Логічний емпіризм сформувався у 1922 р. Його представниками є австрійський філософ Моріц Шлік (1882-1936), американський філософ і логік Рудольф Карнап (1891 – 1970), німецький філософ Хане Рейхенбах (1891 – 1953), австрійський філософ Людвіг Вітгенштейн (1889 – 1951).
Логічний позитивізм розвивається в руслі головного ідейно-теоретичного спрямування першихдвох етапів позитивізму. Він також заперечує за філософією право бути самостійним вченням, відкидає як матеріалізм, так і ідеалізм. Проте логічний позитивізм привертає увагу не до систематизації спеціально-наукових знань у філософії, як це робив класичний позитивізм, а до діяльності з аналізу мовних форм знання. Метою аналізу служить розрізнення змістовних і осмислених висновків - з одного боку, і нісенітних - з другого.
Очищенню мови, на думку неопозитивістів, сприяє розроблена ними процедура верифікації (від лат. verificare – доводити істину). Суть принципу полягає в тому, що кожне твердження необхідно порівняти з фактами. Якщо при цьому виявиться принципова неможливість зіставлення якогось твердження з фактичними даними, то воно вважається позбавленим сенсу "псевдотвердженням" і від нього слід звільнитися. Таким чином, функція філософії полягає в поясненні діяльності людини в мовному світі. Згідно з такою логікою безглуздо говорити: "є матерія", "нема матерії", "матерія первинна", "свідомість первинна" чи запитувати: "Є Бог?" тощо.
Отже, принцип верифікації передусім був спрямований проти світоглядних принципів філософії. Однак вилучення світоглядних питань із філософії і наукового знання не виправдало надій. Класичні метафізичні проблеми були значними не лише для осмислення людської життєдіяльності, природи людини, а й для аналізу гносеологічних питань. Крім цього, виявилося неможливим формалізувати мову науки до кінця. Адже у структурі наукових теорій існують метафізичні висловлювання, які не можна перевірити за допомогою принципу верифікації. Усе цеспричинило крах принципу "верифікації".