рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Вихідні складові теорії діалектики: рівні діалектичного мислення, принципи, категорії

Вихідні складові теорії діалектики: рівні діалектичного мислення, принципи, категорії - раздел Философия, Філософія, її походження, проблематика та функції -♦• За Гегелем Існують Такі Сходинки Пізнавальної Рефлексії: 1) Чутт...

-♦• За Гегелем існують такі сходинки пізнавальної рефлексії: 1) чуттєвість, яка приносить в людський інтелект на-даність; 2) рефлексія чуттєвого (коли людина фіксує в розумі те, що потрапляє в її сприйняття); 3) рефлексія рефлексії, коли свідомість фіксує свої власні рухи, пов'язані із пізнанням та реакціями на чуттєвість.

Якщо поставити питання, на якому із цих рівнів вочевидь проявляється внутрішня однорідність, ніколи непорушувана єдність, то відповідь буде досить очевидною: звичайно, на рівні рефлексії рефлексії, оскільки тут думка має справу із самою собою, тобто тут завжди є думка і тільки думка або думка спрямована на думку. Відповідно, і внутрішні суперечності у власному смислі можливі лише тут, оскільки справжні суперечності передбачають повне симетричне протистояння своїх сторін, а таке можливе лише в єдиному, проте такому, де ця єдність весь час спостерігається і, так би мовити, для себе є прозорою.

І Гегелівська діалектика - це діалектика вибудовування внут-рішнього змісту думки, що відстежує свій власний хід.

Можна тепер зрозуміти й те, чому К. Маркс в одній із передмов до "Капіталу" зазначав, що діалектика може спрацювати лише як засіб впорядкування та викладу наукової теорії, а не як настанова для визначення самої реальності. Гегелівський діалектичний метод - це метод вибудовування ідеальної, тобто еталонної конструкції для тих дій та змістів, які розум встановлює як свої власні орієнтири та системи відліку. Цим же пояснюється і те, що "елементи діалектики" (вислів В. І. Леніна) ми можемо спостерігати у будь-яких наших свідомих твердженнях, адже йдеться про те, на що орієнтується наш розум в самоусвідомлених актах, тобто про те, що у наших свідомих міркуваннях про будь-що ми тою чи іншою мірою усвідомлюємо, що йдеться про те ж саме наше міркування, тобто що саме це міркування в чомусь завжди дорівнює самому собі.

тотожність мислення і буття

єдність рефлексії та руху

зв 'язок всього із усім (веезагального зв 'язку)

тотожність протилежностеіі

співпадіння початку та основи певного явища чируху

діалектичне заперечення

співпадіння початку та кінця (явища, процесу)

кроком до подальших визначень, ущільнюючи їх зміст. В цьому русі кожна наступна категорія постає багатшою за змістом за попередні, а результат всього руху співпадає за змістом з усім рухом. Цей принцип, застосований до індивідуального розвитку людської особистості, вимагає, щоби людина, міркуючи над своїм життя, своїми вчинками, не забувала того, що відбувається, не відмовлялась від зробленого, а навпаки вбирала би у свої подальші дії вже здобуті досвіди. Лише за таких умов людина має надію не повторювати зроблені помилки, накопичувати та збагачувати свій досвід, постати для самої себе у повноті своїх можливостей та проявів.

Принцип зв'язку всього із усім (веезагального зв'язку): не існує відірваних від інших, ізольованих явищ; кожна часткова дія або подія позначається не лише на речі та її прямому оточенні, але й на стані взаємозв'язків в цілому.

Принцип тотожності протилежностей. Цей принцип базується на теоретичному припущенні про те, що рух дійсності породжується не зовнішніми, а внутрішніми чинниками, тобто протилежностями. Протилежносгі неможливі одна без іншої: як тільки ми сказали "чисте", як воно відсилає нас до "брудного", світле - до темного і т. ін. Проте діалектичний метод передбачає не лише виявлення та фіксацію протилежностей, а й прослідковування процесу їх визрівання та взаємного переходу, ототожнення. Тільки тоді ми можемо слідкувати за рухом, а не просто констатувати суперечливий характер дійсності. Наприклад, усе живе передбачає самозбереження, останнє - фіксацію живого у певній формі (наприклад, насіння). Проте живе є тим, що проявляє активність, змінюється, рухається. Тільки так воно засвідчує, що воно є живе. Таким чином, виявляється, що живому притаманні дві тенденції: збереження у фіксованих формах та рух змін будь-яких форм. Це приводить до того, що живе набуває форм, але ці форми, навіть будучи фіксованими, включають у свій зміст те, що відбулось із ним в процесі руху та проявів активності. Тому, наприклад, насіння, що виросло в минулому році, не може бути цілком тотожним тому, що виросло із нього ж у цьому році, оскільки умови їх виростання чимось відрізнялись. Для палеоботаників (людей, що вивчають давні форми життя) дослідження пилку якоїсь закам'янілої рослини може багато чого сказати про час та умови її розвитку. Або: покоління дорослих досвідчених людей бажало би, щоби їхні діти (молодь) виконала те, чого не змогли виконати вони самі, проте молодь народилась та ввійшла в життя за зовсім інших умов і, відповідно, отримала зовсім інші прагнення та мрії.

Принцип співпадіння початку та сутнісної основи даного явища чируху. Цей принцип випливає із того, що весь діалектичний процес постає принципово єдиним і тому початок його повинен буги нічим іншим, як проявом сутнісної засади, але в її простому, елементарному виявленні. Якщо ж, припустимо, в якійсь справі починають із чогось другорядного, несуттєвого, ато й взагалі іншого, то це, скоріше за все, буде свідченням розриву процесу, а значить відсутністю його єдності, через це - діалектичності та розвитку.

Принцип співпадіння початку та кінця (явища, процесу). Цей принцип постає певним продовженням попереднього, оскільки він передбачає, що наприкінці процесу ми повинні вичерпати можливості певної засади або сутності. Проте він передбачає також і те, що в процесі руху ми не маємо права втратити його спрямування або його засади, мусимо послідовно витримати всю дистанцію розгортання певного процесу, а результат лише тоді буде виправданим, коли він засвідчить, що ми отримали саме те, з чого та заради чого починали рух.

Принцип діалектичного заперечення. Його сутність випливає із принципу тотожності протилежностей. Оскільки рух можливий лише шляхом зміни певного стану на протилежний, то це значить, що початковий стан піддається запереченню, але дане заперечення не полишає засади процесу і, таким чином, постає лише виявленням її можливих граничних меж цієї засади. Це значить, що в діалектичному запереченні ми не виходимо за межі даного явища чи процесу, а лише вичерпуємо (окреслюємо) можливості їх поширення та розвитку. Через це заперечення не повинно бути розривом із початковим станом, а лише виявленням його інших якостей.

Означені принципи попри те, що деякі професійні логіки не бажають визнавати діалектику, досить часто фігурують у народній мудрості та стихійно використовуються людьми. Наприклад, ми кажемо: від любові до ненависті - лише крок; не смійся, як би плакати не довелось; з чого почнеш, тим і закінчиш; в житті чергуються радість і біда; той, хто не знав горя, не оцінить і щастя та ін. Психологи та медики, наприклад, переконують нас у тому, що гарний відпочинок можна забезпечити, змінивши вид діяльності; в Біблії, як відомо, встановлюється певний ритм життя: буденні дні повинні доповнюватисьПроте було би абсолютно невиправданим та помилковим перенести діалектику розуму на процеси дійсності, із якою має справу свідомість; це було все одно, що спробувати відшукувати в дійсності ідеальну пряму на тій підставі, що ми нею оперуємо у геометрії. Але саме це намагалися зробити розробники матеріалістичної діалектики, проголошуючи тези про те, що сама дійсність виявляє себе діалектичною, що діалектика панує всюди: в природі, в суспільстві, в історії, не вміючи розвести те, що є справою свідомості від усвідомлення суті справи.

Навіть численні відкриття в галузі квантової механіки, галактичної астрономії, генетики та інформатики, які засвідчували, що в природі скоріше відсутня симетрія та панує асиметрія, не примусили адептів матеріалістичної діалектики замислитись над її початками: адже асиметрія вимагала визнати, що не може існувати ідеальних протилежностей, а значить їх взаємного переходу та виникнення нової якості в такому варіанті, як це описувала діалектика Гегеля. А це вимагало певного перегляду гегелівського арсеналу діалектичної методології, доповнення її, зокрема, положеннями так званої негативної діалектики, принципом допов-нюваності в його пізнавальній версії.

^Констатуємо: діалектична методологія в найбільш повному варіанті була розроблена Гегелем, проте це був варіант ідеальної конструкції для самовибудовування думки на рівні "другоїрефлексії". Щоби наблизити діалектичну методологію до реалій сьогоднішнього рівня пізнання її слід переробити та доповнити новими методологічними засобами.

ЪОтже, діалектичне мислення це мислення "другоїрефлексії", дей проявляє себедіалектична логіка із її складовими та принципами.

До останніх відносяться такі.

Принцип тотожності мислення і буття.Цей принцип передбачає, що, здійснюючи певні розумові процедури, ми повинні бути впевненими, що вони ведуть до адекватного виявлення та виразу буття. Буття в даному випадку постає тою єдиною та однорідною засадою, на якій може відбуватись будь-який реальний, в тому числі і пізнавальний рух.

Принцип єдності рефлексії та руху. Він полягає в тому, що в русі думки кожен її крок не відкидається, а включається в зміст подальшого руху. Значить, всі здійснені нею кроки збагачують інтелектуальний досвід і несуть його крок за кроком до подальших визначень, ущільнюючи їх зміст. В цьому русі кожна наступна категорія постає багатшою за змістом за попередні, а результат всього руху співпадає за змістом з усім рухом. Цей принцип, застосований до індивідуального розвитку людської особистості, вимагає, щоби людина, міркуючи над своїм життя, своїми вчинками, не забувала того, що відбувається, не відмовлялась від зробленого, а навпаки вбирала би у свої подальші дії вже здобуті досвіди. Лише за таких умов людина має надію не повторювати зроблені помилки, накопичувати та збагачувати свій досвід, постати для самої себе у повноті своїх можливостей та проявів.

Принцип зв'язку всього із усім (веезагального зв'язку): не існує відірваних від інших, ізольованих явищ; кожна часткова дія або подія позначається не лише на речі та її прямому оточенні, але й на стані взаємозв'язків в цілому.

Принцип тотожності протилежностей. Цей принцип базується на теоретичному припущенні про те, що рух дійсності породжується не зовнішніми, а внутрішніми чинниками, тобто протилежностями. Протилежносгі неможливі одна без іншої: як тільки ми сказали "чисте", як воно відсилає нас до "брудного", світле - до темного і т. ін. Проте діалектичний метод передбачає не лише виявлення та фіксацію протилежностей, а й прослідковування процесу їх визрівання та взаємного переходу, ототожнення. Тільки тоді ми можемо слідкувати за рухом, а не просто констатувати суперечливий характер дійсності. Наприклад, усе живе передбачає самозбереження, останнє - фіксацію живого у певній формі (наприклад, насіння). Проте живе є тим, що проявляє активність, змінюється, рухається. Тільки так воно засвідчує, що воно є живе. Таким чином, виявляється, що живому притаманні дві тенденції: збереження у фіксованих формах та рух змін будь-яких форм. Це приводить до того, що живе набуває форм, але ці форми, навіть будучи фіксованими, включають у свій зміст те, що відбулось із ним в процесі руху та проявів активності. Тому, наприклад, насіння, що виросло в минулому році, не може бути цілком тотожним тому, що

виросло із нього ж у цьому році, оскільки умови їх виростання чимось відрізнялись. Для палеоботаників (людей, що вивчають давні форми життя) дослідження пилку якоїсь закам'янілої рослини може багато чого сказати про час та умови її розвитку. Або: покоління дорослих досвідчених людей бажало би, щоби їхні діти (молодь) виконала те, чого не змогли виконати вони самі, проте молодь народилась та ввійшла в життя за зовсім інших умов і, відповідно, отримала зовсім інші прагнення та мрії.

Принцип співпадіння початку та сутнісної основи даного явища чируху. Цей принцип випливає із того, що весь діалектичний процес постає принципово єдиним і тому початок його повинен буги нічим іншим, як проявом сутнісної засади, але в її простому, елементарному виявленні. Якщо ж, припустимо, в якійсь справі починають із чогось другорядного, несуттєвого, ато й взагалі іншого, то це, скоріше за все, буде свідченням розриву процесу, а значить відсутністю його єдності, через це - діалектичності та розвитку.

Принцип співпадіння початку та кінця (явища, процесу). Цей принцип постає певним продовженням попереднього, оскільки він передбачає, що наприкінці процесу ми повинні вичерпати можливості певної засади або сутності. Проте він передбачає також і те, що в процесі руху ми не маємо права втратити його спрямування або його засади, мусимо послідовно витримати всю дистанцію розгортання певного процесу, а результат лише тоді буде виправданим, коли він засвідчить, що ми отримали саме те, з чого та заради чого починали рух.

Принцип діалектичного заперечення. Його сутність випливає із принципу тотожності протилежностей. Оскільки рух можливий лише шляхом зміни певного стану на протилежний, то це значить, що початковий стан піддається запереченню, але дане заперечення не полишає засади процесу і, таким чином, постає лише виявленням її можливих граничних меж цієї засади. Це значить, що в діалектичному запереченні ми не виходимо за межі даного явища чи процесу, а лише вичерпуємо (окреслюємо) можливості їх поширення та розвитку. Через це заперечення не повинно бути розривом із початковим станом, а лише виявленням його інших якостей.

Означені принципи попри те, що деякі професійні логіки не бажають визнавати діалектику, досить часто фігурують у народній мудрості та стихійно використовуються людьми. Наприклад, ми кажемо: від любові до ненависті - лише крок; не смійся, як би плакати не довелось; з чого почнеш, тим і закінчиш; в житті чергуються радість і біда; той, хто не знав горя, не оцінить і щастя та ін. Психологи та медики, наприклад, переконують нас у тому, що гарний відпочинок можна забезпечити, змінивши вид діяльності; в Біблії, як відомо, встановлюється певний ритм життя: буденні дні повинні доповнюватись

святковими та днями відпочинку. Проте такого роду стихійне визнання та використання діалектики, по-перше, здатне зафіксувати далеко не всі принципи діалектичної методології, а, по-друге, не встановляє ніяких послідовних правил та інструментів застосування таких принципів. Наприклад, народною мудрістю фіксується єдність протилежностей, але вона не аналізується, не пояснюється і не передбачає методику відслідковування того, як зароджуються та стають тотожними протилежності. тотожність мислення і буття єдність рефлексії та руху зв 'язок всього із усім (веезагального зв 'язку) тотожність протилежностеіі співпадіння початку та основи певного явища чируху діалектичне заперечення співпадіння початку та кінця (явища, процесу)   Саме для здійснення цих завдань в теорії та методології діалектики використовуються категорії та закони діалектики. Гегель як творець найбільш розвиненої теорії діалектики був проти застосування у діалектиці поняття закону. Свою позицію він мотивував тим, що діалектика передбачає рух та зміни, в той час як закон постає сталим, чітко фіксованим відношенням. Але всю теорію діалектики Гегеля пронизує тріадний цикл, а це підстави стверджувати, що в діалектиці наявні стійкі типи зв'язків, а, значить, мають місце закони. Можна вважати справедливими те, що застосування діалектичного підходу не розкриває фізичного змісту певного процесу, але дозволяє вписати цей процес в загальне уявлення про світ. Для того, щоби більш чітко відділити філософський, діалектичний зміст певних окреслених явищ та процесів дійсності від змісту конкретно наукового чи матеріально-речового, слід звернутися до поняття категорій. Категорії - це найбільш загальні та важливі поняття будь-якої науки " (сфери знання); категорії фіксують якісні характеристики предметупізнання, а тому в певній сфері знання не можна правильно міркувати, не вживаючи категорії. У філософії внаслідок її особливостей (надавати людині найперші та най-фундаментальніші життєві орієнтири) категорії постають гранично широкими поняттями. Але тому, що найширшим є поняття бутгя, то філософські категрії постають визначеннями саме буття. Тому в діалектичній логіці Гегеля буття є першою вихідною категорією. Усі ж подільші категорії конкретизують буття та водночас постають характеристиками всього того, що має відношення до буття. Наприклад, буття може виявлятись через якість, кількість, явище, сутність, а це значить, що все існуюче може також поставати у даних характеристиках. Оскільки всі категорії діалектичної логіки є визначенням того ж самого, тобто буття, то всі вони постають в єдності, в русі переходу від одного визначення до іншого. Окреслюючи одне єдине явище - явище буття, вони утворюють свого роду коло: все починається буттям, але їм і завершується. Це значить, що категорії діалектичної логіки постають в системі. Поняття категорій у філософії Гегеля категорії є нічим іншим, як визначенням буття, а тому вони мають власний зміст; буття є першою категорією, суб'єктом діалектичного руху; усі подальші категорії конкретизують буття, подають його у різних ракурсах та проявах; категорії не можна відривати одну від одної, вони набувають змісту та значення лише в системі категорій, пов 'язаних єдиним рухом, характер якого випливає із вихідних властивостей буття. Таким чином, у гегелівській системі категорій наявні відношення: виведення категорій (категорії взаємно визначають одна одну), їх + координації (взаємного розташування), +субординації (підпорядкування) та ^акумуляції (включення в ціле). Отже, тлумачення категорій залежить від того, куди ми спрямовуємо діалектику і до чого застосовуємо категрії. Якщо ми підходимо до категорій як до можливих визначень буття, тобто родів буття, тоді для нас діалектика постає логікою та методологією мислення.Якщо ж ми сприймаємо категорії як характеристики реальних явищ і процесів, тоді для нас діалектика постає певним розумінням у дійсності(тобто - певним світобаченням). Всі ці підходи до діалектики цілком виправдані і можливі, завдання полягає в тому, щоби їх не плутати. Але у міру накопичення змісту категорій змінюється й тип їхнього зв'язку. Гегель виділяв три великі сфери проявів буття і, відповідно, три розділи його категоріальних визначень: це сфера буття (буття як якість); тут панує перехід однієї категорії в іншу; сфера сутності (буття як відношення); тут панують рефлексивні відношення категорій, тобто тут категорії лише парні (протилежні); сфера поняття (буття як поняття); тут панують субстанційні відношення категорій. Розглянемо коротко основні закони та категорії діалектики, пам'ятаючи про те, що законипостають формами зв'язку категорійв різних сферах (розділах) теорії діалектики.

Фіксація будь-чого для самоусвідомленої думки починається із констатації факту реального існування такого будь-чого. Тобто перше відношення думки до будь-якого змісту передається через поняття буття. Але таке перше буття немає ніяких конкретних визначень і змісту, тому для думки воно постає як ніщо. Буття і ніщо є першими категоріями мислення. Буття все ж не ніщо, але без визначення воно є саме ніщо. Виходить, що буття впускає в себе ніщо, а ніщо є таким, що перебуває у єдності із буттям.

Діалектика цих категорій в чомусь постає вирішальною для подальшого діалектичного руху. Справа в тому, що Гегель вважав негативність, тобто те, що пов'язане із небуттям ніщо, рушійною силою діалектичного процесу. За Гегелем, у суцільній щільності буття все залишається невизначеним. Тому безмежному буттю треба десь та в чомусь покласти межі. Але, як ми вже зазначали, такі межі не можуть бути зовнішніми. Що ж може постати для тотального буття його внутрішніми межами? Гегель наполягає на тому, що негативність притаманна самому буттю. Проте це не є ні очевидним, ні доведеним. Більше того, оскільки при розгортанні категорій ми весь час утримуємо нашу споглядаючу думку в стані активного спостереження, то звідси можна зробити висновок, що ніщо знаходить не на боці буття, а на боці думки, яка на початку пізнання є порожньою і тільки вступає в рух змістового наповнення. Коли ми, стикаючись із чимось, просто фіксуємо: "це є", але що саме воно "є" спочатку нам невідомо; отже, воно за змістом є ніщо.

Єдність буття і ніщо, яка передбачає, що ніщо входить в бут тя і зливається із ним, а буття набуває характеристик ніщо,

постає як становлення: рух змін, в якому вже існують межі, але вони ще не фіксуються чітко.

Проте ці межі є, вони володіють характеристиками буття, і фіксовані як саме межі, вони усталюють процес становлення навколо якихось границь, визначень. Це значить, що результатом повного переходу буття в ніщо і навпаки, постає дещо - окреме, обмежене, визначене буття. Дещо має визначеність, але ця визначеність тотожна із його буттям. Тотожна із буттям безпосередня визначеність дечого є якість. Якість є проявом речі такою, якою вона безпосередньо є у відокремленні від інших речей.

В звичайному слововживанні ми розуміємо якість як надійність певної речі, проте, згідно філософії, цю надійність ми не змогли би визначити, якби не знали, що це за річ та яке місце належить їй з-поміж інших речей. А це і є тотожність речі із своїм визначенням.

Якість переходить у кількість тому, що межі, що виникли в бутті в процесі завершення процесу становлення, є межами

різних речей; ці межі і відокремлюють, і сполучають речі. А це

значить, що різні речі постають єдиними, такими, що можуть

переходити одне в одне і цим засвідчувати свою однорідність.

Відмінності в межах однорідної сукупності є вже не якісними, а кількісними. Кількість - це відмінність та множинність якісно однорідних речей.

Кількість, у свою чергу, також переходить у якість тому, що кількісне відношення вказує на відмінності між різними речами, певним чином характеризує та окреслює речі, що, як ми зазначили, притаманне якості. Отже, якість переходить у кількість, а кількість - у якість; за суттю це є той же самий перехід. Кількість та якість зливаються, утворюючи багатоманітність різних дещо, але в кожному дещо їх єдність буде своєю. Тепер єдність кількості та якості постає як міра: конкретне сполучення кількісних та якісних меж кожної речі. Якщо тепер сформулювати зміст діалектичного закону переходу кількості у якість, то він звучить так: кожна річ має певне співвідношення кількісних та якісних характеристик в межах певної міри.

Якісні характеристики співпадають із її буттєвою визначеністю, а кількісні постають зовнішніми (через співвідношення із іншим) характеристиками.

До певної границі, що називається мірою, кількісні зміни не міняють якості речі, але при досягненні такої границі найменші кількісні зміни приводять до зміни якості.

Категорії сфери сутності. Міра засвідчує, що характеристики речі не можна відокремити одну від одної, що відмінність цих характеристик умовна, діє тільки в певному діапазоні. Тому внутрішня будови кожної речі визначається через внутрішні відношення. Ці ж відношення мають своїми границями протилежні стани речі. Отже, протилежності є основним типом внутрішніх відношень речей. Звідси випливає закон єдності і боротьби протилежностей.

Закон єдності і боротьби протилежностей: сутність речі, а також можливості її змін визначаються внутрішнім співвідношенням протилежностей.

Річ може мати низку властивостей, а, відповідно, низку внутрішніх відношень, проте ми повинні відшукати (за допомогою використання категорій якість, кількість, міра) те відношення, яке для буттєвої визначеності (ролі) речі є провідним. Взявши протилежні окреслення такого відношення та визначивши їх конкретну пропорцію наданий момент, ми отримаємо сутність речі.

Сутність- це те відношення або той внутрішній зв'язок характеристик речі, який стягує на себе усі інші.

Наведемо приклад. Ріка як природне явище володіє цілою низкою властивостей: вона є джерелом більшої вологи, середовищем життя цілої низки організмів та ін. Проте рікою її робить не це, а те, що вона має регіон водозбору та являє собою водний потік, що певним чином рухається. Отже, рух водного потоку є її найпершою якістю. Придивимося до руху: він може бути спрямованим за напрямом русла, колоподібним, радиальним та ін. Ми можемо знайти причину кожному із таких рухів, проте, якщо спробуємо знайти причину усіх причин, то з'ясується, що є лише одне відношення, що стягує на себе явища ріки: це суперечливе співвідношення характеру земної поверхні та особливостей руху води як рідини. Саме ця суперечність визначає спрямування водного потоку, особливості такого спрямування на окремих ділянках ріки, їїздатність розливатись у періоди повені, її здатність розмивати певні грунти та, навпаки, певні - не розмивати. У такого роду міркуваннях можна зробити ще крок далі, наприклад, поставити пигання, а чому Земля має саме такі грунти та чому на ній є вода? Шукаючи відповіді на ці питання, ми повинні будемо пройти той же самий шлях міркування, який щойно був описаний.

Поставимо питання: що додають такого роду описи до вивчення ріки гідрографам? Відповідь може бути досить очевидною: цілісність, зв'язаність нашого бачення явища, концентрацію змісту знань на певних змістових елементах, чітку, контрольовану логіку міркування, можливість включати у дану логічну структуру новий зміст, що буде видобутий подальшим пізнанням.

Категоріями, що характеризують полярні відношення, постають перш за все • сутність та явище, • необхідність та випадковість, • можливість і дійсність, • форма та зміст, причина та наслідок. Будь-яку із полярних (парних) категорій не можна зрозуміти інакше, ніж через співставлення із тою, що їй протилежна.

Наприклад, якщо ми сприймаємо дійсність безпосередньо, натуралістично, у нас немає потреби у категорії сутність. Остання передбачає те, що ми вбачає- мо у сприйтому, дещо неповне, не явище. Але явище вказує на Можливість і сутність, а сутність припускає її дійсність явище. За Гегелем, це можна передати тезами: сутність являється, а явище є суттєвим. З іншої сторони, це значить, що сутність не відокремлена від явища, а постає її певною стороною та характеристикою.

Сутність розкривається через закон:це є стійкий, повторюваний зв'язок між: явищами або всередині явища між: його окремими елементами. Але закон фіксує стале, в той час як сутність не лишається тою ж самою.

Наприклад, рослина і насіння не лише постають різними етапами єдиного процесу, а й фіксують факт зміни сугності в даному процесі. Отже, єдність сутності та явища засвідчує певну форму єдності сталого та відмінного. Ця єдність найповніше розкривається категоріями необхідність та випадковість.

Необхідність пов'язана із сутністю, випадковість - із явищем. Необхідним постає все те, що випливає із сутності певного явища, а випадковим те, що зумовлене не тільки і не стільки сутністю, скільки перехрещенням цієї сутності із іншими. Необхідність має внутрішню, випадковість - зовнішню зумовленість. А оскільки необхідність повинна себе проявити, то її проявом постає випадковість: за будь-якою випадковістю прихована певна необхідність. Наприклад, те, що на голову людини може впасти цеглина, це як для самої людини, так і для її голови явище випадкове, проте те, що в світі людини Існують цеглини, що людина чомусь іде саме тоді і саме тут, - все це, як правило, має якусь необхідність.

Випадковість та необхідність переходять у можливість та дійсність. Можливими та дійсними постають і необхідність, і випадковість, проте дійсністю постає вже єдність, злиття необхідності та випадковості. Можливим же є те, що не суперечить необхідності, проте не має умов для здійснення. Можливість може мати різні ступені вірогідності, починаючи від абстрактної і закінчуючи реальною та навіть неминучою можливістю. Вже відмінності між сутністю та явищем були пов'язані із кількістю та якістю, а можливість та дійсність вводять нас якраз у диференційовані аспекти проявів процесів та явищ.

Сукупність елементів певного явища постає його змістом, а спосіб зв'язку їх між собою - формою. У змісті та формі явища набувають повноти та конкретності. Це стосується і їх внутрішньої будови, і їх зв'язків та відношень із іншими явищами та процесами.

В останньому випадку на перший план виходять категорії причини та наслідку. Ці категорії часто відокремлюються одна від одної, в той час, як вони є нічим іншим, як формами передавання дії: причина є там, звідки виходить певна дія, наслідок є результатом прояву даної дії. Там, де факту передавання дії немає, немає ні причини, ні наслідку. При такому підході стає зрозумілим, що не лише наслідок залежить від причини, а й причина від наслідку. Скажімо, дія магніту може проявитись лише там, де є тіла, що можуть реагувати на магнітне поле. Отже, при відсутності відповідної умови з боку наслідку не відбудеться й прояву причини. Звідси й випливає, що причина та наслідок реально постають сторонами універсальної взаємодії: все в світі здатне бути причиною лише тому, що все в світі здатне реагувати на певні дії. Універсальна взаємодія переводить весь діалектичний процес в останню сферу діалектики - у сферу поняття.

Категорії сфери поняття. Поняття характеризується тим, що воно включає в свій зміст кожне явище в аспектах його одиничності, особливості та всезагальності. Тобто, будь-яке явище постає відокремленим від інших (одиничним), але водночас таким, що перебуває у якісних зв'язках із іншими (часткове, особливе) та у кількісних зв'язках із усім буттям (всезагальне). Саме ці зв'язки зумовлюють те, що кожне явище має певне буттєве виявлення (спрямування) та певні особливості. Отже, будь-яке поняття (поняття будь-якої речі), якщо воно правильно утворене, буде дієвим завжди і у будь-якому місці, але водночас фіксує те, чим дана річ відрізняється від всього іншого, можливого у бутті. Тобто, поняття повинно бути конкретним, поставати результатом усіх буттєвих виявлень речі і окреслювати те, за саме ця річ постає незамінним елементом в усій тотальності буття. Якщо так розуміти поняття, то саме воно повинно бути метою пізнавальної діяльності. Тобто, лише більш-менш повне вивчення якогось явища здатне призвести до утворення його поняття. Тут ми тільки не повинні плутати поняття як конкретний зміст певного буттє-вого утворення (поняття у діалектиці) із поняттям як формою думки у формальній логіці (тут поняття - слово, що позначає сукупність суттєвих ознак певного явища).

В сфері поняття спрацьовує останній закон діалектики - закон заперечення заперечення. Цьому закону в історичному розвитку філософії часто давали неадекватні тлумачення, інколи його взагалі не визнавали. Наприклад, Л. Фейербах стверджував, що наявність двох почергових заперечень у цьому законі засвідчує непевність кожного із них, а оскільки в природі панує повнота, то він протиставляв діалектичному запереченню позитивне ствердження. Марксисти інколи були схильні вважати цей закон найважливішим, оскільки, на їх думку, все існуюче рано чи пізно підлягає відкиданню, революційному запереченню. Вони так і подавали зміст цього закону: все підлягає запереченню; наприклад, брунька заперечує гілку, а квітка - бруньку, та ін. Представники негативної діалектики вважали, що двом запереченням слід протиставити одне, проте рішуче і справжнє (Т. Адорно).

Насправді ж необхідність двох заперечень в цьому законі зумовлена тим, що рух відбувається через протилежності, які є двома граничними характеристиками певного предмету (напр., гума - це те, що розтягується і стискається). В процесі руху спочатку одна протилежність виразніше виявляє себе (перше заперечення), а потім на перший план виходить інша протилежність (заперечення заперечення), а результатом цього постає синтез. Наприклад, коли рослина зростає, то її вегетативні властивості заперечують стан генетичної рівноваги (відбувається перше заперечення), проте стан генетичної рівноваги врешті вступає в дію, вбирає в себе результат росту і резюмується в насінні (друге заперечення і синтез). Або: кожна одинична річ постає запереченням світового цілого, проте це світове ціле також заперечує дану одиничну річ тим, що дає можливість їй існувати відокремлено лише в певній системі загальних світових зв'язків.

Отже, колена річ є проявом подвійного заперечення, а її мінливість весь час підтверджує те, що це подвійне заперечення весь час реально діє, і річ оновлюється. Це дозволяє нам схарактеризувати закон заперечення заперечення як закон діалектичного ствердження: для ствердження чогось це щось повинно відокремитись від іншого (заперечити його) та стати із цим іншим у систему стосунків (заперечити саме заперечення).

Наш екскурс крізь етапи діалектичного процесу засвідчує те, що для утворення більш-менш завершеного поняття про будь-яку річ необхідно провести її через закони, категорії та рівні діалектичного мислення. Лише тоді дана річ засвідчить свою багатогранність, змістову повноту та конкретність.

Проте в дійсності у нас далеко не завжди можуть бути в наявності необхідні знання та умови для такого проведення, тому: ^> повний діалектичний процес може просто надати нам орієнтири відносно того, що ми можемо знати напевне, а чого саме нам не вистачає для завершення пізнавального циклу; ^> домінуючі прояви та властивості певних речей можуть зумовити те, що для їх осмислення доцільніше буде застосувати не всі категорії діалектичного процесу, а лише їх певну частину. Наприклад, коли певне явище слід зафіксувати в його найперших проявах, можна обмежитись лише категоріями буття. В цьому моменті найкраще проявляється відмінність між: діалектикою як логікою (вона передбачає проходження всього циклу усіх категоріальних визначень буття) та діалектикою як методом.

Діалектичний метод: орієнтує нас щодо пізнавальних завдань та можливостей, вказує, що саме ми повинні виявляти у пізнанні речей та на які результати можемо при тому сподіватись; може включати в себе не всі, а лише частину категорій діалектичної логіки; виконує роль впорядкування, систематизації здобутих знань. Він вказує, наприклад, на відмінності сутності від явища і надає вказівки щодо їх розрізнеяння.

Між діалектикою як теорією, як логікою та методом існує сутнісна єдність, але існують і певні відмінності. Єднає всі прояви діалектики визнання найперших елементів діалектичного світобачення, а відрізняють цілі застосування елементів такого світобачення. Найясніше всі елементи діалектики представлені в системі діалектичної логіки як завершеного циклу руху категорій - родових визначень буття. У формі принципів та категоріальних структур діалектика представлена у діалектичному методі. Єдиною засадою для логіки та методу постає теорія діалектики. Разом же всі ці форми існування діалектики утворюють її повноту.

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Філософія, її походження, проблематика та функції

Рік.. Віктор Леонтійович Петрушенко ФІЛОСОФІЯ Навчальний посібник..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Вихідні складові теорії діалектики: рівні діалектичного мислення, принципи, категорії

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Проблема визначення предмету філософії. Характерні риси філософського мислення. Співвідношення філософії (науки), релігії та мистецтва
Термін "філософія" має давньогрецьке походження, бо саме у Стародавній Греції філософія вперше відокремилась від інших сфер інтелектуальної діяльності та набула автономного характе

Структура та функції філософського знання. Провідні позиції у філософії
  Оскільки філософія покликана перш за все надати людині найперші орієнтири для її життєвого самовизначення, то структура філософського знання визначається виділенням тих сфер реал

Філософія як сфера духовної культури виконує певні функції
Світоглядна (філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей).

Філософія стародавнього сходу
... Ми відчуваємо, що Схід - це щось дуже своєрідне й відмінне від нашого західного світу... Сергій Ольденбург У мудрості Сходу та Заходу ми бачимо вже не ворожі сили, а

Ключові терміни і поняття
* ТРАДИЦІОНАЛІСТСЬКИЙ ТА ПРОҐРЕСИСТСЬКИЙ ТИП ЦИВІЛІЗАЦІЇ- характеристики цивілізацій за їх фундаментальними ціннісними установками, запропонованіРене Геноном: традиціоналістська цивілізац

Проблема "Схід - Захід" в сучасній філософії та культурології. Особливості східного та західного типів філософствування
Історично філософія розвивалася у контексті саме цього протистояння цивілізацій: відомо, наприклад, що деякі філософи Стародавньої Греції мали контакти із східними мудрецями; не виключено, що й вон

Основні відмінності між східними та західними типами цивілізації
Західні цивілізації Відносна автономність різних сфер суспільного життя (політики, економіки та ін.) Відданість новаціям, цінування нового, орієнтаці

Джерела, провідні ідеї та напрями філософської думки Стародавньої Індії
Проте, варто звернути увагу на такий факт: давньосхідна та давньогрецька філософія виникають практично одночасно, але існує давня традиція починати історію філософії саме зі Сходу. Чим це мо

Основні істини
Є припинення страждань можливе лише шляхом відмови від спраги життя, залишення її шлях до позбавлення страждань восьмиразовим (правильне судження, правильне рішен

Канонічні джерела, провідні ідеї та напрями філософії Стародавнього Китаю
духовним каноном життя Стародавнього Китаю є так зване П’ятикнижжя "("У-цзінь "). У "П'ятикнижжі" в образно-міфологічній формі подано най-фунд

Погляди Конфуція на людину
Шляхетна людина вибудовує свою поведінку відповідно до волі Неба у її душі діє доброчинність живе за принципами поваги до батьків, людинолюбства, виконання ритуалів не має в

Антична філософія
Вільна філософська наука, так само, як і смак, і наше вільне мистецтво, і любов до останнього мають свої корені у грецькому житті.Георг Гегель Усі філософські питання починаються

Ключові терміни і поняття
ФІЗИС (або ФЮЗИС) (здавньогрец. -природа)-у вихідному значенні те, що становить основу будь-чого, що довільно, без впливу ззовні діє, проявляє активність, зростає, розширюється, породжує свої рі

Ідеї та представники високої класики в розвитку античної філософії
• У період високої класики об'єктом осмислення для філософії ста-9 ють усі сфери людської життєдіяльності. Першими повернення проблематики від пізнання природи (космосу) в напря

Вихідні поча тки буття за арістотелем
Будова речей Форма всіх форм (світовий розум) Перша матерія (можливість бути) Причини речей матеріальна формальна дійова цільова

Ключові терміни і поняття
♦ АБСОЛЮТ- основна характеристика Бога в середньовічному Його осмисленні, яка передбачає доведення позитивних якостей Бога до гранично можливого стану повноти та досконалості

Світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя
ч Входячи у нову історичну епоху, ми спостерігаємо картину зміни світоглядів])Основною причиною радикальних змін, що відбулися у світогляді під час переходу від античності до європейсько

Середньовічний світогляд
• політеїзм (багатобожжя) • боги є частиною природи або уособленням природних стихій • вихідні якості богів: сила, могутність • боги впорядковують

Вихідні ідеї середньовічної патристики. Місце філософії у духовному житті Середньовіччя
Вихідним джерелом середньовічного світобачення постає Біблія у складі Старого та Нового завітів. Біблія озброює християн цілою низкою вихідних догм. Але ці догми потребували певних

Релігія
© вимагала приймати   свої догмати на віру © ініціювала нову

Схоластика і містика як провідні напрями середньовічної філософії
Основи середньовічного суспільства остаточно сформувалися у Європі в IX—X ст. У цей час склалася система особистих суспільних залежностей (васалітет), а християнська релігія пронизувала собою та ре

Містика
©розум і роздумування ведуть лише до гріха і до відходу від шляху віри © шлях до Бога лежить через почуття, любов до Бога та самозречення

Вчення Фоми Аквінського про умови симфонії розуму та віри
► існують істини, які можна осягнути природним розумом (царина науки та філософії) існують істини, які перевищують людські можливості (вони даютьсялише в божественному об'я

Філософія відродження
Корінь людського буття полягає у свободі волі, а останню можна реалізувати лише через реальне діяння. Данте Аліг'єрі Головне для людини - уславити себе земними вчинками.

Ключові терміни і поняття
♦ МАКРОКОСМос ТА МІКРОКОСМ ос - поняття, що позначають фундаментальні орієнтири європейського світобачення доби Відродження: макрокосм - великий світ, мікрокосм - малий світ, або людина. Ц

Поняття "Відродження" та характерні риси духовного життя цієї доби
Криза середньовічного світобачення, а також хід соціокультур-них процесів пізнього Середньовіччя призвели до якісних зру-шень у європейській культурі. Ці зрушення були пов'язані >зі зростанням з

Світогляд в епоху Відродження
Подібне розуміння людини в її ставленні до світу і до себе самої спричинило й те, що саме від людини тепер почався відлік будь-яких вимірів сущого. Виникає перспективне сприйняття дійсності, а на к

Світогляд в епоху Відродження
Подібне розуміння людини в її ставленні до світу і до себе самої спричинило й те, що саме від людини тепер почався відлік будь-яких вимірів сущого. Виникає перспективне сприйняття дійсності, а на к

Марсіліо Фічіно
Ще більше в добу Відродження було уславлено ім'я Марсіліо Фічіно (1433 - 1499), якого більшість дослідників вважає справжнім зачинателем ренесанс-ного платонізму. 7 листопада 1467 року на ві

Філософські ідеї пізнього Відродження
У XVI ст. у філософській думці Відродження починають відчутно проявлятися ознаки ідейної кризи. У цей період гуманізм більше пов'язаний із власними рененесансними культурними основами, ніж з античн

Філософія нового часу
Знання - це сила. Френсіс Бекон Кожний народ тим більше є громадянським і освіченим, чим краще в ньому філософствують. Рене Декарт Філософія є донькою мислення.

Панорама соціокультурних та духовних процесів у Європі Нового часу та особливості розвитку філософії
Вступаючи у Європу Нового часу, ми можемо сприймати її як добре знайому і майже сучасну нам, бо й справді у цю епоху сформувались деякі такі засади та елементи європейського цивілізованого життя, я

Методологічні пошуки Ф.Бекона, Р.Декарта та Т. Гоббса
Першим філософом Нового часу був англійський дипломат і політичний діяч Ф. Бекон (1561 - 1626). У своїх творах із симптоматичними назвами "Новий Органон" та "Нова Ат

Тих, що формує сама людина
Але ці ідеї людина знаходить в інтелекті не відразу і не просто: спочатку вона майже стихійно набуває певних знань у потоці життя, і може такими знаннями задовольнятися усе життя. Проте критичний п

Теорія пізнання Дж. Локка. Скептицизм П. Бейля та Д. Юма, сенсуалістські максими Дж. Берклі
Англійський філософ Дж. Локк (1632 - 1704) постав засновником більш-менш розвиненої теорії пізнання у філософії Нового часу. Значну увагу він приділив запереченню існування "вроджених і

Б. Спіноза та Г. Лейбніц -тотожність і відмінність їх вчень про субстанцію
Філософи Нового часу намагалися вирішувати не лише проблеми пізнання та суспільного життя, а й подати свої міркування у систематизованій формі, звівши їх на надійному фундаменті. Таким фундаментом

Б.Паскаль та філософія Просвітництва про місце і роль людини у світі та суспільні стосунки
Глибоку і своєрідну концепцію людини в епоху Нового часу розробив відомий французький фізик, математик і філософ Блез Паскаль (1623 - 1662). У своїй праці "Думки" (що

Тема 4 німецька класична філософія
В основі світу лежить ідеальне начало - "ідеальна ідея ", основними рисами якої є активний і діяльний характер, постійний рух і розвиток. Георг Геґель Мислення н

Ключові терміни і поняття
* АПРІОРНИЙ ТА АПОСТЕРІОРНИЙ - дослівно: "переддосвідний" та "після-досвідний"; поняття філософіїІ.Канта, який вважав, що задля пізнання людському розуму потрібні його

Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії
Уявімо собі, що фахівцям у галузі світової філософії поставили запитання: якщо була б гіпотетична можливість зберегти лише одну історичну форму філософії, яку б саме вони залишили за умови, щоб із

Причини виділення в окремий стан німецької класичної філософії
Принципи, введені німецькою класичною філософією активності або діяльності системності знання розвитку рефлек

Іммануїл Кант - творець німецької класичної філософії. Основні ідеї І. Канта
Початок німецької класичної філософії пов'язаний з діяльністю Іммануїла Канта (1724 - 1804), який народився і прожив усе життя у пруссько-му місті Кенігсберзі (тепер Калінінград). Тут він за

Періодів філософської діяльності І. Канта
Часові межі періоду 5 0-60-ті pp. XVIII ст. 70-80-тірр. XVIII ст. 90-ті pp. XVIII ст. Назва періоду

Філософія Геґеля як найвище досягнення німецької класичної філософії
Георг-Вільгельм Фрідріх-Геґель (1770- 1831) народився у м. Штуттгарті, навчався на теологічному факультеті Тюбінґенсь-кого інституту, займався домашнім учителюванням, був директором Нюрнберз

Життєвий цикл Абсолютної ідеї у філософії Геґеля
Відмінність -заперечення попереднього стану (природа, тобто множинність,мінливість, еволюція) "Антитеза" Самототожність ідей (її зміст=логіка) "Теза"

Антропологічний принцип філософії Л. Фейербаха
Людвіг Андреас Фейербах (1804 - 1872) після навчання у Гейдельберзі (теологічний факультет) та в Берліні (філософський факультет) став палким прихильником та одним із кращих учнів Геґеля.

Історико-філософський процес у європі XIX ст
Перші десятиріччя після смерті Геґеля були пронизані глибоким переконанням у тому, що філософія наблизилась до свого кінця. Поширювалась впевненість, згідно з якою історія думки досягнула виріша

Зміна парадигми філософського мислення у XIX - на поч. XX ст
У 20 - 30-х роках XIX cm. філософія Г. Геґеля набула в Європі тріумфального поширення, а в Німеччині її було проголошено офіційною філософією, особливо корисною для зміцнення соціального

Некласична
♦ буття є цілісне, глибинно узасаднене, внутрішньо концентроване ♦ розум є вищою і найціннішою частиною людської психіки ♦ розум здатний висвітл

Некласична
♦ буття є цілісне, глибинно узасаднене, внутрішньо концентроване ♦ розум є вищою і найціннішою частиною людської психіки ♦ розум здатний висвітл

Ключові терміни і поняття
Ф А БСУРД - у філософських міркуваннях А. Камю - ситуація людського існування, зумовлена впевненістю людини у тому, що "Бог помер", що не існує абсолютної системи визначення добра і зл

Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософи у XX ст
За загальним визнанням філософів, істориків, культурологів, політичних діячів та інших інтелектуалів, XX ст. являє собою особливий етап у розвитку сучасного суспільства. Воно вирізняється надзвичай

Сцієнтистські напрями у зарубіжній філософії XX ст
У XX ст. наука досить швидко та впевнено перетворилась на один із провідних чинників суспільного життя. Впливаючи перш за все на виробництво, вона поступово почала втручатися і в усі інші сфери сус

Заслуги неопозитивізму
Його представники зробили вагомий внесок у розроблення математичної логіки та вдосконалення мови науки під впливом ідей та діяльності неопозитивізму суттєво змінилися уявлення про науку

Топографічна структура психічного апарату людини
суспільна свідомість свідоме несвідоме Фрейд зміг проникнути в "темні" пласти і закутки духовного світу людини, на що практично не звертав уваги філософський раціоналізм Н

Культурологічні та історіософські напрями у філософії XX ст
У філософії XX ст. авторитетними та впливовими були ті течії, які намагалися осмислювати суспільство, суспільну історію та соціальні проблеми: адже у XX ст. історія не лише почала рухатися прискоре

Концепція культури та історії О.Шпенглера
історія людства являє собою сукупність співіснуючих культур кожна культура є замкненою або локальною, непроникненною зовні, базується на дусі певного народу, який її творить

Релігійна філософія XX ст
У філософії XX ст. вагоме місце належить релігійній філософії. Здавалося б, на тлі успіхів науки, техніки, росту та поширення інформаційних систем і технологій релі

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
% історичні та культурні особливості формування української філософської думки; ^ етапи розвитку української філософії та їх загальну характеристику; ^> зміст і проблема

Ключові терміни і поняття
А НТЕЇЗМ - так деякі дослідники називають прояви в українському національному характері та філософській думці любові до Землі, культ Землі. * АНТРОПОЦЕНТРИЗМ (від грец. anthropos

Загальні особливості української філософії
Філософія - явище загальнолюдське. Вона досліджує те, що становило в минулому і становить у наші дні ядро загальнолюдських цінностей, самоусвідомлень, духовних надбань. Українська філософі

Провідні філософські джерела та філософські ідеї часів Київської Русі
Філософія як особливий напрям інтелектуальної діяльності з'явилася на території України в часи Київської Русі, і занесеною сюди вона була разом із християнством із Візантії - православної грецької

Провідні філософські джерела та філософські ідеї часів Київської Русі
Філософія як особливий напрям інтелектуальної діяльності з'явилася на території України в часи Київської Русі, і занесеною сюди вона була разом із християнством із Візантії - православної грецької

Світоглядні позиції та погляди і. Вишенського
-^ "внутрішнє спасіння"людини неможливе без знищення несправедливості, нерівності, гноблення •р, рішуче поставав проти західних впливів на українську культуру та світог

Діяльність Г.Сковороди
Перший вищий навчальний заклад Східної Європи, який діяв стабільно протягом століть - Київський колегіум, а згодом - Киє-во-Могилянська академія - утворився у 1632 р. шляхом об'єднанн

Філософські ідеї в українській літературі та громадсько-політичних рухах
У другій половині XVIII ст. Україна остаточно втратила рештки своєї державної автономії та колишню військову славу. Гї територія була поділена на окремі частини: до 80% її входило до складу Російсь

Леся Українка
усвідомлення суперечливості та безмірної складності людського ставлення до світу проблему людини окреслювала як проблему вибору одного з декількох можливих варіантів життєвих дій

Особливості розвитку української філософії XX ст
На початку XX ст. українська культура, як і культура Російської імперії в цілому, перебувала у стані бурхливого розвитку та оновлення. В Україні поширювались ідеї найновітніших західних філософськи

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
\ основні функції, що їх виконує поняття буття у філософії; \ як пов'язане поняття буття із людським способом самоутвердження в світі; ^ послідовність категоріальних

Проблеми буття в історико-філософському окресленні. Категоріальні визначення буття
Коли ми звертаємося до вивчення історико-філософських розв'язань проблеми буття, то це не є простою даниною визнаним світовим авторитетам; історико-фІлософський процес визначає рух думки в напрямі

Давньогрецькі концепції буття
Геракліт: стабільного, стійкого буття зовсім нема, сутність буття у вічному становленні, в єдності буття і небуття. У Середні віки буття постає в окресленні абсолюту. Бог

Буття у сучасній науковій картині світу
ДИНАМІЧН , СИСТЕМНО-ІЄРАРХІЧНЕ, БАГАТОРІВНЕВЕ,(мікро-, макро-, мегарівні) ЕВОЛЮЦІЙНО-ДЕМОНСТРАТИВНЕ Найважливішими характеристиками буття в сучасній науковій кар

Свідомість як філософська проблема
Свідомість так само первісна, як і матерія. П'єр Тейяр де Шарден Людське буття неможливе без звернення до свідомості, без "свідомого виміру ". Жан-Поль Сар

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні знати
основні причини складності розуміння та наукового вивчення свідомості; провідні ознаки, за якими ми можемо переконуватись у реальному існуванні свідомості; зміст осно

Проблема онтологічного статусу свідомості та її суттєві ознаки
Однією з найбільших таємниць світу є людська здатність усвідомлювати, розуміти дійсність, тобто людський інтелект. Він вражає своєю красою та могутністю, невичерпністю та універсальністю. В цілому

Проблема походження свідомості
Особливість філософського аналізу свідомості полягає у розкритті її буттєвих коренів, найважливіших ознак, властивостей та функцій. Всі ці проблеми досить часто ставляться в залежність від історичн

Сучасні концепції походження свідомості
Релігійна: свідомість с проявом Дуалістична: в основі всіх світових процесів лежать два начала: матері альне та духовне. Свідомість є виявленням духовного начала буття "іскр

Ідеальний статус буття свідомості. Свідомість і мова
Той факт, що свідомість не підлягає прямому чуттєвому спостереженню, що вона не фіксується за допомогою приладів чи індикаторів, врешті визначається як її ідеальність. Ідеальність, як ми вже знаємо

Структура та функції свідомості
Свідомість як внутрішній світ людини має складну структуру, котру традиційно досліджували філософія та психологія. У XX ст. структуру свідомості вивчали такі філософські школи, як феноменологія,

Людина та її буття як предмет філософського осмислення
Людина сама обирає свій спосіб буття на тлі абсолютної випадковості, але вона тримає в своїх руках усі зв язки зі світом. Жан-Поль Сартр Якщо тварина одвічно і всебічно

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
у якому сенсі буття людини проблематичне; ієрархічну будову сутнісних проявів людини; зміст понять "буття людини", "життя людини" та "і

Ключові терміни і поняття
*ВІДКРИТІСТЬ фундаментальна характеристика людини, її здатність внаслідок біологічної неспеціалізованості змінюватись, поставати незавершеною, відкритою різним вимірам культурно-історичного проц

Проблематичність людського буття. Життя, буття та існування як характеристики людини
Впершому розділі ми вже розглядали деякі важливі аспекти людського буття, зокрема, такі, як людську неспеціалізованість, унаслідок якої буття людини людиною не можна звести до житт

Людський спосіб буття
включення людини в соціально-культурні процеси опанування людськими способами діяльності . вміння самостійного осмислення та оцінювання ситуацій життя здатність прилучитися до духовного у

Проблема походження людини: сперечання еволюціонізму та креаціонізму
Людина давно зрозуміла свою унікальність і через це сприймала себе саму не інакше, як через чимсь спричинене виникнення, пришестя в цей світ. Сьогодні ми знаємо і про світ, і про людину набагато бі

Основні версії походження людини
► занесення людини (та життя) на Землю із інших світів або планет (інопланетна версія) ► виникнення людини внаслідок реалізації якоїсь фундаментальної космічної прогр

Основні екзистенціали буття
^ +не пряме, безпосереднє, тобто природне, а опосередковане культурою, знанням, усвідомленням ставлення до дійсності; людина опиняється на певній дистанції від прямих реакцій на дійсність та від

Співвідношення в людині природного, соціального,персонального та транцендентного.Вихідні цінності людського буття
Чим виправдане виділення для аналізу людини відношення природного та соціального? Перш за все тим, що у певному плані природне та соціальне постають протилежностями: соціальне обмежує природне, вво

Проблема смерті та безсмертя людини у філософсько-світоглядному окресленні
Одним із могутніх, можна сказати майже абсолютних, обме-жень для людини постає смерть. ♦Конечність надає людському існуванню сенсу, оскільки робить людське життя визначеним, з

Філософія особистості
Центр духу, особистість, не є ні предметним, ні оречевленим буттям, але є лише постійно здійснювана всередині себе самого певна побудова актів... Щоби бути особистістю, ми можемо лише збирати са

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
найперші характеристики людської особистості; вихідні поняття, за допомогою яких розкриваються най перші виміри людини; ^ співвідношення особистості та цінності; "^> прові

Вихідні цінності людського буття
Поняття "людина - індивід - особа - особистість - індивіду-альність", характеризують якісні прояви людини. > Поняття "людина" означає вид у біологічній к

Вихідні характеристики людської особистості. Відношення "Я і Ти", "Я та Інший" у особистісному окресленні
Людська особистість окреслюється перед нами, як концентрація тих якостей, які ми традиційно пов'язуємо із людським початком буття, тобто саме особистістю визначаються прояви людини як людини. Людсь

Прояви людської особистості
через самотність ідеали, мотиви, цінності самоусвідомлення принципи, переконання, вірування самодостатність знання, погляди, еруди-ція, вищі почуття сенсопокладан

Буттєві прояви особистості
Творчість активність спілкування культурні традиції психологічні особливості людини стать: гендерні характеристики соціальні ролі та статуси До особливої сфери реальних проявів людс

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
основні смислові наголоси поняття пізнання; основні види, рівні та форми пізнання; філософські позиції, що виникають на ґрунті тлумачення можливостей людського пізнання та значенн

Ключові терміни і поняття
АГНОСТИЦИЗМ - позиція у підході до пізнання, яка заперечує принципову можливість або мати істинні знання, або мати можливість надійно оцінювати знання щодо їх відношення до істини.

Поняття пізнання та його види
Проблеми пізнання досліджує розділ філософії (або філософська наука) під назвою "гносеологія" (давньогрец. "гносис" - пізнання; "логос" - учення, наука).

Рівні та форми пізнання
Рівень пізнання Об'єкт пізнання (завдання) Форми пізнання Результат пізнання Чуттєвий

Проблема істини в пізнанні. Істина та якісні характеристики знання
Із самого початку усвідомлення пізнавальної проблематики перед людьми постало питання: якщо ми сприймаємо дійсність через певні наші образи, уявлення, поняття, то якою мірою можемо бути впевнені в

Людина і пізнання. Істина і правда
Розгляд суттєвих аспектів пізнання дав нам змогу пересвідчитись: пізнання є органічною складовою частиною людської життєдіяльності. Завдяки пізнанню людина дістає можливість ставитися до дій

Проблеми методології в сучасній філософії
Значно краще взагалі ніколи не думати про відшукання істини будь-якої речі, ніж робити це без метода: адже цілком безсумнівно, що внаслідок невпорядкованих занять такого роду та неясних міркуван

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
чим зумовлена потреба у методах в пізнанні та практичній людській діяльності; з чого складаються методи пізнання, чим відрізняються методологія та методика; якими є провідні метод

Ключові терміни і поняття
* МЕТОД - (від давньогрецького - через простежений шлях) свідомо застосовані порядок та послідовність дій, що приводять до бажаного результату. Потреба у методі є універсальною для людської діял

Особливості методологічної ситуації в сучасній філософії
Поняття про метод як шлях оптимізації філософських пошуків виникло ще у філософії стародавнього світу, оскільки вже там відбулося усвідомлення необхідності підкріплення філософських міркув

Відмови від тотального методологізму в історії філософії
переростання ідеологізму у тоталітарну ідеологію усвідомлення неприпустимості зведення людини і пізнання до проя

І Метод як спосіб організації свідомої людської діяльності має • своє застосування всюди
Пояснюється це вже відомою нам фундаментальною особливістю людського становища в світі: навички людської діяльності та культуротворення не передаються генетично; засновані на неприродних (або надпр

Проблема методу та методології в сучасній філософії
Методологічна ситуація в сучасній філософії постає досить специфічною: філософія давно втратила статус "науки всіх наук", давно відмовилась від претензії на вироблення єдиного та універса

Релігійної філософії
Сцієнтистська парадигма, згідно якої найпершим завданням філософії постає обслуговування науки і при тому та перш за все саме методологічне обслуговування. На першо

Поняття науки та її суттєві ознаки. Методи і форми наукового пізнання
Весь хід нашого розгляду пізнавальної проблематики привів до необхідності докладніше з'ясувати суттєві особливості наукового пізнання, адже немає сумніву в тому, що наукове пізнання сьогодні є найр

Теоретичний рівень пізнання
* аксіоматичний: виділення вихідних співвідношень сфери пізнання та встановлення з їх допомогою змісту і зв'язків цієї сфери ► теоретичного моделювання: конструюванн

Діалектика як загальна теорія розвитку і метод та її альтернативи
Софістика вчить хибним доведенням, діалектика ж викриває їх хибність і шляхом розрізняння істинних доведень вчить відкидати хибні. П. Абеляр Діалектика вчить тільки засо

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
*Ь основні історичні віхи виникнення та розвитку діалектики; •^ причини позитивного та негативного ставлення до неї; 0> основні складові діалектичного мислення; **> принципові засади д

Місце діалектики в системі філософського знання
—^ по-перше, не зважаючи на наявність в історії філософії досить негативних її оцінок, діалектику неможна вилучити із світового історико-філософського процесу;

Основні підходи до пояснення співвідношення діалектикиіз філософією
► сукупність вихідних понять; ► сукупність вихідних принципів; ► певну предметну та рівневу структуру. визначеність всього, що відб

Співвідношення діалектики із метафізикою, релятивізмом, софістикою, догматизмом та еклектикою
Чому для цілої низки філософів та науковців діалектика постає неприйнятною? Окрім того, що вони досить часто пов'язують діалектику із політичними та ідеологічними явищами, тут спрацьовують й деякі

Визначення та оцінки діалектики в історії філософії
Нарешті, на завершення теми наведемо основні тлумачення та оцінки діалектики в історії філософії, що є доволі цікавими та повчальними. Автор Зміст по

Філософія історії
Філософія історії- це наукова теорія історії, критичне переосмислення різноманітних напівлегендарних або й відверто міфічних відомостей і переказів. Анн Робер Жак Тюрго

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
предмет і завдання філософії історії; проблематику філософії історії та особливості її історичного формування; основні підходи до розв'язання проблем спрямованості та сенсу історі

Ключові терміни і поняття
ІСТОРІЯ процеси дійсності, що виникають та розвиваються як частина космічних процесів, але частина особлива - пов 'язана із свідомою діяльністю людини та із свідомими фіксаціями сукупності подій

Філософія історії як напрям філософського знання: історичне формування проблематики
Якщо сутнісні сили людини окреслюють її можливості, то історія людства постає виявленням реальності людини. Якщо ми бажаємо знати, що таке людина, якими є її справжні прояви, то повинні звернутися

Чи має історичний процес власну якісну особливість?
історія - це частина загального природно- космічного процесу (антична філософія, філософія Середньовіччя, частково - Відродження); історія має свою якісну специфіку і в пе

Поняття історії. Історичний процес як реальність
Коли ми думаємо про історію або ж звертаємося до книжок, присвячених історії, то остання найчастіше окреслюється перед нами як сукупність подій, що колись відбулись, проте зараз вони віддалені в

Людина та історія. Роль особи в історії
Всі наші розвідки в галузі філософії історії виправдані, врешті, основною темою - темою місця людини в історії. І ця тема виглядає досить суперечливою. Л Людини немає

Соціальна філософія
Лише в людях людина може знайти сховище. І той, хто хоче здаватися собі самотнім або анархістом, насправді - людина, яка палає бажанням, щоби її побачили інші. Альбер Камю

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
% на чому базуються та як виникають соціальні якості речей та процесів дійсності; Ъ що таке суспільство і в чому полягають його основні функції; *t> з яких елемен

Ключові терміни і поняття
* ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА -■ сукупність процесів, станів та рівнів інтелектуальної діяльності певного суспільства, що продукує духовні цінності та задовольняє духовні потреби люде

Поняття суспільства. Співвідношення суспільства і природи
З'ясування сутності соціального дозволяє нам стверджувати, що суспільство не можна зводити до співіснування великої кількості людей, адже можуть існувати і суто тваринні форми колективного виживанн

Спільне між суспільством та природою
-^ суспільство виникає і функціонує всередині природно-космічного процесу, а тому природні явища не можуть не узгоджуватись із загальними законами останнього; в цьому плані суспільство поста

Спільне між суспільством та природою
-^ суспільство виникає і функціонує всередині природно-космічного процесу, а тому природні явища не можуть не узгоджуватись із загальними законами останнього; в цьому плані суспільство поста

Культура та цивілізація
Культура - це набуття розумною істотою здатності ставити будь-які цілі взагалі. Іммануїл Кант Найважливішим успіхом сучасної цивілізації, який визначив усі останн

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
^ причини суттєвого загострення питання про сутність культури у XIX - XX ст.; (^СуТТєві ознаки культури; суттєві ознаки цивілізації; основні аспекти співвідношення наці

Ключові терміни і поняття
* КУЛЬТУРА - сфера найпершого та найяскравішого виявлення людини, її суттєвих характеристик і можливостей - та частина дійсності, яка перетворена людиною, але в якій людські творчі можлив

Суттєві ознаки культури
Все, що ми називаємо людським началом буття, постає перед нами як певне протистояння та збалансування стихійно-природного та нормативно-соціального в людині. Цей момент є принципово важливим для фі

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги