рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Несвідоме у вченні Карла Юнга

Несвідоме у вченні Карла Юнга - раздел Философия, Антична філософія Надалі Поняття Несвідомого Було Істотно Розширене. Зокрема Учень Фрейда Карл ...

Надалі поняття несвідомого було істотно розширене. Зокрема учень Фрейда Карл Густав Юнг у рамках створеної їм наукової дисципліни - аналітичної психології - увів термін "колективне несвідоме", і істотно змінив його значення в порівнянні з психоаналізом.

На думку Юнга, існує не тільки несвідоме суб'єкта, але й сімейне, родове, національне, расове й колективне несвідоме. Колективне несвідоме несе в собі інформацію психічного світу всього суспільства, у той час як індивідуальне - інформацію психічного світу конкретної людини. На відміну від психоаналізу, вчення Юнга розглядає несвідоме як сукупність статичних патернів, зразків поводження, які є вродженими й лише мають потребу в актуалізації. Так само несвідоме поділяється на латентні, тимчасово неусвідомлювані й подавлені, витиснуті за межі свідомості процеси й стани психіки.

39. ?

40. Процес пізнання – це безперервний процес активного творчого відображення дійсності в свідомості людини. Цей процес в гносеології осмислюється через категорії "суб'єкт" та "об'єкт". В історії філософії по- різному розглядалося питання про те, що є "суб'єктом" і "об'єктом" пізнання. Так, наприклад, метафізичний матеріалізм XVIII–XIX ст. виходив з "гносеологічної робінзонади", тобто сутність процесу пізнання зводив до сприйняття світу окремою людиною. Одинока людина, вчений лише споглядає світ, сприймає його, але не перетворює. Під "об'єктом" пізнання розуміють увесь навколишній світ, все те,' що знаходиться поза свідомістю. Представники сучасного матеріалізму вважають, що пояснити світ можна лише в тій мірі, в якій ми його змінюємо і перетворюємо в практичній діяльності.

Суб'єкт і об'єкт – це протилежності, через взаємодію яких реалізується процес пізнання. Але слід підкреслити, що суб'єкт – це не свідомість і не знання самі по собі, а об'єкт – не просто зовнішній світ (матерія, природа). Суб'єкт – це носій свідомості і знання, а об'єкт – те, на що спрямована пізнавальна діяльність.

Суб'єкт пізнання – це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, яка засвоїла історично вироблені людством форми та методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здібності і здатності до цілеспрямованої пізнавальної діяльності.

Суб'єкт пізнання визначається і як суспільство в цілому, яке має певний спосіб матеріального і духовного виробництвам певний історичний рівень розвитку культури і науки. Проте слід мати на увазі, що суспільство не має надлюдського, надіндивідуального органу пізнання. Суспільство виступає суб'єктом пізнання опосередковано, через пізнавальну діяльність окремих людей, але вони формуються як суб'єкти пізнання лише в їх спільній діяльності, яка обумовлена певною системою суспільних відносин, певним рівнем розвитку суспільного виробництва, культури та самого пізнання.

Коли ми говоримо, що суб'єктом пізнання є людина, то мається на увазі людина не лише як біологічна істота, а насамперед як продукт суспільно-історичної практики. Людина як суб'єкт пізнання формується в процесі практики і пов'язана з усією сукупністю суспільно-історичних умов та відносин шляхом засвоєння надбань матеріальної та духовної культури суспільства. Кожна людина реалізує себе в пізнанні як суспільна істота, оскільки всі пізнавальні здібності і можливості, вся пізнавальна діяльність реалізується лише в суспільстві і через суспільство.

Отже, суб'єкт пізнання – це людина, включена в суспільне життя, в суспільні зв'язки та відносини, яка використовує суспільно-виробничі форми, способи, методи практичної та пізнавальної діяльності, як матеріальні, так і духовні; це людина, яка діяльно здійснює перехід від незнання до знання, від неповного знання до більш повного і точного, набуваючи нові суспільно необхідні знання про дійсність.

Об'єкт пізнання – це те, на що спрямовується пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єктом пізнання може бути вся дійсність, але лише в тій мірі, в якій вона увійшла в сферу діяльності суб'єкта.

Поняття "об'єкт" та "об'єктивна реальність" пов'язані, але не тотожні за своїм змістом. Об'єктом є не вся об'єктивна реальність, а лише та її частина, що і вже включена в практику людства і становить коло його пізнавальних інтересів.

Об'єктом пізнання виступають не лише явища природи, але й суспільство, і сама людина, і стосунки між людьми. Об'єктом пізнання можуть бути і психічні явища: свідомість, пам'ять, воля, почуття, духовна діяльність взагалі. Пізнання може бути спрямованим не лише на дослідження об'єктивного світу, але й на дослідження ідеальних об'єктів, наприклад, число, площина, абсолютно чорне тіло, ідеальний газ, рівномірно-прямолінійний рух тощо. Ідеальні об'єкти – це ідеальні образи об'єктивно існуючих предметів та явищ) які одержує суб'єкт в результаті абстрагування та ідеалізації і які виступають замінниками реальних предметно-чуттєвих об'єктів.

Отже, об'єкт пізнання – це частина об'єктивної або суб'єктивної реальності, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єкт не є чимось раз і назавжди даним, він постійно змінюється під впливом практики та пізнання. Це пояснюється тим, що змінюється, розширюється та поглиблюється та частина матеріального та духовного світу, яка належить до сфери діяльності суспільства і тому стає об'єктом інтересів суб'єкта.

Представники сучасного матеріалізму розглядають суб'єкт та об'єкт в діалектичному взаємозв'язку, взаємодії, єдності, де активною стороною є суб'єкт пізнання. Проте активність суб'єкта у пізнанні слід розуміти не в значенні творення об'єктивного світу та законів його розвитку, а в значенні творчого характеру їх відкриття та виразу мовною наукою, у формуванні та розвитку форм, засобів та методів пізнавальної діяльності.

Проблема взаємодії суб'єкта й об'єкта має свої особливості в соціальному пізнанні. Тут суб'єкт і об'єкт пізнання збігаються. Суспільство само себе пізнає. Внаслідок цього соціальне пізнання має свої характерні риси.

По-перше, соціальні закони мають в основному статистичний, вірогідний характер. Це зумовлено тим, що суспільство як об'єкт пізнання для науки – це система законів, а соціальні закони є результат діяльності людей, тому вони завжди принципово статистичні.

По-друге, в основі соціального пізнання лежить вивчення суспільних відносин, які розділяються на матеріальні і духовні. Відповідно функціонують два різних типи законів: матеріального життя і суспільної свідомості. Перші становлять базову основу, а другі збігаються з ними за змістом як відображення перших.

По-третє, саме суспільне життя змінюється відносно швидко, тому розвиток соціального пізнання відбувається на основі, в основному, відносних істин. Це означає, що на кожному рівні розвитку людства має місце своє розуміння того, що відбувається, свій підхід до цінностей, до теорій, до методів, що застосовуються в пізнанні.

По-четверте, соціальне пізнання завжди пов'язане з інтересами людей. Істиною володіє, в основному, те знання, яке формується представниками прогресивних верств суспільства. Знання, що отримується і використовується реакційними соціальними групами, утилітарне, має однобічну спрямованість, відображає інтереси лише певної верстви населення, не об'єктивне, і тому помилкове.

41. Гносеологія, Епістемологія когнітивна наука (від грец. γνώσις — «знання» і λόγος — «вчення, наука») — теорія пізнання, розділ філософії. Термін «гносеологія» був уведений і активно застосовувався у німецькій філософії XVIII ст.

Теорія пізнання, гносеологія, епістемологія, розділ філософії, в якому вивчаються проблеми природипізнання і його можливостей, відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умови його достовірності та істинності. На відміну від психології, фізіологіївищої нервової діяльності та інших наук, гносеологія, як філософська дисципліна аналізує не індивідуальні механізми, які діють в психіці, що дозволяють тому або іншому суб'єктові дійти певного пізнавального результату, а загальні підстави, які дають можливість розглядати цей результат як знання, що виражає реальний, дійсний стан речей. Два основні напрями в теорії пізнання — матеріалізм та ідеалізм.

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Антична філософія

Своїм основним завданням філософія має встановлення перших основних істин які слугують першопочатком або принципами для інших істин Як наука.. Антична філософія.. Філософія як світоглядне явище з являється в процесі такого поділу людської діяльності коли виникає необхідність..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Несвідоме у вченні Карла Юнга

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Філософія Стародавнього Сходу
Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини (2500–2000 роки до н. е.). Зміст цього мислення відображають Веди,Брахмани, Упанішади. Принципи, закладені у них, стали основою таких

Давньогрецька філософія
В історії розвитку давньогрецької філософії виділяють кілька етапів:досократівський, натурфілософський (VII–V століття до н. е.), класичний період Сократа, Платона й Аристотеля (V–IV століття до н.

Середньовічна філософія
Середньовічна філософія мала інші завдання і цілі, ніж антична, вона невіддільна в епоху патристикивід історії християнської догматики, а схоластичний період являє собою спробу примиреннякатолицько

Філософія Відродження
Епоха Відродження відрізняється, в першу чергу, пробудженням допитливості розуму, що звертається до вивчення явищ природи, по-друге — знайомством зі справжніми творами грецьких мислителів, по-третє

Філософія Нового часу
У 16-17 століттях філософія інтенсивно розвивалася поза межами університетів, звільнившись від тісних рамок схоластики і зв'язку з теологією. Томас Гоббс, на якого найбільший вплив мали Платон іАри

Інші течії
В другій половині 19 століття закладено основи кількох філософських течій, що набули широкого розвитку в 20 столітті. Так, в середині століття філософія в Європі майже цілком займалася абстрактними

Філософія XX століття
Початок XX століття ознаменувався революційними змінами в науці — відкриттям атома й електрона, побудовою теорії відносності та квантової механіки, а також становленням психології фрейдизму.

Сучасність
Для розвитку філософського знання на сучасному етапі характерний поділ за географічною ознакою, у якого втім чимало противників. При цьому виділяються два основні розділи: · Аналітична філ

Деякі представники
Визначними філософами європейського Середньовіччя були: · Оріген · Тертулліан · Августин Аврелій · Боецій · Еріугена · Ансельм Кентерберійський

Теорія пізнання
Декарт був основоположником раціоналізму, установки, за якою наші знання складаються в основному або винятково запріорного знання, ідей, які у нас уже є. Він поставив розум на перше місце, а роль д

Бог та метафізика
Декарт вірив у Бога як досконалу істоту, існування якої він ніколи не ставив під сумнів. Якби не було Бога, тоді він не був би досконалим. Оскільки людина є недосконалою істотою, а із недосконалого

Енциклопедія
Справжнім шедевром епохи Просвітництва стала «Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел». її перший том вийшов у 1751 р. з-під пера двох авторів - філософа Дені Дідро (1713—1784)

Ідеали Руссо
Новий етап у розвитку французького Просвітництва пов'язаний з ім'ям Жан-Жака Руссо (1712-1778). Він поділяв загальну ідею просвітителів, що природа є величезною гармонійною системою, а людина - її

Основні принципи теорії пізнання
Сучасна наукова гносеологія грунтується на таких основоположеннях: · Принцип об'єктивності · Принцип пізнаванності · Принцип активного творчого відображення · Пр

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги