

Елліністичний період

Найвпливовішим філософським ученням елліністичного періоду став епікуреїзм. Його засновником був Епікур (бл. 342—270рр. до н. е.). У 306 р. до н.… У своєму вченні Епікур прагнув створити практичну філосо­фію, яка мала… Учення Епікура про фізику, Космос, розпочинається з думки про те, що у світі ніщо не з являється з нічого й безслідно…

Людина повинна прагнути до щастя в межах матеріального існування, а щастя Епікур визначав як щонайбільше задово­лення від життя. Щастя — це насамперед відсутність стра­ждання, наявність здоров'я та можливість займатись улюб­леною справою.

Нормами життя людини мають стати розумне обмеження ба­жань і потреб, незворушність і безтурботність, індивідуальна муд­рість. За допомогою сили духу з усмішкою на вустах мудра лю­дина долає проблеми оточуючого її світу. Епікурейці не вірили в жодні суспільні доброчинності. Головною цінністю особистої поведінки вони вважали можливість досягнути стану атараксії (душевного спокою, самоізоляції від суспільства та реалізації епікурейського девізу «жити непомітно»).

У VI ст. до н. е. на основі вчення Піррона з Еліди (365—275 рр. до н. е.) виник філософський напрям що заперечує можливість пізнання світу — скептицизм. Елементи скептицизму незрідка зустрічались у Демокріта, Геракліта, а особливо у софістів Кі-ренської школи. Головна теза, яку обстоював скептицизм: лю­дина може говорити лише про власні почуття, а не про причи­ни, що їх породжують. Найбільш концептуально це вчення було викладено римським філософом Секстам Емпіриком (бл. 200— 275 рр. н. е.).

Емпірик, зокрема, говорив про те, що відчуття людини є дже­релом усіх упереджень і хибних думок у процесі пізнання. Дра­матичні переживання з приводу неможливості отримати істинне знання призводять до того, що людина не може почуватися щас­ливою.

Скептицизм пропонує власну схему досягнення щасливого життя. Позаяк в основі нещастя лежить незнання, то людині слід уникати будь-яких невирішених проблем, які спричиняють страж­дання. Водночас необхідно утримуватися від будь-яких проблем­них ситуацій в розумовій діяльності, судженнях та оцінках, що примушують людину хвилюватися й драматизувати життя. Утримання людини від вирішення внутрішніх і зовнішніх про­блем, активної розумової діяльності, на думку скептиків, має привести до стану апатії (незворушності) й атараксії (безтурбо­тності) — двох найвищих цінностей скептицизму. Якщо людина не може уникнути проблем, розмірковує над їх подоланням, то варто скористатися найпростішим методом їх вирішення на ос­нові традиції, закону тощо.

Загалом елліністичний скептицизм став підґрунтям, на якому згодом виросли суб'єктивний ідеалізм та агностицизм. Водночас у ньому було закладено ідеї атеїзму (скептичне ставлення до іс­нування Бога) та антидогматизму.

У IV ст. до н. е. була започаткована дуже впливова філо­софська школа — стоїцизм. її засновником вважають Зенона з Кітіона (336—264 рр. до н. е.), який у 300 р. до н. е. відкрив власну школу й викладав у портику1, надміру прикрашеному живописом. Від назви цього портика (грец. — «барвистий пор­тик») і пішла назва школи, яка проіснувала до кінця античного світу.

Сприятливі умови для розвитку епікуреїзму, скептицизму та стоїцизму склались у римський період розвитку античної філо­софії (І спи до н. е. V ст. н. е.). Найвідомішими римськими філософами, які репрезентували філософську школу стоїцизму, стали Сенека (4 р. до н. е. — 65 р. н. е.), вільновідпущений раб Епіктет (50 р. н. е. — 138 р. н. е.), Марк Аврелій (121—180 рр. н. е.). Власне, їхні філософські роздуми дають змогу найповніше осягнути особливості цієї філософської школи.

Зазвичай стоїцизм умовно поділяютьна три частини: фізику (філософію природи), логіку та етику.

Фізика стоїків бере свій початок від космологічного вчення Геракліта Ефеського, який першопричиною (субстанцією світу, визнавав вогонь. У стоїків різноманітність предметного світу зу­мовлена єдністю вогню з повітрям, водою й землею (що створю­ють форми вічної та незмінної субстанції)- В основі Космосу та­кож лежить вогонь (пневма), який є його душею, що разом з людиною формує цілісну систему вогняного організму, який живе за власним законом (логосом). Вивчаючи фізику, можна отримати відповідь на питання про місце людини в космічній си­стемі.

Для стоїків Космос є колискою, в якій народжується життя на Землі. Космос є живим організмом, душа якого збігається з по­няттям Бога. Розум Космосу (Логос) можна побачити в доцільних причинно-наслідкових зв'язках матеріального світу, існуванні невблаганної долі (фатуму). Таким чином, житгя людини наперед визначене космічною душею, уникнути цієї залежності людина фізично не в змозі. Ця ідея визначила головну стратегію й такти­ку етики стоїків — через те, що зовнішні матеріальні цілі зазви­чай недосяжні й нереальні, людина має орієнтуватися лише на підвладний їй внутрішній вибір (свободу волевиявлення}. «Хто по­годжується з долею, того вона веде, а хто не згодний з нею, того вона тягне» (Сенека), тому зовнішня свобода виявляється лише в єдності, співпраці з долею, яку неможливо змінити. Ця співпраця знаходить свій вияв у організації повсякденного лсиття згідно із законами природи й Логосу. Досягнення гармонії і природою (до­брочинного життя) веде до щастя (евдемонії).

Досягти щастя можна лише за умови, що душу людини ніхто й ніщо не тривожитиме, якщо немає надмірних бажань, які не­можливо реалізувати. Стоїчний ідеал щасливого життя людини — це апатія (свобода від афектів життя) та атараксія (життя поза впчивом зовнішніх обставин). Якщо жиги щасливо й добро­чинно згідно з власним волевиявленням неможливо, то цілком виправданим, як вважали стоїки, є самогубство.

 

У подальшому стоїцизм значно вплинув на формування хрис­тиянського віровчення (розвиток християнської ідеї про сво­боду вибору особи та її індивідуальну відповідальність за цей вибір). Етика стоїцизму стала навдивовижу актуальною в но­вий час, інтригуючи своєю ідеєю внутрішньої свободи.

Прикладом поєднання давньогрецької та давньоримської фі­лософії, що зумовило створення нової світоглядної культури є неоплатонізм. Із самісінького початку в його основу було покла­дено філософсько-містичне вчення (ІІІ —6 ст. н. е.), яке намагаю­ся поєднати традиції давньогрецької філософії (учення Плата­на) з ідеями східних релігійно-філософських систем — подолан­ня людською душею матеріальної залежності з метою поєднан­ня, злиття з Абсолютом. Репрезентували цей філософський на­прям Аммоній Саккас (бл. 175—242 рр.), ГТлотін (бл. 204—270 рр.), Прокл (410—485 рр.) та ін. В основі їх учення лежала діалектич­на тріада— Єдине, Розум, Душа.

Єдине шляхом еманації (випромінювання) виділяє із себе Сві­товий Розум (нус — світ ідей), який творить Космічну Душу (псюхе), що відчуває світ через людину, а також інші демонічні та астральні істоти. Загалом Єдине, разом з Розумом і Космічною Душею створюють Космос, наповнений розумом і почуттями. Подальша еманація Розуму через Душу в матерію необхідна для того, щоб через матеріальний етап свого існування (процес само­вдосконалення) Розум і Душа знову повернулися до Єдиного. Матеріальний світ у неоплатонізмі видається як щось ілюзорне, тимчасове, недосконале, гріховне.

Головним завданням людини неоплатонізм вважає необхід­ність подолання її тілесних потреб, особистих вад як елемен­тів матеріального світу. Для цього людині необхідно реалізо­вувати в житті аскетичні норми поведінки, доброчинність, за­йматися музикою, поезією з метою щонайшвидшого злиття з Єдиним.

 

Стану єднання з Єдиним (Богом) передують певні почуття людини: по-перше, потреба очищення від матеріальної форми існування, по-друге, почуття любові (Еросу) до Єдиного (найпрекраснішого та найкрасивішого). Єднанню з Єдиним сприяє заняття філософією, яка тренує розум і безпосередньо гене­рує екстатичний стан занурення в Єдине.

Природно, що неоплатонізм визнавав ідею переселення душ (метемпсихози), заплановану Богом (Абсолютом, першопри­чиною) з метою звільнення душі від матеріальної залежності. Ці ідеї неоплатонізму неабияк вплинули на становлення христи­янського віровчення в Римській імперії. У XX—XXI ст. неопла­тонізм став предметом спеціальних досліджень і нових реінтерпретацій.

 

Отже, в центрі уваги першого періоду античної філософії («до-сократівської філософії»), були філософія природи, пошук пер­шопричин і субстанції світу (Космосу).

У класичний період починається вивчення людини (антропологі­чна філософія), подальшого розвитку набуває «лінія Демокріта» (матеріалізму), з'являються «лінія Платана» (ідеалізм), розви­ваються онтологія (учення про буття), теорія пізнання (гносеоло­гія) на основі філософських категорій, які перетворюють філо­софію на наукове (в античному сенсі цього слова) знання. Елліністична філософія була репрезентована такими вченнями, як епікуреїзм, скептицизм, стоїцизм. У цей період меншою мірою розробляються фундаментальні філософські проблеми (онтоло­гія та гносеологія), на передній план виходять проблеми етики, обґрунтування людського життя, індивідуального спасіння лю­дини від драматизму життя, домінування випадковості в житті та досягнення особистого шастя.

Домінуючим філософським напрямом римського періоду став ідеалізм, а головне — відбувається єднання філософії (насам­перед неоплатонізму) та християнських ідей, що, зрештою, трансформує античну філософію в середньовічну теологічну фі­лософію.

 

Питання для самоперевірки

1. Чим відрізняється філософія від міфологїі?

2. Назвіть відомі вам давньогрецькі школи й напрями.

3. Яку головну філософську проблему вирішувала Мілетська школа?

4. У чому сутність діалектики Геракліта?

5. Що означає буття в філософії Парменіда?

6. Що таке апоріїЗенона?

7. Хто такі софісти? Що характерно для їхніх поглядів?

8. Чому з іменем Сократа пов'язують поворотний пункт в античній філософи?

9. У чому сутність теорії ідей Ппатона?

10. У чому сутність учення Арістотеля?

11. Хто такі кініки та кірінаїки? Якими були їхні погляди?

12. Хто такі стоїки? У чому сутність їхнього етичного вчення?

13. Хто такі скептики? У чому сутність їхньої філософської кон­цепції?

14. Яке місце посідала антична філософія в світовій філософській культурі?

 

Список рекомендованої літератури

2. Аристотель. Сочинения: В 4 т. — М., 1976—1983. 3. Асмус В. Ф. Античная философия. — М., 1976. 4. Богомолов А. С. Античная философия. — М., 1985.

Тема №4

ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Теоцентризм   Тертулліан Карфагенський (160—220 рр.); Августин…   Патристика II—III ст. Апологетика

Етапи історичного розвитку середньовічної філософії та їх основні риси

Позаяк більшістю тогочасних філософів були представники духовенства, філософія, вирішуючи свої власні філософські про­блеми, об'єктивно отримувала… Вважалося, що істини пізнаються лише за допомогою віри в Бога, а також…  

Питання для самоперевірки

1. Назвіть головні етапи розвитку філософії Середньовіччя.

2. Охарактеризуйте особливості філософії Середньовіччя.

3. Охарактеризуйте поняття «теоцентризм».

4. Що таке патристика й схоластика?

5. Назвіть найвідоміших представників патристики.

6. Назвіть найвідоміших представників схоластики.

7. У чому сутність суперечки між номіналістами та реалістами?

8. Сформулюйте принципи філософії Авґустина Блаженного.

9. Що означає поняття «теодіцея»?

10. Розкрийте сутність філософії Фоми Аквінського.

11. Назвіть вихідні принципи середньовічного містицизму.

Список рекомендованої літератури

2. Антология мировой философии: В 4 т. — М., 1969. — Т. 1.— Ч. 2; Т. 2. 3. Бл. Августин. Знхиридион, или о вере, надежде и любви. — К., 1996. 4. Бонавентура. Путеводитель души к Богу. — М., 1993.

Тема № 5

ФІЛОСОФІЯ ВІДРОДЖЕННЯ ТА РЕФОРМАЦІЇ

Данте Аліг'єрі (1265— 1321 рр.) Микола Кузанський (1401— 1461 рр.) Микола Копернік (1473— 1543 рр.) …  

Головні напрями філософії епохи Відродження та її характерні риси

Головною рисою, яка відрізняла філософію Відродження, був антропоцентризм. Центром філофських досліджень стала люди­на, не тільки як результат… У цей період виникла нова система духовних цінностей, у якій людина… Людина, а не Бог стала в центрі філософських досліджень. Ре­презентували цей період такі мислителі, як Леонардо да…

Питання для самоперевірки

1. Назвіть загальні риси й особливості філософії епохи Відродження.

2. Дайте коротку характеристику понять «антропоцентризм» та «гуманізм».

3. Що таке секуляризація?

4. Розкрийте поняття «Ренесанс».

5. Які особливості філософського мислення Миколи Кузанського ви можете назвати?

6. Назвіть особливості утопічно-соціалістичних учень епохи Відро­дження.

7.Хто з представників філософії Відродження обстоював ідею соці­альної рівності?

8. Охарактеризуйте філософські погляди Миколи Коперніка та Джо-рдано Бруно.

Список рекомендованої літератури

1. Антология мировой философии: В 4-т. — М., 1969.

2. Горфункель А. X. Философия зпохи Возрождения. — М., 1980.

3. Гусєв В. І. Історія західноєвропейської філософії XV—XVII ст. — К., 1994.

4. Данте Алигьери.. Божественная комедия. — М., — 7968.

5. Данте Алигьери. Мальїе произведения. — М., 1968.

6. Лоренцо Валла. Об истинном и ложном благе. О свободе воли. — М., 1989.

7.Монтень М. Опьітьі: В 3 кн. — М., 1992.

8. НарскийИ. С. Западноевропейская философия XVII века. —М., 1974.

9. Николай Кузанский. Сочинения в двух томах. — М., 1979.

10. Петрарка Ф. Избранное. — М., 1974.

11. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до на­ших дней. В 4-х т. — СПб., 1994—1997.

 

 

Тема № 6

ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ ТА ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА

  Головні напрями Початковий етап філософії Нового часу Сенсуалістична філософія Нового часу …

Головні напрями філософії Нового часу та їх основні риси

В основі філософії Нового часу лежало різке протиставлення об'єкта й суб'єкта пізнання. У раціоналізмі домінуючого значен­ня набував суб'єкт… Емпіризм репрезентували такі філософи, як Бекон, Гоббс, Локк, які, крім того,… Емпіризм трактував раціональне лише як надбудову над чут­тєвим досвідом (раціональне — це результат комбінацій…

Доба Просвітництва та її домінуючі риси

Ідеї Ґотфріда Вільгельма Ляйбніца про необхідність перебудо­ви життя на засадах розуму були підхоплені багатьма мислите­лями Франції та Європи…   Традиційна для епохи Відродження ідея рівності перед Богом логічно змінювалася практичною потребою зрівняти всіх…

Енциклопедисти — колектив авторів французької енциклопедії, що видавалась у XVIII ст. («Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел»), її загальна світоглядна спрямованість: атеїзм, просвітництво, суспільний прогрес.

Індекс заборонених книг» — перелік творів (ви­давався Ватиканом у 1559—1966 рр.), які заборонялося читати віруючим під загрозою відлучення їх від церкви.

Дідро критикував ідеї триєдинства Бога, віру в релігійні чуде­са, загострював увагу на протиріччях і розбіжностях новоєван-гельських історій тощо. Він одним з перших порушив проблему необхідності реалізації в суспільстві принципів свободи совісті, відокремлення церкви від держави та школи від церкви. Голо­вним завданням Просвітництва він вважав подолання негативно­го впливу релігії та церкви на людину. До кінця життя Дені Дідро залишався на позиціях матеріалістичної філософії й войовничого атеїзму. Останніми словами Дені Дідро були: «Перший крок до філософії— це відсутність віри».

Відомим представником філософії Просвітництва був Жан-Жак Руссо (1712—1778 рр.), письменник, теоретик мистецтва. Своїми ідеями він розвивав політичну філософію (з позицій ре­волюційної демократії). Деякий час Руссо співпрацював з енцик­лопедистами, поки між ними не виникла суперечка. Основними працями, що репрезентували його філософські погляди, були «Міркування про науки і мистецтво», «Міркування про похо­дження та основи нерівності між людьми», «Юлія, або Нова Елоїза», «Про суспільний договір», «Еміль, або про виховання».

У цих працях філософ порушував важливе для себе питання: як захистити людину від соціальної несправедливості? Відповідь на нього він шукав, аналізуючи сенс людського існування в су­часних йому історичних реаліях.

Руссо акцентував увагу на тому, що природним станом люд­ського існування є свобода. У межах цієї свободи людина відчу­ває себе індивідуальністю, а отже, певною мірою самотньою лю­диною. Вона переживає (драматизує) свою самотність через рефлексію, що ускладнює її життя, створює внутрішній диско­мфорт (страждання), атмосферу потреби «самозаглиблення» у власну долю. Вихід з такого дискомфортного стану філософ вбачав у конструктивній любові людини до самої себе. Ця любов, на його думку, стимулює появу позитивних людських рис (люд­ських почуттів), наприклад, почуття милосердя до інших. Тому Руссо вважав, що любов людини до самої себе є основою побу­дови позитивних взаємовідносин між людьми, що, зрештою, сприятиме розвитку свободи особистості.

Руссо зазначав, що соціальне оточення перетворює здорову любов людини до самої себе на егоцентризм, на який спираються соціальна нерівність, приватна власність і конкурентна боротьба. Вплив соціального оточення загалом негативний і деструктив­ний. Культура, своєю чергою, стає інструментом політики, на­приклад, правова культура сприяє існуванню майнової нерівності (через систему правосуддя), підтримує позицію багатих (додаючи їм багатства), нехтує інтересами бідних (роблячи їх ще біднішими).

Аналізуючи сучасне йому життя, вчений чи не одним з пер­ших філософів порушив проблему відчуження людини від резуль­татів її праці. Культура (політика й право) «консервує» відчу­ження, яке за певних умов стає причиною конкретних конфліктів між людьми, насильства й агресії.

Таким чином, культура не тільки зумовлює поширення відчу­ження в міжлюдських відносинах, а й деформує особистість че­рез нав'язування фальшивої поведінки, через обман і моральну спустошеність людини тощо. Такими негативними чинниками є наукове знання й розум, які разом з культурою також обмежують відчуття свободи й рівності, поєднуючись з багатством і приват­ною власністю, вони роблять людину безсилою перед суперечно­стями життя.

 

Деструктивному впливу культури Руссо пропонував проти­ставити (крім повноцінної любові людини до самої себе) реалі­зацію в житті ідеалів свободи, використовуючи для цього ме­тоди педагогічного (оптимістичного) впливу.

Основою концепції педагогічного оптимізму філософа стала ідея ненасильства над дитиною в процесі виховання, гармонійне поєднання внутрішнього бажання із зовнішньою необхідністю. Головною умовою виховання мала стати нейтралізація негатив­ного впливу на людину з боку суспільства. Руссо говорив про ви­ховання «серця людини» шляхом негативної педагогіки, яка мала навчити людину правильної любові до інших і тим самим допо­могти знайти шлях до самої себе через створення власного пози­тивного досвіду життя. В ідеалі любов людини до самої себе по­винна була перерости в любов до Батьківщини.

Бажаному стану свободи сприятиме й практична філософія, яка, на думку Руссо, організує доцільну взаємодію суспільства й держави на основі суспільного договору. Підкоряючись загальній волі, кожна людина гарантує свободу волі собі та іншим людям. Мислитель вважав, що в загальну волю входить і приватна, а то­му кожна людина повинна беззаперечно підкорятися їй як своєму власному закону.

Суспільний договір мав стати не тільки основою розвитку держави й суспільства, а й суверенітету окремого народу, його цілісності та прогресивного розвитку. Суспільний договір — головний закон держави, до якого адаптуються і з яким узгоджу­ються всі інші закони. Якщо такого узгодження немає, зазначав Руссо, то закони перетворюються на прості постанови (укази). Таким чином воля суспільства, народу фіксується в законах з ме­тою їх реалізації в соціальній практиці виконавчою владою.

Ідеальною державою вчений вважав республіку. Органом управління такої республіки мав стати не парламент, а народні збори (сходи), які віддзеркалювали б рівні права громадян на участь у владі. Головними характеристиками республіканської влади повинні бути реальна свобода й рівність усіх громадян (з орієнтацією на встановлення майнової рівності). Майно громадя­нам необхідне не для багатства, а для задоволення матеріальних і духовних потреб.

Але було б помилкою вважати Жан-Жака Руссо проповідни­ком ідей утопічного соціалізму («майнової зрівнялівки»). Тих, хто порушує принципи суспільного договору, він пропонував ка­рати на смерть, незважаючи на те, що загалом філософ пропові­дував принципи ненасильства. Водночас він розвивав ідею про право народу на повстання тоді, коли пригнічена частина грома­дян (без прав і власності) має можливість скинути паразитуючу меншість (владу) й створити те суспільство, яке вони вважають за потрібне.

У цій державі знайшлося місце й релігії. З погляду філософа, Бог є уособленням світової волі й світового розуму, людина по­мирає лише своїм тілом, душа її залишається безсмертною. Зі скасуванням релігії можуть зникнути моральні підвалини суспі­льства, тому Руссо пропонував створити замість християнства нову, штучну релігію — «громадянську» («культ великої істи­ни») з метою освячення суспільного договору й ефективнішого виконання людьми чинних законів.

Ідеї Жан-Жака Руссо вплинули не тільки на формування філо­софської думки Просвітництва, а й стали практичними рекомен­даціями в соціальних реформах періоду Французької революції (1789—1794 рр.). Якобінці впроваджували свої радикальні соціа­льні перетворення під прапором «руссоїзму», якобінський Кон­вент увів деїстичний культ (громадянську релігію) тощо. Згодом ідеї Руссо стали використовуватися майже всіма соціал-демократичними рухами.

Одним із засновників школи французького матеріалізму та атеї­зму був французький філософ Поль-Анрі Гольбах (1723—1789рр.). Найвідомішими працями, які репрезентують його філософські ін­тереси, були «Система природи», «Розвінчане християнство», «Кишенькове богослов'я», «Здоровий глузд», «Універсальна мо­раль, або Права людини, основані на природі» та ін.

У своєму головному доробку «Система природи» Гольбах дав філософську картину Всесвіту, де існувала єдність взаємопо­в'язаних матеріальних елементів. Він стверджував, що об'єктив­но існує первинна матерія (природа), яка є самопричиною, безкі­нечною в просторі й часі. Він одним з перших намагався дати ви­значення матерії: матерія — це все, що діє на наші органи чуття, а рух є способом існування матерії. У природі діє вічний, неми­нучий необхідний порядок (причинно-наслідковий зв'язок), зго­дом ці ідеї стали основою космічної теорії Лапласа. У розумінні людини Гольбах стояв на позиціях еволюціонізму. Він вважав, що людина є витвором природи й існує тільки в її межах, підко­ряється лише законам природи (і не може звільнитися від неї на­віть подумки). Людина є фізична істота, сутність її виявляється в потребі самозбереження, отримання особистого задоволення від реалізації матеріальних і духовних потреб.

Гольбах доволі критично ставився до релігії та церкви. Він вважав, що головною причиною існування релігії є відсутність наукових знань про природу. Інакше кажучи, людина вірить у Бога через власне невігластво, через страх, побоювання можливої біди. Тривога й страх спричиняють виникнення фантазій, при­мар, від яких можуть урятувати лише наукове знання й просвіта. Гольбах зазначав, що словом «Бог» люди послуговуються тоді, коли забувають слово «природа». Тому, якщо незнання природи породило віру в Бога, то, навпаки, її пізнання приведе до зник­нення релігійної віри.

Гольбах говорив, що вектор життя людини спрямований від нещастя до щастя. Релігія, рабство, страхи, демагогія, соціальне зло та інше з розвитком науки й зростанням освіченості щонай­ширших верств населення поволі зникатимуть. Щоб бути щасли­вою, людина повинна знати своє місце в природі. Ці та інші філо­софські сентенції Гольбаха відіграли величезну роль у підготовці Французької революції XVIII ст.

У середині XVIII ст. у філософії французького Просвітництва сформувались утопічно-соціалістичні (комуністичні) ідеї, проек­ти, які найбільшого поширення набули під час Великої францу­зької революції. Прагнення вирішити проблему побудови ідеаль­ного суспільства, заснованого на рівності й соціальній спра­ведливості, стало основною рисою утопічно-соціалістичного на­пряму. Представники цього напряму з позицій природного права критикували феодально-капіталістичне суспільство.

З метою відродження «золотого віку» в середині XVIII ст. французький філософ, письменник, історик Габріель Маблі ви­ступив із проектами побудови комуністичного суспільства на ос­нові рівності всіх людей і права на працю.

Неабияку роль у розвитку французького утопічного соціаліз­му відіграли ідеї Франсуа Бабефа (псевдонім Гракх Бабеф), якого вважали першим коммуністом (теоретиком і практиком). Він розробив програму «Змова в ім'я рівності» з практичним завдан­ням здійснити комуністичну революцію й вперше зафіксував не­обхідність диктатури пролетаріату. У 1797 р. Бабефа та деяких його прибічників було страчено.

До найвідоміших представників французького утопічного со­ціалізму належав великий утопіст Клод Сен-Сімон, який став творцем критично-утопічного соціалізму (комунізму) і чи не найпершим зафіксував можливу анархію в капіталістичному ви­робництві, існування суперечності між приватною власністю та суспільним інтересом, домінування паразитичних елементів над безпосередніми виробниками матеріальних благ, моральний ре­грес панівних верств населення та їхній вплив на падіння суспільної моралі тощо.

Метою суспільного розвитку Сен-Сімон вважав створення промислового суспільства, в основі якого мав лежати ієрархічний принцип побудови, де всі державні посади повинні надаватися на основі певної ієрархії здібностей. У його ідеальному суспільстві головною цінністю мала стати праця, право на працю й розумний розподіл вироблених продуктів з метою рівного задоволення потреб членів суспільства (найкраще суспільство — це те, яке надає своїм членам усі умови для реалізації матеріальних і ду­ховних потреб). Працююче населення (пролетаріат) зіллється з буржуазією в один клас — клас індустріалів. Учений вважав, що нове суспільство виникне не на основі революції, а на ґрунті еволюції, розвитку економіки й появи ідеальних форм суспільс­тва. Він висунув ідею трансформації існуючої релігії в релігію «нового християнства», сенсом якої стане гасло «Усі люди — брати».

Учення Сен-Сімона справило величезний вплив на розвиток суспільно-політичної думки не тільки у Франції, а й у Німеччині, Італії, Росії. Згодом воно стало одним з ідейних джерел марксистсь­кої філософії.

Золотий вік» — утопічні уявлення багатьох народів, згідно з якими в історії людс­тва існував період, коли люди залишалися завжди молодими та щасливими.

Отже, у Франції XVII—XVIII ст. були розроблені засадові ідеї просвітницького світогляду, в основі яких лежали принципи раціоналізму (домінування розуму як вищої інстанції для ви- рішення всіх проблем людського співтовариства), вільнодум­ства, антиклерикалізму, політичного радикалізму та атеїсти­чного матеріалізму (заперечення існування Бога в будь-якій формі), пояснення появи світу й людини з позиції матеріаліз­му. Передові погляди французьких філософів-просвітників значною мірою вплинули на подальший розвиток філософсь­кої думки в Європі, зокрема й в Україні. Уже наприкінці XVII — на початку XVIII ст. просвітницькі ідеї стали розвиватися най-видатнішими представниками Києво-Могилянської академії — Петром Могилою, Йосипом Кононовичем-Горбацьким, Інокен-тієм Гізелем, Феофаном Прокоповичем, Григорієм Кониським та найвидатнішим випускником Києво-Могилянської академії, класиком української філософії Григорієм Сковородою.

 

Питання для самоперевірки

2. Назвіть характерні риси філософії Нового часу. 3. У чому особливості філософії Ф. Бекона? 4. Розкрийте сутність філософських поглядів Р. Декарта.

Список рекомендованої літератури

2. Антология мировой философии: В 4-х т. — М., 170. — Т. 2. 3. Бакрадзе К. С. История новой философии // Избр. филос. трудьі. — Тбилиси,… 4. БерклиДж. Сочинения —М., 1978.

Тема № 7

НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ. МАРКСИЗМ

Об’єктивний ідеалізм Суб’єктивний ідеалізм Матеріалізм Представники Імануїл Кант (1724— 1804…   Головну увагу зосереджено на дослідженні су тності людського існування Особливу…

Головні напрями німецької класичної філософії та її основні досягнення

Засновником цього філософського напряму вважають німець­кого філософа Імануїла Канта (1724—1804 рр.). Майже все його творче життя пройшло в м.… Перший — «докритичний» етап — з 1746 р. (дата написання першої філософської… У «докритичний» період Кант дотримувався передових для свого часу натурфілософських ідей. Так, у роботі «Загальна…

Марксизм

Марксистська філософія почала свій розвиток у XIX ст. з крити­чного переосмислення К. Марксом філософії Геґеля. Саме від нього Маркс узяв…   Матерія є первинною, вона визначає свідомість, діє на відчут­тя людини, віддзеркалюється у свідомості, а отже, дає…

Питання для самоперевірки

2. Назвіть основні твори Імануїла Канта. 3. Що таке «річ у собі» Канта? 4. Чому філософію Імануїла Канта називають агностицизмом?

Список рекомендованої літератури

2. Герасимчук А. Філософія: Курс лекцій: Навч. посів, для вузів. — К., 1999. 3. Гульїга А. В. Немецкая классическая фипософия. — М., 1986. 4. Енгельс Ф. Походження сім'ї, приватної власності та держави // Маркс К, Енгельс Ф. Твори. — Т. 21.

Тема № 8

ФРЕЙДИЗМ І НЕОФРЕИДИЗМ

  Наукові досягнення та відкриття, зроблені Фрейдом   Лідерами неофрейдизму є ГербертМаркузе (1898—1979 рр.), Еріх…

Фрейдизм

Доктор медицини Зігмунд Фрейд під час лікування хворих та своїх експериментів у психіатрії дійшов думки, що головною причиною значної кількості… Таким чином сформувалося вчення Зігмунда Фрейда про не­свідоме та процеси… Учений побудував топографічну, а потім і динамічну модель психіки, що пояснювала суперечливу взаємодію між свідомим і…

Неофрейдизм

На ранніх етапах своєї філософської біографії Маркузе вивчав і критично переосмислював роботи Карла Маркса, Зігмунда Фрейда та Мартіна Хайдеггера.… Конфлікт людини й природи не є абсолютним, навпаки, він відносний і змінюється… Але разом зі зростанням перспектив задоволення біологічних (тілесних) потреб особи зростає необхідність соціального…

Питання для самоперевірки

1. Розкрийте сутність учення Зігмунда Фрейда про сферу несвідо­мого.

2. Які головні чинники психіки людини виокремив Фрейд?

3. Охарактеризуйте топографічну та динамічну схему психіки, роз­роблену Фрейдом.

4. У чому сутність теорії Герберта Маркузе?

5. Вирішення проблеми суперечностей людського існування у філо­софії Еріха Фромма.

6. Охарактеризуйте особливості теорії «сексуальної революції» Вільгельма Райха.

7. Дайте короткий аналіз теорії компенсаторної творчості Альф-реда Адлера.

Список рекомендованої літератури

1. Всемирная знциклопедия: Философия / Главн. науч. ред. и сост. А. А. Грицанов. — М.: АСТ; Мн.: Харвест, Современньїй литератор, 2001. 2. Гловер 3. Фрейд или Юнг. — СПб., 1999. 3. Гуггенбюль-Крейг А. Наивньїе старцьі. Анализ современньїх мифов. — СПб., 1997.

Тема № 9

Докласичний (XI—XVII ст.)

ТРАДИЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ

  Класичний (початок XVIII ст.)  

Становлення української філософії

Передумовою початкового етапу розвитку духовної культу­ри українського народу стали трипільська культура, іраномовні культури скіфів, сарматів,… До таких характерних ознак належать, по-перше, «поліфонізм» (вплив різних… Якісно нового змісту філософська думка набула в добу Київ­ської Русі, особливо після введення на її території…

Питання для самоперевірки

1. Назвіть характерні риси та особливості розвитку філософії' в Україні.

2. Перелічить основні періоди та етапи розвитку української філо­софії.

3. Охарактеризуйте особливості розвитку філософії Київської доби.

4. Які особливості розвитку української філософії доби Відродження?

5. Які особливості релігійно-філософської думки в Кисво-Могипянсь-кій академії?

6. Дайте коротку характеристику філософи Г. С. Сковороди.

7. Охарактеризуйте «філософію серця» П. Юркевича.

8. Розкрийте особливості філософських поглядів І. Я. Франка.

9. Охарактеризуйте художньо-філософське віддзеркалення проблем світу в творчості Лесі Українки?

10. Охарактеризуйте концепцію ноосфери В. І. Вернадського.

Список рекомендованої літератури

2. Бичко А. К., Бичко І. В. Феномен української інтелігенції. Спроба ек-зистенційного аналізу. — К., 1995. 3. Бьічко А. К. народная мудрость Руси. Анализ философа. К., 1988. 4. Бьічко И. В. Познание и свобода. — М., 1969.

Тема № 10

СУЧАСНА СВІТОВА ФІЛОСОФІЯ

Головні напрями сучасної світової філософії та їх основні риси

  Поза сумнівом, до таких передумов належать досягнення нау­ково-технічного…

Питання для самоперевірки

1. Назвіть головні напрями й школи сучасної світової філософії.

2. Які особливості сучасної філософії ви знаєте?

3. Дайте коротку характеристику позитивізму та неопозитивізму.

4. Назвіть головні концепції філософської антропології.

5. Охарактеризуйте філософію екзистенціоналізму та її сучасні форми.

6. Дайте загальну характеристику концепції герменевтики.

7. Охарактеризуйте особливості розвитку сучасної релігійної філо­софії.

8. Дайте загальну характеристику сучасної філософії постмодерні­зму.

Список рекомендованої літератури

2. Бубер М. Два образа верьі. — М., 1995. 3. Головко Б. А. Філософська антропологія. — К., 1997. 4. Гоигорьян Б. Г. Философская антропология (Критический очерк) М., 1982. к

ПРИСУХШ Сергій Іванович

ФІЛОСОФІЯ

Навчальний посібник

У 2частинах

 

Частина І

 

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ ТА

УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях

Редактор Н. Підлужна

Художник обкладинки В. Мотовиловець

Технічний редактор Т. Піхота Коректор

С. Кирилаш Верстка /. Андрієнко

Підписано до друку 17.05.06. Формат 60x84/16. Папір офсет. № 1. Гарнітура Тип Тайме. Друк офсет. Ум. друк. арк. 12,09. Обл.-вид. арк. 13,13. Наклад 3000 пр. Зам. № 05-2967.

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб'єктів видавничої справи (серія ДК, № 235 від 07.11.2000)

Тел./факс (044) 537-61-41; тел. (044) 537-61-44 Е-таїї: риЬ1І5п@kneu.kiev.ua

Виг. ГОВ "Видавництво "Аспект-Птіграф". м. Ніжин, тел./факс: (04631) 3-І 1-08. 3-18-1

 

 

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ПРОПОНУЄ

ПІДРУЧНИКИ ТА НАВЧАЛЬНІ ПОСІБНИКИ

Білик М. Д. Організація і методика аудиту сільськогосподарських підприємств. 628 с. Білик М. Д. Фінансовий аналіз. 600 с. Білоус В. С. Зв'язки з громадськістю (паблік рилейшнз) в економічній… Болюх М. А., Горбаток М. І. Збірник задач з курсу «Економічний аналіз». 232 с.

Запрошуємо до співпраці на умовах, прийнятних для Вас!

Наша адреса: 04053, м. Київ, пл. Львівська, 14, видавництво КНЕУ Директор: тел./факс: (044) 537-61-41; відділ реалізації: тел. 537-61-44 Е-таі/риЬ1ізЬ@кпеи.кіеу.иа

Для листування та реалізації книг:

М. Київ, просп. Перемоги, 54/1, видавництво КНЕУ 04053, м. Київ, пл. Львівська, 14, видавництво КНЕУ, тел. 537-61-44 ТОВ "Міжнародний центр бізнес-освіти КНЕУ", тел. 537-61-77 р/р № 260090291000 в АБ "Брокбізнесбанк" м. Києва МФО 300249, код ЄДРПОУ 32961034

– Конец работы –

Используемые теги: Історія, світової, УКРАЇНСЬКОЇ, філософії0.065

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Еще рефераты, курсовые, дипломные работы на эту тему:

Історія світової філософії. Фундаментальні проблеми філософії
ФІЛОСОФІЯ з давньогрец любов до мудрості теоретична форма світогляду особливий рівень мислення на якому думка усвідомлює себе саму у... РЕФЛЕКСІЯ з латин загинати обертати унікальна здатність людської...

Історія світової філософії. Фундаментальні проблеми філософії
ФІЛОСОФІЯ з давньогрец любов до мудрості теоретична форма світогляду особливий рівень мислення на якому думка усвідомлює себе саму у... РЕФЛЕКСІЯ з латин загинати обертати унікальна здатність людської...

Сторія світової філософії. Фундаментальні проблеми філософії
ФІЛОСОФІЯ з давньогрец любов до мудрості теоретична форма світогляду особливий рівень мислення на якому думка усвідомлює себе саму у... РЕФЛЕКСІЯ з латин загинати обертати унікальна здатність людської...

Сторія світової філософії. Фундаментальні проблеми філософії
ФІЛОСОФІЯ з давньогрец любов до мудрості теоретична форма світогляду особливий рівень мислення на якому думка усвідомлює себе саму у... РЕФЛЕКСІЯ з латин загинати обертати унікальна здатність людської...

Предмет філософії. Історія філософії
Блок Історія філософії... Тема Предмет філософії Поняття філософії її вивчення в системі вищої освіти...

Основи філософії науки і філософії техніки Навчальний посібник
Вінницький національний технічний університет... В С Ратніков... Основи філософії науки і філософії техніки...

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ... ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ Конспекти лекцій хрестоматія ілюстративний матеріал...

ФІЛОСОФІЯ. ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ
ВСТУП ДО ІСТОРІЇ ФІЛОСОФІЇ... Філософія не є наукою не є навіть наукою про сутність а є творчим усвідомленням духом сенсу людського існування...

ІСТОРІЯ АРХІТЕКТУРИ. ІСТОРІЯ АРХІТЕКТУРНИХ СТИЛІВ
ВП Брянківський технолого економічний технікум... Луганського національного університету імені Тараса Шевченка...

КОМПЛЕКСНА КОНТРОЛЬНА РОБОТА З ДИСЦИПЛІНИ Історія української культури
З ДИСЦИПЛІНИ Історія української культури ВАРІАНТ а культом б язичництвом в соцініанством... Затверджено на засіданні кафедри... Пр від серпня р...

0.027
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • По категориям
  • По работам
  • ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ Філософський факультет кафедра історії філософії... ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ... Підручник...
  • деї розроблення наукової філософії” у європейській філософії XIX ст План... Зміна парадигми філософського мислення у XIX на поч XX ст... Вихідні ідеї А Шопенгауера та С К єркегора...
  • ІСТОРІЯ ДРЕВНЬОЇ ФІЛОСОФІЇ Пропонована прихильній увазі читача книга «Філософія древнього світу» охоплює період генези філософії та початковий період об'єктивного історичного…
  • Історія світової політичної думки Складність і мінливість сучасного політичного буття потребує вдумливого застосування виробленого й осмисленого людством сукупного досвіду, всієї… Без політологічного концептуального доробку наших пращурів, з якого постійно … Ранні уявлення протягом 2,5-3 тис. років подолали шлях від міфологічних до раціонально-логічних форм світорозуміння, з…
  • ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ СУМСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ... ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ... СУМИ МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ...