Реферат Курсовая Конспект
Неофрейдизм - раздел Философия, ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ Герберт Маркузе (1898—1979 Рр.) — Неофрейдист, Німецько-Американський...
|
Герберт Маркузе (1898—1979 рр.) — неофрейдист, німецько-американський філософ і соціолог. З 1934 р. працював у Сполучених Штатах Америки. Основні праці, що репрезентують його філософські погляди, — «Онтологія Гегеля й основні теорії історичності», «Розум і революція. Гегель і становлення соціальної теорії», «Ерос і цивілізація. Філософське дослідження Зігмунда Фрейда», «Радянський марксизм. Критичне дослідження», «Одномірна людина: дослідження з ідеології розвинутого індустріального суспільства» та ін.
На ранніх етапах своєї філософської біографії Маркузе вивчав і критично переосмислював роботи Карла Маркса, Зігмунда Фрейда та Мартіна Хайдеггера. Це дало йому можливість сформулювати предмет свого філософського інтересу. Ним став аналіз європейської цивілізації західного типу. Філософ підкреслював, що європейській цивілізації притаманне бажання підкорити природу й водночас людину людиною. Маркузе зауважив, що європейська цивілізація має певні закономірності розвитку, які можна пояснити з позицій критично переосмисленого вчення Фрейда.
Конфлікт людини й природи не є абсолютним, навпаки, він відносний і змінюється у просторі й часі. Ерос і Танатос у сучасному світі перебувають у певній суперечності з інтересами су часної цивілізації. А їх надмірні прояви безкомпромісно придушуються культурою: сублімуються (у вигляді творчої праці) або трансформуються (підкорення людиною самої себе через феномен сумління). У сучасному світі еротичні й танатологічні інстинкти мають можливість якнайповніше реалізовуватися. Людина як біосоціальний феномен уперше отримує можливість здійснити всі свої біологічні потреби. Тому надзвичайно актуальними для неї стають її біологічні форми існування. Тіло людини стає метою життя, а праця заради реалізації потреб тіла перетворюється на вільну гру людських можливостей.
Але разом зі зростанням перспектив задоволення біологічних (тілесних) потреб особи зростає необхідність соціального контролю за людською діяльністю та вчинками, які виходять за межі дозволеного. Сучасна цивілізація спричиняє надмірний тиск на окрему особу, що, на думку Маркузе, призводить до появи феномена «одномірної людини» — об'єкта духовного маніпулювання, особи зі зниженою критичною оцінкою себе та цінностей соціуму. Така людина бездумно залучається до економічної й політичної конкурентної боротьби задля реалізації власних вузько праг-матичних інтересів.
Бажання та інтереси «одномірної людини», способи їх реалізації лежать лише в одній площині — у площині споживацьких цінностей.
Людина з надмірними споживацькими інтересами стає «гвинтиком» суспільно-економічних відносин суспільства. Вона придушує свої біологічні (сексуальні) потреби, тобто пригнічує саму себе й власну свободу. Вихід із ситуації існування «одномірного» суспільства можливий лише за умови «великої відмови» від псе-вдоцінностей як капіталістичного суспільства, так і тоталітарного соціалізму шляхом встановлення повної сексуальної свободи, розкріпачення особи, сексуальної та культурної революцій. При цьому соціальна ініціатива в сучасному суспільстві переходить до люмпен-пролетаріату, дрібної буржуазії, інтелігенції та студентства.
Отже, упродовж свого життя Маркузе прагнув розробити нові
моделі й різновиди раціональності, які мали звільнити чуттєвість особи з-під гніту культури.
Еріх Фромм (1890—1980 рр.) — неофрейдист, німецько-американський філософ, психолог, соціолог. Основними творами, що репрезентують його філософські погляди, стали «Втеча від свободи», «Людина для себе», «Здорове суспільство», «Мистецтво кохання», «Концепція людини у К. Маркса», «Анатомія людської деструктивності», «Дзен-буддизм і психоаналіз», «З полону ілюзій», «Серце людини», «Революція надії» та ін.
Концептуальними основами творчості Е. Фромма стали ідеї Зігмунда Фрейда, Карла Маркса (переважно ідея відчуженості), буддизму, Бенедикта Спінози, Фрідріха Ніцше, що, зрештою, дали йому змогу виокремити свій предмет філософствування — антропологію. Сучасна людина, вважав Еріх Фромм, утратила гармонію безконфліктного існування в природі внаслідок її об'єктивної соціалізації. А позаяк сутність людини пов'язана з її індивідуальністю, унікальністю, неповторністю, то загроза їх втрати призводить до переживання страху, тривоги, виникнення депресії — екзистенційної дихотомії. Екзистенційна дихотомія — суперечливі почуття людського існування, наприклад, зіткнення несвідомого бажання жити й усвідомлення неминучої смерті. Екзистенційна дихотомія стає стимулом і стійким механізмом відновлення внутрішньої та зовнішньої гармонії існування людини.
Еріх Фромм зазначав, що головними показниками суперечливого людського існування є біофілія (любов до життя) та її протилежність — некрофілія (ненависть до життя, насильство та агресія щодо всього живого). Бажання людини подолати цю суперечність виявляється в її прагненні відновити єдність із природою, встановити гармонію соціальних відносин.
Кожна особа прагне самостійно вирішувати проблеми суперечливого людського існування (екзистенційної дихотомії), шукаючи все нових і нових форм єдності з природою, соціальним оточенням і насамперед із самою собою.
У своїй праці «Втеча від свободи» Фромм аналізував одне з основоположних філософських понять — «свободу». Він вважав, що свобода — це механізм самореалізації окремої людини в повсякденному житті, але водночас вона може стати причиною її драматичного існування (почуття безсилля, невпевненості, самотності тощо). Це спричиняє виникнення феномена «негативної свободи», що виявляється в екзистенційному прагненні «втечі» від свободи.
Також втечею особи від свободи філософ вважав авторитаризм у діяльності й поведінці людини, зокрема садизм (підкорення інших) і мазохізм (добровільне підкорення іншим з метою втрати власного «Я»). Прикладами втечі від свободи є й прояви невиправданої агресії та руйнації живого світу, а ще надмірний конформізм, який призводить до знищення власної особистості в умовах масової культури.
Невпевненість у собі, у власних силах, неусвідомлення екзистенційної дихотомії змушує людей інтегруватися з такими ж невпевненими особами, що спричиняє виникнення фашистської психології та ідеології. Як приклад Еріх Фромм наводить думку про те, що Адольф Гітлер прийшов до влади, користуючись підтримкою дрібної, невпевненої в собі буржуазії. Водночас «нек-рофілічні», садистські прояви Гітлера й німецького нацизму збігалися з потребами масової свідомості низів середнього класу, що й стало причиною виникнення фашизму в Німеччині. Гітлер та ідеологи фашизму задовольнили потреби масової свідомості невпевненого в собі люмпен-пролетаріату та дрібної буржуазії. Конформістські настрої в західній культурі, загальна втрата оригінальних філософських концепцій, відчай, немотивований страх, добровільна відмова від власної самобутності — сприятливе підґрунтя для рецидивів фашизму в сучасному світі.
Аналізуючи економічну сферу функціонування суспільства, Е. Фромм сформулював концепцію «соціального характеру» (головних критеріїв соціально-економічного життя, культури, що визначають економічний базис). Основими типами соціальних характеристик він називав рецептивний тип (зорієнтований на отримання благ зовнішнього світу пасивним способом), експлуататорський (характеризується агресивним прагненням панувати над навколишнім світом), споживацький (споживацький інтерес, що ізолює людину від оточуючого її світу), ринковий (орієнтує соціальну діяльність на цінності обміну товарами).
Філософ вважав, що ці соціальні характеристики збігаються з певними типами поведінки особи: мазохізмом, садизмом, де-структивізмом і конформізмом. Сучасне суспільство розвивається в напрямку появи нової форми соціальних характеристик — продуктивної, яка повинна реалізувати в соціальній практиці тенденцію зростання й розвитку всіх людських можливостей.
Завданням сучасної філософії є аналіз можливостей продуктивного характеру, сприяння пошуку кожною окремою особою індивідуального шляху для розкриття власних здібностей у коханні, вірі й роздумах про світ. Продуктивний характер повинен створити умови для переходу від домінування егоїзму до превалювання альтруїзму, від споживацького інтересу в житті до істинного буття, від кібернетичних реалій до душевної людини.
І, нарешті, зазначимо, що Еріх Фромм став засновником гуманістичної етики. Він вважав, що найвищим проявом продуктивної діяльності особи є любов (взаємоповага) до окремої людини, що об'єктивно містить любов до людей взагалі. Любов до інших є водночас любов 'ю до самого себе (до «Я») як до представника роду людського (ставлення до інших є водночас ставленням до самого себе й навпаки). Культивування всезагальної любові (коли бажання життя витісняє бажання смерті) є основою вирішення головних суперечностей суспільства: між патріархатом і матріархатом, гуманістичною та авторитарною свідомістю, між владою й підкореними, між особистим (історією життя) та історичним буттям (історією загалом), між «свободою від» і «свободою для», негативною та позитивною свободою.
Отже, гуманістична етика Еріха Фромма, учення про егоїзм, любов до себе відіграли важливу роль у становленні комплексу ідей, ідеалів гуманізму в сучасному світі. Найвищою цінністю людського існування є домінування в житті гуманістичної етики (єдність цілісної людини та її інтересів). Людина, якій властива гуманістична совість, може досягти індивідуального щастя.
Вільгельм Райх (1897—1957 рр.) — лідер ліворадикального фрейдизму, учень і колега Зігмунда Фрейда, один з основоположників фрейдомарксизму. В основі неофрейдистських концепцій Райха лежали ідеї Фрейда, Альфреда Адлера, Карла Маркса, Анрі Бергсона, буддистської філософії та ін.
Головними працями Вільгельма Райха, що репрезентували його неофрейдистські позиції, є такі: «Функції оргазму», «Аналіз характеру», «Генітальні та невротичні характери», «Масова психологія фашизму», «Сексуальна революція» та ін.
Райх вважав, що засадами людської життєдіяльності є сексуальна практика й оргазм. Аналізуючи взаємовплив нормальної жит тєдіяльності людини та сексуальної практики, він пропонував розробити нову науку про «сексуальну економіку», що визначатиме всі суспільно-економічні та суспільно-політичні взаємовідносини сучасної цивілізації. На його думку, ця наука логічно витікає із соціологічної концепції К. Маркса й психоаналізу 3. Фрейда. Зазначені ідеї В. Райха стали поштовхом до розвитку такого напряму в неофрейдизмі, як фрейдомарксизм. Найхарактернішим твором, що висвітлює питання фрейдомарксизму, є робота «Діалектичний матеріалізм і психоаналіз».
Вільгельм Райх брав активну участь у робітничому русі з метою пропаганди сексуальної революції (сексуальної політики пролетаріату). Останню він вважав передумовою й атрибутом світового революційного процесу. На його думку, сексуальна революція повинна звільнити особу (чоловіка або жінку) від сексуального рабства, споживацьких інтересів у статевих стосунках, негативних соціальних явищ, які пригнічують статевий потяг людини.
Однією з основоположних ідей Вільгельма Райха стала концепція про необхідність подолання сексуальної репресивності (суспільної системи, яка існує на рівні родинних відносин, політики, культури), що пригнічує статевий потяг, а отже, й деформує свободу людського існування. На його думку, сексуальна репресивність викликає в суспільстві реакційно-консервативні явища, прояви садомазохізму, що за певних суспільно-політичних умов породжують сліпе підкорення однієї людини іншою та призводять до створення диктаторських режимів (фашизму).
Отже, Вільгельм Райх вважав, що в основі нормальної життєдіяльності людини лежить сексуальна енергія, однак суспільство пригнічує її за допомогою моралі, культури, етикету; особа змушена жити в «лещатах зовнішнього тиску», постійно адаптуватися до суперечливого оточуючого світу (влади, керівництва тощо), у результаті чого суспільство невротизується, людина втрачає своє власне «Я», прагнучи стати «Ми». Єдиний спосіб порятунку людини — ліквідація негативного впливу культури, розкріпачення її, здійснення сексуальної революції.
Альфред Адлер (1870—1937 рр.) — психолог, фрейдист, засновник концепції індивідуальної психології. Основні праці А. Адлера були пов'язані з психологією та психіатрією, наприклад, такі, як «Нервовий темперамент», «Пізнання людини», «Наука життя», «Сенс життя» та ін. Але згодом його доробки отримали філософську інтерпретацію на ґрунті неофрейдизму.
Учений вважав, що головною причиною особливостей людської діяльності та конкретних учинків людини є процес подолання (компенсації) окремою особою почуття неповноцінності. Він висунув ідею про те, що почуття неповноцінності притаманне кожній людині на рівні несвідомого як віддзеркалення прагнення отримати перевагу над іншими людьми. Ця ідея стала основою його вчення.
Адлер критично переосмислив учення 3. Фрейда про вплив несвідомого на життя окремої людини. Він вважав, що цей вплив необхідно доповнити соціальними елементами, наприклад, потребою особи в самоствердженні, успіху, самовдосконаленні, які також віддзеркалюють потребу мати перевагу над іншими людьми. Особливого значення набуває почуття самоідентифікації, що формується в дитячі роки.
Надзвичайно популярною була ідея Адлера про необхідність подолання комплексу неповноцінності. Комплекс неповноцінності — це сформоване в ранньому дитинстві почуття власної нікчемності, неповноцінності й прагнення за будь-яких умов їх подолати, що є передумовою екстраординарної поведінки людини. Згодом ця ідея набула характеристик окремого вчення про прагнення особи до суспільної інтеграції. У разі браку бажання конструктивної компенсації почуття неповноцінності або використання патологічних способів компенсації людина не може реалізувати свій сенс життя, що призводить до певного психопатологічного стану (насамперед неврозу).
На думку вченого, суспільство повинно тримати під контролем можливі негативні наслідки патологічних способів подолання комплексу неповноцінності, які виявляються в надмірній тиранії в родинних відносинах, у спробах «втечі в хворобу» тощо. Способом корекції таких негативних наслідків є метод ілімінації, створення комунікативних цінностей, що схвалюють діяльність або вчинки окремої особи, але так, щоб це схвалення не перевищило межі припустимого й враховувало в оцінках загальнолюдські параметри.
Отже, Альфред Адлер вважав, що в основі всіх великих учинків і дій людини, гіперактивності, екстраординарності (а також психічних захворювань) лежить витіснений комплекс неповноцінності, людина впродовж свого життя прагне його компенсувати шляхом отримання вагомих здобутків у науці, мистецтві, політиці, бізнесі, особистому житті.
– Конец работы –
Эта тема принадлежит разделу:
С І ПРИСУХІН... ФІЛОСОФІЯ Навчальний посібник У частинах...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Неофрейдизм
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов