Однією з проблем, про яку писав Ю.Габермас у дослідженнях щодо демократії, є також співвідношення між владою і правом. З цього приводу він пише, що право надає всякій владі, у якої бере примусовий характер, правову форму, і завдяки цій формі влада стає обов’язковою. Отже, в управлінні суспільством право стає політико-юридичним засобом регуляції поведінки людей, без якого неможливо визначити нормативність суспільства, права і обов’язки (компетенцію) органів управління, визначити найбільш оптимальні варіанти управлінської діяльності. Проблема ефективності управління все більше пов’язується у суспільній свідомості з правовим становищем людини у суспільстві і з правомірністю існуючих структур. Можна говорити і про те, що демократія виявляється не в тому, що народ має доступ до управління, а про те, наскільки утвердилося верховенство права, якому підпорядковується як влада, так і громадяни. За словами Ю.Габермаса, критеріями громадянської правової держави є компетентність та юридична сформованість, організаційною передумовою – «раціональне адміністрування» та «незалежна юстиція». Сам закон, якого мають дотримуватися виконавча влада і правосуддя, повинен бути однаковою мірою обов’язковий для кожного; принципово не можна допускати жодних пільг чи привілеїв. Саме в цьому закони держави відповідають законам ринку, не допускають жодних винятків громадянам держави і приватним особам; вони об’єктивні, тобто жодна окрема особа не може ними маніпулювати.