Довести, що визначальною особливістю практики є її людинотворча спрямованість. Розкрити філософську природу творчості, філософської концепції творчості, показати зв'язок творчості з практикою. Довести, що творчість виявляється лише через різні форми людської діяльності, а міра творчості - через урізноманітнення форм діяльнісних відношень. Розкрити ознаки творчості, охарактеризувати форми творчого процесу (віртуальний і дійсний) та форми творчості (науково-технічна, художня, соціальна, військова). Показати значення творчості в навчанні та в повсякденному житті людини.
Основною, фундаментальною формою діяльності людини є її праця. Вільна, творча праця допомагає особистості набути великих цнот: істину, добро, красу. В умовах сучасного виробництва трудовий процес у більшості випадків поділений на велику кількість нескладних, рутинних, монотонних, робочих операцій. Цим досягається досить високий рівень інтенсифікації виробництва і праці.
Праця, що монотонно повторюється, позбавлена будь-якої перспективи, не може викликати до себе інтересу робітника, селянина, службовця. Така праця є для них неприємною необхідністю, вона перетворюється у важкий тягар, фактор, що не приносить достатньо духовного задоволення. Разом з тим, вона являє собою фактор, що знеособлює самого працівника, який виступає додатком до знарядь виробництва, сировини. За таких умов відбувається взаємне знеособлення людини і праці.
Праця – в одних країнах більшою мірою, в інших меншою – є ще відчуженою, тобто виступає як самостійна суспільна сила, що панує над робітником. Відчуження праці призводить до відчуження людини, її способу життя, до стандартизації, уніфікації, до перетворення індивіда на соціального манекена, якого виставляють як певний взірець. Воно є однією з головних умов існування загального відчуження – цієї специфічної форми вираження суспільних відносин.
В умовах відчуження людина знеособлена, позбавлена надійного середовища, у якому б вона змогла виявити свою індивідуальність, самоствердитися, реалізувати свої творчі потенції. За цих обставин спостерігається пасивне ставлення особистості до назрілих соціальних проблем.
Із поняттям діяльності тісно пов’язане поняття активності. З одного боку, активність тлумачиться наукою як більш широке, фундаментальне поняття, ніж поняття діяльності. З такої точки зору, активність може проявлятися у різноманітних формах життя як біологічних, так і соціальних організмів.
«Практика» походить від грецького «праксис», що означає «діяння», «активність», «діяльність».
Практика – це діяльність, за допомогою якої людина змінює, перетворює світ. Людина змінює світ у трьох вимірах: 1) матеріально; 2) на певному конкретно-історичному етапі розвитку суспільства та за його допомогою і в межах відповідних суспільних відносин; 3) свідомо.
Під практикою розуміється сукупна діяльність людства, весь його досвід у процесі історичного розвитку. Практична діяльність має суспільний характер і виступає як цілісна система дій, є способом суспільного буття людини та специфічною формою його самоутвердження у світі. Практика – це матеріальна, чуттєво-предметна, діяльність людини, яка включає в себе освоєння та перетворення природних та соціальних об’єктів і становить загальну основу, рушійну силу розвитку людського суспільства і пізнання. Існує особлива група предметних дій, суб’єкт яких чинить матеріальний вплив на оточуючий світ: людина змінює фізичну форму процесів і явищ природи, створює нові речі чи суспільні інститути, змінює об’єктивно існуючі форми колективного життя, економічні, правові та інші структури відповідної системи суспільних відносин. Практика є людською чуттєвою діяльністю, предметною діяльністю, основною ознакою котрої виступає безпосередня чуттєва зміна предмета під час взаємодії людини і предмета природи.
Якщо практику розглядати як певний процес перетворення природи у відповідності з інтересами людини, яким опосередковується, регулюється, контролюється обмін речовин між людиною і природою, то тоді практика виступає як праця. Якщо взяти її як суспільну, втілену в конкретно-історичних формах діяльність, що трансформує природне буття в суспільне, то практика набуває ознак виробництва. Якщо практика розглядається як діяльність, яка штучно відтворює сторони об’єктивної дійсності, створює умови для наукового дослідження, вона виступає як науковий експеримент.
Категорія «практика» тісно пов’язана з такими категоріями, як «діяльність», «праця», «виробництво» в його різноманітних формах. Отже, практика– це чуттєво-предметна, матеріально перетворююча, свідомо цілеспрямована, суспільно-історична діяльність людей. До практики не належать пізнавальна діяльність, діяльність митця, ідеолога, рефлексія, саморефлексія, тобто будь-яка діяльність, безпосередньо не спрямована на перетворення предметного світу.
Основою практики є праця, матеріальне виробництво, в процесі якого людина змінює себе, а також у відповідності зі своїми цілями та інтересами природну та соціальну реальність. До практики включається соціально-політична діяльність людей, яка регулює взаємостосунки між державами, націями, народами, націлена на постійну зміну та оновлення суспільного життя.
Головний зміст практики: практика є діяльністю з перетворення світу у відповідності з інтересами людей. Діяльність людей повинна бути творчою, беззмістовна праця морально і психічно гнітить людину, спричиняє десоціалізацію особистості. Особистість може найбільш повно самоствердитися, реалізувати свої позитивні потенції не у всякій, а саме у творчій праці. Творчість – це така форма людської діяльності, яка ставить за мету пошук і практичне створення нового, оригінального, унікального, кращого, прогресивнішого, соціально значущого. Відповідно до видів людської діяльності розрізняють і види творчості. Говорять, наприклад, про філософську, наукову, технічну, виробничу, політичну, правову, управлінську, художню і т.д. Може бути поєднання окремих видів творчості. Прикладом такого поєднання є науково-технічна творчість.
Визначальна особливість практики – це людино творча спрямованість. Людина сама себе виділяє з природи, сама себе робить людиною, творить свою «другу» природу, «олюднену», яка постає культурою, культурними цінностями. Людська здатність творити предметний світ свого існування несе в собі значно ширший зміст, ніж ті безпосередні потреби, що задовольняються цими предметами.