Самостійна робота: Теоритичні підсумки і практичні результати матеріалістичної та ідеалістичної розробки проблеми свідомості

Методичні рекомендації: розкрити суть поняття "свідомість", концепції походження свідомості, з'ясувати, які чинники впливають на виникнення та функціонування свідомості. Показати структуру свідомості, розмежувати індивідуальну та суспільну свідомість, розкрити основні функції свідомості. Довести, що мова є прямим способом прояву свідомості.

У світі довкола нас немає нічого дивовижного і загадковішого за людський розум, інтелект, свідомість. Ідеальні, духовні явища, які на відміну від матеріальних існують тільки в головах людей як похідні від матеріальних, як результат їхнього відображення, становлять зміст свідомості. Вони знаходять свій вияв у мові і діяльності людини.

У історико-філософському процесі проблема свідомості набувала найрізноманітніших тлумачень. Ідеалізм вважає свідомість активним началом матерії. Внаслідок цього свідомість наділялась надприродним характером. Свідомості приписували самостійне існування. Така свідомість не мала ніякого відношення до мозку. Подібні тлумачення були звичайним продуктом фантастичного розуміння людської свідомості. Ідеалізм ставав на шлях її обожнювання.

Згідно з дуалізмом у світі завжди існували дві самостійні субстанції – матерія і свідомість, незалежні одна від одної. Свідомість і матерія є вічними. Відпадала необхідність вирішення питання про її походження.

Близькою до дуалістичного трактування свідомості є концепція Пєра Шардена. Він вважав, що в земній матерії була замкнута деяка маса елементарної свідомості, психічної енергії. Отже, свідомість так само первісна, як і матерія. Ніхто, у тому числі й наші предки, не помітив появи розуму на землі. Свідомість виникла «між двома індивідами»: на «точковому рівні» відбулась деяка «мутація від нуля до всього». Тому конкретний механізм розуму, свідомості осягнути неможливо…

Матеріалізм XVII-XVIII ст. розглядає свідомість як пізнавальний образ, як відображення світу в мозку людини, як функцію особливим чином організованої матерії. Матеріалісти намагались духовне вивести із матеріального як первісного, визначального щодо свідомості. Однак матеріалізм так і не зміг розкрити суспільну природу і активний характер свідомості. Однак свідомість так і не була осмислена як відображення зовнішнього світу, що виникає як наслідок активного перетворення світу в процесі суспільно-трудової діяльності.

Представник німецької класичної філософії Гегель виходив з того, що свідомість особи (суб’єктивний дух) необхідно пов’язана з об’єктом і визначається історичними умовами життя.

Велика заслуга у з’ясуванні природи свідомості належить позитивному знанню, яке збагачується в ХІХ-ХХ ст. досягненнями нейрофізіології (вченнями І.М.Сеченова, І.П.Павлова, та експериментальної психології (зв’язки елементів свідомості в працях Е.Вебера, В.Вундта, У. Джемса).

У марксистській концепції свідомість, по-перше, розглядається як функція головного мозку; по-друге, як необхідна сторона практичної діяльності людини. Вона виникає, функціонує, розвивається в процесі взаємодії людини з реальністю, на основі її чуттєво-практичної діяльності, суспільно-історичної практики. Відображаючи об’єктивний світ, свідомість де термінується природним і соціальним середовищем.

Питання про походження і сутність свідомості пов’язується з розвитком матерії, яка здатна саморухатись і саморозвиватись. Це дало зрозуміти природу свідомості як властивість високоорганізованої матерії, як вищу форму її атрибутивної властивості – відображення.

Проблема свідомості є однією з самих загадкових, що породжували і породжують численні спори і дискусії. Це зумовлене самою природою свідомості: воно не відповідає багатьом характеристикам об'єктивної реальності, що почуттєво сприймається. До свідомості не застосовні просторові характеристики; її не можна виміряти якимсь чином, кількісно виразити, відчувати або спостерігати; воно не володіє ні масою, ні енергією, ні формою в тому значенні, як це має місце по відношенню до фізичних об'єктів.

Постановка і розв'язання проблеми свідомості в філософії значною мірою визначаються розвитком природничих наук, що вивчають мозок, психіку і поведінку людини, що, звичайно, ніскільки не принижує ролі суспільних і гуманітарних наук у вивченні свідомості. Сучасна наука, використовуючи новітні експериментальні методи і теоретичні підходи, зробила значний крок вперед в розумінні природи психічної діяльності і закономірностей функціонування мозку, що складає природно науковий аналог філософської категорії свідомості. Це стосується, насамперед, осмислення субстрактної основи свідомості в її різних виявах, діалектики соціального і природно-біологічного, свідомого і несвідомого, можливості управляти психікою (свідомістю в широкому значенні слова) шляхом прямого впливу на певні структури мозку. Новітні наукові досягнення дозволили виявити і актуалізувати такі аспекту проблеми свідомості, які в минулому виключалися з сфери філософського аналізу.

Для філософії проблема свідомості важлива і тому, що ті або інші підходи до питання про суть свідомості, про характер її відношення до буття зачіпає початкові світоглядні і методологічні установки будь-якого філософського напряму. Природно, що підходи ці бувають різними, але завжди вони мають справу з єдиною проблемою: аналізом свідомості як специфічно людської форми регуляції взаємодії людини з дійсністю. Ця форма характеризується, передусім, виділенням людини як своєрідної реальності, як носія особливих способів взаємодії з навколишнім світом, включаючи управління ним. Конкретні вияви свідомості, її структуру, процеси і функції, що складають феноменологію духу (по Гегелю), вивчають науки: психологія і фізіологія - структуру психіки, залежність протікання психічних процесів від нейрофізіологічних, педагогіка і теорія виховання - процес соціалізації індивідуальної свідомості, соціологія і суспільна психологія - формування і функціонування суспільної свідомості в системі суспільних відносин, теорія пізнання - відображуючу, творче-перебудовчу і прогностичну функції свідомості, теорія управління - оперативну і комунікативну форми активності свідомості. Філософи всіх часів намагалися відповісти на питання, що ж така свідомість (мислення, розум, духовний світ, суб'єктивні переживання, внутрішній досвід і як воно пов'язане з навколишньою дійсністю і тілесною організацією людини). Розгляд відношення свідомості до зовнішнього світу складає зміст основного питання філософії, в пошуках відповіді на яке філософи розділилися на два протилежних табори. Релігійно-ідеалістичний погляд на свідомість зводився до абсолютного зіставлення душі (слова) тілесному початку, до пізнання її первинності, непізнаваності, даності від бога. Подібний погляд вперше розвинув Платон, який стверджував, що душа людини безсмертна, що зі смертю людини вона залишає її тіло і переноситься в замогильний світ. Антинауковий, ірраціональний погляд на «душевну» діяльність відстоює релігія і в наші дні. Глава католицької церкви отець Пій XII в своїй енцикліці «Про походження людини» (1950) стверджував, що душа людини була створена «з нічого» внаслідок єдиного божественного акту, в той час як його тіло пройшло відому еволюцію. У протилежність ідеалізму матеріалізм в рішенні основного питання філософії вийде з визнання первинність матерії і вторинності свідомості, розглядаючи останню як продукт високоорганізованої матерії. Вперше спробу пояснити душевні явища, виходячи з властивостей матерії, зробив Демокріт - основоположник атомізму і найбільший матеріаліст Стародавньої Греції. Він вважав, що душа людини складається з найдрібніших найбільш жвавих часток - атомів, які відділяються від предметів тонкими шарами, породжуючими у нас їх образи. Матеріалісти минулого настирливо шукали відповідь на питання про те, як з "не відчуваючої» матерії виникає матерія «що відчуває, мисляча, пізнаюча себе». Однак спроби науково пояснити цю проблему, яку англійський дослідник Е. Геккель відніс до числа «світових загадок», наштовхувалися на нерозвиненість наук про людину. Наукова психологія і фізіологія мозку аж до XIX в. знаходилися в зародковому стані. І хоч матеріалісти в принципі правильно вирішували основне питання філософії, вони не могли створити достовірно наукової теорії свідомості і показати вирішальну роль праці у виникненні свідомості Обмеживши розгляд свідомості індивідуально-особистим рівнем його вияву, домарксівський матеріалізм допускав тим самим принципову методологічну помилку в розв'язанні проблеми свідомості. Свідомість ним трактувалася як зверхісторична категорія, деяка імманентна, незмінна властивість розумності людини, а людина - як чисто природна істота (антропологічний підхід до людини у Фейєрбаха), у відриві від соціальних відносин і практичної діяльності. У протилежність цьому марксизм довів що людина виступає передусім носієм суспільних відносин, що його природно-біологічна життєдіяльність опосередковується через трудову діяльність. Свідомість з самого початку є продукт матеріального суспільного життя людей. Вирішальним чинником в формуванні свідомості людини з'явилися трудова діяльність, колективний спосіб життя, мова, що зробили можливим обмін знань і накопичення соціально - корисного досвіду. Центральним філософським питанням завжди було і залишається питання про відношення свідомості до буття, питання об включеність людини, що володіє свідомістю, в світ, про ті можливості, які надає людині свідомість, і про ту відповідальність, яку накладає свідомість на людину. Виходячи з матеріалістичної позиції примату буття над свідомістю, марксистська філософія аж ніяк не заперечує тієї принципової обставини, що спосіб буття людини в світі завжди передбачає свідомість, що людська діяльність «пронизана» свідомістю. Вторинність свідомості по відношенню до буття означає, що буття виступає як більш широка система, всередині якої свідомість є специфічною умовою, засобом, передумовою, «механізмом» вписування людини в цю цілісну систему буття. У контексті людської діяльності як цілісної системи свідомість є її необхідною умовою, передумовою, елементом. Таким чином, якщо вийти з розуміння людської реальності як діяльності, то вторинність людської свідомості по відношенню до людського буття виступає як вторинність елемента по відношенню до системи, вторинність умови і передумови по відношенню до цілісної структури діяльності.

Виходячи з принципу матеріальної єдності світу, органічної включеності людини в цілісність неживої і живої природи, діалектико-матеріалістична філософія розглядає свідомість як властивість високоорганізованої матерії. Звідси виникає необхідність прослідити генетичні джерела свідомості в тих формах організації матерії, які передують людині в процесі її еволюції. Найважливішою передумовою такого підходу є аналіз відображення як такої форми матеріальної взаємодії, на основі якій виникають психіка і свідомість. Ця матеріальна взаємодія передбачає формування відповідних тілесних органів, завдяки яким здійснюються процеси психіки і свідомості нервової системи і її найбільш високоорганізованого відділу - головного мозку. Однак визначальним чинником в розвитку цих тілесних органів відображення і свідомості є характер взаємовідносин носіїв відповідних форм відображення з навколишнім середовищем. Людина усвідомлює за допомогою мозку, але свідомість - не функція самого по собі ' Мозку, а функція певного, специфічного типу взаємовідношення суспільно розвиненої людини з світом. Цю специфіку філософія вбачає в практично-перетворюючій діяльності людей, організованих в певні співтовариства. Свідомість виступає як особлива форма відображення, регуляції і управління відношенням людей до навколишньої дійсності, до самих себе і своїх способів спілкування, які виникають і розвиваються на основі практично-перетворюючої діяльності. Воно не тільки відображає, але і творить світ. Свідомість з самого початку є суспільним продуктом. Воно виникає і розвивається тільки в спільній діяльності людей, в процесі їх праці і спілкування. Залучаючись до цих процесів, люди виробляють відповідні уявлення, установки, норми, які разом з їх емоційним забарвленням складають зміст свідомості як специфічної форми відображення. Цей зміст і закріпляється в їх індивідуальній психіці. Розвиток суспільно-виробничої практики, розподіл фізичної і розумової праці приводить до відособлення сфери виробництва свідомості і диференціацію його форм (наука, мистецтво, мораль і .З свідомістю в широкому значенні слова, звичайно, потрібно зв'язувати і уявлення про самосвідомість. Розвиток складних форм самосвідомості відбувається на досить пізніх етапах історії людської свідомості, де самосвідомість набуває відому самостійність. Однак зрозуміти її походження можна тільки на основі розгляду історії свідомості загалом.