Через пізнання світу людина може пізнати саму себе.
Світ – це єдність, цілісність, впорядкованість всього сущого. Наприклад, світ давніх людей - це певна сукупність знань, які утворилися на основі їх соціального життя і практичної діяльності. В цьому світі можна виділити 2 аспекти:
-смисли, пов’язанні з регламентацією життя общини (норми, звичаї);
- смисли, пов’язані з практичною діяльністю (навики полювання).
З виникненням держави світ набув ширшого значення:
- світ-космос;
- християнський (мусульманський) світ;
- новий і старий світ
В основі утворення усіх світів задіяний соціокультурний підтекст.
Єдність і впорядкованість світу задавала культура.
Паралельно сформувалось інше поняття суті світу, основою якого було знання об’єктивних властивостей і відношень речей. Формується натуралістичне розуміння світу. Під світом розуміють світ об’єктивної природи яка охоплює і людину. Єдність мислиться як така, що задана Богом або властива природі. Закон перенесено на характеристику порядку речей.
Поступово ідея єдиного упорядкування світу заміщує ідею світу, опорядкованого культурою. У науковому розумінні світ постає як щось, саме по собі суще. В філософії світ мислиться крізь призму категорії буття і сущого. Буттю світу, як буттю сущого, протистояло буття, яке не є сущим ( не є річчю).
Підстави існування світу:
- світ існує сам по собі;
- світ існує через Бога;
- світ існує через буття свідомості.
До першої відповіді вдаються матеріалісти, які розуміють під світом сукупність матеріальних речей. Матерія вічна, перетворюється з однієї форми в іншу. Наука теж зводить світ до сукупності матеріальних речей.
Сильна сторона: успішний розвиток науки є аргументом на користь істинності матеріалізму, який поділяє з наукою однаковий підхід до світу. Філософія, яка звела суще тільки до матеріального, знецінює всі інші його види (ідеї, цінності). Якщо буття речей оголошувалось абсолютним, то буття духовного сущого - похідним і випадковим. Парадокс матеріалізму полягає в тому, що він прагнув визначити матерію як суще, як таке що існує поза речами . Ленінське визначення матерії зводиться до об’єктивності, протилежності, свідомості і відображуванності у відчуттях.
Якщо відчуття ідеальне, то виходить протиставлення матеріального і ідеального.
Об’єктивний ідеалізм зводить світ до сукупності матеріального сущого. Ідеалізм теж тлумачить світ як матеріальне суще, яке вивчає наука.
Сучасна філософія поділяє світ на окремі сфери:
- сфера реального буття;
- сфера ідеального буття.
Практика(від гр. діяння, активність) - це діяльність, за допомогою якої людина змінює, перетворює світ. Вона має суспільний характер і виступає як цілісна система дій , є способом суспільного буття людини, специфічною формою його самоутвердження в світі. Це матеріальна , чуттєво-предметна діяльність людини, що включає в себе освоєння та перетворення природних та соціальних об’єктів і становить рушійну силу розвитку людського суспільства і пізнання. Практика виступає як досвід. Вона пов’язана з такими категоріями я кдіяльність, праця, виробництво. Це матеріально-перетворююча, свідомо цілеспрямована, суспільно-історична діяльність. До практики не належить діяльність, безпосередньо не спрямована на перетворення предметного світу. Основою практики є праця, в процесі якої людина змінює себе. До практики включається соціально-політична діяльність, яка регулює взаємовідносини між державами, націями, народами і націлена постійну зміну та оновлення суспільного життя. Міра освоєння предмета називається формою практики.
1.форма практики: зовнішня діяльність людини, що збігається з її соціальною поведінкою, з орієнтацією на здоровий глузд та певні соціально визначені норми.
2.предметно-перетворююча діяльність, що ґрунтується на емпірично-практичному досвіді.
3. практика у поєднанні з науковим знанням
Головний зміст практики: практика є діяльністю з перетворення світу у відповідності з інтересами людей
Є два рівні практики:
- перетворюючий
- використовуючий – включає певну сукупність звичок і дій, які змінюються за відповідними правилами, що сприяють безперервному відтворенню досягнутого людством рівня контролю над навколишнім світом. Для реалізації діяльності на цьому рівні потрібно мати знання, які розкривають сутність діянь. На перетворюючому рівні окремі дії є творчими за своїм характером, змінюють і перетворюють навколишній світ і створюють основний визначальний рівень практики.
Основна особливість практики – людино творча спрямованість.
Моменти практики:
- різні матеріально-речовинні елементи:
- не речовинні елементи( суспільні відносини ) ;
- людина, її внутрішній світ. Не людина існує для суспільства, а суспільство для людини. Практика є людським сенсом і тому її завершенням є саморозвиток людини.
Практика є специфічно людський спосіб буття, є матеріальною основою, яка забезпечує зв'язок часів та спадкоємність культурних надбань поколінь.
Риси практики:
- всезагальність;
- безпосередність;
- революційність;
Структура практики:
- потреби;
- мета;
- мотив діяльності;
- предмет, на який націлена практика;
- засоби, спрямованні на досягнення мети.
Функції:
- практика - основа пізнання;
- джерело і рушійна сила пізнання;
- кінцева мета пізнання;
- критерій істини.
Категорії – це загальні форми мислення.
Основні категорії:
Субстанція– це те, що покладено в основу. Субстанція визначає все суще. Для матеріалістів такою субстанцією є матерія, для ідеалістів – Бог. Ідея субстанції виражає незмінність у мінливому. Будь-яка зміна є зміною чогось. Незмінність виражається через відносну стабільність речей і через наявність законів.
Простір і час. Це основні форми матеріального світу. Існування матерії в просторі означає, що:
- предмет має певні розміри;
- розміщується певним способом по відношенню до інших предметів.
Прості відмежовує матеріальні речі від ідеального буття. Для простору характерно: протяжність і місце серед інших речей. Протяжність – це продовження одного і того ж сущого. Простір трьохмірний = довжина, ширина, висота. Вони визначають величину, розмір.
Місце – це просторова визначеність предмета у відношенні до інших предметів.
Час - це загальна властивість матеріальних процесів проходити один за одним, в певній послідовності, через певний проміжок часу. Час визначає тривалість і черговість подій. Тривалість – це продовження одного і того ж. У ній розділяють три фази – сучасність, минуле і майбутнє. Черговість вказує на місце події серед інших подій в часовому просторі. Час на відміну від простору одновимірний. Всі тіла розвиваються у часі тільки в одному напрямку - від минулого до майбутнього. Час не можна зупинити і повернути назад. Матерія вічна в часі і нескінченна в просторі. Ще означає, що вона не має ні початку ні кінця, ніколи не виникає і не зникає. Простір і час взаємодоповнюють одне одного. Це значить, що простір визначається через час, а час визначається через простір
Іншою формою існування матерії є рух. Рух – це будь-яка зміна. В русі і тільки в русі існує матерія. Матерія без руху немислима як і рух без матерії. Завдяки руху матеріальні процеси знаходять себе, діють на органи чуття. Рух матерії абсолютний, вічний. Його не можна ні створити, ні знищити. Спокій є відносним. Тіло знаходиться в спокої по відношенню до іншого тіла, але воно приймає участь у загальному русі. Наприклад: будинок знаходиться в спокої п відношенню до поверхні землі, по відношенню до іншого будинку, але рухається разом з землею навколо її осі і навколо Сонця. Спокій має тимчасовий, визначений характер, він лише момент руху.
Розрізняють два типи руху:
- прогрес (лат - .рух вперед) – це форма розвитку, яка означає поступальний розвиток по висхідній лінії – від низчого до вищого, від старого до нового. Прогресивним є лише те нове, яке не рунує основи розвитку, органічно пов’язане з попереднім розвитком.
- регрес (лат. - назад) - це форма розвитку, яка означає повернення до старих форм ( застій, деградація, криза). Це рух по нисхідній, розвиток з знаком мінус.
Рух розрізняють не тільки за типами, а й за формами. Є такі основні форми руху:
- механічний;
- фізичний;
- хімічний;
- біологічний;
- суспільний.
Форми руху матерії тісно пов’язані між собою. Їх основою є матеріальна єдність світу. Одна форма руху завжди перетворюється в іншу. Матерія вічна в русі. Це означає, що вона ніколи не зникає, а з однієї форми перетворюється в іншу.