Марксизм

Марксизм виник у Європі в 40-ві роки XIX ст. У вузькому ро­зумінні він уособлювався з марксистською філософією, яка була створена двома німецькими вченими — Карлом Марксом (1818—1883 рр.) і Фрідріхом Енгельсом (1820—1895 рр.). У ши­рокому сенсі слова марксизм поряд з філософією містить політ економію та соціально-політичну проблематику (науковий ко­мунізм). Марксистська філософія стала логічним завершенням попередньої матеріалістичної філософії (Демокріта, Епікура, ан­глійських матеріалістів XVII ст. — Бекона, Гоббса, Локка, фран­цузьких просвітителів XVII ст. й атеїстично-матеріалістичної філософії Л. Фейєрбаха). Головними творами засновників марк­сизму, які репрезентували їхнє вчення, були наукові праці «Тези про Фейєрбаха», «Капітал», «Економічно-філософські рукописи 1844 року», «Маніфест Комуністичної партії», «Святе сімейство» «Німецька ідеологія», «Анти-Дюрінг», «Діалектика природи», «Походження сім'ї, приватної власності і держави» та ін.

Марксистська філософія почала свій розвиток у XIX ст. з крити­чного переосмислення К. Марксом філософії Геґеля. Саме від нього Маркс узяв діалектичний метод мислення, а від Л. Фейєрбаха — принципи атеїстично-матеріалістичної філософії, зробивши остан­ній крок переходу від ідеалізму до матеріалізму.

Матерія є первинною, вона визначає свідомість, діє на відчут­тя людини, віддзеркалюється у свідомості, а отже, дає мож­ливість отримати істинне знання, яке перевіряється практи­чного діяльністю людини (К. Маркс).

Своєї остаточної форми матеріалізм набув у діалектичному матеріалізмі, який розробив Фрідріх Енгельс: існуюча об'єк­тивно матерія перебуває в постійному русі й розвитку. Матерія є вічна та незмінна, в процесі розвитку вона отримує нові форми свого існування. Розвиток матерії здійснюється згідно з трьома законами діалектики (законом переходу кількості в якість, зако­ном єдності й боротьби протилежностей, законом заперечення заперечення). Матерія діалектично розвивається завдяки зіткнен­ню протилежних тенденцій і сил, що «знімають» одна одну на ви­щому рівні. Саморозвиток матерії проходить «стрибками», дис­кретно, без впливу на неї з боку Бога тощо.

Ґрунтуючись на ідеї про те, що вся матерія розвивається за ді­алектичними законами, Маркс і Енгельс стали аналізувати на цій основі й історію. У результаті вони розробили теорію історично­го матеріалізму як додаток до матеріалістичної діалектики. До­поміжним засобом в аналізі історії стала економічна теорія.

Позаяк Карл Маркс і Фрідріх Енгельс брали активну участь у політичних подіях, вони прагнули створити таку практичну філо­софію, яка сприяла б вирішенню конкретних політичних завдань. Тому першочергового значення набуло дослідження такої фі­лософської категорії, як практика. Маркс акцентував увагу на тому, що попередня філософія лише по-різному пояснювала світ, але справа полягала в тому, щоб змінити його. Таким чи­ном, практика стала головним критерієм істини філософсь­ких знань.

Карл Маркс вважав, що діалектичні закони розвитку історії віддзеркалюються в економічних процесах, які є «базисом» істо­ричного розвитку, усі інші елементи суспільства (філософія, ре­лігія, культура) стають ідеологічною «надбудовою». Характер­ною особливістю базису й надбудови є постійний і суперечливий взаємозв'язок. За Марксом, суспільний базис і надбудова (струк­тура суспільства) детермінуються й розвиваються за допомо­гою економічних чинників.

У структурі історичного матеріалізму одне з центральних місць належить ученню про суспільно-економічну формацію, яка ґрунтується на певному способі виробництва й характеризується специфічною структурою (базисом і надбудовою), а також зако­нами її виникнення, функціонування та розвитку. К. Маркс виді­лив ряд суспільних формацій, що послідовно змінюють одна од­ну: первісне, рабовласницьке суспільство, феодалізм і сучасний йому буржуазний капіталізм. У майбутньому ці формації мали бути доповнені соціалістичним (комуністичним) суспільством, суспільством майбутнього, основоположним принципом якого повинна бути вільна праця рівних людей на засадах суспільної власності на засоби виробництва.

Аналізуючи економічні відносини, Карл Маркс спирався на результати класичної політичної економії, розробленої англійця­ми Адамом Смітом (1723—1790 рр.) і Девідом Рікардо (1772— 1823 рр.). А. Сміт розглядав економічні чинники (поділ праці) як причину розвитку й розквіту економіки. Д. Рікардо переваж­но займався теорією вартості, що пояснювала взаємозв'язок то­вару з працею як необхідною умовою виробництва. Карл Маркс розробив власну економічну теорію, що описувала механізми розвитку продуктивних сил, які зумовили зміну суспільно-еко­номічних формацій і появу нового суспільно-політичного уст­рою, а також дослідив вплив механізмів економіки, матеріаль­ного виробництва, матеріальних відносин на долю окремої дер­жави, суспільства, історії й окремої особи. Назвемо головні положення марксової економічної теорії.

В основі розвитку економіки лежать засоби виробництва як унікальний товар, функції праці, що дають змогу виробляти но вий товар. Для виробництва нового товару, крім засобів вироб­ництва, необхідна допоміжна сила — робоча.

У процесі розвитку капіталістичних відносин відбувається відчуження робочої сили від засобів виробництва, а отже, від ре­зультатів праці. Основний товар — засоби виробництва — аку­мулюється в руках незначної групи власників, а переважна кіль­кість працівників, не маючи власних засобів виробництва, повин­на звертатися до власників засобів виробництва й продавати свою робочу силу за заробітну плату.

Вартість виробленого товару, створеного найманою робочою силою, вища за вартість праці (у вигляді заробітної платні). Різ­ниця між ними створює прибуткову вартість, частина якої йде в кишеню власника засобів виробництва, а частина вкладається в нові засоби виробництва для отримання в майбутньому ще біль­шої прибуткової вартості.

Робітник знає, що його максимально експлуатують, і в умовах жорстокої конкуренції ще більше відчужують його від власної сутності. Такі відносини викликають жорстокі антагоністичні су­перечності (класову боротьбу), конфлікти в суспільстві, втрату істинного спілкування між людьми. Вихід з такого становища основоположники марксизму бачили у встановленні нових соціа­лістичних (комуністичних) відносин шляхом пролетарської рево­люції.

З філософсько-економічною категорією відчуження тісно пов'язаний аналіз сутності релігії та її соціальних передумов. К. Маркс виходив з позиції, згідно з якою релігія є фантастич­ним відображенням у головах людей тих зовнішніх сил, які пану­ють над ними в повсякденному житті — відображення, у якому земні сили набувають форми неземних. Він вважав, що першо­причини релігії слід шукати не на небі, а на землі, у нелюдських умовах життя, а тому зі знищенням соціальної несправедливості буде знищена релігія як специфічна форма її відображення. Уче­ний зазначав, що релігія маніпулює свідомістю пересічних лю­дей, заплутує в тенета марновірства, закріплює психологію раб­ства тощо («Релігія є опіумом для народу»). Тому боротьба проти політики панівних класів має поєднуватися з критикою релігії з метою її повного подолання. Для цього повинні бути створені пе­вні економічні передумови, ліквідовано експлуатацію людини людиною (побудова соціалізму), має здійснюватися атеїстична критика релігії та відповідне виховання.

Вивчаючи ідеї французьких утопічних соціалістів К. А. Сен-Сімона (1769—1825 рр.) і Ш. Фурьє (1772—1837), Карл Маркс критично переосмислив їхні головні положення, доповнив IXпринципами історичного матеріалізму, запропонував конкретну практичну програму встановлення соціалістичної суспільно-економічної формації шляхом ліквідації приватної власності на засоби виробництва, експлуатації людини людиною (присвоєння результатів чужої праці у вигляді додаткової вартості), замі­ни приватної власності на суспільну (державну), організації справедливого розподілу кінцевого продукту між усіма членами суспільства.

Упродовж багатьох десятиліть марксизм у Європі був ідеоло­гією пригнічених класів (робітників і селян) і певною політичною програмою їх звільнення від соціального гноблення (революцій­ним шляхом). Філософію марксизму на певному етапі свого роз­витку було проголошено ідеологією держави в СРСР, вона сприймалась як інструмент побудови соціалізму, який повинен був трансформуватися в комунізм. Філософські, економічні по­гляди Маркса й Енгельса і сьогодні справляють величезний вплив на суспільство, але вже в нових формах, які отримали назву неомарксизм.