рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Визначальна роль соціальних теорій, ідеалів, людей та програм в управлінні «Ідоли» та ідеали в управлінні.

Визначальна роль соціальних теорій, ідеалів, людей та програм в управлінні «Ідоли» та ідеали в управлінні. - раздел Философия, Методологія сучасного управління в контексті суспільного розвитку.Управління як предмет філософського аналізу. Основні типи управління та рівні його дії Аксіологічні Аспекти Людського Буття Є Предметом Багатьох Соціально-Філософсь...

Аксіологічні аспекти людського буття є предметом багатьох соціально-філософських досліджень, адже духовність і цінності виступають смислоутворюючим елементом людського життя і діяльності, визначають направленість і умотивованість людських дій.

Суспільні трансформації не можуть не ґрунтуватися на певних моральних засадах. Субстанційною основою моралі виступає особиста свобода людини, яка дає змогу індивіду проявляти власну ініціативу, робити вибір у своїх вчинках, враховуючи їх підтримку чи протидію з боку суспільства. Безумовно, мораль не може припинити боротьбу між людьми, але вона є мірилом культурного прогресу і духовною опорою цивілізації. Саме це визначає ту залежність, яку має історична доля кожного народу в залежності від його моральної свідомості.

Досліджуючи моральні засади трансформаційних процесів в Україні, П.К.Ситник зазначає, що ще «з прадавніх часів усі прозорливі політики надавали першорядного значення моральному духові своїх підлеглих, а порушення моральних принципів часто каралося владою не менш суворо, ніж правові злочини, до того ж тими самими засобами – фізичним примусом, нехтуючи навіть особливістю моралі як духовного регулятора. Іншими словами, держава втручалася в автономну щодо неї сферу моральних відносин, намагаючись захистити вигідні їй моральні цінності й норми силовими методами».

Як свідчить історичний досвід, морально високий дух народу може використовуватися владою для виходу країни навіть з безнадійних ситуацій, спонукаючи людську волю до активності, прагнення самоствердитися, посісти певне місце у суспільному житті. Ще Аристотель зазначав з цього приводу, що досягнути блага для всієї держави і утримати це благо є найбільш високою і досконалою задачею.

Сьогодні людство веде активні філософські, релігійні, політичні пошуки примирення людини і суспільства, самореалізації особистості, коли людина свої внутрішні цінності не протиставляє суспільним, громадським, національним. Людина не може існувати поза своїм соціальним статусом, отже має визначитися в тому, що є для неї цілком важливим у соціальному житті, а що – ні. Це визначає необхідність формування і реалізації такої практичної соціальної політики, яка зорієнтована на визначені соціальні норми, керується певними соціальними цінностями та ідеалами.

Як пише П.К.Ситник, в Україні впродовж усієї її історії моральні цінності відігравали важливу роль регулятора як індивідуальних людських взаємин, так і суспільних стосунків. Домінування у характері й поведінці українців таких чеснот як волелюбність, лицарство, загострене відчуття справедливості, нетерпимість до зла й насильства, поміркованість, вірність обов’язку, любов до рідної землі, вимогливість, спів страждання, взаємодопомога, порядність тощо дали їм змогу вижити у найскрутніші, найтрагічніші часи власної історії. Загальнолюдські моральні цінності, потрапляючи на національний грунт, поєднувалися із споконвічними українськими чеснотами, створюючи складне мереживо національного менталітету, морально-духовний обрис нації.

Але в українській історії сталося і чимало таких подій, які привели до деформації морального грунту, викликавши масу негативних явищ у суспільному житті. П.К.Ситник справедливо зазначає, що це посилило партикулізацію і атомізацію суспільного життя. Усвідомлення своєї причетності до цілого, загальнонаціонального все більше поступається усвідомленню своєї регіональної, або корпоративної, або кланової чи групової, зрештою – індивідуальної окремішності. Моральний обов’язок перед нацією девальвується, країна постає ареною запеклої боротьби партикулярних приватних інтересів, а нація перетворюється у стовпище протиборних індивідуальних воль, які прагнуть будь-якими засобами задовольнити свої інтереси. Провідними мотивами, що спонукають людську волю, все більше стають самолюбство, марнославство, владолюбство, нестримне прагнення чуттєвих насолод, комфорту, вседозволеності. Отже, без морального оздоровлення українського суспільства і відповідного спрямування управління на гуманістичний вимір, подальша доля країни вбачається безперспективною, адже в процесі сучасної суспільної трансформації управління набуває нового ціннісного змісту і задає відповідну духовно-практичну направленість людської діяльності, формує нове моральне відношення людини до соціального світу.

З огляду на це, постає питання, які аксіологічні аспекти визначають сутність управління суспільством, які завдання стоять перед управлінцями в процесі реалізації соціальної політики для досягнення суспільної мети? Покладатися на виключно правову регуляцію суспільного життя є невиправданим, бо навіть найдосконаліші закони не можуть зобов’язати громадян проявляти порядність, чесність, доброту, любов до своєї землі та інші моральні якості, які надають людині гідність, а суспільству – гуманістичні засади свого буття.

Для запобігання деморалізації суспільства управлінню треба орієнтуватися, з одного боку, на обмеження і ліквідацію джерел деморалізації, з іншого боку, на посилення морального виховання громадян, визначення межі між демократією і вседозволеністю, між відкритістю суспільства і духовною експансією.

Розгляд управління на трьох рівнях: технологічному, прагматичному і морально-світоглядному показує, що саме останній включає в собі той ціннісний зміст, заради якого здійснюються будь-які соціальні дії. Аналізуючи аксіологічні аспекти сучасного соціального управління, слушно згадати слова Т.Лукмана, який зазначав, що фундаментом розумного соціального світу є моральний порядок. Історична практика людства безліччю фактів навела докази того, що суперечність між ними завжди закінчувалися не на користь суспільства.

Отже, сутністю сучасного соціального управління має виступати усвідомлена, певним чином організована і наповнена ціннісним змістом дія на суспільство з метою його упорядкування, удосконалення соціальних відносин та досягнення певної соціальної мети. Як зазначав М.Бердяєв, все соціальне глибоко пов’язане позитивно або негативно з духовним і відображує все, що відбувається, в духовній дійсності.

ХХІ сторіччя, яке характеризується переходом до нових соціальних умов, пов’язаних з формуванням інформаційно-технологічного суспільства, глобальними тенденціями політичного та культурного розвитку, вимагає цілеспрямованої мотивації та нової якості людської діяльності, яка була б спроможною забезпечити життєдіяльність соціальної організації, враховуючи нові світові тенденції. Як пише О.Тоффлер, постіндустріальна людина зрозуміла, що замість того, щоб займати стабільне, чітко визначене місце і виконувати безглузді завдання, отримані «зверху», вона має покласти на себе всю відповідальність за прийняття рішень. Причому зробити це в обстановці організаційної структури, яка калейдоскопічно змінюється і побудована на швидкоплинних людських відносинах.

Звертає увагу і така специфіка управління суспільством, яка виявляється в тому, що в соціальній реальності люди по відношенню до суспільства виконують певні персоніфіковані соціальні ролі, завдяки яким вони вводяться в соціальну систему і підкорюються їй. Соціальне життя людини, таким чином, виступає залежним від загальних форм буття і має значення лише в тій мірі, в якій воно інтегроване в ці форми. Цей процес інтеграції відбувається як цілеспрямований свідомий процес, який робить життя індивіда значимим щодо соціальної реальності, суспільно визнаним і тому причетним до загального буття. Як пише Ю.Габермас, моральні заповіді є категоричними імперативами, які прямо виражають значимі норми або ті, що імпліцитно мають до них відношення. Імперативний зміст цих заповідей дозволяє зрозуміти як обов’язок те, що не залежить від суб’єктивної мети. Ціннісно-орієнтоване зважування цілей та цілеспрямоване раціональне осмислення наявних засобів служить для прийняття розумного рішення відносно того, як нам слід впливати на об’єктивний світ, щоб мати бажаний стан.. Отже, норми та ідеали можуть перетворюватися у внутрішні імперативи людського існування. І, оскільки соціальна реальність організована таким чином, що вона не може проконтролювати, визначити та задати кожну конкретну дію людини, суспільство вимушено покладатися на реалізацію загальних імперативів в індивідуальному існуванні.

Якщо розглянути це положення у площині соціального управління, то будь-яка підсистема суспільства в процесі соціальної регуляції підпадає під вплив певних організуючих ідей і механізмів. Ці ідеї випливають з потреб та інтересів людей і, за словами Е.Дюркгейма, вони є інтегруючою силою розвитку суспільства, проявом його солідарності. За допомогою управління суспільство усвідомлює свої корінні інтереси і з позицій їх формування і реалізації встановлює певні пропорції в процесі пошуку суб’єктами конкретних можливостей задоволення своїх потреб.

Змістом управління стає направленість руху інтересів всіх членів суспільства, виходячи з корінних інтересів більшості, в певні рамки, установлення пропорцій, пріоритетів, меж, що найбільш оптимально відповідають соціальній природі суспільства і тим цілям і завданням, які переслідує більшість. Це визначає той факт, що при певних розбіжностях ціннісних орієнтацій умовою функціонування соціуму стає підпорядкування соціальних дій домінантним суспільним цінностям, які забезпечують узгодженість і когерентність групових і індивідуальних цінностей.

Історія, зазначав С.Франк, є великий драматичний процес втілення і розгортання у часі та навколишньому середовищі духовного життя суспільства, виходу наверх і формуючої дії надлюдських сил і начал, що лежать в глибині людської сутності.

Це приводить до висновку, що в процесі соціального розвитку ціннісні орієнтири людства необхідно підтримувати і скеровувати за допомогою управлінських дій. Особливо це є важливим в період трансформації, бо як зазначав М.Бердяєв, в епоху глибоких соціальних перебудов, коли старі суспільства руйнуються, а нові ще не створені, духовні цінності відступають на другий план і їх творці утискуються. Від духу можуть вимагати, щоб він був служкою матеріальних інтересів і потреб. Рухи соціально революційні можуть бути духовно реакційними.

2.Роль соціальних норм, цінностей, менталітету в управлінні.

Ступінь функціональності цінностей, на основі яких формується управління суспільством, зумовлюється глибиною їх почуттєвого та емоційного сприйняття людьми. Якщо особистість визнає своїми ті цінності, що підтримуються суспільством, виникає певний соціальний зв’язок і людина має можливість відчути себе соціально адаптованою, в протилежному випадку відбувається її негативне відчуження від суспільства. Через подальшу акцентацію життєвих цілей формується соціальний характер людини, вплив суспільства на нього здійснюється шляхом передачі особистості системи суспільних цінностей, загальнолюдських імперативів. Та особлива роль, яку виконує у житті людини система цінностей, визначає дві основних тенденції людської діяльності: перша - це тенденція до певного консерватизму людини як способу захистити свою особистість, друга – постійний мотив до змін соціального життя.

Як пише Е.Фромм, існує розрив між тим, що люди вважають своїми цінностями, і справжніми, які ними керують, але не усвідомлюються. Так, наприклад, в індустріальному суспільстві, за думкою Е.Фромма, офіційними, усвідомленими цінностями є ті, що становлять релігійну і гуманістичну традицію: індивідуальність, любов, співчуття, надія тощо. Але для більшості людей ці цінності вважаються ідеологією і дієво не мотивують людської поведінки. Неусвідомлювані цінності - власність, споживання, соціальний стан, розваги, збуджуючі відчуття - визначають безпосередню поведінку людей. Утворюється розрив між усвідомлюваними неефективними та дієвими неусвідомлюваними цінностями, які внутрішньо спустошують особистість, людина відчуває себе винною, не довіряє ані собі, ані іншим. Для зняття цієї суперечності необхідно, щоб людина усвідомила, що цінним або благом є все те, що сприяє розгортанню людських здатностей і підтримці життя, а до негативного і поганого належить усе, що пригнічує життя і паралізує людську активність.

Так, сучасне суспільство Ж.Бодрійяр характеризує як суспільство споживання, вважаючи, що в сучасних суспільних системах суспільний контроль і свідоме регулювання економічних і політичних суперечностей засновується не на великих егалітарних і демократичних принципах, а на всій системі повсюди розсіяних і діючих ідеологічних і культурних цінностей.

Це приводить до нових соціальних суперечностей, нової соціальної диференціації, що виходить за межі соціальних і трудових відносин попереднього суспільства. Ж.Бодрійяр вважає, що у наш час стає помітним, що соціальна ієрархія набуває більш тонких критеріїв: тип праці і відповідальності, рівень виховання і культури, участь у прийнятті рішень. Знання і влада стали або стають найбільш важливими благами. Соціальна диференціація посилюється у доступі громадян до таких благ як природа, простір, чисте повітря, тиша, тобто в новому суспільстві відбувається трансформація всіх конкретних і природних цінностей в продуктивні форми, а саме в джерела: 1) економічного прибутку, 2) соціальної привілеї.

У цьому сенсі певну роль регулятора норм і цінностей могла б виконувати культура, але у «масовому» суспільстві вона все більше перетворюється на розважальну і не несе в собі просвітницького потенціалу передачі соціальних цінностей, традицій, соціальних ідеалів. Розвантаження культури, перетворення її на засіб відпочинку, розваг, смисл яких постійно змінюється або зовсім відсутній, дає можливість використовувати її як засіб прихованого впливу на людей для нав’язування певних інтересів. Широке використання візуалізації політичного і соціального життя приводить до руху від абстрактного до конкретного мислення, яке орієнтує особистість не на ідею або реальний інтерес, а на певний символ, образ, подію, що дає можливість переорієнтувати увагу громадян з серйозних проблем демократизації, самоуправління, солідарності, соціального партнерства, покращення соціальних інститутів на боротьбу еліт, приватне життя можновладців, окремі події тощо.

Серйозна інформація замість чіткого логічного викладення матеріалу наповнюється напівправдивими тлумаченнями, спортивними, ігровими термінами. Виникає феномен віртуальної політики, зміст якої створюється засобами масової інформації і є часто далеким від реальних проблем громадян. Може виникати ілюзія участі громадян у вирішенні суспільних проблем у формі різноманітних опитувань, проведення форумів і з’їздів різних організацій, до яких, по суті, ніхто не дослухається і дані та висновки яких важко перевірити на об’єктивність. Поширення можливостей техніки маніпулювання і прихованого впливу на громадян вступає у все більшу суперечність з реальними соціальними проблемами, вирішення яких потребує кваліфікованих суджень, демократичної участі, що не може відбуватися за умов спорадичного, побудованого на програмованих емоціях малокваліфікованого підключення маси населення до їх обговорення та вирішення.

Крім того, що стосується України та інших країн колишнього СРСР, звернемо увагу на висновки Ф.Фукуями, який вважає, що оскільки культура як етична навичка змінюється дуже повільно, у період комунізму сформувалися такі звички як надмірна залежність від держави, що приводить до виснаження підприємницької енергії, нездатності до компромісу, непідготовленості до добровільного співробітництва в таких організаціях як комерційна компанія і політична партія - і ці звички зуміли суттєво уповільнити закріплення демократії і ринкової економіки. Віддаючи свої голоси за демократію і капіталізм, люди, на жаль, не мають соціальних навичок, необхідних для роботи того та іншого .

На базі цінностей формуються соціальні норми, які фіксують реальні відносини та залежності, що складаються між людьми у суспільстві і покликані підтримувати між ними стабільність. В процесі управління, опираючись на норми, важливо враховувати той факт, що в умовах перехідного періоду, коли соціальна картина світу стає нестабільною, соціальний нормогенез набуває не лише регульованого, але й стихійного характеру. Виникають такі ситуації, коли соціальні суб’єкти ігнорують знання соціальних норм або будь-яка швидка перебудова ускладнює адаптацію людей до нових реалій.

Нові норми не завжди знаходять шлях до свідомості людей, адже крах старих норм не може бути автоматично замінений створенням нових.

Як зазначає О.Тоффлер, в умовах формування нового суспільства соціальна раціональність передбачає індивідуальну раціональність, яка залежить від взаємовідносин між темпом і складністю змін і здатністю людини приймати рішення. Сліпо збільшуючи швидкість змін, рівень новацій та інтенсивність вибору, ми бездумно вмішуємося у раціональні передумови довкілля і засуджуємо мільйони до футурошоку. Критикуючи технократичні підходи до розвитку нового суспільства, О.Тоффлер пропонує нову стратегію, яку він назвав «соціальним футуризмом». Ця стратегія включає такі дії як залучення більшої кількості людей до процесу прийняття соціальних рішень, введення демократичних механізмів зворотного зв’язку, врахування потреб і інтересів всіх учасників соціальних дій, особливо меншостей. Кінцевою метою соціального футуризму, за словами О.Тоффлера, є не просто відхід від технократії і заміна її більш гуманним, більш демократичним плануванням, але підкорення самого процесу еволюції свідомому керівництву людиною.

Важливо зазначити, що суспільні трансформації не можуть не ґрунтуватися на певних моральних засадах. Дослідження проблеми показує, що специфікою соціального управління є те, що між істинним значенням соціальної інформації, яка лежить в основі прийняття управлінських рішень, та її практичним втіленням існують такі проміжні ланки як довіра та переконання.

Довіра завжди високо цінувалася суспільною думкою Отже, якщо задоволення інтересів виступає як мотив соціального управління, то очікувані результати управлінських дій дають змогу закріпити або зняти цей мотив. Наскільки довготривалою є соціальна довіра залежить від того, чи відповідає характер і мета управління розвитку соціального процесу. Якщо суб’єкти управління керують, виходячи з приватних корисливих інтересів, довіра стрімко падає, що знаходить своє відображення у невдоволенні, а потім у масових соціальних виступах, кризі влади, розпаді суспільства. Отже, сучасне соціальне управління повинно мати постійний моніторинг щодо керування соціальними діями, відкритий діалог з усіма верствами населення, щоб консолідувати основні соціальні сили і забезпечити суспільний консенсус.

Аксіологічний характер сучасного соціального управління пов’язаний також з менталітетом народу, що уособлює типові риси та ознаки ідеологічного, соціально-психологічного розумового складу людей, що унаслідували духовний спадок попередніх поколінь і користуються ними відповідно до потреб часу. Менталітет як своєрідний політико-психологічний тезаурус виступає в ролі організуючого фактору, що об’єднує спільність людей. Але в кризових соціальних ситуаціях менталітет набуває нестійкого плинного характеру, характеризується ситуативністю та постійною змінністю, що необхідно враховувати при прийняття управлінських рішень щодо об’єкта управління.

Розглядаючи філософські аспекти демократії, Ю.Габермас зазначав, що є два моменти, щоб забезпечити умови для формування розумної політичної волі. Для цього має виникнути взаємодія між інституційним формуванням загальної волі та неформальним формуванням, представленим думкою громадськості. Демократична правова держава стає проектом і одночасно результатом і каталізатором раціоналізації життєвого світу, який виходить далеко за межі політичної сфери. Нормативне утворення створює той вид цінності, в якій проявляється комунікативна влада. Це зумовлює необхідність формування у об’єкта управління такої якості як соціальна надія, яка живить людину духовною енергією, дає їй можливість вистояти перед ударами долі, не піддатися почуттю безвихіддя, апатії, безглуздості існування. Соціальна надія є важливим елементом консолідації суспільства, коли людина думає не лише про власні інтереси та бажання, а й турбується про майбутнє благо для інших.

Однією з головних складових сучасного управління є орієнтація на цінності громадянського суспільства. Громадянське суспільство, незважаючи на ставлення до нього, як до творчого хаосу, у якому намішано достатньо «постмодерного» плюралізму, дає можливість сформувати нові спільні цінності, без яких суспільство впадає в аномію та апатію.

Людські якості суспільства, за З.Бауманом, слід вимірювати якістю життя найслабкіших членів суспільства. А оскільки сутністю всякої моралі є відповідальність, яку люди беруть на себе за людяність інших, то саме вона має стати мірою етичних стандартів суспільства. Для постсоціалістичних країн, у тому числі і України, це стає однією з найскладніших проблем у зв’язку з тим, що в умовах швидкого переходу до нових економічних відносин без відповідного морального обґрунтування, неврахування історичної пам’яті колективної свідомості, яка складалася у суспільстві протягом ХХ ст., руйнування попереднього механізму конструювання соціальної реальності, процес формування нових ціннісних основ не відбувається так швидко.

Щоб втілити спільні цінності у реальне життя важливо створювати відповідні правові норми і правила. Отже, цей процес вимагає розвитку внутрішньої готовності людей ставитися до інших зі справжньою повагою і турбуватися про стан їхнього добробуту, а не вважати їх засобами чи перешкодами для досягнення особистих інтересів. Ці якості не можна впровадити законом, силою і страхом.

Розглядаючи асіологічні аспекти сучасного соціального управління, доцільно звернути увагу на таке явище як відчуження, що є результатом об’єктивного перетворення діяльності людини та її результатів у відносно самостійну силу. Аналізуючи проблему відчуження у соціальному управлінні, необхідно звернути увагу на те, що для розумного розвитку суспільства необхідно ефективно управляти потребами і інтересами людей, обмежуючи, лімітуючи і вводячи в певні рамки спектр духовних і матеріальних потреб. Нашому суспільству слід виробити певний «шаблон», «набір» людських потреб, дійсно необхідних для життя, рішуче відсікаючи псевдопотреби, які поглинають величезні людські і матеріальні ресурси, приводять до створення цілих галузей виробництва.

Отже, завданням сучасного управління є створення такої управлінської моделі, яка б поєднувала, з одного боку, індивідуальні та суспільні інтереси, а, з другого боку, забезпечувала виховання об’єкта управління і самовдосконалення суб’єкта управління у відповідності до загальнолюдських цінностей.

Якщо суперечність між розумінням людини як колективної істоти і реалізацією її особистого соціального інтересу не вирішена, людина відчуває себе самотньою. В сучасному суспільстві самотність справедливо вважається однією з глобальних проблем, адже, набуваючи кризового характеру, самотність відображує розлад особистості, панування дисгармонії, страждання. Самотність стає проблемою інтерсуб’єктивності, тобто можливості чи неможливості індивіда спілкуватися з іншими людьми, визнання їх існування загалом. Реальним відшкодуванням самотності, зневіри у спільність людей стає екзистенціальна свобода, яка виражається в суб’єктивному відчаї або примусі до смерті. Разом з тим, для подолання самотності, відчуження людини, примирення людини й суспільства існують різні шляхи. За дослідженням авторів монографії «Философия управления», умовами подолання суперечності між колективізмом та індивідуалізмом виступають певний рівень економіки, виробничих сил суспільства, наукових технологій; наявність ефективних соціально-державних програм розвитку суспільства і здатність управлінців всіх рангів здійснювати ці програми; соціально-культурний і психологічний клімат в організаціях, установах, на підприємствах і певні методи, способи, процедури, які забезпечують реалізацію управлінських рішень; демографічні, екологічні, національні особливості розвитку країни; чітке визначення пріоритетних напрямків суспільного розвитку, визначений набір дійсно необхідних людині й суспільству матеріальних і духовних цінностей, які сприяють суспільному розвитку; психологічний склад особистості управляючих і тих, ким управляють, наявність творчого складу мислення, ініціативи, творчої акт

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Методологія сучасного управління в контексті суспільного розвитку.Управління як предмет філософського аналізу. Основні типи управління та рівні його дії

Кафедра філософії і психології.. Діденко Н Г Коноваленко Н В..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Визначальна роль соціальних теорій, ідеалів, людей та програм в управлінні «Ідоли» та ідеали в управлінні.

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Ціннісно-смисловий універсум людини і феномен управління.
Управління як соціальний феномен виникло і розвивається в історичному процесі як фундаментальна властивість соціальної системи. Від нього значною мірою залежить соціальне майбутнє

Суб’єкт і об’єкт управління, їх основні характеристики та зворотний зв’язок.
В соціальних системах суб’єктом управління можуть виступати як окремі люди, так і колективи, людські спільноти, все людство в цілому, наділене свідомістю і здатне пізнавати природн

Типи управління. Роль потреб та інтересів у формуванні мотивів і цілей управлінської діяльності.
Потреба в формуванні такої системи управління, яка дозволяє виявити зовнішні і внутрішні можливості розвитку країни, забезпечити створення структур, які реально можуть керувати суспільством стає сь

Типи управління.
Виступаючи як органічна частина будь-якої соціальної системи, управління значною мірою визначає соціальне майбутнє і якість сучасного життя. Як свідчить історичний досвід, чим більшими є соціальні

Рівні дії сучасного управління
Свідомий, цілеспрямований і об’єктивний характер управління визначається також тим, що, виступаючи як спосіб життєдіяльності людини і суспільства, воно формується, з одного боку, на основі природни

Методологічна свідомість. Методи та стиль мислення в сучасному управлінні.
Метод –спосіб діяльності, сукупність прийомів, які використовуються дослідниками для отримання певних результатів. Тільки завдяки використанню науково обґрунтованих методів людська

Принцип об’єктивності
Принцип об’єктивності виражає відносини між об’єктом і суб’єктом управління як процес пізнання та самопізнання суб’єктом реального об’єкта, тобто процес пізнання законів його функціонування і розви

Принцип руху, змін і розвитку
Соціальний світ ніколи не стоїть на місці, отже, умовою і способом існування суб’єкта й об’єкта управління є необхідність розвитку, яка імпліцитно їм притаманна. Це приводить до того, що практично

Принцип суперечності
Особливостями людського буття є також постійний пошук нових рішень, бо той світ, який створює людина, ніколи не задовольняє її. Під впливом тієї чи іншої ідеології людина може змиритися з цією супе

Принцип каузальності
Управління сучасними соціальними процесами більш, ніж коли-небудь, потребує, щоб у системі управлінських дій не тільки враховувалася необхідна діалектична взаємодія особистих та суспільних інтересі

Принцип зворотного зв’язку
Особливе значення в управлінні має дотримання принципу зворотного зв’язку, який проявляється у взаємодії суб’єкта й об’єкта управління, в тому числі у ситуаціях, коли суб’єкт і об’єкт управління мі

Закони управлінської діяльності
Закон –це зв’язок між сутностями, який є: 1) об’єктивним, 2) загальним, 3) внутрішнім, 4) суттєвим, 5) повторювальним. Можна виділити 3 групи законів: 1) часткові закони, притаманні лише п

Одиничне, особливе, загальне.
Кожний предмет, явище навколошнього світу має свої особливості і цілком однакових предметів не існує. Свій особливий неповторний зовнішній вигляд, здатність, звички, монеру говорити має кожна конкр

Можливость та дійсність.
Причинно-наслідкові відношення виникають тоді, коли явище-причина породжує випадковий чи необхідний наслідок. Якщо явище може стати причиною, говорять, що у цьому існує можливість перетворитися у д

Співвідношення стихійності й свідомості в управлінській діяльності
Зважуючи на те, що на загальний розвиток суспільства впливають не лише об’єктивні природні та соціальні фактори, але і вся людська суб’єктивність, перед управлінцями постає дуже складна задача - ви

Необхідність і свобода в управлінні
В управлінському рішенні, що формально фіксує проект соціальних змін або їх врегулювання у певній ситуації, неможливо обійтися без поєднання свободи вибору і необхідності як узгодженості ме

Планування, проектування, програмування і прогнозування в управлінні.
З точки зору Д.Белла, можна виділити три типи соціального передбачення, які можуть впливати на характер управління суспільством: екстраполяція суспільних тенденцій, розпізнавання і

Воля і управління.
Важливим чинником, умовою та рушійною силою управління завжди виступає воля., яка виражає здатність людини підкорювати свою поведінку і діяльність задуманому, необхідному, установл

Проблема чужої волі
Ф.Енгельс називав управління єдиною управляючою волею. Управлінська система завжди ієрархічна, суб’єкт управління за своїм статусом зобов’язаний нав’язувати свою волю управляємим об’єктам, тобто дл

Джерела і основні аспекти владних відносин в управлінській діяльності.
Управління нерозривно пов’язане з владноорганізуючою діяльністю і може здійснюватися лише на основі підпорядкованості та єдності учасників суспільного процесу, тобто користуватися силою волі і влад

Роль інтелігенції та еліти в управлінні суспільством
Одним з чинників здатності та спроможності влади здійснювати свій вплив на діяльність людей є залучення до влади інтелігенції та еліти. Сучасне бачення ролі інтелігенції виходить із визнання за нею

Влада і право
Однією з проблем, про яку писав Ю.Габермас у дослідженнях щодо демократії, є також співвідношення між владою і правом. З цього приводу він пише, що право надає всякій владі, у якої бере примусовий

Контрольні питання
1. Як співвідносяться влада і управління? 2. Яку роль грає громадська думка у формуванні управлінських рішень? 3. Які функції виконує в управлінні суспільством українська інтеліге

Соціальні ризики
П.Штомпка, аналізуючи феномен ризику в сучасних умовах, вважає, що об’єктивно ми спостерігаємо: 1) універсалізацію ризику, тобто можливість глобального лиха, що загрожує всім, незалежно ві

Запобігання та вирішення соціальних конфліктів
В сучасній конфліктології виділяють суб’єктивні та об’ктивні причини конфліктів. До перших відносяться негативні риси світогляду, ментальність, рівень інтелекту; до других – майнову, економічну, на

Соціальна відповідальність бізнесу в сучасному суспільстві.
Особливу увагу в умовах сучасного нестабільного ринку праці і необхідності спільних зусиль за участю органів державної влади, підприємців, громадян по встановленню певних соціальних стандартів доці

Проблема оптимальності управлінських рішень.
Важливим аксіологічним аспектом управління є його компетентність. Саме вона визначає, наскільки оптимальними будуть управлінські рішення, наскільки адекватним стає управління щодо суспільного розви

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги