рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Мал. 3.

Мал. 3. - раздел Философия, Кредитно-модульний курс з філософії: філософія, логіка, релігієзнавство Некласична Наука Кінця Хіх – Хх Століття Революційно Змінила Уявлення Про Час...

Некласична наука кінця ХІХ – ХХ століття революційно змінила уявлення про час. Теорія відносності, теорія термодинаміки спростували класичну картину світу, побачивши час нелінійним, дискретним, залежним від позиції спостерігача. Графічною моделлю нового бачення часу може бути гілчаста графіка або зображення різноспрямованих локальних утворень (мал.3). Майбутнє завжди залишається невизначеним, воно може визначатися долею випадку, незначним фактом, чітка строга детермінація відсутня. Минуле не перейняте для сучасників.

Інтерпретація часу в певну добу певною філософською системою була фундаментальною основою для пояснення і розуміння історії. Ця взаємообумовленість прослідковується у вирішенні ключової проблеми філософії історії – проблеми єдності і багатоманітності історичного процесу.

У філософії представлені три основні традиції дослідження спрямованості, єдності і багатоманітності історії: циклічна, лінійна і культурно-цивілізаційна. Дамо коротку характеристику кожній з них.

 

2. Проблема єдності і багатоманітності історичного процесу.

Антична філософія вже містила уявлення про минуле і майбутнє, але закінченої системи поглядів вона ще не представляла.

Перші космогонічні і космологічні теорії древніх греків ієрархізували Всесвіт (мікрокосмос, макрокосмос), пояснюючи як з Хаосу з’явився Космос, як він був упорядкований Богами і з тих часів живе за космічними природними циклами, визначеними землеробськими роботами і логосом – космічним законом розуму і порядку.

Буддизм розкриває нам періоди класичного часу «кальпи», тривалістю 4 млрд. 320 млн. років. Завершується кожна кальпа згорянням всесвіту і знищенням гріхів усіх живих істот. У межах циклів космічного часу буддизму не можливо зупинення і «колесо сансари» яке символізує вічний колообіг життя, ланцюг перероджень. Символами циклічності стають щорічні свята, що набувають сакрального значення (день народження Бога, подвиги героїв, святих) і залучають людину до відчуття повторення ритмічності буття.

Ідею циклічності існування зустрічаємо і у новоєвропейській філософії. Ніцше приваблював поетичний образ світу у Геракліта як потоку становлень, вогню, що мірою згасає і мірою спалахує. Важливим елементом ніцшеанської філософії є його ідея «вічного повернення». Життя Ніцше не зводить до біологічних процесів, ототожнює його зі «становленням» «Вічний піщаний годинник буття знову і знову перевертається… Все йде все повертається. Все помирає, все розквітає знову. В кожному моменті починається буття: в кожному «тут» повертається колесо «там». Всюди середина». За Ніцше, розвитку від нижчого до вищого не існує, все повертається, світ нескінченну кількість разів проходить все ж скінченну кількість своїх станів.

Циклічна модель історичного розвитку закріпачує людину, пропонує їй життя не як проблему з вибором, свободою і відповідальністю, а як даність. Життя треба просто прожити. Змінити, шукати, бунтувати, сподіватися марно.

Середньовічна християнська філософія вибудовує історію лінійно. Вона не циклічна, історія слідує у напрямку, заданому Богом. Створення світу Богом, гріхопадіння, пришестя Христа – минуле. Акт творення світу є диво, наслідок Божественної Премудрості, відправна точка земної історії. Історія у Августина - шлях до есхатологічного «царства божого». Есхатологія (вчення про кінцеву долю людини і світу) ґрунтується на тезі передрікання кінця світу, Страшного суду, що стане завершенням земної історії, і обіцянкою царства небесного для істинно віруючих та покарання грішників.

Лінійна історіософська модель середньовіччя представлена трьома періодами: початок світу (акт креаціонізму) – земна історія (життя людини у світі, боротьба добра зі злом) – кінець світу (Апокаліпсис). Людині залишається шанс порятунку безсмертної душі і вічне життя у царстві небесному.

Починаючи з доби Відродження і Просвітництва світська філософія історії розвивала раціоналістичне пояснення історії як реалізацію розуму, «здійснення природних законів».

У поглядах Гердера історія постає послідовним процесом зростання і розквіту сил людини, людство націлене на кінцеву мету – гуманність і щастя.

Основи наукової типізації історії було закладено Гегелем. Він наголошував, що історію роблять люди, але разом з тим в ній здійснюється об’єктивна логіка. етапи історії – це етапи самопізнання світового духу, прогрес в усвідомленні свободи. Гегель виділяв три такі історичні етапи:

1. східний світ (Древній Китай, Індія, Персія);

2. античний світ (Древня Греція);

3. германський світ (Західна Європа).

Народи, за Гегелем, змінюють одне одного в історичному процесі по мірі виконання своєї місії, прогрес духу здійснюється через «дух» окремих народів. Ідея об’єктивної закономірності, що торує собі шлях незалежно від окремих осіб має місце у вченні про «хитрість світового розуму» який користується індивідуальними інтересами і пристрастями людей для досягнення своїх цілей.

У філософській концепції Маркса розвиток людства представляє собою процес функціонування і зміни якісно-визначених типів суспільства на основі дії об’єктивних законів. Історія – закономірний процес руху суспільства від примітивних до складних і досконалих форм організації, що супроводжується зміною типів взаємозв’язків індивіда і суспільства:

1. етап нерозривної єдності з природою і родом (докласове суспільство);

2. етап особистої і речової залежності (класове суспільство);

3. етап вільного розвитку вільної особистості (безкласове суспільство).

Першому етапу відповідає природний стан людства, другому – суспільний, третьому – розумний або ідеальний.

Маркс, для підтвердження ідеї єдності історичного процесу формулює категорію «суспільно-економічна формація». Суспільно-економічна формація – це історичний тип суспільства, ступінь суспільного розвитку. Теоретичною моделлю історичного процесу є лінійна схема, що включає такі формації:

- первісно-общинна;

- рабовласницька;

- феодальна;

- капіталістична;

- комуністична.

Є в марксистській теорії згадка і про азійську формацію. Змістом історичного розвитку людства, класики марксизму бачили послідовний перехід суспільства від первісного стану до комунізму, на основі розвитку виробництва і розширення сфери людської свободи.

Згідно Конту «закон трьох стадій» визначає етапи становлення людства: теологічна, метафізична, позитивна. Критерієм виокремлення стадій він пропонує вважати рівень розвитку знань: на теологічній стадії людина за відсутності знань і нерозуміння причинно-наслідкових зв’язків прагне пояснити всі явища втручанням надприродних сил; на метафізичній стадії пояснення явищ світу досягається посиланням на сконструйовані абстрактні філософські системи які створюють видимість відповіді, видимість розуміння природи речей. На думку Конта, лише позитивна стадія (сучасна йому), відмовляючись від теологічних і філософських претензій спираючись на висновки наук, об’єктивно пояснює дійсність.

Зміна соціально-економічних і політичних реалій ХХ століття обумовила інакше пояснення лінійності історичного розвитку. Для пояснення нової стадії суспільно-історичного розвитку з’явилася нова категорія «індустріальне суспільство». Французький філософ Арон визнавав поступальний характер розвитку суспільства, його рух до все більш високих технологічних рівнів на основі економічного детермінізму. «Індустріальне» суспільство – це капіталістичне суспільство, яке приходить на зміну аграрному, «традиційному» суспільству з низьким рівнем споживання і зайнятістю населення в сільськогосподарській сфері діяльності. Аграрне суспільство характеризує соціальна статика, станова ієрархія, панування натурального господарства. Індустріальне суспільство своєю основою має ринкову економіку, ініціативу, конкуренцію і демократичні цінності, це суспільство масового споживання, стандартизації, урбанізації, бюрократизації усіх сфер суспільного життя, поширення засобів масових комунікації і масової культури. Індустріальне суспільство, з одного боку, забезпечує високий рівень споживання, а з іншого, робить нездійсненними ідеали соціальної справедливості, гуманізму, породжує соціальний песимізм.

Філософи, соціологи і футурологи другої половини ХХ століття (Белл, Бжезинський, Тофлер, Фурастьє) запропонували нове бачення стадіальності всесвітньої історії:

1. доіндустріальне суспільство (аграрне);

2. індустріальне суспільство (капіталістичне);

3. постіндустріальне суспільство (інформаційне).

Основою постіндустріального суспільства виступає високий рівень організації виробництва, домінуючою стає сфера освіти і науки, формується технократична еліта, власність перестає відігравати вирішальну роль, її місце займають знання і володіння інформацією, місце має боротьба і напруга не між багатими і бідними, не між трудом і капіталом, а між компетентними і некомпетентними. Сферою, в якій зайнята більша частина населення стає сфера послуг і розваг. Зворотною стороною такого соціального буття може бути холодна безособистісність, реабілітація окультизму, націоналізму. Шалене прискорення темпу життя спричиняє байдужість, депресію, страх перед майбутнім. Американський філософ Фукуяма взагалі з сумом говорить про можливий «кінець історії», тому що людство вичерпало себе, розгубивши ідеї романтизму, створивши проблеми, існування яких в минулому було просто неможливим (екологічні¸ технологічні, психологічні). Схематично структуру вищеназваних стадії історичного розвитку можна представити таким чином:

  доіндустріальне суспільство індустріальне суспільство постіндустріальне суспільство
домінуюча сфера діяльності сільське господарство промисловість сфера послуг, освіта, наука
домінуючи форми соціальної організації   церква, армія   корпорація університети, дослідні центри
домінуюча верства землевласники, священики бізнесмени вчені, фахівці

 

Лінійна модель історичного процесу раціоналізує і в той же час певною мірою уніфікує розвиток людства. Вона має своїх прихильників і опонентів. Якщо сприймати людство монолітним явищем, то доцільно віддавати їй перевагу. Якщо спробувати за загальним побачити одиничне і співставити історичний розвиток наприклад, Зімбабве, України та Японії, то виникає сумнів, щодо можливості вбачання спільної магістральної лінії історичних змін. Інший погляд на сутність історичного процесу можемо побачити в культурологічних і цивілізаційних теоріях.

Для з’ясування сутності культурологічної (цивілізаційної) моделі історичного процесу треба окреслити зміст основних категорій «культура» і «цивілізація», хоча в різних філософських контекстах він різниться. Нагадаємо, що культура (від латинського cultura – обробка, розвиток) – це термін для позначення всього, що створене людиною і людством та протистоїть природі. Культура – це сукупність генетично неуспадкованих механізмів і зразків поведінки, це світ створений людиною. Культура різноманітна у своїх проявах, від способів оформлення інтер’єрів до способу життя, від матеріальних об’єктів до способів комунікації.

Цивілізація (від латинського civitis – громадянський, міський, державний) – це, по-перше, синонім терміну культура, по-друге, рівень суспільного розвитку, технологічний аспект культури, орієнтованої не на творчість, а на споживання, стандартизацію і масовість всьому.

За теорією Данилевського не існує всесвітньої історії, а є лише історія культурно-історичних типів, що мають індивідуальний замкнутий характер. Всесвітня історія не утворює реальне смислове ціле, а людство – лише порожнє поняття, облишене значення. Данилевський виділив такі культурно-історичні типи: єгипетський, китайський, асиро-вавілоно-фінікійський, індійський, іранський, єврейський, грецький, римський, аравійський, європейський. Основна реальна одиниця історії – відособлений культурно-історичний тип (цивілізація), утворений на основі мовної спорідненості етносів, єдності традицій, вірувань.

Розуміння історичного процесу Шпенглером обумовлене приналежністю його поглядів до філософії життя. Представники цієї філософської течії заперечують раціоналізм у поясненні дійсності відкидаючи саму можливість її пояснення, пропонують описовий підхід. Шпенглер вважав, що історія не має єдиної лінії розвитку. Філософія історії Шпенглера будується на основі специфічного витлумачення культури, яка не є чимось єдиним, а розколена на 8 культур: єгипетську, індійську, вавилонську, китайську, греко-римську, візантійсько-арабську, культуру майя, західноєвропейську і російсько-сибірську, культура, в його розумінні, - це організм, підпорядкований строгому біологічному ритму основних фаз її існування: народження і дитинство, молодість і зрілість, старість і сутінки. Цивілізація є ознакою смерті культури, заключною стадією будь-якої культури, що супроводжується розвитком індустрії і техніки, деградацією мистецтва, перетворенням народів у «маси», високою концентрацією міського населення. Зниклі культури, наголошував Шпенглер, пізнати неможливо, можна описати лише їхній портрет. В шпенглерівській концепції історії широко використовуються біологічні аналогії, їхнє перенесення на історичну реальність є біологізацією соціального, формою редукціонізму (зведення складного до простого).

Досліджуючи всесвітню історію англійський філософ Тойнбі представляє її у формі культурно-історичної монадології, переосмислюючи суспільно-історичний розвиток людства в дусі теорії локальних цивілізацій. За Тойнбі, всесвітня історія є сукупністю історій окремих своєрідних і відносно замкнутих монад – цивілізацій (він нараховує в різних варіантах різну їхню кулькість – 21, 13, не рахуючи другорядні, недорозвинені, побічні). Етапами існування цивілізацій є виникнення, зростання, розквіт, занепад, руйнування. Не дивлячись на схожість поглядів Шпенглера і Тойнбі, останній поряд з природною необхідністю визнає за людиною здатність до вільного самовизначення. Рушійною силою розвитку цивілізацій він бачив «творчу меншість», носія містичного «життєвого пориву», енергії і наснаги, у цьому проявляється вплив інтуїтивіста Бергсона. Відповідаючи на історичні «виклики» «творча меншість» веде вперед «інертну більшість», відчужену масу населення, забезпечуючи розвиток цивілізації. Природні катастрофи та воєнні експансії дають імпульси руйнівному процесу. Ситуація «Виклик – Відповідь» обумовлює розвиток цивілізації, який припиняється неможливістю її вирішити. Цивілізація зникає, залишаючи тільки археологічні факти.

Данилевський, Тойнбі, Шпенглер, показуючи «розірваність» соціокультурних утворень, прагнули подолати європоцентризм в розумінні історії.

Філософська концепція Ясперса не відповідає традиційно витлумаченому лінійному або культурологічному (цивілізаційному) розумінню історії. Критикуючи концепції Шпенглера і Тойнбі, Ясперс робить акцент на тому, що людство має єдине походження і єдиний шлях розвитку, не зважаючи на те, що багато фактів свідчать про протилежне. Не погоджується Ясперс і з марксистським тлумаченням історії, в якому визначальна роль у розвитку суспільства відводиться економічним факторам. Таким чином, у полеміці зі Шпенглером Ясперс наполягає на єдності світового історичного процесу, а в полеміці з марксизмом – на пріоритеті духовної складової, але оскільки, на його думку, єдність історичного процесу раціонально довести неможливо, він називає припущення цієї єдності постулатом філософської віри.

Європейська філософія від Августина до Гегелі, як вже зазначалося, бачила відправним пунктом історичного розвитку появу Христа. Гегель називав її віссю світової історії. Ясперс, звертаючись до лінійної схеми історії, відмовляється вбачати її «вісь» у боговтіленні, вважаючи, що історична вісь має бути значимою для всього людства, в той час як явлення Христа значиме тільки для християн. Ні буддизм, ні брахманізм, ні іудаїзм, ні мусульманство не запропонували віру, спільну для всього людства, вони часто служать джерелом розбрату і непорозумінь. Ясперс переконаний, що спільною для людства може бути тільки філософська віра, вона давніша світових релігій. Час народження філософської віри «вісь світової історії», «осьова епоха». Це час – між 800 та 200 р. до н.е., коли виникають в Китаї, Індії, Древній Греції духовні рухи, які сформували той тип людини, який, за Ясперсом, існує донині. Змістом «осьової епохи» є прорив міфологічного світосприйняття «до осьових» культур, виникнення філософії і релігії. Пробудження духу було початком загальної спільної історії людства, розділеного до того на локальні культури. Ідея Ясперса така: істинна єдність народів – духовна, а не родова, природна, не економічна чи технологічна. Паралельне виникнення центрів філософствування в різних віддалених культурах стало для Ясперса основою віри в духовну єдність людства, джерелом якої є таємниче трансцендентне джерело. Осьовий час виявляє універсальний смисл історії, роблячи можливою загальнолюдську комунікацію над культурними бар’єрами. Осьовий час Ясперса – це священна епоха світової історії, це постулат віри і в той же час припущення розуму. Трансценденція – це таємниця, Ясперс визнає існування розуму і науки, але єднання людей, на його думку, найбільш гуманним і глибинним буває тоді, коли ґрунтується на незнанні, люди об’єднані навколо трансцендентної таємниці, сповнені смиренності і подиву, а не фанатизму і самовпевненості.

Нині концепції лінійного прогресу, які критерієм розвитку суспільства вважають переважно кількісне нарощування сфери матеріальних благ – і культурологічні (цивілізаційні) теорії, які наголошують на закритості культур, їхньої непроникливості, поступаються місцем новим поглядам. Світ, звичний людині ХХ століття трансформується, докорінно змінюється, глобалізується. Те, що історіє – це єдиний процес розвитку людства стає все більш очевидним: глобальні проблеми, кризи у світовій економіці, кардинальні зміни у геополітичному просторі. Світ вибирає свій шлях, містячи в собі потенційні можливості як злету так і падіння, можливо непередбачувані моделі світопорядку. Суб’єктом цього непростого процесу стає все активніше і Україна. Необхідність вибору подальшого шляху, непередбачувані повороти історії, феномени невизначеності і нестабільності покладають велику відповідальність не на якісь безособистісні сили чи механізми, а на держави, уряди, релігійні групи, політичні сили, врешті-решт, на кожну людину.

 

Література.

1. Андрющенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. – К., 1996.

2. Гегель Г.-В.-Ф. Філософія історії. – СПб., 1992.

3. Семенов Ю.И. Философия истории. – М., 1991.

4. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992.

5. Маркс К. Критика политической экономии // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т.13.

6. Тойнби Дж. А. Постижение истории. – М., 1991.

7. Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М., 1994.

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Кредитно-модульний курс з філософії: філософія, логіка, релігієзнавство

Університет сучасних знань.. Слов янський державний педагогічний університет.. Кредитно модульний курс з філософії філософія логіка релігієзнавство..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Мал. 3.

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Гриф надано
Міністерством освіти і науки України (лист №1.4/18-Г-1445 від 18.06.08. Авторський колектив: Мозговий Л.І., Бичко І.В.,

Передмова
Духовна культура України на зламі тисячоліть переживає значні зміни, які відображають фундаментальні зрушення в суспільному житті. Навчальний посібник «Кредитно-модульний курс з філософії: філософі

Даосизм
Даосизм — філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані загальному божественному законові дао. Засновником даосизму — другої за значенням течії у філ

Тести до теми
І РІВЕНЬ 1. «Слово про Закон і Благодать» Іларіона Київського. Автор розуміє «благодать» як: а)засадниче поняття християнського віровчення, яке було покладене в о

Енеза науки
2. Наукове пізнання, його специфіка й побудова. 3. Методологія наукового пізнання. 1. Наука – складний багатогранний феномен, як

Загальна характеристика понять
За давньою усталеною традицією людство виділяє два основні джерела знання та пізнавального процесу: відчуття (або чуття) та мислення. Але їхня взаємодія у процесі пізнання вияв

Визначення понять
Визначенням,або дефініцією,називається логічна операція, що розкриває зміст поняття. Наприклад: «Студент – людина, яка навчається уВНЗ або технікумі». Поняття, змі

Загальна характеристика судження
Судження — це форма мислення, у якій щось стверджується чи заперечується в існуванні предметів або виражається зв'язок між предметом та його властивостями чи відношення між предмет

Загальна характеристика умовиводу
Умовивід — це форма мислення, у якій з одного чи кількох іс­тинних суджень на основі певних правил виводу виводять нове судження. Структура кожного

Римо- католицька церква (РКЦ)
Римо-католицька церква- друга за чисельністю парафій Католицька Церква в Україні; до неї належать католики латинського обряду. Україна від початків своєї християнізації зазнала впливу і Візантійськ

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги