П.Штомпка, аналізуючи феномен ризику в сучасних умовах, вважає, що об’єктивно ми спостерігаємо:
1) універсалізацію ризику, тобто можливість глобального лиха, що загрожує всім, незалежно від класу, етнічної приналежності, ставлення до влади;
2) глобалізацію ризику, що набуває широкого масштабу , торкаючись великих мас людей;
3) інституціалізацію ризику, тобто появу організацій, що сприймають його як керівництво до дії;
4) виникнення або посилення ризику в результаті непередбачуваного побічного ефекту або ефекту бумерангу людських дій.
Крім того, цей перелік факторами доповнюється суб’єктивним сприйняттям ризику:
1) загострена чутливість до загроз магічного чи релігійного змісту лякає людей і приводить до певного фаталізму,
2) усвідомлення небезпеки залежно від рівня освіти означає, що в силу більш високого рівня освіти сприйняття небезпеки ризику є набагато більшим,
3) серед громадян значно зростає розуміння обмежених можливостей експертизи і невідворотності збоїв у функціонуванні «абстрактних систем».
Це, за П.Штомпкою, збільшує непрозорість, нестабільність характеру соціального життя, у якому стають можливими помилки конструювання, оператора, здійснені без умислу або нерозпізнані ефекти, непередбачуваний вплив соціальних знань на хід соціальних процесів, межова диференціація влади, цінностей та інтересів серед членів суспільства і різних соціальних груп, що приводить до релятивізму і розмиванню простих і зрозумілих соціальних ситуацій.
Критерій прийнятності ризику має дві сторони: з одного боку, ризик зорієнтований на отримання суспільно значимих результатів неординарними, новими способами і тому дає можливість долати консерватизм, догматизм, косність, психологічні бар’єри, що перешкоджають впровадженню нових, перспективних видів діяльності. В такому разі ризик прискорює суспільний і технічний прогрес, позитивно впливає на духовну атмосферу суспільства. З іншого боку, причинами ризику можуть бути авантюризм, волюнтаризм, суб’єктивізм, що спричиняє суттєві втрати, якщо в умовах неповної висхідної інформації альтернативна ситуація ризику обирається без відповідного врахування об’єктивних закономірностей розвитку того явища, щодо якого приймається рішення. У такому випадку ризик виступає як дестабілізуючий фактор і представляє собою сумнівний захід.
Звернемо увагу, що в сучасному постіндустріальному суспільстві, заснованому на знаннях та ІКТ-технологіях мінімізація соціальних ризиків значною мірою залежить від того, що мінімізувати соціальні ризики може генерація наукових знань. Це означає, що процес управління соціальними ризиками доцільно розглядати як систему дій, на кожній стадії якої можна визначити ефективність і можливі наслідки суспільної діяльності. Алгоритмом управлінських дій в такому разі передбачається послідовність наступних стадій:
1) оцінка соціальної ситуації, визначення ступеня раціонального або ірраціонального ризику;
2) визначення цілей, які можуть бути досягнуті при використанні наявних ресурсів;
3) підвищення результативності дій за рахунок залучення партнерів;
4) контроль і попередження непередбачуваних наслідків, які можуть виникати в результаті дій.
Необхідність розробки і поширення відповідного менеджменту попередження соціальних ризиків стосується всіх – від національного до окремого підприємства. Е.Гідденс підкреслює, що в сучасних умовах не може бути й мови про спрощене негативне ставлення до ризику. Ризик завжди потребує дисципліни, але активне ризикування становить чільний елемент динамічної економіки та інноваційного суспільства. Жити у добу глобалізації означає вміння впоратися із розмаїттям нових ситуацій ризику.