Закон –це зв’язок між сутностями, який є: 1) об’єктивним, 2) загальним, 3) внутрішнім, 4) суттєвим, 5) повторювальним.
Можна виділити 3 групи законів: 1) часткові закони, притаманні лише певним формам руху матерії (закони механіки, хімії,. біології); 2) загальні закони, притаманні усім або багатьом формам руху матерії (закони математики, кібернетики, закони збереження); 3) універсальні закони (закони діалектики).
Слід розрізняти також закони природи і закони суспільства. Є також поділ на динамічні та статистичні закони: у динамічних законах передбачення мають однозначний характер: «так, і не інакше піде процес розвитку»; у статистичних законах передбачення носять ймовірний характер – «може бути, а може й ні».
З категорією “закон” пов’язана категорія “закономірність”. Закономірність є ширшим ніж закон поняттям. Це сукупна дія багатьох законів, що конкретизують. наповнюють певним змістом закономірність розвитку природи і суспільства.
Діалектика спирається на три основних закони.:
1.Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні. Цей закон діє в рамках категорій: якість, кількість, міра, властивість, стрибок.
2.Закон єдності і боротьби протилежностей включає ряд категорій: тотожність, суперечність, відмінність, протилежність
3. Закон заперечення заперечення В основі закону лежить діалектичне заперечення як об’єктивний і суттєвий момент процесу розвитку.
Для розуміння сутності управління важливо знати дію соціальних законів, на яких, в основному, ґрунтується управлінська діяльність, і які виступають скоріше, законами-тенденціями, бо не мають однозначної відповіді про шляхи, перспективи, результати соціального розвитку. Це обумовлює механізм їх реалізації значною мірою в залежності від характеру діяльності людей, що приводить до того, що в управлінні збільшується роль такого фактора як прогнозування і передбачення, якому все більше приділяється уваги у сучасній теорії управління.