Управління сучасними соціальними процесами більш, ніж коли-небудь, потребує, щоб у системі управлінських дій не тільки враховувалася необхідна діалектична взаємодія особистих та суспільних інтересів, але цей процес має певний детермінований характер, який проявляється у тому, що алгоритм соціального управління передбачає чітке і послідовне визначення правил, які необхідно наслідувати, щоб досягти наміченого результату. До нього входить перш за все створення робочої гіпотези про можливість та шляхи здійснення поставленої мети, що не суперечить існуючим знанням людини про світ, яку можна принципово перевірити і яка має бути максимально простою та прийнятною не лише до визначеного об’єкту управління, але й до більш широкого загалу, серед якого існує об’єкт.
Далі в плануванні управлінських дій треба передбачити узгодженість взаємопов’язаних функцій, їх підпорядкованість, способи подолання деструктивності, хаотичності, що можуть виникати у суспільстві. Для приведення системи у відповідність з вимірами і потребами її самозбереження, для забезпечення узгоджених дій між людьми необхідні такі управлінські відносини, які спонукають до підпорядкування прагнень і волі окремих членів суспільства соціально обумовленій спільності дій.
Ряд філософів (Аристотель, Шеллінг, Кант, Гегель, Шопенгауер, Гартман) каузальності соціальних зв’язків надавали телеологічного значення, вважаючи, що людська діяльність визначається певними об’єктивними закономірностями, за рамки яких людина не може вийти. Але людина у своїй діяльності здатна, використовуючи свободу вибору, певною мірою управляти соціальними системами, створювати такий адаптаційний механізм, який дозволяє межі соціальної необхідності використовувати в своїх інтересах.
Д.Юм писав з цього приводу, що людство, яке знаходиться у невігластві щодо причин і в той же час заклопотане своєю майбутньою долею, визнає свою залежність від невідомих сил, надаючи їм почуття і розум. Їм приписують мислення, розум, ефекти, іноді, навіть, людські риси з метою зробити їх більш схожими на нас. Чим більше спосіб життя людини залежить від випадку, тим більше він піддається забобонам.
Виходячи з цих міркувань, можна зробити висновок про те, щоуправлінець будь-якого рангу не може створювати за бажанням ту чи іншу закономірність, він може лише її пізнати певною мірою та використати у своїй діяльності.В такому разі поставлені управлінські цілі можуть лише відповідати конкретній соціальній ситуації і отримання позитивного результату залежить від системності і комплексності управлінських дій.