Бажання (désir, desire, die Wille) – одне з найпопулярніших понять сучасної філософії Франції, феномен, що існує до опозиції між суб’єктом та об’єктом, до репрезентації та виробництва; те, що протистоїть будь-якій структурі.
Безум (folie, déraison, Wahnsinn) – одне із засадничих понять у системі М. Фуко, певний індикатор для перевірки цивілізованості людини. Кожна людина має визначитися по відношенню до безуму як у собі самій, так і ззовні, саме цією визначеністю перевіряється сенс людського існування, виявляється рівень зрілості людини.
Деконструкція – спосіб дослідження бінарних опозицій (діалектичних, формально-логічних, міфологічних), коли опозиція розчленовується, другорядний її член урівнюється в правах з домінуючим, сама опозиція переноситься на такий рівень дослідження, коли розглядається вже лише її можливість (неможливість), тобто відбувається взаємозаміщення понять, ланцюжки яких є відкритими в безмежність.
Детериторизація – термін, котрий використовується Дельозом та Гваттарі у двох планах: 1) у площині ризоми як засіб зняття фіксованих бінарних опозицій між глибиною та поверхнею, центром та периферією. Завдяки детериторизації виникає простір, де всі точки рівноправні та рівнозначні; 2) у вимірі шизоаналізу – детериторизація представляє собою процедуру вислизання вільних потоків бажання від включення в молекулярні мегаорганізми.
Лінії зникнення (lignes de fuite, die Fluchtlinien) – пункти детериторизації в установчих положеннях бажання, котрі викликають трансформацію соціуму. Тісно пов’язані з тілом без органів, оскільки саме воно несе на собі лінії зіткнення.
Логоцентризм – термін, котрий широко використовується у філософії постмодернізму. Представляє собою орієнтацію на примат мови над писемністю, котрий вважається наслідком так званої «метафізики присутності», тобто систем, в основі яких знаходяться міфологеми сакрального центру (Бог, Людина, Природа, Сенс життя тощо). Ці міфологеми відволікають увагу від проблематики письма, від взаємозв’язку означального з означаючим. Ж. Дерріда дає наступне визначення: «Логоцентризм – європейське, західне мисленнєве утворення, пов’язане з філософією, метафізикою, наукою, мовою та залежне від логосу. Це не лише спосіб поміщення логосу та його перекладів (розуму, дискурсу та ін.) у центрі всього, але й спосіб визначення самого логосу як центруючої, збиральної сили» [146, с. 171].
Машини бажання, виробництво машин бажання – у Ж. Дельоза та Ф. Гваттарі породження несвідомого, котрі діють на двох рівнях – молярному та молекулярному. Кожна машина бажання містить у собі три основні елементи – органи (власне працюючі частини машини), тіло без органів та суб’єкт. У соціальному виробництві також визначаються три типи машин, котрі Ж. Дельоз та Ф. Гваттарі називають «тілами» – «тіло землі», «тіло деспота» та «тіло грошей» (капітал), котрі одночасно є і метаморфозами «тіла без органів».
Метафізика – дисципліна, котра оформлює проблематику наявності та логоцентризму в єдине ціле, оскільки все, що належить до сфери наявного і подається під кутом зору логоцентризму, може бути проаналізоване та перероблене лише в межах певного топосу, в певному просторі, яким і виступає метафізика.
Наявність (présence) – подається Дерріда як базове поняття всієї західної метафізичної традиції, що має слідуючи характеристики: самототожність, повнота, самодостатність, простота, розуміння теперішнього як вічно присутнього (в термінах постмодерної філософії – «тут» та «зараз»).
Несвідоме (inconscient, das Unbewusste) – згідно з З. Фройдом, несвідоме являє собою біологічно-психологічне утворення, викликане до життя сексуальним потягом; у більш пізніх роботах Фройда несвідоме в основному співпадає з Воно. «Словник з психоаналізу» подає таку дефініцію цього поняття: «Несвідоме – термін для позначення сукупності змістів, які неприсутні в актуальному полі свідомості» [200, с. 71]. Для Дельоза та Гваттарі несвідоме має два прояви – параноїдальний, коли воно породжує тотальності та репрезентації, та шизоїдний (шизофренічний) наслідком якого є утвердження фрагментованих множинностей, котрі утворюють собою «мегафабрику», «мегавиробництво». Несвідоме має процесуальний характер – це процес породження бажання та «машин бажання».
Паноптизм (panoptisme) – концепція самоконтролю суспільства над своїм психічним станом.
Параноїдальна машина, чудовна машина, безшлюбніста машина (машина целібату) – послідовні сполучення тіла без органів та машин бажання, завдяки яким виникає поверхня реєстрації та власне виробництво.
Письмо (l’écriture) – засіб спростування логоцентризму як тотожності голосу та логосу в західній філософський традиції; це також процес, що неперервно розгортається, не знає ні початку, ні кінця, ні дискретних фаз та станів.
Ретериторизація – процедура повторної територизації, котра має за мету реставрацію територіальної диференціації соціального простору, повернення значення центру.
Ризома (rhizome) – термін, уведений Ж. Дельозом та Ф. Гваттарі в роботі «Ризома», де вперше використовується метафора ризоми. Це термін, запозичений з ботаніки, який означає кореневу систему рослини, позбавлену центрального (головного) відростку, в результаті чого сітка переплетеного коріння є субстанціонально рівнозначною, воно знаходиться в постійному обміні з оточуючим середовищем, тому що постійно відмирає та знову відростає. Наслідком цього є те, що ризома постійно вплітається в існуючі еволюційні ланцюги і утворює нові зв’язки між лініями розвитку, породжує несистемні відмінності, розділяє та перериває ланцюги, диференціює та, одночасно, систематизує їх. Наслідком цього стає втрата онтологічного значення структуралістського поняття «відмінність», оскільки «знаковість» виявляється «однаковістю». Відмінність втрачає здатність маркувати певні процеси або явища , поглинається недиференційованою цілісністю.
Розрізнення – протилежність наявності як тотожності та самодостатності.
Симулякр (simulacrе) – результат процесу симуляції, певний знак реальності, принципово не співвідносний з реальністю. Фундаментальна властивість симулякра – бути співвіднесеним лише з іншим симулякром, тому він сприймається значно реальніше, ніж сама реальність (Ж. Бодрійяр, Ж. Батай, П. Клоссовські, Ж. Дельоз).
Сингулярності (singularites) – поняття, досить часто застосовуване Дельозом та Гваттарі для позначення явища, події, феномену, що має за мету заміну суб’єкта «безособистістим та доіндивідуальним полем». Сингулярності утворюють множини, котрі не підкоряються ієрархічним та авторитарним законам. Сингулярності – це чисті відмінності, антизагальності, які є безособовими та доіндивідуальними, займають простір несвідомого і мають здібність до комунікації завдяки наявності своїх відмінностей.
Слід (traсe, die Spur) – загальна форма ненаявності, що виражається у співвіднесеності усього з усім, являє собою утримання іншого всередині тотожного; він передує будь-якому твердженню про суще і є невловимим у просторі наявного буття.
Територіальна машина, деспотична машина, капітал – форми соціуму, перша з яких кодує потоки бажання, друга їх надкодифіковує, а остання – декодифікує.
Територизація представляє собою процес формування штучного тіла, котре поєднує економічні, соціальні та технічні машини, також процес зашифровування потоків (лібідо або праці).
Тіло без органів (coups sans organs, der organslose Koerper), що є стерильним, безплідним і непридатним до виробництва та споживання, опора, на яку можуть спиратися машини бажання, коли вони працюють виключно у пошкодженому стані, вони весь час віддаються саморуйнації. Тілу без органів призначається головна роль у функціонуванні процесу виробництва, оскільки воно у поєднанні з машинами бажання створює три різновиди механізмів, завдяки яким і відбувається зіставлення виробництва бажання з суспільним виробництвом.
Шизоаналіз – філософський проект Ж. Дельоза та Ф. Гваттарі, втілений в основному в книзі «Капіталізм і шизофренія: Анти-Едіп» (1972). Самі автори визначають мету шізоаналізу слідуючим чином: «Мета шізоаналізу – аналізувати специфічну природу лібідозних інвестицій в економіці та політиці й у такий спосіб показати, як бажання може бути детерміноване бажанням власної репресії, притаманним самому суб’єктові бажання» [120, с. 121]. Суто номінативне протиставлення даної концепції психоаналізу свідчить про зміну об’єкта дослідження. Відправною точкою шизоаналіз обирає не фаміліалістичного невротика, котрий зростав та виховувався в рамках структури «батько-мати-Я» і тому відданий на поталу комплексам, а вільного шизоїда, що його зрушують вільні бажання. Тлумачення концепту «бажання» відбувається в позитивному ключі, а не у геґелівському розумінні його як «нестачі». У метафоричній специфічній системі образів-понять найбільш значну роль виконують «бажання», «тіло без органів», «машина бажання». Шизоаналіз створює версію натурфілософського проекту світу, де природа подається як виробництво. Аналізуючи нового (шизоїдного) суб’єкта та відповідний йому світ, Дельоз та Гваттарі постулюють «машину бажання», створюючи поняття, але не як «поняття про щось», а як те, що лише мусить з’явитися. Наступний етап – простеження формування фаміаліалістичних комплексів у суб’єкта. Далі – етап аналізу історії та цивілізації, де автори звертаються до витоків держави і власності, а в якості об’єкту обираються первісні тиранічні соціальні утворення, при цьому тиранія та терор розрізняються як різноположені системи обмеження. Наступний етап – спроба визначення суб’єкта та окреслення його поля репрезентації, а також аналітична робота, результатом якої є не зміна суб’єкта, а зміна потоків бажання, котрі є первинними, а суб’єкт – вторинним щодо них. Образно-понятійне поле шизоаналітичного проекту – це фройдівська термінологія, терміни, запозичені з політекономії Маркса, вільні метафори, письменники-герої (Лоренс, Арто, Міллер, Беккет) та персонажі текстів цих авторів.