Уже впродовж багатьох тисячоліть розвивається така надзвичайно складна форма людської культури, як релігія. Саме вона стала однією з найперших світоглядних систем, що дала людям певну сукупність поглядів на довколишній світ, місце людини в ньому, розуміння та оцінку довколишньої дійсності. Іншим, протилежним, світоглядом людини був атеїзм. Релігія визначила специфічний підхід до предметів та явищ зовнішнього світу, вплив на всі боки життя людини, а також на формування її духовних потреб у конкретному суспільстві. «Релігія»- це слово латинського походження, що означає святиня, пошана, богобоязливість або предмет культу. Лише в епоху Відродження з’являється термін «релігія», він набув широкого універсального вжитку в європейських культурі, і ним стали послуговуватися для характеристики релігійних явищ незалежно від їх конфесійних особливостей. Релігія є певним світоглядом, світорозумінням, світовідчуттям, а також відповідною до них практикою людей, в основі яких лежить віра в існування трансцендентної абсолютної сили, яка в зрілих релігіях називається Богом. Релігія з певним степенем необхідності містить чотири основні частини; релігійна віру, віровчення, культ і організацію. Релігійна віра є основою будь-якої релігійної системи. Вона є певною світоглядною та психологічною настановою на беззаперечне визнання існування надприродного світу, особливостей матеріального світу та подій повсякденного життя, які є наслідком дії з боку надприродного, без їх раціонального доведення. Однією з її важливих ознак є психологічна готовність, дотримуватись в реальному житті норм і вимог біблійних істин, незважаючи на жодні сумніви. Особливістю релігійної віри стає її спосіб організації індивідуального спілкування з Богом, власної відповідальності за отримання істини через Божу благодать, визнання парадоксу, який лежить в основі релігійної віри: «Я вірю, тому що це абсурдно»Квінт Терту ліан. Релігійна віра передбачає довіру до Бога як першопричини й першооснови світу, як головної сили, яка визначає всі події у світі, як найвищого керівника всіх людей на землі на шляху до Царства Небесного через індивідуальне покаяння й земне страждання. Богословська інтерпретація релігійної віри акцентує увагу на тому, що вона є найвищим виявом людської свідомості, найвищою моральною цінністю, яка є значущою за розум людини. Віра буває не тільки релігійною, але й нерелігійною. Головна відмінність між ними полягає в тому, що релігійна віра має у своїй безапеляційне твердження про існування у світі надприродного, а для нерелігійного віри таке твердження неприпустиме. Ще однією складовою релігії є віровчення. Це – систематизований і конкретизований зміст релігійної віри, зафіксований у догматах, визначених істинними раз і назавжди. І світових релігіях положення про віровчення відображене у Святому Письмі, Біблії, у Корані. Виявом ставленням віруючого до предмета віра можуть бути його зовнішня діяльність та вчинки, які називаються культом. Культ є третім головним компонентом релігії. Культ – це сукупність релігійних дій, за допомогою яких віруюча людина має можливість містичним способом спілкуватися з Богом. Зміст культової діяльності визначається уявленням про надприродне, йог функціонування у світі, характером ставлення людини до Бога й Бога до людини.. релігійний культ покликаний виконувати два головних завдання: він формує та визначає специфіку спілкування з Богом і дає можливість відчути зворотний зв'язок з ним? Культова діяльність постійно підтримує комплекс релігійних почуттів та емоційного оформлення релігійної віри. Загалом реалізація на практиці цих двох завдань є зовнішнім виявом релігійної віри. Чи не найважливіше місце в релігійному культі належить молитвам. Молитва – це словесне звертання до Бога з проханням надати певні блага, отримати його заступництво й захист від злих сил. Молитви поділяють на хвалебні, вдячні прохальні. Релігійна організація – це об’єднання віруючих у межах однієї релігійної конфесії на чолі зі священнослужителем. Найвідомішим різновидами релігійних організацій є церква, секта, деномінація, хоча не абияке значення мають і інші організації, передусім монастирі. Духовні навчальні заклади. Найпершим етапом формування релігійних організацій є релігійна група, нечисленна за кількістю людей, головним завданням якої є спільна молитва або виконання релігійних обрядів. Наступним етапом розвитку релігійної організації є релігійна община, характерними рисами якої є добровільне членство, високий рівень участі в культових обрядах, відсутність централізованого керівництва.. Деномінація – в релігієзнавстві цим поняттям визначають релігійну організацію як перехідну ланку між сектою й церквою. Церква – об’єднання віруючих на ґрунті спільних догматичних уявлень, обрядів і канонічних принципів. Секта – це релігійна організація яка виникає як опозиційний релігійний рух щодо тих чи тих релігійних напрямів.