Загальна характеристика понять.

За давньою усталеною традицією людство виділяє два основні джерела знання та пізнавального процесу: відчуття (або чуття) та мислення. Але їхня взаємодія у процесі пізнання виявляється досить складною. Зокрема, визна­но, що людські чуття ніколи не бувають "чистим чуттям", бо їх неодмінно певним чином "завантажують" розум, мислення, міркування, тобто у людини не існує простого біопсихічного чуття, воно визначено предметно, ціннісно, інтелектуально.

Першим, вихідним рівнем пізнання, поза яким неможливе формування знання, є чуттєве пізнання: це фіксація окремих властивостей та ознак речей органами чуття людини відпові­дно до їх внутрішніх можливостей.

Чуттєвий рівень пізнання ще не творить знання (тому, наприк­лад, побачити річ - ще не значить її пізнати або зрозуміти), але дає пізнанню такий його компонент, поза яким пізнання немож­ливе. Навіть у занадто раціоналізованих концепціях гносеології чуттєвий рівень розглядають принаймні як імпульс до пізнання. Чуттєве пізнання здійснюється у таких формах:

· відчуття фіксу­ють окремі властивості речей (холодне, світле, гладке та ін.);

· сприйняття постають поєднанням відчуттів та створенням пев­ного образу або певної проекції речей;

· уявлення відтворенням образу без безпосереднього контакту з річчю.

Слід наголосити, що вже на рівні відчуття у діяльність чут­тя втручаються розумові операції, бо з'єднувати елементи відчуття у сприйнятті можна по-різному. Основне ж полягає у тому, що чуттєве пізнання не може задовольнити людину, бо воно має цілу низку очевидних недоліків: відчуття мають свої межі, тобто далеко не все ми мо­жемо бачити, відчувати й т. ін.; відчуття мінливі, нестійкі, відносні; самі відчуття не дають нам надійного критерію для роз­межування суттєвого та несуттєвого. Уявлення завжди одиничне й конкретне, це так би мовити, “мислення у картинках”, але щоб від нього перейти до справжнього мислення, потрібно вживати поняття, які вже є певним ступенем абстрактності.

Отже, названі недоліки надолужуються подальшим рівнем пізнан­ня: раціонально-логічним (або абстрактним) мисленням.Форми аб­страктного мислення досить чітко виражають його особливості:

· поняття — це слова (терміни), що фіксують суттєві ха­рактеристики, як звичайно, класу предметів (але інколи - і окремих унікальних предметів);

· судження— це речення, які зв'язують між собою понят­тя так, що хід мислення у суттєвих моментах збігається з про­цесами реальності;

· умовиводи — сукупність речень (суджень), пов'язаних між собою законами логічного виведення.

Зауважимо, перш за все, що при переході до абстрактного мислення (раціонального пізнання) відбувається зміна об'єкту пізнання: якщо чуттє­ве пізнання фіксує окремі ознаки та властивості предметів, то абстрактне мислення постає спрямованим на виявлення та дослідження зв'язків, функцій та відношень між речами (або всередині окремих речей). Завдяки тому, що абстрактне мислення відділяє певні прояви речей від самих речей і розгля­дає їх окремо, завдяки тому, що на перший план виходить дослідження зв'язків, функцій та відношень, абстрактне мислення фіксує суттєві (стійкі, сталі) характеристики та ознаки цілих класів предметів.

Тому абстрактне мислення виходить за межі як окремих предметів, так і певних органів чуття. Воно, рухаючись з усвідомленням власних актів, є ста­більним, упорядкованим, а отже, таким, що здатне відділяти суттєве від несуттєвого. Але водночас воно також має певні недоліки. В основі їх лежить те, що надає абстрактному мисленню переваги: дистанціювання від наявної ре­альності. Через це положення абстрактного мислення не можуть бути безпосе­редньо застосовані до реальних речей, подій, явищ. Коли ми, наприклад, каже­мо "стіл", "дерево", то вказуємо не на якісь конкретні столи або дерева, а на "столи" та "дерева" як такі; тобто ці поняття фіксують дещо суттєве, прита­манне будь-яким столам та деревам (зокрема й таким, яких ми ще ніколи не ба­чили).

Поняття— одна з форм раціонального мислення, у якій узагальнюється зміст предмета або явища. Елементами змісту поняття виступають істотні для того чи іншо­го класу предметів чи явищ їх загальні риси, властивості, перетво­рені в голові людини, тобто такі, які одержали ідеальну мислену форму існування.

Риси, що виражають подібність або відмінність предметів, нази­вають їхніми ознаками.

Ознаки, що належать багатьом предметам (класові предмети), називаються загальними.Ознаки, притаманні тільки окремому предметові, називаються відмітними.

У загальних і відмітних ознаках можуть фіксуватись як істотні, так і неістотні властивості предметів.

Існування предмета як предмета першого роду неможливе, коли відсутня хоча б одна з таких істотних ознак. Істотні ознаки другого роду, якщо вони беруться у сукупності, достатні для вираження суті предмета, а кожен з них окремо є необхідним для неї.

Ознаки предметів поділяють на основні і похідні, необхідні і ви­падкові.

Основні ознаки— це ті істотні ознаки, в яких виводяться як не­обхідний наслідок інші істотні ознаки. Похідні ознаки— це ознаки, що виводяться з основних. Наприклад, у понятті «рівносторонній трикутник» рівність сторін є основною ознакою, а рівність кутів — вже похідною. Необхідні ознаки— це ті самі істотні ознаки, але взяті у відношенні до тих ознак, які не є ні основними, ні необхід­ними висновками з них. Поняття «необхідні ознаки» означає, що без них не може існувати жоден індивідуум даного класу предметів. У самих предметів можуть існувати і випадкові ознаки, тобто такі, що належать або тільки деяким представникам класу, або усім предста­вникам, але які не є необхідним наслідком основних ознак. Наприк­лад, світле волосся, високий зріст, знання кількох іноземних мов тощо — це випадкові ознаки першого роду. Як приклад другого роду випадкових ознак, що характеризують весь клас предметів, можна назвати чорний колір пір'я у ворон.

 

Змістом будь-якого складного поняття є синтез елементів, їх єд­ність. Особливість цієї єдності характеризує структуру поняття, у якій істотним є різниця між родовою ознакою (головною частиною) змісту поняття і видовою ознакою (побічною частиною змісту поняття).

Головна частина відповідає на запитання: «хто?» або «що?», а побічна частина — «який?». Побічна частина може бути близькою або віддаленою, залежно від того, як приєднуються відповідні ознаки до головної частини змісту поняття — безпосередньо чи за допомо­гою інших ознак.

Наведене вище визначення передбачає, що утворення понять пов'язане з певними діями в мисленні, які дозволяють встановлюва­ти загальні ознаки у предметів, виділяючи в них істотні та неістотні ознаки, утворювати з виділених істотних ознак певну єдність.

До таких дій належать:

1) аналіз — мислене розчленування змісту предмета та його складових властивостей, ознак;

2) порівняння — встановлення подібності і відмінності між пре­дметами, що розглядаються;

3) синтез — мислене поєднання ознак та властивостей предмета, які відображаються в змісті поняття;

4) абстрагування — виділення з усієї сукупності ознак пред­метів єдності найбільш істотних ознак, що становлять зміст по­няття;

5) узагальнення — дія, подібна до абстрагування і пов'язана з ним. Виділення ознак певного роду фактично є абстрагуванням сто­совно цих виділених ознак. Водночас воно є і узагальненням, якщо мається на увазі більш широка сукупність ознак, що їх мають різні види предметів, які відповідають утворюваному поняттю.

 

2. Зміст, обсяг та види понять.

Зміст поняття - це сукупність ознак, які мисляться у даному понятті. Обсяг поняття — це сукупність елементів, які мисляться у даному понятті.

Між обсягом і змістом існує таке співвід­ношення: із збільшенням обсягу зменшується зміст поняття і навпаки, із зменшенням обсягу, збільшується зміст. Тобто зміст і обсяг поняття перебувають в оберненому відношенні. У цьому суть закону оберненого відношення між обся­гом і змістом понять.

Якщо складові обсягу поняття містять один елемент, то вони називаються індивідуумами, а якщо декілька— видами.

Гранично загальні поняття називаються категоріями. У них най­більший обсяг і найменший зміст. Приклади категорій: «сутність», «форма», «свідомість», «буття», «простір», «час», «рух». Це основ­ні філософські категорії, але в окремих науках існують терміни: «живий організм» у біології, «молекула» у фізиці, «фі­гура» в геометрії тощо. У рамках філософії категорії менш загаль­ної філософської теорії можуть бути видовими відносно категорій більш загальної філософської теорії. Наприклад, буття і суспільне буття, свідомість і суспільна свідомість.

З філософських категорій для формальної логіки найбільше зна­чення мають категорії «річ», «зміст», «відношення». Катего­рія «річ» уособлює в собі сукупність властивостей, а останні знахо­дяться в тих самих просторових межах, у яких існує сама річ. Річ може втрачати ту чи іншу властивість, продовжуючи самостійно іс­нувати в ролі особливого об'єкта, але зовсім без властивостей речей не існує.

Річ може бути позбавленою окремих відношень з іншими реча­ми, залишаючись сама собою. Що стосується зв'язку властивостей і відношень, то слід зазначити те, що властивості речей проявляються у відношеннях речей між собою або у відношеннях однієї частини речі до іншої.

У змісті понять можуть мислитися або ознаки однієї категорії ре­чей, явищ дійсності, або ознаки предметів інших категорій, наприк­лад категорій речі, властивості, відношення, часу, простору і т.д. За­лежно від цього, а також від ступеня загальності поняття поділя­ються на такі види.

А. Реєструючі й нереєструючі. Основою цього поділу є наяв­ність або відсутність у побічній частині змісту поняття таких ознак, які відповідають на запитання: «де?», «коли?», «якого роду індиві­дуум?». Якщо у змісті поняття є ознаки, що відповідають на названі запитання, то вони називаються реєструючими, а в зворотному ви­падку — нереєструючими. Приклади реєструючих понять: «арифметична дія», «море», «Т. Г. Шевченко», «студенти Слов`янського державного педагогічного університету». Поняття цього виду визначені не тільки якісно. За допомогою частини ознак їх змі­сту визначається, так чи інакше, і чисельність мислимих предметів, які виділяються із загального числа предметів, що мають якісну ви­значеність, представлену головною частиною цього поняття.

Нереєструючі поняття — це поняття, що визначаються лише якісно: в них немає ознак, які виділяють у класі предметів певну які­сну означеність будь-якої її частини шляхом фіксування просторо­вих або часових меж чи шляхом посилання на одиничність предме­та. Тому ці поняття іноді називаються відкритими, на відміну від реєстраційних понять, які часто називають закритими. Приклад не-реєстраційних (відкритих) понять: «людство», «квіти», «рослини», «відданість», «слово» і т.п.

Будь-яке реєструюче поняття за допомогою логічної операції може бути перетворене в одиничне поняття, а саме відкрите поняття при довільному його обмеженні не може стати одиничним. Відкриті поняття можуть відрізнятися одне від одного рівнем загальності, а значить, і рівнем абстрактності і рівнем складності, але ніколи не можуть бути одиничними. Для перетворення відкритого поняття в реєструюче (закрите) зміст першого необхідно мислити у єдності з ознаками поняття «одиничний предмет» або з ознаками поняття «скінчена множина предметів».

По відношенню до реєструючих понять елементами обсягу висту­пають індивіди в логічному значенні слова, а по відношенню до від­критих — види понять, на які підрозділяється дане поняття, що ха­рактеризується більшим ступенем загальності в порівнянні з кож­ним із наявних видів.

За ступенем загальності відкриті (якісні) поняття, у свою чергу, поділяються на більш загальні і менш загальні. Більш загальні ма­ють назву всезагальні, а менш загальні — особливі (часткові). Всезагальні відносяться до деяких інших понять як рід до виду, а особ­ливе поняття може й не поділятися на види. Воно може належати лише до множини дійсних або тільки мислимих предметів, тобто ін­дивідуумів. Приклади всезагальних понять: «органічний світ», «гео­метрична фігура», «час», «рідина» і т.п. Відповідно приклади особ­ливих понять: «рослина», «круг», «метан», «вода».

Б. Пусті і непусті поняття. Пустими називаються поняття, яким не відповідає жоден предмет в предметній області. Наприклад, ідеальна дружина є пустими. Але непусти­ми є поняття «числа N > 2 та N < 3 в області «раціональні числа».

В. Конкретні і абстрактні поняття. Перші з них — це поняття про конкретні предмети (стіл, кінь, рослина тощо), а другі — про властивості і відношення предметів (мужність, хоробрість, білизна, темрява тощо).

Г. Абсолютні і відносні поняття. Абсолютне поняття виражає повний, незалежний від інших предметів зміст. Відносне поняття має ту ознаку, що фіксує відношення одного предмета до іншого (батько-син, вчитель-учень і т.п.), а у змісті абсолютного (безвідносного) поняття така ознака відсутня (наука, культура, мис­тецтво та ін.).

Д. Позитивні і негативні поняття. Позитивне — це таке поняття, яке сформоване в результаті узагальнення наявних оз­нак. У негативних поняттях узагальнення проводиться при відсу­тності ознак, мислиться не заперечення ознак співвідносного по­зитивного поняття, а тільки відмінність видової ознаки першого від видової ознаки другого за наявності однієї родової ознаки у двох понять. Наприклад, «люди» — «нелюди», «ссавці» — «нессавці».

3. Основні відношення між поняттями.

 

У відношеннях між поняттями насамперед розрізняють порівняні і непорівняні поняття.

Порівнянними називаються поняття, що мають певні спільні ознаки, які дають змогу зіставляти ці поняття. Наприклад, «кішка» і «лев». Названі поняття належать до одного і того са­мого біологічного виду.

Непорівнянниминазиваються поняття, які не мають спільних ознак, а тому порівнювати такі поняття неможливо. Наприклад, «яблуко» і «схід». У порівнянних поняттях обсяги повністю або частково збігаються, а в непорівнянних обсяги не мають жодної спі­льної ознаки. Звідси випливає, що в логічних відношеннях можуть перебувати тільки порівнянні поняття.

Порівнянні поняття бувають суміснимиабо несумісними. Сумі­сними називаються поняття, обсяги яких повністю або частково збігаються.Існує три види відношень за сумісністю: рівнозначність (тотожність), перетин (перехресність, частковий збіг обсягів) і під­порядкування (субординація). Відношення між обсягами понять зо­бражуються за допомогою колових схем, або діаграм Ейлера, кола Ейлера, де кожне коло позначає обсяг поняття.

Діаграми сумісних понять мають такий вигляд:

Відношення рівнозначності (тотожності)

Рівнозначні (тотожні) поняття А — « Столиця України»

В — «Київ»

Відношення перетину (перехресності, часткового збігу)

Перехресні поняття (поняття, що перетинаються)

А — «інженер»

В — «жінка»

 

 

Відношення підпорядкування (субординації)

А — «дівчина»

В — «розумна дівчина»

А— підпорядковуюче поняття, В— підпорядковане. Поняття, об­сяги яких не збігаються ні повністю, ні частково, називаються несуміс­ними.Існують три види несумісності: співпідпорядкування (координа­ція), протилежність (контрарність) і суперечність (контрадикторність).

У відношенні співпідпорядкування знаходяться два або більше видових понять, підпорядкованих родовому і які між собою не пере­тинаються.

Відношення співпідпорядкування (координації)

А — «риба»

В — «щука»

С — «акула»

А — підпорядковуюче поняття.

В, С — співпідпорядковані поняття.

Поняття, що містять взаємовиключаючі (несумісні) ознаки,нази­ваються протилежними(контрарними).

Відношення протилежності (контрарності)

А — «чорний»

В — «білий»

А, В — протилежні (контрарні поняття),

С — родове поняття «колір».

Відношення суперечності— це таке відношення між поняттями, коли одне з них містить ознаку, яку інше поняття її заперечує, не за­мінюючи заперечувану ознаку іншою. Поняття, що перебувають ута­кому відношенні, називаються суперечними,або контрадикторними.

А — «білий»

не-А — «небілий»

А, не-А — суперечні (контрадикторні) поняття

 

4. Логічні операції з поняттями.

 

1.Узагальнення поняття— логічна операція, що полягає в пере­ході від поняття з меншим обсягом до поняття з більшим обсягом. Наприклад, Київський національний університет ім.Т.Г.Шевченка — університет — вищий навчальний заклад — навчальний заклад — заклад. Узагальнювати поняття можна до категорій — понять з гра­нично широким обсягом.

2.Обмеження понять— логічна операція, у процесі якої перехо­дять від понять з більшим обсягом до понять з меншим обсягом. Наприклад, держава — європейська держава — Українська держава. Обмежувати поняття можна до індивідуальних (одиничних) понять, бо далі буде вже не обмеження, а розчленування цілого на частини, оскільки обсяг одиничних понять складається лише з одного елемента.