1. Фізис (з давньогрецької – природа) – у вихідному значенні те, що становить основу будь-чого, що довільно, без впливу ззовні діє, проявляє активність, зростає, розширюється, породжує свої різноманітні прояви.
2. Архе(з давньогрецької – початок; перший, вихідний, головний пункт; засада) – у давньогрецькій філософії – універсальний початок усього сущого.
3. Атом– дослівно: неподільний, неруйнівний; найменша частинка речовини, яка не підлягає ніяким змінам; за Демокрітом, наявність такої частинки є запорукою незнищуваності світу.
4. Космос(з давньогрецької – порядок, краса, влаштування, оздоблення) – розуміння Всесвіту як розумно та закономірно впорядкованого.
5. Ідея – дослівно: вид, вигляд; основне поняття філософії Платона, що означає внутрішньо неподільну цілісність будь-чого, завершену, одвічну його сутність; за дещо модернізованим тлумаченням – сукупність необхідних та достатніх елементів будь-якого явища або його конструктивний принцип.
6. Ноос(з давньогрецької – розсудок, розум, мудрість) – у давньогрецькій філософії – Світовий розум, розпорядник та впорядник усього сущого у світі.
7. Атараксія– незворушність, безпристрасність; у школах завершального циклу античної філософії – душевний стан, до якого повинен спрямовувати своє самовдосконалення прихильник мудрості.
8. Антропоцентризм– філософський принцип, згідно з яким людина є центром Всесвіту або займає центральне положення у всіх міркуваннях та вирішеннях.
9. Братські школи– центри освіти та духовного життя в Україні, що виникали, починаючи від XVI ст. з метою збереження православних засад життя та протидії католицькій експансії.
10. Емоційність– одна з провідних особливостей української філософії, що полягає у наданні переваги щирому почуттю над раціональним міркуванням при вирішенні смисложиттєвих проблем.
11. Естетизм– особливість української філософії та духовності взагалі, що проявляє себе у цінуванні краси в усіх її виявленнях.
12. Просвітництво– європейська течія в галузі культурного і духовного життя XVI-XVIII ст., що ставила собі за мету сформувати погляди, котрі виходили передусім з вимог людського розуму.
13. Воля – не пояснюване, ірраціональне прагнення до само здійснення, просте поривання до буття, що, на думку, А.Шопенгауера та Ф.Ніцше, лежить в основі будь-якого існування.
14. Екзистенція – з латинської мови – існування; цей термін С.К'єркегором був витлумачений у його початковому значенні – «вихід за межі встановленого, усталеного» - для позначення провідної особливості людського існування: неузасадненості, відсутності надійних, однозначних коренів буття.
15. Життя– за Ф.Ніцше, єдина справжня реальність, бо все в світі постає лише різними проявами життя; в основі життя лежить «воління до волі», тобто бажання проявити воління як таке.
16. Діалектичний та історичний матеріалізм – назва основних філософських складових вчення марксизму, що прагнув бути системою тверджень про світ, який в основі своїй – матеріальний, ніким не створений, але динамічний і рухливий.
17. Ірраціональне – таке, що не підлягає розумінню, раціональному поясненню та тлумаченню.
18. Позитивне– основне поняття філософських міркувань О.Конта: ясне, реальне, спостережуване, корисне – те, що повинна вивчати наука, відкидаючи примарне, непевне, непотрібне людині та суспільству.
19. Верифікація– запропонована представниками логічного позитивізму процедура перевірки наукових знань на істинність.
20. Парадигма– усталений взірець мислення або науково виправданих міркувань, що повинні приводити до достовірних результатів у науковому пошуку.
21. Сцієнтизм– світоглядна установка, згідно із якою лише наукове знання постає найбільш виправданим, цінним для будь-якого знання.
22. Феномен– основне поняття філософії Е.Гуссерля: те єдине, що надає нам у досвіді свідомості, те, що нам реально з’являється, єдина форма виявлення реальності у свідомості та для свідомості.
23. Буття– небуття – гранична межа філософського узагальнення; співвідношення, через яке визначається буття, проте не лише внаслідок позначення межі, за якою буття вже не має, а й тому, що такого роду межа вказує на ті якості сущого, втрата яких рівнозначна втраті самого такого сущого; означена межа позначає також граничну щирість людської думки, її вміння утримуватись у власних актах при бутті, а не зриватись в небуття.
24. Метафізика та онтологія– за усталеною традицією філософії ХХ ст. – основні філософські науки про буття; метафізика розглядає найперші, позачуттєві та позафізичні засади буття, а онтологія – види, рівні, форми проявів буття.
25. Відкритість– фундаментальна характеристика людини, її здатність внаслідок біологічної неспеціалізованості змінюватись, поставати незавершеною, відкритою різним вимірам культурно-історичного процесу та напрямам людської діяльності.
26. Вчинок– особлива дія людини, яка стягує на себе основні події її життя та постає формою вирішення суперечностей, що зумовлені напруженим співвідношенням найперших життєвих альтернатив людини: життя і смерті, свободи та обов’язку, бажання та розрахунку.
27. Діяльність– термін, що у філософії позначає особливу, притаманну лише людині форму прояву її життєвої активності.
28. Еволюція, еволюціонізм– під еволюцією розуміють поступове виникнення певних якостей або явищ під дією часткових чинників та умов; еволюціонізм передбачає теоретичну позицію, що аргументує можливість виникнення складних явищ дійсності із попередніх, простіших шляхом поступового їх ускладнення або ж виявлення їх прихованих властивостей.
29. Індивідуація– унікальна людська властивість належати до людського роду, але втілювати його в собі в неповторному вигляді, тобто здатність людини бути персоною, особистістю.
30. Креаціонізм– позиція, згідно якої причиною появи вищих якостей дійсності, світових порядку, гармонії, краси може бути тільки дія творіння, що її продукує вищий розум, дух або Бог; з позиції креаціонізму складні, вищі якості не можуть виникати із простих шляхом стихійних процесів.
31. Свобода– в абстрактному плані – відсутність будь-яких меж або перешкод для дій та проявів людини, проте відсутність меж перетворює свободу повну невизначеність.
32. Спілкування – найперша сфера виявлення людської особистості, оскільки саме у спілкуванні людина проявляє те, якою мірою вона є особистість; спілкування – це перш за все взаємодія із іншими людьми, але далі – також із природою, тваринами, пам’ятками культури.
33. Цінність– значущість будь-чого для людини; у кінцевому підсумку – це те, в чому людська особистість вбачає своє пряме виявлення або продовження.
34. Діалектика– від давньогрецького – сперечатись, вміння вести розмови. В сучасному розумінні – це сприйняття світу як такого, що перебуває в русі, потоці змін, зумовлених єдністю та боротьбою внутрішніх протилежностей.
35. Діалектична логіка– логіка другої рефлексії, тобто самоосмисленої думки, що відслідковує основні закономірності формування змісту мислення. Це є логіка руху категорій як родів буття, що, перебуваючи в системі зв’язків, окреслюють буття в його найбільшій повноті.
36. Догматизм– позиція у філософії та інших сферах пізнання та діяльності, яка намагається надавати значення виключно усталеним, виправданим авторитетом чи минулим досвідом елементам знання і пізнання; це є перебільшення ролі абсолютного в пізнанні.
37. Категорії–найбільш загальні поняття певної галузі знання, в яких фіксуються найважливіші якісні особливості предмету пізнання.
38. Координація– взаємне розташування.
39. Субординація– підпорядкування.
40. Акумуляція– включення в ціле.
41. Агностицизм– позиція у підході до пізнання, яка заперечує принципову можливість або мати істинні знання, або мати можливість надійно оцінювати знання щодо їх відношення до істини.
42. Гносеологія– одна з фундаментальних наукових дисциплін, що вивчає пізнання, його роль у людській життєдіяльності, рушійні сили, суперечності пізнання, критерії та ознаки істинних знань.
43. Істина– якісна характеристика знання та мета пізнання – така характеристика знань, згідно з якою знання повністю співпадають із реальним станом справ; проте пряме дублювання реальності позбавляє людське пізнання сенсу, а тому істина постає як еталон та ідеал пізнання, який якісно його зумовлює.
44. Скептицизм– висловлення сумніву як у позитивних можливостях пізнання, так і в його повній неспроможності.
45. Природа– це частина світу, яка протистоїть суспільству і взаємодіє з ним, це природне середовище, в якому живе суспільство.
46. Літосфера– верхня тверда оболонка земної кулі.
47. Атмосфера– це газоподібна оболонка Землі.
48. Гідросфера– це сукупність вод планети, переривчаста водна оболонка Землі між атмосферою і земною корою.
49. Біосфера– це сфера існування живої речовини, найскладніша природна підсистема географічної оболонки.
50. Геополітика– це політична доктрина, яка абсолютизує роль географічного середовища у житті держави.
51. Екологія– це наука про навколишнє середовище, оселю, людину, її взаємодію із цим середовищем і шляхи забезпечення умов для її життя.
52. Демографія– це наука, яка досліджує динаміку чисельності населення, міграцію, народжуваність, смертність, зайнятість, пропорції складу населення, вступ до шлюбу і розлучення.
53. Абат – титул настоятеля монастиря в католицькій церкві.
54. Алілуя– хвалебний приспів у християнському богослужінні, звернутий до всіх іпостасей трійці. Запозичений у давніх євреїв.
55. Аллах– ім'я Бога в мусульманській релігії.
56. Анафема– прокляття від імені Бога, відлучення від церкви, виключення з громади віруючих, вища церковна кара в християнстві.
57. Ангел– небесний служитель Бога, надприродна істота, посередник між Богом і людьми.
58. Антихрист– у християнському віровченні супротивник Христа, посланець Сатани, який вестиме боротьбу з християнською церквою і буде переможений Христом.
59. Апокрифи– твори іудейської та ранньохристиянської літератури, сюжетно пов’язані з творами канонічної літератури.
60. Богослужіння– здійснення певних релігійних обрядів.
61. Брахма– вищий Бог у пантеоні індуїзму.
62. Будда– в буддизмі назва віровчителів, які вказують людям «істинний шлях спасіння».
63. Духовенство– служителі культу, які вважаються посередниками між Богом і людьми і здійснюють культові дії – таїнства, а також виконують роль проповідників віровчення даної релігії.
64. Єзуїти– члени чернечого католицького ордену «Товариства Ісуса», створеного в 1534 році для боротьби з народними рухами, для зміцнення авторитету католицької церкви.
65. Єпархія– церковний адміністративний округ.
66. Єпископ– вищий ступінь в християнських церквах, які визнають єпископат.
67. Заповіді– релігійно-моральні настанови в іудейській релігії, які власноручно написав Бог Ягве на кам’яних плитах і вручив Мойсею на горі Сінай.
68. Зороастризм– релігія стародавніх народів Ірану, Середньої Азії, Азербайджану, засновником якої вважається міфічний пророк Заратустра.
69. Імам– духовна особа в ісламі.
70. Індульгенція– папська грамота, яка давала віруючим відпущення гріхів, тобто звільнення від покарання за скоєний гріх.
71. Канонізація– прилучення церквою до лику святих і введення культу «нового святого».
72. Катехізис– керівництво для елементарного навчання християнської віри, викладається переважно у формі запитань та відповідей.
73. Клерикали– фанатичні у вірі і найбільш консервативні у практичному житті церковники та богослови.
74. Конгрегації– органи управління Ватикану як центру Всесвітньої католицької церкви.
75. Конклав– зібрання кардиналів для виборів нового Папи Римського, а також назва зали Сікстинської капели у Ватикані, де відбуваються ці зібрання.
76. Конкордат– договір між Папою Римським та урядом тієї чи іншої країни, згідно з яким визначаються положення та привілеї католицької церкви в даній країні.
77. Мечеть– ісламський храм.
78. Мулла– служитель культу в ісламі.
79. Намаз – п’ятиразова щоденна молитва у мусульман, звернена до Бога.
80. Обрізання– релігійно-магічний обряд відсікання крайньої плоті чоловічого статевого органа, поширений в іудейському (здійснюється над новонародженими) і мусульманському (здійснюється над хлопчиками 7-10 років) культах.
81. Таїнства– у християнстві магічні культові обряди, здійснення яких, згідно з церковним віровченням, надає віруючим надприродної сили.
82. Хадж– паломництво мусульман у Мекку.
83. Храм– культова споруда, призначена для здійснення богослужінь і проведення релігійних обрядів.
84. Шаріат– звід законів, складених на основі Корану і Суни в період феодалізму в країнах поширення ісламу.
85. Ягве (Єгова)– верховний Бог в іудаїзмі.
86. Абстрагування– мисленне виділення ознак одного предмета і відволікання від інших ознак.
87. Аналіз – мисленне розкладання предмета на частини.
88. Аналогія– подібність, схожість предметів у якихось якостях і відношеннях.
89. Аргументація– приведення доказів для доведення тези чи спростування антитези.
90. Безумовне судження– судження, у якому щось стверджується (заперчується) незалежно від якоїсь умови.
91. Відповідь– нове судження, яке уточнює або доповнює у відповідності з поставленим питанням висхідне знання.
92. Визначення– логічна операція, яка розкриває зміст поняття.
93. Висновок– послідовність висловлювань або формул, яка складається з аксіом, посилок і раніше доведених висловлювань (теорем).
94. Гіпотеза– ймовірне припущення про причини якогось явища, достовірність якого ще не доведена ні наукою, ні практикою.
95. Дедукція– така форма мислення, коли нова думка виводиться виключно логічним шляхом.
96. Дефініція– судження, яке розкриває зміст поняття.
97. Диз’юнкція– логічний сполучник (оператор) для позначення граматичного слова «або».
98. Доведення– логічна дія, в процесі якої встановлюється істинність якоїсь думки.
99. Закон мислення– необхідний, суттєвий зв'язок думок у процесі міркування.
100. Значення– характеристика найменування предметів, яка характеризує те, чим даний об’єкт являється для людей.
101. Ім'я – знаковий вираз, який безпосередньо позначає якийсь предмет.
102. Індукція– форма мислення, за допомогою якої думка наводиться на якесь загальне правило, присутнє усім одиничним предметам якогось класу.
103. Категоричний силогізм– силогізм, у якому висновок отримують з двох посилок, кожна з яких є категоричним судженням.
104. Класифікація– розподіл предметів якогось роду на взаємопов’язані класи у відповідності до найбільш суттєвих ознак.
105. Кон’юнкція– логічний сполучник (оператор), який відповідає граматичному сполучнику «і».
106. Логіка– наука про мислення, предметом якої є закони і форми, прийоми і операції мислення, за допомогою яких людина пізнає оточуючий світ.
107. Логіка висловлювань– логічна система, яка аналізує процеси міркування, спираючись на характеристики істинності логічних сполучників і відволікаючись від внутрішньої структури суджень.
108. Логічний квадрат– мнемонічна схема відношень між простими судженнями.
109. Метод– спосіб побудови і обґрунтування спеціального знання, сукупність прийомів, процедур, операцій емпіричного та теоретичного пізнання реальності.
110. Мова– знакова інформаційна система, яка виконує функцію формування, збереження і передачі інформації в процесі пізнання дійсності та спілкування між людьми.
111. Мова природна– звукові та графічні знакові системи, які історично склалися в суспільстві, виникли для закріплення і передачі накопиченої інформації в процесі спілкування між людьми, є носіями вікової культури народів.
112. Мова штучна– допоміжні знакові системи, створені на базі природних мов для точної та економічної передачі наукової інформації.
113. Модальність– спосіб розуміння судження про об’єкт, явище або подію.
114. Мислення– процес опосередкованого активного відображення дійсності у свідомості людини.
115. Обґрунтування– процедура використання певних знань, норм і установок для прийняття якихось тверджень, оцінок або рішень про практичні дії.
116. Ознака– якості, риси, властивості предмета, які так чи інакше характеризують предмет, виділяють його, допомагають розпізнати серед інших.
117. Парадокс– судження, яке приводить до взаємовиключних наслідків.
118. Паралогізм– логічна помилка, ненавмисне порушення правил логіки у процесі міркування у зв’язку з логічною необізнаністю і недбалістю.
119. Пізнання– процес відображення об’єктивного світу в свідомості людини, що відбувається у єдності його чуттєвих та раціональних форм.
120. Перетворення– така перебудова суджень із стверджувальних на заперечні, і навпаки, при якій зміст судження залишається той же самий, а змінюється лише форма – змінюється якість, кількість залишається тією самою.
121. Поняття– форма мислення, яка відображає в собі суттєві, закономірні ознаки предмета.