рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Суттєві ознаки культури

Суттєві ознаки культури - раздел Философия, Філософія, її походження, проблематика та функції Все, Що Ми Називаємо Людським Началом Буття, Постає Перед Нами Як Певне Проти...

Все, що ми називаємо людським началом буття, постає перед нами як певне протистояння та збалансування стихійно-природного та нормативно-соціального в людині. Цей момент є принципово важливим для філософського осмислення людини, і він набув свого досить виразного виявлення у проблемі культури. У XX ст. ця проблема постала як одна з найбільш гострих у цілій низці соціально-гуманітарних наук: у філософії, соціології, психології, культурології. З чим це пов'язано?

ЬПерш за все, це було зумовлене значним ускладненням соціально-історичних процесів наприкінці XIX ст., коли через інтенсифікацію економічного життя відбулося зростання соціального спілкування; можна навіть говорити про певну інтернаціоналізацію історії. Фактично на Землі зникли відокремлені та ізольовані регіони, все людство опинилося втягнутим в єдиний процес всесвітньої історії.

^По-друге, внаслідок інтенсифікації соціально-історичних процесів відбулось певне змішування різних культур, народів та етносів, результатом чого постала криза позиції європоцентризму. До того часу європейці вважали свою культуру єдино гідною визнання, найбільш правильною та розвиненою Відповідно, будь-яка інша культура заслуговувала на увагу лише тою мірою, якою вона була подібною до європейської культури. Але виявилось, що існують культури, зовсім не схожі на європейську, проте такі, що чудово виконують свою людиноформуючу функцію; більше того, ці культури інколи виглядають навіть привабливіше за європейську. Адже серед їх носіїв немає злочинів, пияцтва, самогубств та інших "плодів" "європейської суперкультури".

%По-третє, саме у XX ст. виявилось: те, що вважалось видатними досягненнями європейської культури, може бути оберненим проти людини. Йшлося про досягнення європейської науки, що небезпідставно вважалася досягненням європейської культури, які були втілені у військову техніку та спрямовані на небувале раніше масове знищення людини. Ще більш жахливих виявлень цей момент набув під час другої світової війни, коли офіцери, що пройшли навчання в найкращих європейських університетах, могли відправляти на смерть десятки й тисячі ні в чому не повинних людей. В цю війну, як відомо, винищувались не лише вояки, а й мирне населення, а певні етноси взагалі були поставлені на межу повного знищення (євреї, цигани).

% По-четверте, в другий половині XIX ст. почалися процеси формування некласичної культури, що яскраво виявилися та запанували у XX ст. Не-класична - масова або авангардна - культура досить разюче відрізнялась від класичної і тому породила болюче питання про саму сутність культури. На тлі усіх цих процесів людина у XX ст., за словами німецького філософа М. Шелера, остаточно втратила себе, тобто втратила надійні підстави для самовизначення. За цих обставин і відбулося звернення до явища культури, яке почало розглядатися як основа людського способу буття та провідного людиноутворюючого чинника.

Це значить, що людина стає людиною лише за умов прилучення до культури, включення в процес творення та використання культури.

Загострений інтерес до культури почав виявлятися ще на початку XX ст., і вже у шістдесяті роки спеціальні дослідження нараховували та аналізували біля трьохсот визначень культури, що засвідчувало надзвичайну складність цього явища, його численні зв'язки із різними сторонами та сферами суспільного життя.

Наприкінці XX ст. гострі сперечання навколо поняття культури поступово вщухли, проте це не значить, що воно перестало цікавити науку; скоріше, навпаки, наука вже не ставить під сумнів значущість культури для людини та суспільної історії, а тому її інтерес поступово пересунувся в бік деталізацій та поглиблень окремих напрямів її дослідження. Сьогодні вважається за важливе не стільки намагатися остаточно визначити культуру, скільки окреслити її суттєві (в певному плані) ознаки. Філософський аналіз культури також іде зазначеним шляхом. Отже, розглянемо суттєві ознаки культури, що їх сучасна філософія виводить на перший план.

1. Перш за все культура постає як те, що пройшло через людську перетворюючу діяльність, або як "друга природа", створена людиною. За цією ознакою культура окреслюється як світ артефактів - штучних речей та явищ, що протистоять недоторканій природі. Відповідно, за межами людської діяльності ми вже не стикаємося із культурою. Саме слово "культура" в своєму початковому значенні фіксує цей момент, бо воно позначало оброблення землі. По сьогоднішній день це значення збереглось, наприклад, в сільському господарстві, де існує інструмент під назвою "культиватор"; відомий також термін "сільськогосподарські культури".

♦ Отже, при розгляді культури наша увага повинна бути спрямованою на те, до чого доторкнулася рука людини, а там, де ми знайдемо щось штучне, ми повинні припускати людську діяльність (або діяльність якихось інших істот, споріднених нам за способом буття).

Виділяючи цю першу ознаку, ми потрапляємо у складну систему відношень між >природним та Усвідомо зміненим, >природним та >соціальним. Ці відношення, як відомо, можуть бути злагодженими, а можуть бути і досить конфліктними. В найкращому варіанті культуротворча діяльність повинна виявляти, використовувати та яскраво демонструвати глибинні потенції природного.

Суттєві ознаки культури *• те, що пройшло через людську перетворюючу діяльність ( "друга природа", створена людиною); - способи, технології, методи творення культурних явищ (куль-туротворча людська діяльність), які вводять людину у так званий технологічний аспект культури; -*■ сукупність найперших та найвищих духовних і матеріальних цінностей; # те із створеного людьми, в чому глибинні якості та можливості людини проявились максимально повно, досконало та виразно; + способи збереження, розподілу та використання культурних цінностей; внутрішній та зовнішній діалогізм;правила, норми, звичаї та стереотипи людської поведінки. Названа перша ознака культури є важливою, проте не вирішальною. 2. Дослідники культури давно дійшли висновку, що для осмислення культури зовсім не обов'язково фіксувати всі предмети людської діяльності; важливіше виявити та дослідити способи їх створення, оскільки технологія, методи творення культурних явищ постають ключем до їх осмислення та умовою прилучення до процесів культуротворення. Коли ми звертаємося саме до способів культурної діяльності, ми отримуємо можливість оцінювати явища культури навіть шляхом обчислення: так, наприклад, при наявності сучасних технологій лиття сталі, що характеризуються високою економічною ефективністю, те, що в сімдесятих роках XX ст. у Китаї запроваджували її виготовлення за допомогою примітивних домашніх плавильних печей було, безумовно, явищем некультурним. Дана ознака культури - способи культур оте орчої діяльності - вводить нас у так званий технологічний аспект культури; при цьому технологія розуміється в найширшому плані - як всі необхідні умови продукування предметів культури. За цією ознакою ми можемо вести розмову <=>про зростання культури, ^>про культури передові та відсталі, ^ефективні та неефективні, О індустріальні та доіндустріальні, ^розвинені та примітивні. ЬЦя ознака дозволяє враховувати також: і те, яким саме чином люди включаються у культуротворчий процес: чи постають вони при цьому як активні діячі, чи як прості виконавці, чи, навіть, як агенти (або жертви) даного процесу. Ясно, що при цьому виявляються не лише характеристики технології, а й характеристики соціальної системи в аспекті її культурності. Але і друга ознака культури не може завершити розгляд її суттєвих характеристик. Й найкращі технології можуть використовуватись не лише для збагачення та позитивного утвердження людини у людському способі буття, а й проти цього, - для руйнування як людини, так і культури. 3. Культура, як сфера, де виявляються особливості та потенції людини як людини, постає сукупністю людських соціально-історичних та культурних цінностей. Вона виражає те, що для людини набуває особливої значущості, поза чим людина не може розглядати себе і свою життєдіяльність сповненими сенсу та змісту. Саме за певні цінності в суспільстві розгортається боротьба між > старим та новим, >між справжньою культурою та псевдокультурою (зараз ддя позначення останньої використовується термін "попса"), >між гуманістичною культурою та культурою людиноненависницькою, і т. ін. ЪВ загальному плані ясно, що справжні культурні цінності орієнтують розвиток культури в бік збагачення людини та її проявів, але за конкретних умов суспільного життя інколи буває надзвичайно складно виявити, що саме реально відповідає таким цінностям. Досить часто в історії трапляється так, що культурні новації сприймаються з обуренням, з гнівом, оцінюються як руйнівні та негативні у відношенні до людського життєвого самоствердження, але минає час, і такі оцінки міняються на прямо протилежні. Так само складно оцінювати ті культурні явища, які супроводжувались певним приниженням людини або й людськими жертвами; наприклад, велика кількість архітектурних пам'яток імператорського Риму зводилась рабами, яким участь в такого роду діяннях часто вартувала життя; як ми повинні їх оцінювати? 4. Певною мірою прояснити означені проблеми оцінки культурних явищ допомагає наступна ознака культури - до культури у власному смислі слова або до справжніх здобутків культури відносять лише те із створеного людьми, в чому глибинні якості та можливості людини проявились із максимальним степенем повноти, досконалості та виразності. Тут вже йдеться не просто про цінності та способи діяльності, а про виведення і людської діяльності, і самої людини на певну, за даних обставин для них - граничну межу своїх можливостей як інтелектуального, так і матеріально-діяльного планів. За цією ознакою культура не підлягає ніяким порівнянням та оцінкам у плані прогресу чи регресу: тут досягається максимально можливе на даний момент, за даних обставин, і тому всі такого роду досягнення стають вічними та незрівнянними. Тому цю ознаку культури можна вважати вирішальною, оскільки в усьому створеному людьми ми шукаємо саме цього - непе-ревершеного, виразного, незамінного. В ракурсі цієї ознаки ми можемо зрозуміти, чому ніякі відновлення чи відбудови ніколи не зможуть компенсувати справжніх культурних втрат; в кращому випадку вони можуть сприяти актуалізації культурно-історичної пам'яті, бути повчальними, проте -лише макетами чи муляжами дійсних культурних творів. 5. В цьому пункті нашого розгляду відкривається доречність долучення до філософського аналізу культури ще однієї її суттєвої ознаки: в культуру включаються також способи збереження, розподілу та використання культурних цінностей. Ясно, що поза цим не може бути і мови про нормальний культурно-історичний процес: використання культури також повинно бути культурним. Але в цій галузі в сучасному суспільстві існує безліч проблем: з одного боку, все це - >зберігання, ^використання, >розподіл культурних цінностей - постає економічно досить обтяжливим, а, з іншого боку, не завжди можна надійно визначити, що саме із сучасного суспільного процесу варто виділяти в якості культурних досягнень, зберігати та належним чином використовувати. Врешті-решт, проблема збереження культурних цінностей була виділена ЮНЕСКО (гуманітарним відділом ООН) в якості однієї із глобальних проблем сучасної цивілізації. 6. В розглянутих вище суттєвих ознаках культури непомітно був присутній ще один її істотний момент - комунікативний. Це значить, що культура неможлива поза спілкуванням, обмінами впливами та досягненнями, поза діалогом культур, людини і культури, людини і людини. Якщо культура постає виявленням творчих можливостей людини, засобом самовиявлення людських можливостей у будь-яких формах та у будь-який спосіб, то не лише окрема людина, а й окремі народи, навіть окремі людські райони та регіони не можуть претендувати на повноту таких самовиявлень. Культурні досягнення, вступаючи у діалог із іншими культурами, отримують додаткові імпульси для свого зростання і піднесення. З іншої сторони, саме в спілкуванні культур проявляється оригінальність кожної із них. Сучасні дослідження культури надають великого значення діалог-ізму культури. Це значить, що культура для свого розвитку та нормального функціонування повинна перебувати як у внутрішньому, так і в зовнішньому діалозі. Внутрішній діалог значить, що культура повинна оцінювати саму себе, свої попередні досягнення та шукати шляхів у майбутнє, будучи чутливою до настроїв людини. Зовнішній діалог передбачає визнання факту відкритості, певної незавершеності окремої культури, необхідності її інтенсивних контактів із іншими культурами. 7. Нарешті, ми не повинні і не можемо відривати культуру від людини; про справжні можливості та досягнення певної культури ми дізнаємося дуже просто: спостерігаючи за поведінкою людей, що є носіями даної культури. В цьому сенсі культура - це певна людська поведін-ка, а також: правила, норми, способи її впорядкування. За влучним висловом П. Брука, культура - це те, завдяки чому, ми, від'їхавши від своєї домівки на двісті миль, почуваємо себе чужинцями. Отже, як бачимо, явище культури справді постає, з одного боку складним, а, з іншого боку, важливим для суспільства і людини; в ньому фокусуються своєрідні кристалізації людськості. Розгляд суттєвих ознак культури доречно завершити окресленням ще деяких особливостей сучасних проявів культури, пов'язаних із даними ознаками. Не можна не враховувати того, що наприкінці XIX - на початку XX ст. європейська культура все більше і більше виявляє себе як некласична за провідними тенденціями. Некласична культура має риси, споріднені із рисами некла-сичної філософії. не претендує на сягання абсолютів, сповідуючи позицію мінімалізму всіляко акцентує несвідомі та позасвідомі чинники людської життєдіяльності розглядає дійсність як відносну та скоріше розпорошену, подрібнену, ніж цілісну і завершену Яскравим проявом некласичної культури у XX ст. постає так звана "масова культура ", яка бачить свою місію не в тому, щоб підносити людину до вищих рівнів діяльності та світосприйняття, а в максимально вільних виявленнях людських стихійних бажань, уподобань і імпульсів. Всі ці тенденції в кінці XX ст. знайшли своє концентроване відображення у явищі мистецького постмодерну. Досить велика кількість діячів мистецтва та культури не приймає ні масової культури, ні постмодерну в мистецтві, вважаючи їх виявленням тенденцій до деградації як людини, так і культури. Проте дослідження цих явищ засвідчує, що авангардне (сучасне) мистецтво та некласична культура перебувають у органічних зв'язках із класикою, інколи досить вдало використовуючи їх досягнення і справді розкриваючи нові обрії людських самовиявлень. Причини появи масової культури високий рівень розвитку техніки і науки ^ скупчення людей у гігантських містах ^ деградація мистецтва і культури _, перетворення народів із виразно окреслених етнічних спільнот у безлику "сіру " масу людей падіння зацікавленості духовними цінностями Аморальний занепад суспільства поширення ерзац-культури нівеляція індивідуальних людських особливостей   20.2. Поняття цивілізації. Взаємозв'язок культури і цивілізації У повсякденному житті поняття культури досить часто ототожнюється із поняттям цивілізації: ми кажемо "культурне життя", а також "цивілізоване життя", "культурне суспільство" та "цивілізоване суспільство" і т. ін. Те саме простежується і в історії людської думки: терміни "культура" та "цивілізація" увійшли в науковий обіг у XVIII ст., в епоху Просвітництва, де вони часто фігурували як синоніми. І пізніше (наприклад, в концепції російського соціолога М. Данилевського) вони досить часто позначали те саме. Проте, вже у першій третині XIX ст. американський соціолог Л. Морган позначив терміном "цивілізація" певну велику епоху історичного розвитку людства, яка йшла за епохами дикунства та варварства у вихідному значенні латинський термін "civilis" перекладається як "громадський" та "міський". За Морганом, для дикунства були характерні стадне життя, збиральництво, використання для житла природних схованок (печер, гротів та ін.), оперування примітивними кам'яними знаряддями праці. Варварство вже характеризувалося => родовою організацією життя, виникнення та розвиток міст оброблення та використання металів ■* виникнення письма поява держави та публічних органів влади. виникнення сім"ї використанням вогню, прирученням тварин, елементарним землеробством, побудовою житла та виготовленням глиняного посуду. За цією епохою розпочалася епоха цивілізації - епоха міст, виникнення сім "і виготовлення та використання металів, поява держави та відкриття і використання письма. Наведені характеристики цивілізації свідчать, що поява цивілізації суттєво стабілізувала суспільне життя та хід історії, створила умови для нагромадження історичного досвіду і, звичайно, сприяла продуктивнішому розвитку культури. Тепер певний народ або спільність людей могли захищати свої культурні здобутки, зберігати відомості про своє минуле у записах, не покладаючись на нестійку людську пам'ять та крихкість окремих людських життів. Проте поняття цивілізації не співпадає із поняттям культури: цивілізація ніби концентрує переважно ті сторони суспільного життя, які забезпечують функціонування технологічної складової культури, а не її смислових засад. Першими гаслами цивілізації стають "зручність, ефективність, комфорт". Через це вже у XIX ст. виникають ідеї протиставлення культури та цивілізації одне одному, але виразно це протиставлення було подано у концепції "морфології культури" О. Шпенглера, у деяких міркуваннях М. О. Бердяева. О.Шпенглер, як вже окреслювалось, розглядав цивілізацію як стадію занепаду певної культури, оскільки для цивілізації гонитва за нескінченним нарощуванням матеріальних ресурсів суспільного життя стає провідним чинником її дії. Після книги О.Шпенглера "Занепад Європи" проблема взаємозв'язку культури та цивілізації стає визнаною і надзвичайно актуальною. Коментуючи цей твір німецького культуролога, російський філософ М. Бердяев зазначав, що культурою рухає безкорисне прагнення самореалізації, а цивілізацією - саме користь, матеріальні зацікавлення. Тому цивілізація знищує культуру, веде до втрати нею своїх живильних імпульсів; на місце культури як прагнення до людського самовиявлення на рівні виходу на абсолютно священне, приходить псевдокультура, заснована на неконтрольованих вибухах негативної енергії. Як же можна оцінити концепцію О. Шпенглера! Як вона співвідноситься із підходом Л. Морганаї Скоріше за все, позиція О. Шпенглера є занадто радикальною; Реальний їх зв'язок культури та цивілізації, напевне, значно складніший. Цивілізація, по-перше, може виникнути і виникає лише на ґрунті певних культурних досягнень; в цьому сенсі вона дійсно постає майже тотожною культурі. Але й при цьому вона відрізняється від культури як своїми функціями, так і цільовим спрямуванням. Не співпадаючи із культурою, цивілізація стає важливим стимулом та соціально-історичною формою розвитку культури. Але протистояння культури та цивілізації спостерігалися час від часу, і в попередні історичні періоди, коли, наприклад, стимулювалися лише ті напрями розвитку культури, які були вигідні можновладцям, царям, деспотам, багатіям та ін., коли розвивалася переважно культура розкошів та вишуканих втіх. В той же час навіть такі "замовлення" культуротворцям не завжди і не обов'язково впливали на культуру негативно: інколи це приводило до пошуків та відкриттів нових засобів та напрямів культурного процесу. У свою чергу і спонтанний розвиток культури не завжди стимулював та підкріплював цивілізаційні процеси; наприклад, ще Платон, накреслюючи проект "ідеальної держави", відзначав, що мистецтво інколи розбещує та послаблює людину, робить її бездіяльною. З позиції концентрації людських зусиль задля досягнення певних соціальних цілей культура дійсно далеко не завжди може бути корисною, але, як ми з'ясували, не в тому полягає її сутність. А тому слід визнати, що культура та цивілізація постають двома різними сторонами людського суспільно-історичного буття; їх протистояння, але і взаємне стимулювання постає нормальним явищем і одним із джерел розвитку суспільства Проте, це не значить, що взаємини між культурою та цивілізацією не потребують усвідомлення та свідомого втручання, але задля того, щоби таке втручання було виправданим та розумним, слід мати уявлення і про сутність культури, і про сутність цивілізації, і про складність їх взаємовпливів. Сьогодні поняття "цивілізація "найчастіше застосовують для означення досягнутого ступеня суспільного розвитку, а також: набутого рівня функціонування культури в усіх її складових. Іншими словами: цивілізація - це такий рівень і стан суспільства, якому притаманні високий злет культури та її ефективне функціонування в усіх галузях буття суспільства. 20.3. Національні культури та культура загальнолюдська Розглянуті особливості культури як суспільно-історичного явища дають можливість зрозуміти, що культуру творять людські особистості, проте, вони вписані в певні спільності, історичні епохи, певний суспільний процес. Але в становленні та розвитку культури спостерігаються ті самі тенденції, що і в розвитку пізнання та людської особистості: коли сутність такого явища як культура усвідомлюється, тоді культура існує вже як вагомий, впливовий чинник суспільного буття. Початково культура виникає і формується стихійно, виражаючи прямі потреби певної спільності людей, тому корені кожної культури сягають стихії народного життя, де, за твердженням багатьох філософів, культурологів та психологів, формуються найперші типи культурної поведінки, уявлення про культурні та соціальні цінності, архетипи колективного світосприйняття та самоусвідомлення. І в подальшому своєму розвитку культура не розриває своїх зв'язків із цими її коренями, оскільки і прижитися, і зберігатися, і реально функціонувати культурні досягнення можуть лише в межах певної соціальної спільності людей. За твердженнями згаданого вище О.Шпенгле-ра, джерелом культурного творення постає душа певного народу. Оскільки в наш час основною формою соціальної спільності людей постає нація, то найчастіше в дослідженнях культури фігурує поняття національної культури. Ясно, що в сучасному суспільстві національну культуру не можна ототожнювати із народною культурою, оскільки національна культура твориться вже не тільки і не стільки в стихії народного життя, скільки талановитими та видатними майстрами та діячами культури. Не можна ототожнити національну культуру і з творами представників однієї провідної нації якоїсь країни, оскільки в складному сучасному соціальному організмі задіяні, як звичайно, представники різних націй, народів, етнічних груп. Таким чином, національна культура в сучасному суспільстві - це явище складне, багатоелементне як за суб'єктами свого творення, так і за змістом. Досить складним та дискусійним постає питання про взаємні відношення національних культур та світової культури. Дис-кусійність цього питання значною мірою обумовлена тим, що воно зачіпає інтереси людей: переважна більшість людей, входячи у життя, потрапляє у певне культурне середовище, разом із молоком матері вбирає в своє сприйняття дійсності певні взірці життя, діяльності, норм поведінки, мистецьких уподобань. Тому досить часто людям здається незрозумілим, а то й образливим той факт, що якісь інші люди не милуються тим, чим милуються вони, не дотримуються певних ритуалів та звичаїв і т. ін. Складність означеного питання пов'язана із тим, що, як здається, наочно очевидною та незаперечною постає реальність конкретних національних та етнічних проявів культури, а ось де та як існує світова культура? Чия вона, хто її творить та використовує? І дійсно, лише із великою долею умовності ми можемо казати про те, що давньогрецька скульптура чи архітектура належить усьому людству; реальні ж права на них має перш за все Греція; і т. ін. Але із цього міркування не випливає виправданість заперечення реальності чи сенсу виділення світової культури як явища суспільної історії. Коли ми кажемо ""анатомія людини", "генетичний код людини", то ні в кого не виникає питання, якої саме людини? Якої нації? Тут ми розуміємо, що структурні чи інформаційні одиниці людського організму у всіх людей за будовою, функціями та вихідними структурними зв'язками є однаковими, хоча в кожній конкретній людині вони набувають індивідуально неповторних виявлень внаслідок унікальності конкретних умов, обставин, факторів як її появи на світ, так і подальшого життя. Ті основні складові людського способу буття, людської свідомості та інтелектуальної діяльності, які ми розглянули у попередніх розділах, також за суттю є однаковими, загальними для всіх людей, хоча за проявами - відмінними. Конкретний підхід до людини вимагає вміння, навіть мудрості та мистецькостІ поєднувати одне і друге, тобто вміння бачити, що певна людина, оскільки вона людина, має, як і всі люди, предметно зумовлені емоції, проте це є емоції саме цієї людини, хоча вони в цілому постають явищем загальнолюдським, є унікальними і ніким більше не відтворюваними. Ще ранній християнський філософ-римлянин С.Боецій писав, що реальність загального полягає в тому, що воно присутнє в кожній речі, але сутність загального знаходить виявлення лише в розумі та загальних поняттях людської мови. Так само ми повинні підходити і до питання про співвідношення національних культур та світової культури: кожна національна культура є унікальною, проте вона є людською культурою, тобто в ній знаходить свої виявлення та засвідчення те, що входить в людську природу, людський спосіб буття. Через це між культурами можливий і необхідний діалог: якби культури були відрізані одна від одної непроникненим кордоном, вони б навіть не змогли би визнати один одного явищами того самого порядку, а якби вони повністю співпадали, то не було б сенсу в їх спілкуванні. Тому, наприклад, італійські пісні інші, ніж українські, проте ми розуміємо, що це - пісні, що в них знаходить виявлення мелос, але саме той, який в унікальній історичній та суспільній ситуації розкрився не так, як мелос іншого народу. Отже, можна зробити висновок, що в кожній реально існуючій культурі наявні загальнолюдські виявлення, що оцінюються в якості світової культури, та унікальність і неповторність їх продукування і виразу, що постає в окресленнях національної культури. Відокремити їх неможливо, як неможливо відокремити акт дії та результат, але і ототожнювати не виправдано, оскільки при цьому втрачаються реальні аспекти культурного діалогу та людського спілкування. загальнолюдський елемент те, що може бути цікавим і зрозумілим кожній розумній людині національний елемент те, що може являти інтерес та бути зрозумілим лише тим, хто заглиблений у дану культуру елемент, що слугує ґрунтом для діалогу та культурної дискусії, те, що синтезує два попередні елементи   У зв'язку з цим у змісті кожної національної культури умовно можна виділити кілька її змістовних елементів. Звичайно, виділяти ці елементи можна лише умовно, так само, як і проводити межі між ними, але не слід вважати таке виділення штучним: в реальному функціонуванні культури і це відомо всім - деякі її предмети набувають широкого розповсюдження на міжнародному рівні, деякі лишаються відомими та зрозумілими лише носіям даної культури, а деякі являють переважний інтерес для дослідників та культурологів. Проте для більшості людей всі ці тонкощі залишаються невідомими, інколи - незрозумілими, а інколи - і принципово неприйнятними. Складно, цілісно та конкретно мислити - справа нелегка; вона вимагає як спеціального навчання, так і інтелектуальних навичок. В більшості випадків культура розуміється та оцінюється однобічно: ^> ті люди, які схильні бачити в усіх культурах лише відтворення єдиної людської природи, часто знеособлюють культуру, позбавляють її моментів неповторності та принципової незамінності; їх інколи, проте, не зовсім виправдано, називають космополітами, а то й інтернаціоналістами; ^> ті, хто схильні зводити культуру лише до її неповторних форм, фактично ізолюють культури та народи одне від одного; їх, як звичайно, називають радикальними націоналістами (інколи - шовіністами); *h> ті люди, які вбачають в культурах лише ґрунт для діалогів та спілкувань, схильні позбавляти культуру її екзистенціальних засад; це є функціональний або феноменалістичний підхід до культури. Розглядаючи ці аспекти функціонування культури, варто було б застерігти від невиправданого використання тих термінів, які характеризують наведені вище позиції; перш за все слід розрізняти ці позиції як світоглядні, як ідеологічні та як політичні. Наприклад, якщо розглядати космополітизм як світоглядну позицію, то не можна їй не симпатизувати, адже космополіти - це ті люди, які відчувають себе дітьми космосу, відчувають свою спорідненість із вихідними засадами буття природи, світу. В цьому сенсі деякі відомі духовні наставники людства були космополітами (наприклад, Будда, Христос). Інша справа, коли космополітизм постає ідеологічною установкою, тобто коли він подається як соціальна програма; тоді він веде до нівелювання людей та навіть до соціального насильства. Якщо ж космополітизм виступає як характеристика політики, тоді він однозначно постає явищем небезпечним та руйнівним. Те саме можна сказати і про інші наведені позиції; наприклад, націоналізм як світоглядна установка також не може не викликати поваги, оскільки, як звичайно, він при цьому пов'язується із поглибленим інтересом до національної культури, історії, народних звичаїв. Як ідеологічна установка він вже небезпечний тому, що загрожує соціальним протистоянням та розбратом. В політичному плані він може бути виправданий лише в окремі періоди історичного розвитку певного народу або держави. *■ Отже, в реальному продукуванні та соціальному функціонуванні культура постає складним, багатоелементним утворенням, тому й розуміти і осмислювати її слід без спрощень. Для цього треба набувати навичок цілісного конкретного мислення, яке постає особливо важливим тоді, коли ми хочемо свідомо займати виправдану позицію в підході до з'ясування взаємозв'язку між; національними культурами та світовою культурою. 20.4. Глобальні проблеми сучасної цивілізації У філософських та культурологічних дослідженнях тип цивілізації визначають за різними ознаками: релігійними, етнічними або расовими характеристиками, за особливостями взаємодії з природою. Сучасну західну цивілізацію переважно визначають за її способом освоєння світу і тому називають індустріальною (або постіндуст-9 ріальною). Індустріальне виробництво характеризується широким використанням машинної техніки як традиційної, так і нетрадиційної: автоматів, роботів, комп'ютерів. Ефективність такого виробництва набагато вища від ручної праці, тому сучасне індустріальне виробництво здатне не лише забезпечити задоволення основних потреб людини, а й створити умови для успішного розвитку науки, освіти, культури, мистецької творчості, охорони здоров'я і, врешті-решт, - для саморозвитку та самовдосконалення особи. & Індустріальна цивілізація постає умовою усвідомлення, проголошення та захисту прав людини, культивування індивідуальної людської самобутності. Але індустріальне виробництво принесло людству не лише позитивні здобутки. Його негативні сторони виявилися у тому, що: Ф по-перше, воно зробило людську працю більш одноманітною, механічною, часто майже позбавленою забарвлення людською індивідуальністю; ♦ по-друге, машинне виробництво призвело до масового каліцтва людей, масової їх загибелі внаслідок технічних аварій та катастроф (згадаймо Чорнобиль), а застосування техніки на війні спричинило небачені жертви під час військових конфліктів; нарешті, впровадження машин та машинного виробництва зумовило значну раціоналізацію людської свідомості, виникнення механістичного світобачення, ототожнення природних процесів і навіть людини з машинами підвищеної складності. Але чи не головним негативним наслідком індустріалізації виробництва стало виникнення так званих глобальних проблем сучасної цивілізації, зумовлених тим, що людська технічна та виробнича діяльність за своїми масштабами досягла вимірів загальноп-ланетних процесів. Глобальними їх назвали саме тому, що вони охоплюють та впливають певною мірою на усе людство, усю земну кулю ("глобус" з латини -куля). У зв'язку з цим і розв'язувати їх може лише все людство або, принаймні, більшість його. Глобальні проблеми не можна розв'язати в межах окремих країн або окремих регіонів Землі. Глобальні проблеми сучасності ) Соціально-екологічні Соціально-економічні Соціально-політичні Проблеми людини Головною причиною виникнення сучасних глобальних проблем є зростання масштабів людської перетворювальної діяльності до рівня загальногшанетних процесів. Із цієї причини випливають і всі інші особливості глобальних проблем. Досить показовою щодо характеристик глобальності постає Чорнобильська катастрофа: відомо, що негативні впливи вибуху її четвертого реактора так чи інакше поширились на десятки країн. Найбільше від прямої дії наслідків вибуху постраждали Україна, Білорусь та деякі регіони Росії. Реальні масштаби її загрозливих наслідків важко оцінити навіть зараз. Проте, незаперечним уроком Чорнобильської катастрофи постає те, що сучасні техніка та технологія не вибачають людських помилок чи недбалості, а, навпаки, вимагають уважності, дисципліни і, у тому числі, того, що ще Б. Паскаль називав "гідним мисленням''', тобто мисленням із граничним ступенем щирості, відкритості та самоусвідомлення. Того ж вимагають й інші глобальні проблеми сучасності. А звідси випливає філософський аспект глобалістики: сьогодні людство живе і діє у новому режимі осмислення себе та відповідальності. Головні ознаки глобальних проблем їх загальнолюдський характер масштабність надзвичайна гострота необхідність коллективного вирішення Зупинимось докладніше на змісті деяких глобальних проблем. Соціально-екологічні проблеми - це проблеми, пов'язані з порушенням унаслідок людської діяльності рівноваги в геологічних, біохімічних процесах Землі та біосфери загалом. До комплексу екологічних проблем входять: ♦ забруднення довкілля; воно настільки інтенсивне, що на Землі сьогодні майже немає екологічно чистих рік; до того ж забруднені не лише ґрунти, водоймища, атмосфера, а й космічний простір навколо планети; знищення лісів, зеленого шару Землі, через що відбулися зміни у водообмінних процесах планети, у температурному режимі на її поверхні; сучасна наука занепокоєна появою "парникового ефекту" в земній атмосфері, коли внаслідок виробничої діяльності відбувається підвищення загальної температури: це загрожує таненням полярних льодів і відчутним підвищенням рівня води у Світовому океані; ■*• зменшення площі ґрунтів, придатних для рільництва внаслідок будівництва міст, шляхів, підприємств, ерозії ґрунтів та ін. Екологічна криза Соціально-екологічні . Шляхи розв'язання проблеми (abracadabra J ) ♦Забруднення повітряного і програми охорони навколишнього середовища. стю людей.Розробка і виконання міжнародної водного басейнів Землі, загрозливе зростання відходів життєдіяльності людини Ефективне природоохоронне закон давство зі стимулами і відповідальні-можливість кліматичної катастрофиПроблема зміни клімату і ресурсів (енергетичних, сировинних продовольча демографічна економічна відсталість значної кількості країн Перехід до нової екологічної природо-охоронної технологічної культури,Збіднення тваринного і рослинного світу планети. Інформування людей про стан оточуючого середовища і формування Скорочення сільськогосподарських угідь і лісів, погіршення екологічного світогляду в суспільстві, родючості грунтів. Весь комплекс екологічних проблем, в тому числі викликаних Чорнобильською катастрофою, створює реальні загрози людському життю. За попередніми прогнозами деяких футурологів (футурологія- прогнозування майбутнього), до середини XXI ст. людство може знищити себе внаслідок загальної екологічної катастрофи.   Серед глобальних соціально-економічних проблем актуалізуються енергетична проблема і проблеми, пов 'язані з хімічним виробництвом. Відомо, що ефективність сучасного виробництва перебуває у прямопропорційній залежності від рівня енергоозброєності праці. Але саме виробництво енергії є чи не найбільш екологічно небезпечним: теплові станції викидають у повітря тисячі тонн отруйних газів та твердих пилових відходів. Ядерні станції небезпечні через радіацію, а також необхідність захоронения відходів ядерного палива. Енергетика також є найпотужнішим чинником створення "парникового ефекту^. Намагання використовувати природні джерела енергії (сонячне випромінювання, вітер, припливи) поки що неефективні. Загострились також проблеми, пов'язані з хімічним виробництвом, із створенням різного роду штучних матеріалів. Без останніх неможливі ні сучасне виробництво, ні сучасні медицина та обчислювальна техніка. Але штучні матеріали не піддаються природній утилізації, а тому створюють небезпеку для довкілля та здоров'я людини. Демографічна проблема пов'язана з перенаселенням певних регіонів Землі. Загалом населення планети збільшується відчутними темпами. Тому виникають проблеми забезпечення людства продовольством, житлом, одягом, медичним обслуговуванням, проблеми, пов'язані з легальною та нелегальною еміграцією. Серед глобальних соціально-політичних проблем на перший план висуваються проблеми війни та миру, зумовлені нагромадженням зброї масового знищення людини. Хоча після розпаду СРСР за умов відсутності протистояння двох світових соціальних систем загроза світової ядерної війни ніби відсунулась на другий план, проте, вона не зникла. Ніхто не гарантує людству захист від ядерного шантажу, політичного авантюризму як із боку певних політичних режимів, так і певних злочинних груп і навіть одинаків. Крім того, ядерної зброї нагромаджено так багато, що серйозну загрозу становить її зберігання; знищення її складна і дорога процедура. Крім того, до глобальних проблем сучасної цивілізації належать проблеми людини, тобто такі, що пов'язані з масовим розповсюдженням деяких хвороб (СНІД, онкологічні, серцево-судинні захворювання, діабет та ін.); проблеми збереження культурної спадщини людства, взаємин між людьми, матеріальної і духовної незабезпеченості життя, обмеження прав і свобод громадян, боротьби з міжнародним тероризмом, наркомафією та ін. Якими ж можуть бути шляхи та умови розв'язання глобальних проблем? До них можна віднести: масове роз'яснення значення та масштабів глобальних проблем; обов'язкове введення в освіту знань, пов'язаних із глобальними проблемами сучасності; міжнародну співпрацю у справі розв 'язання глобальних проблем на різних рівнях; міжнародне запровадження в економічні показники виробництва таких норм, що забезпечують фінансування, спрямовані на розв 'язання глобальних проблем. Загалом глобальні проблеми сучасності вимагають від людства нового рівня міжнародної інтеграції. Велику роль у розв'язанні глобальних проблем відіграють громадська думка та такі громадські організації, як "Зелений світ", "Грінпіс" та ін. ВИСНОВКИ Складнощі людського самоусвідомлення, що постали перед людиною у XX ст., поставили проблему культури у центр філософських дискусій та сперечань саме тому, що людина як така формується в соціально-культурному середовищі. Суттєві ознаки культури дають можливість розуміти Ті як накопичення зразків людських історичних самовиявлень, а тому вона постає своєрідною умовою збереження людськості в ході історичного процесу. На ґрунті культури виникає цивілізація як сукупність форм, що стабілізує життя суспільства; між: культурою та цивілізацією утворюється складна, суперечлива система взаємовпливів, що знайшло своє відображення у культурологічних концепціях XX cm. Одним із виявлень цих суперечностей постають глобальні проблеми сучасної індустріальної за характером цивілізації. Перегляд найважливіших проблем сучасної філософії та особливостей фічософського освоєння світу, проведений у даному посібнику, навіть у такому скороченому варіанті засвідчує, що філософія та релігія постає концентрацією духовного "начала " ( "архе ") людини: це є діалог людини із найпершими засадами буття, із самою собою, її самозасвідчення. Усвідомлення цього моменту дозволяє виділити у змісті даного посібника дві найважливіші сторони: предметно-інформативну, що пов 'язана із необхідністю просто знати певні теми, проблеми, поняття, провідну структурну визначеність тем та проблем філософії, орієнтуватись в історії філософії;буттєво-екзистенціальну: справжній духовний пошук дозволяє виявити нові ракурси буття як в його природно-космічних, так і в екзистенціально-особистісних вимірах. Безумовно, завдання посібника полягає в окресленні найпершого змісту певної сфери знань. Але виконати це завдання поза живими зв 'язками із людськими проблемами неможливо. Тому посібник має ще одне завдання пробудити інтерес до духовних явищ і перевести їх вивчення у самостійні міркування як світоглядного, так і особистішого самовиховного спрямувань. Важливо збагнути, що факт зустрічі людини із світом - це реальне диво, оскільки лише людині відкривається буття як горизонт її пізнання, діяльності, само-здійснення. Список літератури наприкінці посібника допоможе стати на цей шлях кожній людині, що зацікавиться філософією серйозно.     ЛІТЕРАТУРА З ФІЛОСОФП Підручники, навчальні посібники, монографії Августин Блаженный. Исповедь. М., 1992. Августин Блаженный. О граде Божием: В 4 т. М., 1994. Авдеев Р. Ф. Философия информационной цивилизации: Уч. пособие. М.,1994. Алексеев П.В., Панин А. В. Философия.Учебник. М., 1996. Академічне релігієзнавство. Підручник (за наук. ред. А.Колодного). - К., 2000. Андрущенко В., Губерсъкий Л., Зуев В. Проблема гуманізму в сучасній філософії. К., 1994. Андрущенко В.П., Михальченко МЛ. Сучасна соціальна філософія. К., 1996. Антология мировой философии. Т.1. М., 1969-1972. Аристотель. Метафизика. М., 1991. 4.1. Арутюнов В.Х. Філософія. Навч.-метод. посіб. для самост.вивч. дисципліни. 2-е вид., перероб. і допов. К., 2001. Ариес Ф. Человек перед лицом смерти. М., 1992. Асмус В.Ф. Античная философия. М., 1999. БатайЖ. Внутренний опыт. СПб., 1997. Бергсон А. Два источника морали и религии. М., 1994. Бердяев Н.А. Самопознание. М., 1991. Бердяев Н.А. Смысл истории. М., 1990. Бердяев Н.А. Философия неравенства: Письмо к недругам по социальной философии // Русское зарубежье: Из истории социальной и правовой мысли. Л., 1991. Бобров ВВ. Введение в философию: Учебное пособие. М, Новосибирск, 2000. Богута И.И. История философии в кратком изложении. М., 1995. Бойко Ю. Шлях націй. Париж-Київ-Львів, 1992. Бойченко І.В. Філософія історії: Підручник. К., 2000. БрагинаЛ.И. Культура Возрождения. М., 1990. Братко-Кутинський О. Феномен України. К., 1996. Булатов М. О. Ноосфера і проблема людства // Філософія. Світ людини. К.,1999. Булгаков С.Н. Философия хозяйства // Соч. в двух томах. T.l. М.,1993. Буркхардт Г. Непонятная чувственность // Это человек: Антология. М., 1995. Бурова О. Річ та антологічний простір думки // Філософ, і соціол. думка. 1995. № 4. БушуевА.М. Философия. Учебник. М, 2004. Ващенко Г. Виховний ідеал. Полтава, 1994. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма // Вебер М. Избранные произведения. М., 1990. Вернадский В.И. Несколько слов о ноосфере // Русский космизм: Антология философской мысли. М., 1993. ВикоДж. Основания новой науки об общей природе наций. Москва- Киев, 1994. Виндельбанд В. История древней философии. К., 1995. Виндельбанд В. Нормы и законы природы // Виндельбанд В. Избранное: Дух и история. М., 1995. Винниченко В. Відродження нації. У 3-х т. К., 1996. ВисентДекомб. Современная французская философия: [Сборник]. М., 2000. Волчек Е.З. Философия. Мн., 1998. Вольтер Франсуа Мари Аруэ. Философия и методология истории // История и историки: Жизнь, судьба, творчество: В 2-х т. М., 1998. Всемирный философский конгресс в Москве II Человек. 1993. № 6. Гаврилишин Б. Дороговкази у майбутнє. До ефективніших суспільств: Доповідь Римському клубові. К., 1990. Гайденко В. П. Проблемы рациональности на исходе XX века // Вопросы философии. 1991. №6. Гайденко П. История греческой философии в её связи с наукой: Учебное пособие для вузов. М.; СПб., 2000. Гайденко П. История новоевропейской философии в её связи с наукой: Учебное пособие для вузов. М.; СПб., 2000. Гайденко П.П. Парадоксы свободы в учении Фихте. М., 1990. Гегель Г.В. Ф. Лекции по философии истории. СПб., 1993. Генон Р. Кризис современного мира. М., 1991. Герасимчук А.А., Тимошенко 3.1. Курс лекцій з філософії: Навч. посіб. К., 1998. Герасимчук А.А., Тимошенко 3.1. Філософія: Курс лекцій: Навч. посіб. К., 1999. Гердер И.Г. Идеи философии истории человечества. М., 1977. Гессе Г. Сіддхарта // Всесвіт. 1990. № 3. Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. М., 1991. Гобозов И.А. Введение в философию истории. М., 1993. Головко Б.А. Філософська антропологія. К., 1997. Горбачев В.Г. История философии. Брянск, 2000. Горбачев В.Г. Основы философии: Курс лекций. Брянск, 2000. Горбачев В. Г. Философия о человеке: Учебное пособие для гуманитар- ных специальностей. Брянск, 1995. Гордієнко А. Методологічні проблеми осмислення буття людини в західноєвропейських філософських концепціях другої половини XX століття // Філософ, і соціол. думка. 1995. №5-6. Горський B.C. Історія української філософії. К., 1996. Горфункель А.Х. Философия эпохи Возрождения. М., 1990. Гошовський М. Проблема прогресу в українській соціальній філософії (XIX перша чверть XX ст.) // Філософ, і соціол. думка. 1993. №3. Григорьева Т.П. Дао и Логос (встреча культур). М., 1992. ГулыгаА.В. Немецкая класическая философия.2-е изд., испр. и доп., М. 2001. Гулям Наби Сакхеб. Будущее человечества. Исламский прогноз // Свободная мысль. 1992. №6. Гуревич А.Я. Исторический синтез и школа «Анналогов». М., 1991. Гуревич А.Я. Средневековый мир. М., 1990. Гуревич П. С. Основы философии: Учебное пособие. М., 2000. Гуревич П. С. Философская антропология. М., 1997. Гусев В.1. Західноєвропейська філософія XV-XVIII ст. К., 1995. Гусев В.1. Західна філософія Нового часу. К., 2000. Гуссерль Э. Кризис европейского человечества и философия // Культурология. XX век: Антология. М., 1995. Данилевский Н.Я. Россия и Европа. М., 1991. Дао дэ Цзин// Дао: гармония мира. Москва-Харьков, 1999. Дейвіс Б. Вступ до філософії релігії. К., 1996. Демиденко Э.С Экотехнологический Апокалипсис, или «Конец света» природного. Доклад на XIX Всемирном философском конгрессе в Москве. Брянск, 1993. Джеймс У. Введение в философию. М., 2000. Джовани Джентиле. Введение в философию. СПб., 2000. Дильтей В. Воззрение на мир и исследование человека со времен Возрождения и Реформации. Москва-Иерусалим, 2000. Діалог культур і духовний розвиток людини: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. К., 1995. Добрынина В.И. Философия 20 века. М., 1998. Донцов Д. Історія розвитку української національної ідеї. К., 1991. Духовне оновлення суспільства. К., 1990. Духовні орієнтації молоді: динаміка і формування. К., 1994. Елыгин А.В. Философия. - М., 2004 Ермоленко А.И. Этика ответственности и социальное бытие человека: Современная немецкая практическая философия. К., 1994. Жариков В.М. Философия науки в таблицах и схемах. М., 2000. Забужко О. Філософія і культурна притомність нації// Сучасність. 1994. №3. Завадская Е.В. Культура Востока в современном западном мире. М., 1997. Заїченко Г. Долі філософії та культури наприкінці XX сторіччя // Філософ. і соціол. думка. 1994. № 1-2. Закидальсъкий Т. Поняття серця в українській філософській думці // Філософ. і соціол. думка. 1998. №8. Зеленое Л. А., Владимиров А. А. Основы философии: Учеб. пособие для пед. училищ. М., 2000. Зелінський М.Ю. Людина майбутнього: прогнози і пророцтва. К., 1990. Зеньковский ВВ. История русской философии. В 4-х томах. М., 1991. Зиммель Г. Конфликт современной культуры // Избранное: В 2 т. М.,1996. Знание и традиция в мировой философии: сборник статей. М.,2001. Зотов А. Ф. Современная западная философия.М.,2001. Івакін О.А. Філософія: Навчальний посібник, К., 2004. Ивашековская ТВ., Павлов В. А. Философия. Конспект лекций. СПб., 2000.
ИвинА.А. Философия истории: Учебное пособие. М., 2000. Ильенков Э.В. Философия и культура. М., 1991. ИльинИ.А. Философия Гегеля как учение о конкретности Бога и человека. М, 1995. История теоретической социологии. В 4 т. М., 1997. История философии в кратком изложении. М., 1991. История философии: Запад. Россия. Восток. В 3-х т. М., 1996. История философии.Мн.,2001. Йолон П. Тенденції розвитку сучасної методології науки // Філософ. і соціал. думка. 1995. №7-8. Калмыков В.Н. Основы философии. Гомель, 1997. Калмыков В.Н. Философия. Ч.1. Гомель, 1996. Канке В. А. Философия. Исторический и систематический курс: Учебник для вузов. Изд. 4-е прераб. и доп. М., 2001. Канке В.А. Этика. Техника. Символ. Обнинск, 1996. Кант И. Критика чистого разума. М., 1994. Кант И. Пролегомены ко всякой будущей метафизике, могущей появиться как наука. АМФ. Т. 1. Часть 3. К., 1992. Кармин А.С, Бернацкий Г.Г. Философия. СПб., 2001. Карпенко А. С. Фатализм и случайность будущего. М., 1990. КарсавинЛ.П. Философия истории. СПб., 1993. Кассірер С. Людський світ простору і часу // Філософ, і соціал. думка 1992. №5. Ковалевский ММ. СоциологияIIКовалевский ММ. Сочинения: В 2т. СПб., 1997. Колігвуд Робін Дж. Ідея історії. К., 1996. Кондзъолка В.В. Історія середньовічної філософії: Навч. посібник. Львів, 2001. Кондзьолка В.В. Нариси історії античної філософії. Львів, 1993. Коплстон Ф. Історія середньовічної філософії. К., 1997. Корет Э. Основы метафизики. К., 1998. Корниенко А.А., Корниенко А.В. Философские вопросы развития науки. Томск, 1990. Кохановский В.П. Философия: 100 экзаменационных вопросов. М., 1998. Кравців Б. Ренесанс і гуманізм на Україні // Європейське Відродження та українська література XVI-XVII ст. К., 1993. Крисаченко B.C. Екологічна культура. К., 1996. Крисаченко B.C. Людина і біосфера. К.,1998. Кроче Бенедетто. Теория и история историографии. М., 1998. Крымский СБ. Философия как путь человечности и надежды. К., 2000. Кузьменко В.Л., Романчук O.K. На порозі надцивілізації (роздуми про майбутнє). Львів, 1991. Кук Н.А. Легенды и мифы Древней Греции. М., 1992. Культурологія: Навч. посіб. / За ред. В. Л. Петрушенка. Львів, 2004. Культурология. Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. М., 1996. Кулъчщький О. Основи філософії і філософічних наук. Мюнхен; Львів, 1995. Кун Т. Структура научных революций. М.2001. Кутирсв В.О. Людина і світ: три парадигми взаємодії// Філософ, і соціол. думка. 1991. №7. Кьеркегор С Наслаждение и долг. К., 1994. Къеркегор С. Страх и трепет. М., 1993. Лазарев В.В. Философия раннего и позднего Шеллинга. М., 1990. Лангер Сьюзен. Философия в новом ключе: Исследования символом разума, ритуала и искусства. М., 2000. Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада. М., 1992. Леонтьев К. Записки отшельника. М., 1992. Лешкевич Т.Г Философия: Курс лекций. М., 2000 . Лешкевич Т.Г. Философские науки: Традиции и новации: Учебное пособие для вузов. М., 2001. Лисяк-Рудницький 1. Історичні есе: У 2-х т. К., 1994. Лісовий B.C. Драгоманов і Донцов // Філософ, і соціол. думка. 1991.№ 9. Лоб 'є Патрик де. Природа соціального феномена: альтернатива «Арі- стотель-Маркс» // Філософ, і соціал. думка. 1999. № 5-6. Лой A.M. Проблема свідомості: історичність досвіду // Філософ, і соціол. думка. 1992. № 7. Лосев А. Ф. Очерки античного символизма и мифологии. М., 1993. Лосев А.Ф. Философия. Мифология. Культура. М., 1991. Лосев А.Ф., Тахо-Годи А.А. Платон. Аристотель. М., 1994. Лосский НО. История русской философии. М., 1991. Лубський В.І. Релігієзнавство. - К.: Вілбор, 1997. ЛукачД. К антологии общественного бытия. Пролегомены. М., 1991. Лукьянов А.Е. Истоки Дао. Древнекитайский миф. М., 1992. Любутин КН. Человек в философском измерении. Свердловск, 1991. Лютер М. Время молчания прошло. Избранные произведения 1520- 1526 гг. М., 1993. Макиавелли Н. Государь. М., 1991. Максимов СІ. Особистість і суспільство. Харків, 1993. Мамардашвили М. Как я понимаю философию. М., 1990. Мамардашвілі М. Називати речі своїми іменами // Філософські студії. 1993. №1. Маритен Ж. Философ в мире. М., 1994. Мартынов М.И. и др. Философия: задания и упражнения. Мн., 2000. Мельник В.П. Філософські проблеми технікознавства. Львів, 1994. МомджянКХ. Введение в социальную философию: Учебное пособие. М., 1997. Морен Э. Утраченная парадигма: Природа человека. К., 1995. Мотрошилова Н.В.

Научный метод: структура, обоснование, развитие.

Мн., 1991. Насбитт Д., Эбурдин П. Что нас ждёт в 90-е годы. Метатенденции.

Год 2000. М., 1992. Наука и культура. М., 1991.

Научное предвидение общественных процессов. К., 1990. Невлева И.М. Философия: учеб. пособие. Харьков, 2001. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: Онтологія людини. Навч. посібник. К., 1995. Ницше Ф. Сочинения. В 2-х томах. М., 1990. Ніцше Ф. Так казав Заратустра. К., 1993. О множественности форм пространства и времени II Філософ, і соціол.

думка. 1990. № 4. Огієнко І.І. Українська церква. - К.: Вид-во "Україна", 1993. Огородник IB., Огородник В.В. Історія філософської думки в Україні. К., 1999. Огородник І.В., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах. К., 1997. Онтологічні проблеми культури. К., 1994. Ортега-и-Гассет X. Что такое философия. М., 1991. Ортега-і-Гасет X. Бунт мас // Хроніка. 2000. №1-2. Ортега-і-Гасет Х. Вибрані твори. К., 1994.

Основы современной философии I Под ред. М.Н. Фосенко. СПб., 1997. Основы философии I Под ред. Е.В. Попова. М., 1997. Парсонс Т. Система современных обществ. М., 1998. Перцик Е.Н. Среда человека: предвидимое будущее. М., 1991. Петрушенко В.Л. Епістемологія як філософська теорія знання. Львів, 2000. Петрушенко В.Л. Філософія: курс лекцій. Навчальний посібник для судентів

вищих заклідів освіти І - IV рівнів акредитації. К., Львів, 2001. Петрушенко В.Л. Філософія. Навчальний посібник для студентів вищих

закладів освіти III-IV рівнів акредитації. К., Львів, 2002. Петрушенко В.Л. Основи філософських знань: Курс лекцій. Навчальний

посібник для студентів вищих закладів освіти І-ІІ рівнів акредитації. - 2-

ге видання, виправлене і доповнене. Львів, 2004. Петрушенко В.Л. Основи філософських знань: Навчальний посіб. Розділ 1.

Філософія. Розділ 2. Релігієзнавство/ 3-тє видання, перероб. і доповнене.

Львів, 2004. Пітч Р. Найголовніші елементи філософії П.Д.Юркевича // Філософ, і

соціол. думка. 1992. № 9. Піча В.М. Соціологія. Загальний курс. К., 2000. Платон. Діалоги. К., 1995. Полторацкий Н.П. Русская религиозная философия // Вопросы философии.

1992. №2. Попович М.В. Логіка і наукове пізнання. К., 1971. Попович М. В. Нарис історії культури України. К., 1999.

Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги.Т.12. К., 1994.

Причети Е.М., Черній A.M., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. Філософія:

Навчальний посібник. К., 2000. Проблема человека в западной философии. М., 1988. Пролєєв С.В. Духовність і буття людини. К., 1992. Псевдо-Дионисий Ареопагит. О небесной иерархии. М., 1994. Пунченко О.П. Гносеологические основания философской критики. Одесса, 2000. Радугин А.Н. Философия. М., 1996. Радугин А.Н. Философия: Курс лекций. М., 2001. Раймон.А. Этапы развития социологической мысли. М., 1993. РакитовА.И. Философия компьютерной революции. М., 1991. Рассел Б. Історія західної філософії. К., 1995. Рассел Б. Проблема философии. М., 2000. Рассел Б. Человеческое познание. К., 1997. Релігієзнавство. Підручник (заред. ВА.Губського, В.I.Теремка). -К.:

Академія, 2000. Реале Д., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней.

Средневековье. СПб., 1995. Рижко В.А. Концепція як форма наукового знання. К., 1995. Риккерт Г. Границы естественно-научного образования понятий. Логическое

введение в исторические науки. СПб., 1997. Риккерт Г. Философия истории // Риккерт Г. Философия жизни. К., 1998. Риккерт Генрих. Науки о природе и науки о культуре. М., 1998. Римские стоики: Сенека Епиктит, Марк Еврепий. М., 1995. Родчанин Е. Г. Философия для технических вузов. М., 2004. Розанов В.В. Религия. Философия. Культура. М., 1992. Розвиток філософської думки в Україні. К., 1994.

Романов Ю.И., СандуковЮ.А. Краткая история философской мысли. СПб., 2001. Рузавин Г.И. Основы философии истории: Учебник для вузов. М., 2001. РюсЖ.-П. Поступ сучасних ідей. К., 1998. Сартр Ж.-П. Нудота. Мур. Слова. К.,1993. Сартр Ж.-П. Стена. Избранные произведения. М.,1992. Сартр Жан-Поль. Проблемы метода. М., 1994. Сартр Жан-Поль. Буття і Ніщо. Нарис феноменологічної онтології

(фрагменти) // Філософ, і соціол. думка. 1995. №№ 5-6, 9-Ю. СаухП.Ю. Філософія: Навчальний посібник. К., 2003. Свідзинськш А. Культура як феномен самоорганізації // Сучасність.

1992. № 4. Світова філософія. Фундаментальні проблеми філософії/ За ред. В.Л.

Петрушенко, Львів, 1998. Світогляд і духовна культура. К., 1993. Сенека. Моральні листи до Луцілія. К., 1996.

Курс лекцій. Тернопіль, 2000.

Скирдо М.П. Социальная философия. Учебное пособие. М., 2000.

Сковорода Г. Дослідження, розвідки, матеріали. К., 1992.

Сковорода Г. Пізнай в собі людину. Львів, 1995.

Сковорода Г.С. Твори. У 2-х т. К.,1994.

Скратон Р. Коротка історія новітньої філософії. К., 1998.

Скуратівський В., Палій О., Лібанова Е. Соціальна політика. К., 1997.

Скуратівський В. А. Етносоціальна культура як саморегульована система.

К., 1993. Сміт Ентоні Д. Національна ідентичність. К., 1994. СморисЛ.О. Філософія: Навчальний посібник. К., 2004. Соловьев В.Л. Жизненная драма Платона. Соч. в 2-х т. М., 1990. Т.2. Сорокин П. Человек, цивилизация, общество. М., 1992. Спиркин АС. Философия. М., 1998.

СпиркинА.С Философия. Учебник для технических вузов. М., 2000. СтаровойтІ.С, Сілаєва Т.О., ОрендарчукГ.О. Філософія: Навч. посібник.

Тернопіль, 1997. Струк Й. Філософія: Курс лекцій. К., 1995. Табачковскш В.Г. Человеческое мироотношение: данность или проблема?

К., 1993. Табачковський В.Г. Людина Екзистенція Історія . К., 1996. Таранов П. С. 120 философов. Анатомия мудрости. В 2-х т. Симферополь, 1997. Татаркевич В. Історія філософії., Т. 1-3. Львів, 1997, 1999. Тейяр де Шарден П. Феномен людини // Читанка з історії філософії

У 6 книгах. Книга 6: Зарубіжна філософія XX століття. К., 1993. Теорія та історія світової культури: Курс лекцій. К., 1993. Тихолаз А.Г. Геракліт. К., 1995.

ТихомировЛ. Религиозно-философские основы истории. М., 1997. Тойнби АрнольдДж. Мой взгляд на историю// ТойнбиА.Дж. Цивилизация

передсудом истории. М., 1995. Тойнбі Арнольд Дж. Дослідження історії. Скорочена версія томів І-VI

Д.Ч.Сомервелла: У 2 т. К., 1995. Тришин А.Ф. Мировые религии и религиозные памятники: Учебно-методическое пособие. Брянск, 1997. УайтхедА.Н. Избранные работы по философии. М., 1990. Українська душа. К., 1992.

Українська культура: історія і сучасність. К., 1994. Українська культура: Лекції / За ред. Дмитра Антоновича. К., 1993. У шкапов Л. В., Марченко О.М. Нариси з філософії Григорія Сковороди.

Харків, 1993. Философия и социология в контексте современной культуры: Сб. науч. тр.

Днепропетровск, 1998.

Философия XX века. Учебное пособие. М., 1997.

Философия I Под ред. Н.И. Жукова. Мн., 1995.

Философия I Под ред. О.С. Кохановского. Ростов-на-Дону, 1995.

Философия I Под ред. О.С. Тернового. Мн., 1998.

Философия I Под ред. Ю.А. Харина. Мн., 1998.

Философия: конспект лекций. М., 2001.

Философия. Учебное пособие для вузов / Под ред. В.И. Кириллова,

С.И.Попова, А.Н.Чумакова. 4.1. М., 1996. Философия: Учебное пособие / Под ред. Г.В.Осичнюка. К., 1994. Философия: Курс лекций / Под ред. Е.Ф. Солопова. М., 1997. Фиюсофія та її місце в сучасній культурі II Філософ, і соціол. думка. 1993. №4. Філософія. Курс лекцій: Навч. посіб./ І.В.Бичко, Г.В.Осічнюк, В.І.Табачковський та ін./ К., 1991. Філософія. Підручник для ВУЗів / за ред. Г.А.Заїченко./ К., 1995. Філософія. Світ людини. К., 1999. Філософія: Навчальний посібник / Надольний І.Ф., Бойченко І.В., Андру-

щенко В.П. та ін. К., 2001. Філософія: Підручник / Бичко І.В., . та ін./ К., 2001. Філософія. Підручник . 2-ге вид., перероб. і доп. / За ред МЛ.Горлача,

В.Г.Кременя /. Харків, 2001. Філософські пошуки: Феномен наукової школи в історії культури. Форми та

способи передавання знань і традицій. Вип. XVI. Львів-Одеса, 2004. Флоренский П.А. Сочинения. В 4-х томах. Т.1. М., 1994. Франк С.Л. Духовные основы общества. М., 1992. Франк С.Л. Предмет знания. Душа человека. СПб., 1995. Франкл В. Человек в поисках смысла. М.,1990. Фрейд 3. Психология бессознательного. М., 1990. Фролов Э.Д. Факел Прометея. Очерки античной общественной мысли.

2-е изд. Л., 1991. Фромм Э. Бегство от свободы. М., 1990. Фромм Э. Душа человека. М., 1992. Фромм Э. Иметь или быть. М., 1990. Фуко М. Слова и вещи. СПб., 1994. Футурологические концепции эволюции цивилизации II Современные

социально-политические теории. М., 1991. Хайдеггер М. Бытие и время. М., 1993.

Хайдеггер М. Время картины мира // Время и бытие. М., 1993. Хоркхаймер М., Аддорно П. Диалектика просвещения: Философские

фрагменты. М., 1997. Хофмайстер X. Что значит мыслить философски. СПб., 2000. Це.плерЕ. Очерк истории греческой философии. М., 19

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Філософія, її походження, проблематика та функції

Рік.. Віктор Леонтійович Петрушенко ФІЛОСОФІЯ Навчальний посібник..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Суттєві ознаки культури

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Проблема визначення предмету філософії. Характерні риси філософського мислення. Співвідношення філософії (науки), релігії та мистецтва
Термін "філософія" має давньогрецьке походження, бо саме у Стародавній Греції філософія вперше відокремилась від інших сфер інтелектуальної діяльності та набула автономного характе

Структура та функції філософського знання. Провідні позиції у філософії
  Оскільки філософія покликана перш за все надати людині найперші орієнтири для її життєвого самовизначення, то структура філософського знання визначається виділенням тих сфер реал

Філософія як сфера духовної культури виконує певні функції
Світоглядна (філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей).

ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ
... Ми відчуваємо, що Схід - це щось дуже своєрідне й відмінне від нашого західного світу... Сергій Ольденбург У мудрості Сходу та Заходу ми бачимо вже не ворожі сили, а

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ
* ТРАДИЦІОНАЛІСТСЬКИЙ ТА ПРОҐРЕСИСТСЬКИЙ ТИП ЦИВІЛІЗАЦІЇ- характеристики цивілізацій за їх фундаментальними ціннісними установками, запропонованіРене Геноном: традиціоналістська цивілізац

Проблема "Схід - Захід" в сучасній філософії та культурології. Особливості східного та західного типів філософствування
Історично філософія розвивалася у контексті саме цього протистояння цивілізацій: відомо, наприклад, що деякі філософи Стародавньої Греції мали контакти із східними мудрецями; не виключено, що й вон

Основні відмінності між східними та західними типами цивілізації
Західні цивілізації Відносна автономність різних сфер суспільного життя (політики, економіки та ін.) Відданість новаціям, цінування нового, орієнтаці

Джерела, провідні ідеї та напрями філософської думки Стародавньої Індії
Проте, варто звернути увагу на такий факт: давньосхідна та давньогрецька філософія виникають практично одночасно, але існує давня традиція починати історію філософії саме зі Сходу. Чим це мо

Основні істини.
Є припинення страждань можливе лише шляхом відмови від спраги життя, залишення її шлях до позбавлення страждань восьмиразовим (правильне судження, правильне рішен

Канонічні джерела, провідні ідеї та напрями філософії Стародавнього Китаю
духовним каноном життя Стародавнього Китаю є так зване П’ятикнижжя "("У-цзінь "). У "П'ятикнижжі" в образно-міфологічній формі подано най-фунд

Погляди Конфуція на людину
Шляхетна людина вибудовує свою поведінку відповідно до волі Неба у її душі діє доброчинність живе за принципами поваги до батьків, людинолюбства, виконання ритуалів не має в

АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ
Вільна філософська наука, так само, як і смак, і наше вільне мистецтво, і любов до останнього мають свої корені у грецькому житті.Георг Гегель Усі філософські питання починаються

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ
ФІЗИС (або ФЮЗИС) (здавньогрец. -природа)-у вихідному значенні те, що становить основу будь-чого, що довільно, без впливу ззовні діє, проявляє активність, зростає, розширюється, породжує свої рі

Ідеї та представники високої класики в розвитку античної філософії
• У період високої класики об'єктом осмислення для філософії ста-9 ють усі сфери людської життєдіяльності. Першими повернення проблематики від пізнання природи (космосу) в напря

ВИХІДНІ ПОЧА ТКИ БУТТЯ ЗА АРІСТОТЕЛЕМ
Будова речей Форма всіх форм (світовий розум) Перша матерія (можливість бути) Причини речей матеріальна формальна дійова цільова

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ
♦ АБСОЛЮТ- основна характеристика Бога в середньовічному Його осмисленні, яка передбачає доведення позитивних якостей Бога до гранично можливого стану повноти та досконалості

Світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя
ч Входячи у нову історичну епоху, ми спостерігаємо картину зміни світоглядів])Основною причиною радикальних змін, що відбулися у світогляді під час переходу від античності до європейсько

Середньовічний світогляд
• політеїзм (багатобожжя) • боги є частиною природи або уособленням природних стихій • вихідні якості богів: сила, могутність • боги впорядковують

Вихідні ідеї середньовічної патристики. Місце філософії у духовному житті Середньовіччя
Вихідним джерелом середньовічного світобачення постає Біблія у складі Старого та Нового завітів. Біблія озброює християн цілою низкою вихідних догм. Але ці догми потребували певних

Релігія
© вимагала приймати   свої догмати на віру © ініціювала нову

Схоластика і містика як провідні напрями середньовічної філософії
Основи середньовічного суспільства остаточно сформувалися у Європі в IX—X ст. У цей час склалася система особистих суспільних залежностей (васалітет), а християнська релігія пронизувала собою та ре

Містика
©розум і роздумування ведуть лише до гріха і до відходу від шляху віри © шлях до Бога лежить через почуття, любов до Бога та самозречення

Вчення Фоми Аквінського про умови симфонії розуму та віри
► існують істини, які можна осягнути природним розумом (царина науки та філософії) існують істини, які перевищують людські можливості (вони даютьсялише в божественному об'я

ФІЛОСОФІЯ ВІДРОДЖЕННЯ
Корінь людського буття полягає у свободі волі, а останню можна реалізувати лише через реальне діяння. Данте Аліг'єрі Головне для людини - уславити себе земними вчинками.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ
♦ МАКРОКОСМос ТА МІКРОКОСМ ос - поняття, що позначають фундаментальні орієнтири європейського світобачення доби Відродження: макрокосм - великий світ, мікрокосм - малий світ, або людина. Ц

Поняття "Відродження" та характерні риси духовного життя цієї доби
Криза середньовічного світобачення, а також хід соціокультур-них процесів пізнього Середньовіччя призвели до якісних зру-шень у європейській культурі. Ці зрушення були пов'язані >зі зростанням з

Світогляд в епоху Відродження
Подібне розуміння людини в її ставленні до світу і до себе самої спричинило й те, що саме від людини тепер почався відлік будь-яких вимірів сущого. Виникає перспективне сприйняття дійсності, а на к

Світогляд в епоху Відродження
Подібне розуміння людини в її ставленні до світу і до себе самої спричинило й те, що саме від людини тепер почався відлік будь-яких вимірів сущого. Виникає перспективне сприйняття дійсності, а на к

Марсіліо Фічіно
Ще більше в добу Відродження було уславлено ім'я Марсіліо Фічіно (1433 - 1499), якого більшість дослідників вважає справжнім зачинателем ренесанс-ного платонізму. 7 листопада 1467 року на ві

Філософські ідеї пізнього Відродження
У XVI ст. у філософській думці Відродження починають відчутно проявлятися ознаки ідейної кризи. У цей період гуманізм більше пов'язаний із власними рененесансними культурними основами, ніж з античн

ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ
Знання - це сила. Френсіс Бекон Кожний народ тим більше є громадянським і освіченим, чим краще в ньому філософствують. Рене Декарт Філософія є донькою мислення.

Панорама соціокультурних та духовних процесів у Європі Нового часу та особливості розвитку філософії
Вступаючи у Європу Нового часу, ми можемо сприймати її як добре знайому і майже сучасну нам, бо й справді у цю епоху сформувались деякі такі засади та елементи європейського цивілізованого життя, я

Методологічні пошуки Ф.Бекона, Р.Декарта та Т. Гоббса
Першим філософом Нового часу був англійський дипломат і політичний діяч Ф. Бекон (1561 - 1626). У своїх творах із симптоматичними назвами "Новий Органон" та "Нова Ат

Тих, що формує сама людина
Але ці ідеї людина знаходить в інтелекті не відразу і не просто: спочатку вона майже стихійно набуває певних знань у потоці життя, і може такими знаннями задовольнятися усе життя. Проте критичний п

Теорія пізнання Дж. Локка. Скептицизм П. Бейля та Д. Юма, сенсуалістські максими Дж. Берклі
Англійський філософ Дж. Локк (1632 - 1704) постав засновником більш-менш розвиненої теорії пізнання у філософії Нового часу. Значну увагу він приділив запереченню існування "вроджених і

Б. Спіноза та Г. Лейбніц -тотожність і відмінність їх вчень про субстанцію
Філософи Нового часу намагалися вирішувати не лише проблеми пізнання та суспільного життя, а й подати свої міркування у систематизованій формі, звівши їх на надійному фундаменті. Таким фундаментом

Б.Паскаль та філософія Просвітництва про місце і роль людини у світі та суспільні стосунки
Глибоку і своєрідну концепцію людини в епоху Нового часу розробив відомий французький фізик, математик і філософ Блез Паскаль (1623 - 1662). У своїй праці "Думки" (що

ТЕМА 4 НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ
В основі світу лежить ідеальне начало - "ідеальна ідея ", основними рисами якої є активний і діяльний характер, постійний рух і розвиток. Георг Геґель Мислення н

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ
* АПРІОРНИЙ ТА АПОСТЕРІОРНИЙ - дослівно: "переддосвідний" та "після-досвідний"; поняття філософіїІ.Канта, який вважав, що задля пізнання людському розуму потрібні його

Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії
Уявімо собі, що фахівцям у галузі світової філософії поставили запитання: якщо була б гіпотетична можливість зберегти лише одну історичну форму філософії, яку б саме вони залишили за умови, щоб із

Причини виділення в окремий стан німецької класичної філософії
Принципи, введені німецькою класичною філософією активності або діяльності системності знання розвитку рефлек

Іммануїл Кант - творець німецької класичної філософії. Основні ідеї І. Канта
Початок німецької класичної філософії пов'язаний з діяльністю Іммануїла Канта (1724 - 1804), який народився і прожив усе життя у пруссько-му місті Кенігсберзі (тепер Калінінград). Тут він за

Періодів філософської діяльності І. Канта
Часові межі періоду 5 0-60-ті pp. XVIII ст. 70-80-тірр. XVIII ст. 90-ті pp. XVIII ст. Назва періоду

Філософія Геґеля як найвище досягнення німецької класичної філософії
Георг-Вільгельм Фрідріх-Геґель (1770- 1831) народився у м. Штуттгарті, навчався на теологічному факультеті Тюбінґенсь-кого інституту, займався домашнім учителюванням, був директором Нюрнберз

Життєвий цикл Абсолютної ідеї у філософії Геґеля
Відмінність -заперечення попереднього стану (природа, тобто множинність,мінливість, еволюція) "Антитеза" Самототожність ідей (її зміст=логіка) "Теза"

Антропологічний принцип філософії Л. Фейербаха
Людвіг Андреас Фейербах (1804 - 1872) після навчання у Гейдельберзі (теологічний факультет) та в Берліні (філософський факультет) став палким прихильником та одним із кращих учнів Геґеля.

ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ПРОЦЕС У ЄВРОПІ XIX ст.
Перші десятиріччя після смерті Геґеля були пронизані глибоким переконанням у тому, що філософія наблизилась до свого кінця. Поширювалась впевненість, згідно з якою історія думки досягнула виріша

Зміна парадигми філософського мислення у XIX - на поч. XX ст.
У 20 - 30-х роках XIX cm. філософія Г. Геґеля набула в Європі тріумфального поширення, а в Німеччині її було проголошено офіційною філософією, особливо корисною для зміцнення соціального

Некласична
♦ буття є цілісне, глибинно узасаднене, внутрішньо концентроване ♦ розум є вищою і найціннішою частиною людської психіки ♦ розум здатний висвітл

Некласична
♦ буття є цілісне, глибинно узасаднене, внутрішньо концентроване ♦ розум є вищою і найціннішою частиною людської психіки ♦ розум здатний висвітл

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ
Ф А БСУРД - у філософських міркуваннях А. Камю - ситуація людського існування, зумовлена впевненістю людини у тому, що "Бог помер", що не існує абсолютної системи визначення добра і зл

Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософи у XX ст.
За загальним визнанням філософів, істориків, культурологів, політичних діячів та інших інтелектуалів, XX ст. являє собою особливий етап у розвитку сучасного суспільства. Воно вирізняється надзвичай

Сцієнтистські напрями у зарубіжній філософії XX ст.
У XX ст. наука досить швидко та впевнено перетворилась на один із провідних чинників суспільного життя. Впливаючи перш за все на виробництво, вона поступово почала втручатися і в усі інші сфери сус

Заслуги неопозитивізму
Його представники зробили вагомий внесок у розроблення математичної логіки та вдосконалення мови науки під впливом ідей та діяльності неопозитивізму суттєво змінилися уявлення про науку

Топографічна структура психічного апарату людини
суспільна свідомість свідоме несвідоме Фрейд зміг проникнути в "темні" пласти і закутки духовного світу людини, на що практично не звертав уваги філософський раціоналізм Н

Культурологічні та історіософські напрями у філософії XX ст.
У філософії XX ст. авторитетними та впливовими були ті течії, які намагалися осмислювати суспільство, суспільну історію та соціальні проблеми: адже у XX ст. історія не лише почала рухатися прискоре

Концепція культури та історії О.Шпенглера
історія людства являє собою сукупність співіснуючих культур кожна культура є замкненою або локальною, непроникненною зовні, базується на дусі певного народу, який її творить

Релігійна філософія XX ст.
У філософії XX ст. вагоме місце належить релігійній філософії. Здавалося б, на тлі успіхів науки, техніки, росту та поширення інформаційних систем і технологій релі

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
% історичні та культурні особливості формування української філософської думки; ^ етапи розвитку української філософії та їх загальну характеристику; ^> зміст і проблема

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ
А НТЕЇЗМ - так деякі дослідники називають прояви в українському національному характері та філософській думці любові до Землі, культ Землі. * АНТРОПОЦЕНТРИЗМ (від грец. anthropos

Загальні особливості української філософії
Філософія - явище загальнолюдське. Вона досліджує те, що становило в минулому і становить у наші дні ядро загальнолюдських цінностей, самоусвідомлень, духовних надбань. Українська філософі

Провідні філософські джерела та філософські ідеї часів Київської Русі
Філософія як особливий напрям інтелектуальної діяльності з'явилася на території України в часи Київської Русі, і занесеною сюди вона була разом із християнством із Візантії - православної грецької

Провідні філософські джерела та філософські ідеї часів Київської Русі
Філософія як особливий напрям інтелектуальної діяльності з'явилася на території України в часи Київської Русі, і занесеною сюди вона була разом із християнством із Візантії - православної грецької

СВІТОГЛЯДНІ ПОЗИЦІЇ ТА ПОГЛЯДИ І.ВИШЕНСЬКОГО
-^ "внутрішнє спасіння"людини неможливе без знищення несправедливості, нерівності, гноблення •р, рішуче поставав проти західних впливів на українську культуру та світог

Діяльність Г.Сковороди
Перший вищий навчальний заклад Східної Європи, який діяв стабільно протягом століть - Київський колегіум, а згодом - Киє-во-Могилянська академія - утворився у 1632 р. шляхом об'єднанн

Філософські ідеї в українській літературі та громадсько-політичних рухах
У другій половині XVIII ст. Україна остаточно втратила рештки своєї державної автономії та колишню військову славу. Гї територія була поділена на окремі частини: до 80% її входило до складу Російсь

Леся Українка
усвідомлення суперечливості та безмірної складності людського ставлення до світу проблему людини окреслювала як проблему вибору одного з декількох можливих варіантів життєвих дій

Особливості розвитку української філософії XX ст.
На початку XX ст. українська культура, як і культура Російської імперії в цілому, перебувала у стані бурхливого розвитку та оновлення. В Україні поширювались ідеї найновітніших західних філософськи

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
\ основні функції, що їх виконує поняття буття у філософії; \ як пов'язане поняття буття із людським способом самоутвердження в світі; ^ послідовність категоріальних

Проблеми буття в історико-філософському окресленні. Категоріальні визначення буття
Коли ми звертаємося до вивчення історико-філософських розв'язань проблеми буття, то це не є простою даниною визнаним світовим авторитетам; історико-фІлософський процес визначає рух думки в напрямі

Давньогрецькі концепції буття
Геракліт: стабільного, стійкого буття зовсім нема, сутність буття у вічному становленні, в єдності буття і небуття. У Середні віки буття постає в окресленні абсолюту. Бог

БУТТЯ У СУЧАСНІЙ НАУКОВІЙ КАРТИНІ СВІТУ
ДИНАМІЧН , СИСТЕМНО-ІЄРАРХІЧНЕ, БАГАТОРІВНЕВЕ,(мікро-, макро-, мегарівні) ЕВОЛЮЦІЙНО-ДЕМОНСТРАТИВНЕ Найважливішими характеристиками буття в сучасній науковій кар

ТЕМА 12 СВІДОМІСТЬ ЯК ФІЛОСОФСЬКА ПРОБЛЕМА
Свідомість так само первісна, як і матерія. П'єр Тейяр де Шарден Людське буття неможливе без звернення до свідомості, без "свідомого виміру ". Жан-Поль Сар

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні знати
основні причини складності розуміння та наукового вивчення свідомості; провідні ознаки, за якими ми можемо переконуватись у реальному існуванні свідомості; зміст осно

Проблема онтологічного статусу свідомості та її суттєві ознаки
Однією з найбільших таємниць світу є людська здатність усвідомлювати, розуміти дійсність, тобто людський інтелект. Він вражає своєю красою та могутністю, невичерпністю та універсальністю. В цілому

Проблема походження свідомості
Особливість філософського аналізу свідомості полягає у розкритті її буттєвих коренів, найважливіших ознак, властивостей та функцій. Всі ці проблеми досить часто ставляться в залежність від історичн

Сучасні концепції походження свідомості
Релігійна: свідомість с проявом Дуалістична: в основі всіх світових процесів лежать два начала: матері альне та духовне. Свідомість є виявленням духовного начала буття "іскр

Ідеальний статус буття свідомості. Свідомість і мова
Той факт, що свідомість не підлягає прямому чуттєвому спостереженню, що вона не фіксується за допомогою приладів чи індикаторів, врешті визначається як її ідеальність. Ідеальність, як ми вже знаємо

Структура та функції свідомості
Свідомість як внутрішній світ людини має складну структуру, котру традиційно досліджували філософія та психологія. У XX ст. структуру свідомості вивчали такі філософські школи, як феноменологія,

ЛЮДИНА ТА її БУТТЯ ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО ОСМИСЛЕННЯ
Людина сама обирає свій спосіб буття на тлі абсолютної випадковості, але вона тримає в своїх руках усі зв язки зі світом. Жан-Поль Сартр Якщо тварина одвічно і всебічно

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
у якому сенсі буття людини проблематичне; ієрархічну будову сутнісних проявів людини; зміст понять "буття людини", "життя людини" та "і

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ
*ВІДКРИТІСТЬ фундаментальна характеристика людини, її здатність внаслідок біологічної неспеціалізованості змінюватись, поставати незавершеною, відкритою різним вимірам культурно-історичного проц

Проблематичність людського буття. Життя, буття та існування як характеристики людини
Впершому розділі ми вже розглядали деякі важливі аспекти людського буття, зокрема, такі, як людську неспеціалізованість, унаслідок якої буття людини людиною не можна звести до житт

Людський спосіб буття
включення людини в соціально-культурні процеси опанування людськими способами діяльності . вміння самостійного осмислення та оцінювання ситуацій життя здатність прилучитися до духовного у

Проблема походження людини: сперечання еволюціонізму та креаціонізму
Людина давно зрозуміла свою унікальність і через це сприймала себе саму не інакше, як через чимсь спричинене виникнення, пришестя в цей світ. Сьогодні ми знаємо і про світ, і про людину набагато бі

Основні версії походження людини
► занесення людини (та життя) на Землю із інших світів або планет (інопланетна версія) ► виникнення людини внаслідок реалізації якоїсь фундаментальної космічної прогр

Основні екзистенціали буття
^ +не пряме, безпосереднє, тобто природне, а опосередковане культурою, знанням, усвідомленням ставлення до дійсності; людина опиняється на певній дистанції від прямих реакцій на дійсність та від

Співвідношення в людині природного, соціального,персонального та транцендентного.Вихідні цінності людського буття
Чим виправдане виділення для аналізу людини відношення природного та соціального? Перш за все тим, що у певному плані природне та соціальне постають протилежностями: соціальне обмежує природне, вво

Проблема смерті та безсмертя людини у філософсько-світоглядному окресленні
Одним із могутніх, можна сказати майже абсолютних, обме-жень для людини постає смерть. ♦Конечність надає людському існуванню сенсу, оскільки робить людське життя визначеним, з

ТЕМА 14 ФІЛОСОФІЯ ОСОБИСТОСТІ
Центр духу, особистість, не є ні предметним, ні оречевленим буттям, але є лише постійно здійснювана всередині себе самого певна побудова актів... Щоби бути особистістю, ми можемо лише збирати са

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
найперші характеристики людської особистості; вихідні поняття, за допомогою яких розкриваються най перші виміри людини; ^ співвідношення особистості та цінності; "^> прові

Вихідні цінності людського буття
Поняття "людина - індивід - особа - особистість - індивіду-альність", характеризують якісні прояви людини. > Поняття "людина" означає вид у біологічній к

Вихідні характеристики людської особистості. Відношення "Я і Ти", "Я та Інший" у особистісному окресленні
Людська особистість окреслюється перед нами, як концентрація тих якостей, які ми традиційно пов'язуємо із людським початком буття, тобто саме особистістю визначаються прояви людини як людини. Людсь

Прояви людської особистості
через самотність ідеали, мотиви, цінності самоусвідомлення принципи, переконання, вірування самодостатність знання, погляди, еруди-ція, вищі почуття сенсопокладан

Буттєві прояви особистості
Творчість активність спілкування культурні традиції психологічні особливості людини стать: гендерні характеристики соціальні ролі та статуси До особливої сфери реальних проявів людс

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
основні смислові наголоси поняття пізнання; основні види, рівні та форми пізнання; філософські позиції, що виникають на ґрунті тлумачення можливостей людського пізнання та значенн

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ
АГНОСТИЦИЗМ - позиція у підході до пізнання, яка заперечує принципову можливість або мати істинні знання, або мати можливість надійно оцінювати знання щодо їх відношення до істини.

Поняття пізнання та його види
Проблеми пізнання досліджує розділ філософії (або філософська наука) під назвою "гносеологія" (давньогрец. "гносис" - пізнання; "логос" - учення, наука).

Рівні та форми пізнання
Рівень пізнання Об'єкт пізнання (завдання) Форми пізнання Результат пізнання Чуттєвий

Проблема істини в пізнанні. Істина та якісні характеристики знання
Із самого початку усвідомлення пізнавальної проблематики перед людьми постало питання: якщо ми сприймаємо дійсність через певні наші образи, уявлення, поняття, то якою мірою можемо бути впевнені в

Людина і пізнання. Істина і правда
Розгляд суттєвих аспектів пізнання дав нам змогу пересвідчитись: пізнання є органічною складовою частиною людської життєдіяльності. Завдяки пізнанню людина дістає можливість ставитися до дій

ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІЇ В СУЧАСНІЙ ФІЛОСОФІЇ
Значно краще взагалі ніколи не думати про відшукання істини будь-якої речі, ніж робити це без метода: адже цілком безсумнівно, що внаслідок невпорядкованих занять такого роду та неясних міркуван

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
чим зумовлена потреба у методах в пізнанні та практичній людській діяльності; з чого складаються методи пізнання, чим відрізняються методологія та методика; якими є провідні метод

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ
* МЕТОД - (від давньогрецького - через простежений шлях) свідомо застосовані порядок та послідовність дій, що приводять до бажаного результату. Потреба у методі є універсальною для людської діял

Особливості методологічної ситуації в сучасній філософії
Поняття про метод як шлях оптимізації філософських пошуків виникло ще у філософії стародавнього світу, оскільки вже там відбулося усвідомлення необхідності підкріплення філософських міркув

Відмови від тотального методологізму в історії філософії
переростання ідеологізму у тоталітарну ідеологію усвідомлення неприпустимості зведення людини і пізнання до проя

І Метод як спосіб організації свідомої людської діяльності має • своє застосування всюди.
Пояснюється це вже відомою нам фундаментальною особливістю людського становища в світі: навички людської діяльності та культуротворення не передаються генетично; засновані на неприродних (або надпр

Проблема методу та методології в сучасній філософії
Методологічна ситуація в сучасній філософії постає досить специфічною: філософія давно втратила статус "науки всіх наук", давно відмовилась від претензії на вироблення єдиного та універса

Релігійної філософії
Сцієнтистська парадигма, згідно якої найпершим завданням філософії постає обслуговування науки і при тому та перш за все саме методологічне обслуговування. На першо

Поняття науки та її суттєві ознаки. Методи і форми наукового пізнання
Весь хід нашого розгляду пізнавальної проблематики привів до необхідності докладніше з'ясувати суттєві особливості наукового пізнання, адже немає сумніву в тому, що наукове пізнання сьогодні є найр

Теоретичний рівень пізнання
* аксіоматичний: виділення вихідних співвідношень сфери пізнання та встановлення з їх допомогою змісту і зв'язків цієї сфери ► теоретичного моделювання: конструюванн

ТЕМА 17 ДІАЛЕКТИКА ЯК ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ РОЗВИТКУ І МЕТОД ТА її АЛЬТЕРНАТИВИ
Софістика вчить хибним доведенням, діалектика ж викриває їх хибність і шляхом розрізняння істинних доведень вчить відкидати хибні. П. Абеляр Діалектика вчить тільки засо

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
*Ь основні історичні віхи виникнення та розвитку діалектики; •^ причини позитивного та негативного ставлення до неї; 0> основні складові діалектичного мислення; **> принципові засади д

Місце діалектики в системі філософського знання
—^ по-перше, не зважаючи на наявність в історії філософії досить негативних її оцінок, діалектику неможна вилучити із світового історико-філософського процесу;

Основні підходи до пояснення співвідношення діалектикиіз філософією
► сукупність вихідних понять; ► сукупність вихідних принципів; ► певну предметну та рівневу структуру. визначеність всього, що відб

Вихідні складові теорії діалектики: рівні діалектичного мислення, принципи, категорії
-♦• За Гегелем існують такі сходинки пізнавальної рефлексії: 1) чуттєвість, яка приносить в людський інтелект на-даність; 2) рефлексія чуттєвого (коли людина фіксує в розумі те, що потрапл

Співвідношення діалектики із метафізикою, релятивізмом, софістикою, догматизмом та еклектикою
Чому для цілої низки філософів та науковців діалектика постає неприйнятною? Окрім того, що вони досить часто пов'язують діалектику із політичними та ідеологічними явищами, тут спрацьовують й деякі

Визначення та оцінки діалектики в історії філософії
Нарешті, на завершення теми наведемо основні тлумачення та оцінки діалектики в історії філософії, що є доволі цікавими та повчальними. Автор Зміст по

ТЕМА 18 ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ
Філософія історії- це наукова теорія історії, критичне переосмислення різноманітних напівлегендарних або й відверто міфічних відомостей і переказів. Анн Робер Жак Тюрго

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
предмет і завдання філософії історії; проблематику філософії історії та особливості її історичного формування; основні підходи до розв'язання проблем спрямованості та сенсу історі

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ
ІСТОРІЯ процеси дійсності, що виникають та розвиваються як частина космічних процесів, але частина особлива - пов 'язана із свідомою діяльністю людини та із свідомими фіксаціями сукупності подій

Філософія історії як напрям філософського знання: історичне формування проблематики
Якщо сутнісні сили людини окреслюють її можливості, то історія людства постає виявленням реальності людини. Якщо ми бажаємо знати, що таке людина, якими є її справжні прояви, то повинні звернутися

Чи має історичний процес власну якісну особливість?
історія - це частина загального природно- космічного процесу (антична філософія, філософія Середньовіччя, частково - Відродження); історія має свою якісну специфіку і в пе

Поняття історії. Історичний процес як реальність
Коли ми думаємо про історію або ж звертаємося до книжок, присвячених історії, то остання найчастіше окреслюється перед нами як сукупність подій, що колись відбулись, проте зараз вони віддалені в

Людина та історія. Роль особи в історії
Всі наші розвідки в галузі філософії історії виправдані, врешті, основною темою - темою місця людини в історії. І ця тема виглядає досить суперечливою. Л Людини немає

ТЕМА 19 СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ
Лише в людях людина може знайти сховище. І той, хто хоче здаватися собі самотнім або анархістом, насправді - людина, яка палає бажанням, щоби її побачили інші. Альбер Камю

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
% на чому базуються та як виникають соціальні якості речей та процесів дійсності; Ъ що таке суспільство і в чому полягають його основні функції; *t> з яких елемен

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ
* ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА -■ сукупність процесів, станів та рівнів інтелектуальної діяльності певного суспільства, що продукує духовні цінності та задовольняє духовні потреби люде

Поняття суспільства. Співвідношення суспільства і природи
З'ясування сутності соціального дозволяє нам стверджувати, що суспільство не можна зводити до співіснування великої кількості людей, адже можуть існувати і суто тваринні форми колективного виживанн

Спільне між суспільством та природою
-^ суспільство виникає і функціонує всередині природно-космічного процесу, а тому природні явища не можуть не узгоджуватись із загальними законами останнього; в цьому плані суспільство поста

Спільне між суспільством та природою
-^ суспільство виникає і функціонує всередині природно-космічного процесу, а тому природні явища не можуть не узгоджуватись із загальними законами останнього; в цьому плані суспільство поста

ТЕМА 20 КУЛЬТУРА ТА ЦИВІЛІЗАЦІЯ
Культура - це набуття розумною істотою здатності ставити будь-які цілі взагалі. Іммануїл Кант Найважливішим успіхом сучасної цивілізації, який визначив усі останн

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
^ причини суттєвого загострення питання про сутність культури у XIX - XX ст.; (^СуТТєві ознаки культури; суттєві ознаки цивілізації; основні аспекти співвідношення наці

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ
* КУЛЬТУРА - сфера найпершого та найяскравішого виявлення людини, її суттєвих характеристик і можливостей - та частина дійсності, яка перетворена людиною, але в якій людські творчі можлив

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги