На поч. н.е. в Кубанському царстві (Північна Індія) виникає буддизм. У V ст. в державі Гуптів (Індія) відбувається витіснення буддизму і відродження індуїзмі. Індуїзм в процесі свого відродження демократизував культ і обґрунтував кастовий поділ, на відміну від буддизму, чим здобув підтримку індійців. Він запровадив масові обряди та церемонії. Індуїзм відроджує традиційні національні вірування. В індуїзмі немає священного канону, тобто комплексу священних книг. Головними богами є Крішна і Рама. Про них розповідається в народному епосі: «Махабхарата», «Рамаяна» та в особливих богословських текстах-пуранах.
Головним мотивом віровчення в індуїзмі залишається концепція переселення, перевтілення людської душі. Вона ускладнюється міркуваннями про те, що індивідуальна людська душа Атман постійно хоче з’єднатися з Абсолютом – Брахмою (світовою душею). Це верховне божество, Брахма, Абсолют є водночас і безсмертним духом і знаходиться в душі людини. Тобто бог живе і поза людиною, і в самій людині. Смисл життя людини – в осягненні цього Абсолюту, в злитті індивідуальної душі з ним. В Бхагаватхі на три шляхи цього з’єднання: шлях добрих справ, шлях любові і шлях знання. На цих шляхах вона має в усьому покладатися на Бога і не виходити за межі своєї касти.
Подальший розвиток здобуло вчення про перевтілення (переселення) душ, яке відбувається після смерті. Кінцевою метою є повне його припинення – мокша, злиття душі з Абсолютом.
В індуїзмі на перший план висувається бог-творець. Особливу роль почали відігравати культи богів Брахми, Вішну і Шиви. У пантеоні індуїзму, згідно з традицією, нараховується близько трьох мільйонів божеств. Брахма вважався творцем світу, Вішну і Шиву вважають керівниками і упорядниками світу. Це призвело до появи двох основних напрямів у індуїзмі – вішнуїзму та шиваїзму. Розвиток вішнуїзму відзначився в І тис. до н.е. появою тенденцій до монотеїзму, що знайшло відображення у приниженні авторитету численних нижчих богів. Від вішнуїзму відокремилась одна впливова течія – кришнаїзм. Шиваїзм утворився лише в перших століттях нашої ери. Шива – це бог кари за гріхи. Сам Шива зображується у вигляді аскета, або багаторукого бога, що танцює у вогняному колі. Шива може виступати у вигляді будь-якого божества. Важливе місце посідає культ родючості, за яким Шива і його дружина Калі є носіями творчого початку, який забезпечує появу всього живого в природі. Шиваїзм і вішнуїзм мають практично спільний культ, відмінності лише в тому, якому богові йде поклоніння.
У Ведах розроблені вимоги до мирського життя індусів від народження до його смерті. На будь-який випадок життя є свій ритуал і він має бути виконаний точно. У кожній місцевій общині індусів існує своя система анімістичних уявлень: духи живуть усюди, вони активно втручаються у життя своїх родичів, є духи – покровителі, є – лиховісні. Бувають тваринні жертвоприношення молитви, храми дуже прості. Серед обрядів особливе місце посідає шлюбний обряд Існують ранні шлюби, коли дівчинка у 8-9 років стає жінкою. Заборона повторного обряду шлюбу вдовам. Поступово в індуїзмі зростає роль гуру. Він вже не тільки індивідуальний наставник, а сам є втіленням бога, стає віровчителем. Індуїзм – це специфічна національна релігія з глибокою національною традицією. Для індуїстів їхня релігія охоплює все, цілком заповнює духовний світ, стає його синонімом.