Зважуючи на те, що на загальний розвиток суспільства впливають не лише об’єктивні природні та соціальні фактори, але і вся людська суб’єктивність, перед управлінцями постає дуже складна задача - визначити оптимальну та ефективну програму розвитку об’єкта управління, шляхів, методів і засобів її здійснення, що перш за все стикається з проблемою співвідношення стихійності й свідомості, до вирішення якої по-різному ставляться представники різних напрямків.
Один з підходів визначається думкою про те, що стихійність того чи іншого процесу (природного або соціального) має хаотичний, невпорядкований характер, який треба обов’язково відрегулювати шляхом управління. Але чим більше раціоналізується суспільство, тим більше в ньому придушується воля і творчість людини, що приводить до негативних наслідків. Отже, скоріше недосконалість наших знань про закони і внутрішню логіку суспільного розвитку, структуру і властивості природних і соціальних явищ, недооцінка значення природних і соціальних факторів і законів стає причиною управлінських невдач, коли вибрані методи виявляються неефективними і невдалими.
Виникає невідповідність ідеального спланованого образу реальному стану речей, закономірностям його розвитку. В результаті відсутність відповідного управлінського механізму, вибірковий прагматичний характер людського пізнання і невідповідність управлінсько-регулюючих дій реальній природі об’єкта управління приводить до кризових явищ у суспільному житті.
Реалії сучасного розвитку змушують сьогодні переглянути відношення до людини, як суб’єкта, чия діяльність і здатність управляти є вище природної і соціальної реальності, в якій своєю діяльністю людина вдосконалює і виправляє стихійно існуючий світ. Такий підхід приводить до волюнтаристських дій і можливою стає думка про те, що створення штучних продуктів, речей, а потім і людей, приведе до вдосконалення світу. Така абсолютизація інноваційної діяльності суб’єктів управління не відповідає реальному розвитку природних і соціальних подій як в історії суспільства, так і сучасним умовам інформаційно-технологічної революції. У зв’язку зі зростанням негативних наслідків активно-перетворюючої діяльності сучасної людини і суспільства загострюється питання про корінну зміну стратегії і тактики їх діяльності, збільшенні ролі самоуправління та лабільному пристосуванню до природних систем, не порушуючи їх гармонії, максимально враховуючи їх властивості та можливості. Отже, в соціальній практиці все більше набувають значення ідеї про наявність альтернативності соціальних процесів, відкритої раціональності в діяльності людини, яка передбачає відмову від готових схем, адже реальність набагато різноманітніша, ніж будь-які людські уявлення про неї. В результаті може формуватися така соціальна політика і управління, які постійно коригуються конкретними історичними обставинами і соціальними реаліями.