Методичні рекомендації: Розкрити філософсько-релігієзнавчий зміст поняття "свобода совісті". Показати , що у філософському значенні свобода совісті - це якісна визначеність людського буття, яка відображає здатність індивіда до вільного самовизначення в духовній сфері, в релігієзнавчому - це право особистості на свободу мати, сприймати, змінювати релігійні вірування за власним вибором або дотримуватись нерелігійних переконань, вільно сповідувати свою релігію або поширювати нерелігійні переконання. Визначити основні ознаки філософсько-релігієзнавчого виміру свободи совісті:
- ні совість, ні духовна свобода не підвладні будь-яким зовнішнім чинникам;
- умовою свободи совісті є високий рівень духовного суверенітету людини;
- обов'язковим моментом творчого пошуку особистості є вибір;
- спонукальним моментом вибору та прийняття рішення є воля;
Використовуючи Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" (статті №3, 4), зробити висновок про те, що в Україні кожному громадянину гарантується право на свободу совісті та рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії.
Показати, що релігійне життя - це складна система взаємин та взаємовпливів канонічно і організаційно-структурованих суб'єктів, об'єднаних за світоглядно-віровизнавчими ознаками. Ця система імплантована в загальну структуру суспільного життя і розвивається під впливом соціально-економічних і політичних процесів. Тому релігійне життя є сукупністю загальнодержавних та регіональних ознак. Вказати, що державно-церковні відностни в Україні регулюються Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації".
Довести, що основною метою державно-церковної політики є визначення основних пріоритетів держави в галузі релігійно-церковного життя, розробка концепції, яка б передбачила стратегію становлення державно-церковних відносин в Україні. Пояснити, що визначення пріоритетів держави в галузі державно-церковних відносин не є втручанням держави у внутрішні справи релігійних організацій. Воно базується на такому розумінні принципу відокремлення церкви від держави, який враховує специфіку церкви, але трактує її не лише як сакральну інституцію, а як суспільний інститут, що має такі сторони діяльності, розвиток яких повинен корелюватися з інтересами держави, і в разі потреби регулюватися державою без втручання в догматичн, віросповідні чи обрядові сторони життя церкви. Охарактеризувати основні моделі державно-церковних відносин:
- теократія (глава держави є одночасно главою церкви);
- цезареналізм (церква залежить від світської влади);
- державна церква (привілейоване становище певної конфесії);
- відокремлення церкви від держави (невтручання церкви у справи держави);
- відокремлення церкви і держави (невтручання держави у справи церкви і церкви - у справи держави);
- поєднання моделі державної церкви і моделі повного відокремлення церкви і держави (збереження певних видів державної підтримки церкви та привілеїв окремих церков).
Визначити основні методологічні засади концепції державно- церковної політики:
- церква відокремлена від держави, а школа від церкви;
- жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова;
- кожна людина має право на свободу світогляду і віросповідання, вільного вибору ставлення до релігії;
- кожна людина має право сповідувати будь-яку релігію у прийнятний для неї спосіб, безперешкодно вести релігійну діяльність;
- держава не втручається в законну діяльність релігійних організацій, надає їм всебічне сприяння;
- церква стоїть поза політикою, всі віруючі і священники беруть участь в політичному житті нарівні з усіма громадянами;
- всі конфесії та віруючі рівні перед законом і мають право на захист;
право на свободу віросповідування, діяльності релігійних організацій підлягає лише таким обмеженням, які відповідно до Конституції України є необхідними в демократичному суспільстві.
Вказати, що основними зобов'язаннями держави перед церквою, що зробить її політику щодо церкви прозорою, відкритою для загалу, є :
- визначання основних пріоритетів своєї політики щодо церкви;
- сприяння розвитку релігійної самобутності української нації і національних меншин в Україні;
- повага традицій та внутрішніх настанов релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству;
- забезпечення повного правового і соціального статусу церкви, сприятливих умов для її діяльності;
- сприяння встановленню відносин взаємної релігійної та світоглядної терпимості і поваги між громадянами, що сповідують або не сповідують релігію, між віруючими різних віросповідань;
Розкрити основні пріоритети державної політики щодо релігії та церкви:
- забезпечення конституційного положення про відокремлення церкви від держави, і школи від церкви, рівноправності всіх офіційно діючих в Україні релігій та права громадян на свободу совісті;
- сприяння релігійним організаціям у виконанні їхніх завдань, участі церкви у служінні;
- подолання дестабілізуючих впливів церкви на суспільство, деполітизація релігійного середовища;
- сприяння розвитку релігійної самобутності українського народу та національних меншин.
Зробити висновок, що держава як гарант свободи совісті має бути світською; чітко окреслити в чинному законодавстві межі свого втручання в сповідування громадянами будь-якої віри; діяльність держави щодо різних конфесій має бути обмеженою обліково-реєстраційною функцією на основі заявницького принципу та нейтральним арбітруванням. У випадку виникнення міжцерковних суперечностей держава має законодавчо визначити межі фізичної поведінки, за які не можуть виходити прихильники певних світоглядних орієнтацій.
Дати визначення вільнодумства як традиційного явища духовного життя і антиподу релігії.
Розкрити об'єктивну і суб'єктивну основу вільнодумства, визначити гнесеологічні джерела та витоки вільнодумства, зокрема:
- наївний реалізм - сприйняття світу таким, яким він постає в наших почуттях;
- здоровий глузд - більш високе сприйняття дійсності з елементами аналітичного і раціонального;
- наукове пізнання дійсності - розкриває дійсний зміст релігійного світогляду, витісняє надприродне з усіх сфер пізнання;
соціальні джерела:
- подолання старого, консервативного;
- адекватне пізнання навколишньої дійсності;
- утвердження нового, прогресивного в суспільстві.
Визначити основні закономірності вільнодумства:
- органічний зв'язок з інтересами прогресивних сил суспільства;
- збагачення змісту і зростання ролі вільнодумства в ході соціального та культурного прогресу;
- вільнодумство - основний і постійний еврестичний принцип наукового пізнання;
- вільнодумство - це цілісний світогляд в органічному зв'язку з розвитком науки;
Охарактеризувати основні форми вільнодумства (богоборство, релігійний нігілізм, скептицизм, пантеїзм, атеїзм, агностицизм, деїзм) на різних етапах історичного розвитку. Зробити висновок про те, що головною метою вільнодумства є боротьба з мракобіссям, головним опонентом є релігія, головним гонителем - церква.
Розкрити суть терміну "онтологія" як вчення про буття взагалі, яке визначає становище людини в світі, розглядає світ в єдності природного і надприродного. Вказати, що в сучасних умовах спостерігається відхід суспільства від розуміння релігії як масового неврозу, сприймання релігійного почуття як норми, що випливає з природних людських відносин. Натомість зростає роль науки як засобу пізнання, здійснюється переосмислення взаємин науки і релігії, змінюється співвідношення наукових знань та релігійної віри. Релігія стає формою онтологічного самовизначення людини. Під впливом глобальних проблем ототожнюються мораль і релігійність, домінуючим шляхом життя стає гуманізм.
Охарактеризувати атеїстичний екзистенціалізм, що спрямований на свідомість людини, яка втратила віру, зокрема, філософію Ж.Поль Сартра, А.Камю, М.Мерло-Понті, тощо. Довести, що атеїстичний екзистенціалізм не заперечує існування Бога, але заперечує можливість творіння світу тільки таким Богом, образ якого відрізняється від уявлень про нього у релігійних людей. Бог є чистою суб'єктивністю, а буття світу - чиста об'єктивність. Показати, що в основі атеїстичного екзистенціалізму лежить вчення про абсолютну свободу людини. Втративши віру в докази буття Бога, людина почуває себе розгубленою, а без Бога вона позбавляється тих моральних цінностей, які виправдовують її вчинки.
Розкрити теорії гуманізму, який стає для людини шляхом життя:
- секулярний ( в основі - вимога всебічного розвитку людини);
- етичний ( в основі - принцип людської відповідальності за все, що відбувається в світі);
- еволюційний (нова організація мислення будується на гуманістичних ідеях);
- натуралістичний (розум людини є результатом її фізіолого-психічного розвитку і еволюційного прогресу).
Зробити висновок про те, що в умовах глобалізації суспільства відбувається переосмислення існування світу і спостерігається вияв змін духовності.