Досвідний рівень пізнання виростає безпосередньо з практики, зберігаючи з нею найтісніший зв'язок, який виявляється в тому, що отримане таким шляхом знання є ніби діяльною моделлю об'єкта. На досвідному рівні практична природа знання безпосередньо явна. Саме досвід і виявляє себе передусім як знання тих дій, які необхідно здійснити на шляху подолання опору нового, ще не пізнаного об'єкта. (Наприклад, таке знання «досвідне» на відміну від теоретичного є знання селянина, який уміє вирощувати хороший врожай і в той же час не маючи уявлення про наукову агрономію.
Досвідний характер часто мають і наукові уявлення, як наприклад, уявлення М. Планка про кванти. Спочатку це були знання про способи подолання труднощів на шляху пізнання фізичних явищ у мікросвіті, які не містили майже ніякої інформації про причини, які ці труднощі породжують. У досвіді як формі початкового пізнавального проникнення у новий об'єкт відбувається своєрідна «інтеграція» об'єкта з пізнаванним суб'єктом, яка і створює передумови перетворення об'єкта з чужого для людини в олюднений. Суть цього процесу розкривається в поняттях: «олюднення» природи, «натуралізація» людини, які являють собою зміну структури кожного з названих компонентів. Зміна, структури є зміною типу взаємодії. «Натуралізація» людини виявляється в тому, що її об'єктивні потреби стають універсальними, поступово охоплюють усе багатство навколишнього світу. У своїй елементарній формі інтеграція суб'єкта з об'єктом добре знайома кожному, хто оволодіває навичками, наприклад, водінням автомобіля чи їздою на велосипеді. Через деякий час новачок стає досвідченим водієм і відчуває своє «злиття» з автомобілем. Водій з легкістю керує складними маневрами, ніби автомобіль є одним з органів тіла самої людини.
При вивченні нового об'єкта потрібний певний період «зживання» дослідника з новим предметом чи проблемою. Тільки після того, як зживання відбулося (воно має місце ще в рамках досвідного знання), приходить довгождане рішення. Так, Менделєєв довго і безрезультатно розробляв періодичний закон хімічних елементів, але протягом цих шукань настільки зжився з досліджуваною проблемою, що її рішення прийшло до нього уві сні. Таке безпосереднє, раптово здійснюване відкриття, якому передує тривалий період «зрощування» суб'єкта і об'єкта, є інтуїцією. Отже, інтуїція є завершальним моментом процесу інтеграції суб'єкта і об'єкта. У цілому зазначений процес здійснюється у сфері практичної взаємодії суб'єкта і об'єкта.
Безпосереднім джерелом нового знання не є логічне міркування у відповідності з гегелівською формулою «звідки» і «куди» («звідки» постає як «необхідність поняття, його доведення і дедукція», а «куди» як таке визначення, «внаслідок якого окрема ланка спекулятивного кругообігу, як живий зміст методу, є в той же час початком нової ланки»). Безпосереднім джерелом нового знання є досвід. Саме на рівні досвідного, а не теоретичного пізнання стає можливим вільний вибір вихідних принципів нової теорії. Сама сфера досвіду виявляється досить широкою для вибору і водночас досить вузькою (внаслідок тісного зв'язку з матеріальною, практичною дією), щоб не дати вибору перетворитися на неосяжно безмежну сваволю.