рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Типи управління. Роль потреб та інтересів у формуванні мотивів і цілей управлінської діяльності

Типи управління. Роль потреб та інтересів у формуванні мотивів і цілей управлінської діяльності - раздел Философия, Методологія сучасного управління в контексті суспільного розвитку.Управління як предмет філософського аналізу. Основні типи управління та рівні його дії Потреба В Формуванні Такої Системи Управління, Яка Дозволяє Виявити Зовнішні ...

Потреба в формуванні такої системи управління, яка дозволяє виявити зовнішні і внутрішні можливості розвитку країни, забезпечити створення структур, які реально можуть керувати суспільством стає сьогодні однією з основних задач суспільної трансформації в Україні. Сьогодні все більше посилюється значення розуміння фундаментальних та обставинних причин соціального розвитку, що пов’язане зі значним впливом на управління суб’єктивізму, коли управління здійснюється незалежно від об’єктивних умов, в бажаному для себе напрямку і доля країни може залежати від суб’єктивних якостей управлінця. Отже, стоїть питання про систему управління країною, яка на основі правових засад могла б задовольнити потреби людей, всебічно відображати їхній стан і приймати управлінські рішення не в інтересах окремих груп, а в інтересах всього суспільства. Проблема демократичного управління не в тому, щоб відмінити управління взагалі, а в тому, щоб замінити ту форму правління, яка не задовольняє суспільство, іншою.

Кожна соціальна система виступає як певна єдність індивідів, соціальних груп, класів, об’єднаних різноманітними суспільними відносинами на основі матеріального і духовного виробництва. і має досить складну та ієрархічну структуру, яка обумовлена різноманітними мотивами і цілями як індивідуального, так і суспільного характеру, що ґрунтуються на людських потребах та інтересах. Саме цей взаємозв’язок між людьми, який здійснюється в силу усвідомлення ними необхідності задовольнити свої потреби через пошук варіантів встановлення певних взаємовідносин один з одним, стає основою формування певної системи управління та визначає взаємовідносини між суб’єктом та об’єктом управління.

Серед авторів, які вивчали проблему потреб та інтересів, звернемося перш за все до досліджень французького філософа XVIII ст. К.Гельвеція. За його думкою, первинні вітальні потреби, що закладені в кожній людині на рівні інстинктів та виступають її захисними рефлексами, в процесі життя збагачуються, розвиваються, змінюються, накопичуючи в собі багатий життєвий досвід, що дає можливість людині, керуючи своїми потребами, пристосовуватися до мінливого соціального світу. Їх різноманітність стає основою суперечності щодо того, що кожен виділяє з них для себе домінантні і другорядні, в залежності від тієї значимості, яку він надає тій чи іншій потребі.

Цілеспрямованість людини на задоволення своїх потреб завжди пов’язується з проблемою вибору, яке залежить у певному відношенні і від вольових якостей людини. На думку авторів концепції соціального обміну (Блау, Хоманс, Р.М.Емерсон та інші), специфіка соціальної взаємодії проявляється в тому, що люди не завжди спрямовують свої дії на максимальне задоволення потреб, в значній мірі на них впливають ціннісно-нормативні механізми, розподіл влади, соціальні інститути тощо. Таким чином, наявність потреб визначає спосіб існування людини, а характер їх задоволення залежить від розвитку особистості і, в цьому плані, задоволення потреб, їх досягнення по-різному реалізується людьми і є процесом і керованим, і самокерованим. Як зазначав К.Гельвецій, потреба стає основою діяльності й щастя людей.

Враховуючи, що сутність потреб по-різному трактується в філософській літератур, виникає питання про те, яким чином управління поєднується з проблемою задоволення людських потреб? Так, з точки зору З.Фрейда, своєрідним збуджувачем вітальних потреб людини є енергія несвідомого психологічного потягу, який виступає джерелом як творчих, так і руйнівних сил. Його послідовники - А.Адлер, К.Юнг – теж визначали причину потреб індивіда або в природному почутті неповноцінності й прагнення до самоствердження, яке притаманне людині (А.Адлер), або в колективному несвідомому, яке визначає той чи інший архетип людини як коррелята інстинктів (К.Юнг). На відміну від них, Е.Фромм в основу потреб покладав взаємодію біологічних і соціальних факторів, які породжують в людині необхідність подолати самотність, обмеженість власного існування, добитися самоствердження у суспільстві. На думку марксистів, основа виникнення потреб полягає в матеріальному, економічному стані людини і суспільства, соціально-класовому антагонізмові, експлуатації людини людиною, які виступають підставами як самих потреб, так і способів їх задоволення. За думкою А.Маслоу, структура потреб має пірамідальний характер – від фізіологічних, екзистенційних, соціальних потреб до потреб престижу і духовних Отже, питання про те, що покладати в основу управлінської діяльності, орієнтуючись на потреби індивіда, не має однозначної відповіді, але можна виділити декілька раціональних моментів, які, безумовно, важливі у визначенні мотивів сучасної управлінської діяльності. Перш за все, треба враховувати, що потреби реалізуються через вольові якості особистості, є багатоаспектними і можуть розглядатися і як прагнення людини до забезпечення певних природних та соціальних факторів для створення умов нормальної життєдіяльності; і як суперечності між дійсним станом суб’єкта і тим, до якого він прагне; по-друге, потреби постійно змінюються і розвиваються в певному потенціальному відношенні з тим чи іншим об’єктом; тобто мають реактивний і динамічний характер і завжди пов’язані з волею, прагненням людини до влади як у фізіологічному, матеріальному, так і в психологічному, духовно-культурному відношенні; по-третє, поділ потреб на вітальні і соціально-культурні є досить умовним і відносним, насправді ці два види потреб тісно пов’язані між собою, переходять одна в одну і проявляються як на інстинктивному, так і на свідомому рівні, тобто, фізіологічні інстинктивні потреби людей облагороджуються.

Серед причин потреб, які виникають у людини, можна виділити такі, як фізіологічний, психологічний і розумовий стан людини; її прагнення отримати певну вигоду від задоволення потреби; можливий душевний конфлікт між діяльністю і свідомістю; зовнішні наукові, технічні, технологічні умови, до яких треба пристосуватися і використати в своїх цілях; радикальні зміни в управлінні тією чи іншою організацією, які потребують зміни програми, моделі та способів управління тим чи іншим об’єктом; зміни і суперечності національного, расового, соціального, загальнодержавного і ментального характеру, які відбуваються в тому чи іншому конкретному суспільстві й впливають на життєдіяльність людини.

Слід звернути увагу і на те, що, з точки зору соціальної взаємодії і поведінки індивіда, піраміда А.Маслоу, навіть модернізована П.Херсі та К.Бланшардом, які стверджували, що для розвинутих країн піраміда видозмінюється за рахунок збільшення обсягу потреб більш високого рівня, що приводить її до перевернутого стану, не знаходить реального втілення у життєвій практиці

Перед управлінням виникає проблема виявлення сутності цих потреб і способів їх задоволення таким чином, щоб протидіяти низьким нерозвинутим або нездоровим потребам людей і подолати суперечності між індивідуальними і суспільними потребами. Це дасть змогу забезпечити опосередковані зв’язки індивіда як з суспільством в цілому, так і з окремими його сферами й інститутами.

Потреби нерозривно пов’язані з інтересами. Якщо потребу можна розглядати як зміст, то інтерес виступає як форма буття потреби, спосіб її існування. Разом з тим, інтерес має і свої специфічні особливості. Інтерес, виступаючи як реальна причина соціальних дій, може мати інтуїтивний, свідомий і змішаний характер, може розглядатися не як фактичне, а як більш процесуальне явище. Різноманітність людських інтересів обумовлює той факт, що, хоча інтереси вмотивовуються об’єктивними природними і соціальними закономірностями, але носять суб’єктивний, відносний і співвідносний характер. Саме в різних інтересах, в їх реалізації найбільш актуально проявляється управлінсько-регулююча функція як суб’єкта, так і об’єкта управління.

Підкреслюючи визначальну роль інтересів у життєдіяльності людей, держав, урядів і суспільства, К. Гельвецій надавав їм значення такого закону в духовному житті, як роль закону руху в світі фізичному, і вважав, що саме задоволення інтересів дає людині почуття комфортності, благополуччя, тобто приводить до позитивних емоцій, почуттів, настроїв особистості.

Фундаментальною основою різноманітних людських інтересів виступає особистий інтерес, який К.Гельвецій вважав єдиною і загальною мірою людських вчинків. З його точки зору, інтерес як рушійна сила мотивується й орієнтується такими діями особистості, які приносять їй задоволення або страждання. Підкреслюючи первинність особистого інтересу в житті, К.Гельвецій в той же час вважає, що з приватних інтересів окремих людей виник загальний інтерес, який диктує суспільству, яку оцінку давати тим чи іншим вчинкам людей залежно від того, якими вони були для суспільства – корисними, байдужими або шкідливими.

Було б спрощенням вважати, що загальний інтерес виступає простою сумою особистих інтересів, і той інтерес, який максимально враховує цю суму, стає виправданим і справедливим. Цілком ймовірно, що загальний інтерес може локалізуватися у діях, прагненнях і вчинках окремих людей, керівників, управлінців різного рангу і рівня, які в своїх індивідуальних інтересах можуть виражати корінні потреби та інтереси мас та ідентифікувати свій особистий інтерес і суспільний. Але збіг інтересів слід відрізняти від узгодження, яке виступає як спосіб найбільш універсального і мирного засобу уникнення конфліктів. Отже, реалізація загального інтересу залежать від двох умов: від того, наскільки чітко і визначено він відображує потреби та інтереси людини і суспільства, і від того, наскільки адекватно відбиває об’єктивні закономірності та історичну ситуацію, яка складається у суспільстві. Лише при виконанні цих умов можна стверджувати, що загальний інтерес – це збіг суб’єктивних цілей, прагнень і бажань людини з об’єктивними соціальними закономірностями і потребами суспільства. Це дає можливість вести мову про ефективне управління суспільним виробництвом, колективами, соціальними групами, народом, державою, всією людською спільнотою, адже, незважаючи на все розмаїття особистих інтересів, у суспільстві існують всезагальні інтереси, в яких зацікавлені всі громадяни: дотримання певного порядку й безпеки, виконання встановлених правил взаємодії, співжиття, збереження і розширення зв’язків, прийнятне і можливе за даних умов вирішення соціальних суперечностей, покращення умов життя людей тощо. Найпершим вираженням такого спільного інтересу є збереження цілісності соціуму, відповідного рівня його розвитку.

Враховуючи, що загальний інтерес завжди коригується особистісними оцінками, прагненнями, ідеалами, Я-концепціями людей, в управлінні важливо розуміти, що кожний керівник має достатній ступінь свободи волі прийняття тих чи інших суб’єктивних рішень. Але оскільки у відповідності до того, чи корисним для людини або суспільства є певний інтерес і йому надається позитивне чи негативне значення, оцінка суб’єктом своїх інтересів і дій може бути прямо протилежною, до того ж протилежні оцінки часто міняються місцями. Інтерес, за словами К.Гельвеція, може породжувати як порок, так і доброчинність, він спрямовує дії людини в тому чи іншому, корисному чи ні, напрямку і визначає гідні або негідні засоби для реалізації, тому в управлінні від кожного управлінця бажаним є розуміння того, що мати особисте щастя за рахунок щастя інших або управляти, підтримуючи злочини і порок, неможливо.

За сучасних умов, коли посилюється глобалізація економічних і політичних процесів, виникає і така тенденція управління, яка, за допомогою соціальних технологій, технічних засобів управління масовою поведінкою, може нав’язувати реалізацію не загального суспільного інтересу, а інтереси певних соціальних груп. В системі управління такі тенденції, спрямовані на реалізацію лише особистих або групових інтересів, рано чи пізно можуть привести до розпаду соціуму, відчуження народу від влади і держави, втрати віри у той соціальний ідеал або програму, які реалізуються в суспільстві. Уникненню цих явищ може сприяти відкритість системи управління, в якій рішення приймаються людьми на основі їх потреб та інтересів лише з їх особистої згоди. Як пише Ю.Габермас, лише “політична відкритість“ як вищий вияв тих умов комунікативності, за яких може реалізовуватися дискурсивне формування думки і волі публіки громадян держави, придатна як головне поняття нормативно укладеної демократії. З іншого боку, кожен громадянин у демократичному суспільстві повинен мати інтерес у прийнятті колективного рішення, яке відповідає інтересам більшості.

З цього приводу в сучасних соціально-філософських концепціях ставиться питання про необхідність формування так званої колективної ідентичності, яка направлена на формування спільних інтересів членів суспільства. З точки зору теоретиків громадянського суспільства Д.Коена та Е.Арато, в умовах сучасного життєвого світу та політичного порядку, що претендує на демократичність, для узгодження інтересів у суспільстві колективна ідентичність має поєднувати у собі постконвенціальний універсальний вимір з традицією застосування метанорм, саморефлексією та нетрадиційним відношенням до проблематичних норм. Саме тому істинні загальні інтереси завжди ґрунтуються на такій колективній ідентичності, яка сама виходить із традицій, що стали саморефлексивними і самокритичними. Навіть сучасні суспільства, за думкою дослідників, з їх ціннісним плюралізмом і численністю груп із різними колективними ідентичностями не були б суспільствами, якби в них не існували принципи, що поділяються всіма, які регулюють взаємовідносини між членами і якби не було у членів суспільства загальної ідентичності. Радикальний плюралізм, війна богів, що виявлена філософією та соціологією в серцевині сучасного суспільства, не можуть бути настільки радикальними, щоб виключити осмислену нормативну координацію і спільність, хоча б мінімальну, яка імпліцитно визнається усіма нами у сумісному спілкуванні та діях. Таким чином, в громадянському суспільстві, до створення якого прагне наша країна, може бути можливим лише таке управління, яке ґрунтується, з одного боку, на визнанні ефективних механізмів дії через розподіл влади, принцип верховенства закону, відповідні управлінські процедури, функціонування бюрократії, а, з іншого боку, на множинності демократій, які проявляються через плюралістичні структури, засновані на принципах участі та публічності.

Д.Коен та Е.Арато вважають, що в громадянському суспільстві механізми політичного і економічного управління слід розглядати як основу політичного та економічного суспільства та інститутів життєвого світу (громадянського суспільства). Як пишуть автори, в соцієнтальних інститутах можна спостерігати всі види дії: навіть ринкова економіка не може розглядатися виключно в термінах інструментального та стратегічного розрахунку. Нормативно-бажаний проект втілення економічної демократії має пом’якшуватися із-за необхідності зберегти саморегулювання управляючих систем. Але сам факт існування самоуправління дає можливість визначити, що громадськість можна сформувати у будь-яких інститутах. Питання про те, скільки і яких форм демократії потрібно – це питання потреби експлуатації системи.

У зв’язку з цим Д.Коен та Е.Арато ставлять питання про так зване “пострегулятивне регулювання”, яке виникає з проблеми того, що межею, до якої може дійти демократизація, є життєздатність засобів управління. Виходячи з того, що криза держави загального добробуту показала, що підсистеми, що управляються за допомогою посередників, самі можуть страждати від надмірного регулювання, а надрегулювання може завдати шкоду самому посереднику, який використовується для врегулювання (наприклад, правовому), вони, посилаючись на Лумана (який вважав, що суспільством неможливо керувати з єдиного центру управління без регресивної диференціації його устрою в основному з причини відсутності відповідних знань про інші підсистеми за межами даних підсистем), пишуть про те, що залишається покладатися лише на саморегулювання підсистем чи, скоріше, на правове регулювання процесів саморегуляції. Метою подібного регулювання саморегулювання є створення форм рефлективності, які могли б привести до самообмеження з метою нейтралізації негативних побічних ефектів і внутрішніх суперечностей в управлінні. Таким чином, особливістю пострегулятивного регулювання є стимуляція саморегуляції і Д.Коен та Е.Арато підтримують концепцію Вільке, який, в свою чергу, опирається на роботи Ю.Габермаса, про те, що держава сама є підсистемою, отже, вона не може авторитарним чином ставити цілі і задачі для різних систем саморегулювання. Вони пропонуютьмодель, у якій представники інтересів, які знаходяться під впливом центру, процедурними методами орієнтовані на пошук спільної для них справи, спільного “здорового глузду”, що піддаються узагальненню інтересів. В такій моделі здійснюється не механізм дії грошей або влади, а механізм впливу, який заснований (за думкою Парсонса) на дифузній солідарності, що залежить від встановлення колективної ідентичності і одночасно укріплює її. Як зазначають Д.Коен та Е.Арато, впливові персони при цьому можуть впливати лише на тих, з ким вони створюють «ми» – народ, об’єднаний загальною думкою, нормами, формами участі, тобто мають ознаки солідарності. При цьому вони вважають, що впливовість не є виключною власністю кола осіб, що належать до культурних еліт, а може бути виражена й тими, хто здатний виразити думки та інтереси своїх груп.

Це зобов’язує .управлінські структури спрямовувати зусилля на задоволення існуючих потреб та інтересів матеріального буття громадян, їх соціального захисту, розвитку духовності. Такий підхід робить можливим здійснювати таке управління, яке забезпечує вироблення більшістю суспільства загальнонаціональної мети, досягнення щодо неї консенсусу, широкої коаліції єднання політичних партій, громадських організацій та груп, які могли б забезпечити її підтримку і реалізацію, створює реально діючу соціальну систему управління, влади і держави.

З огляду на вищезазначене, можна зробити висновок про те, що саме від рівня індивідуальних та суспільних потреб та інтересів залежать основні мотиви управлінської діяльності, а їх задоволення значною мірою визначає спрямованість управлінських дій та вибір відповідних технологій. З іншого боку, система цінностей і нормативних установок, яка через управлінську діяльність реалізується у суспільстві, впливає на реальну соціальну поведінку громадян, що значною мірою визначає: чи співвідносяться зовнішні домінанти соціуму з індивідуальними потребами і інтересами людей, чи орієнтується дана взаємодія на особистість, захист її прав, усунення невиправданих обмежень її буттєвості.

За Г.Атаманчуком, механізм формування і реалізації управлінняможна представити у вигляді схеми: потреби – інтереси – цілі – рішення – дії – результат.

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Методологія сучасного управління в контексті суспільного розвитку.Управління як предмет філософського аналізу. Основні типи управління та рівні його дії

Кафедра філософії і психології.. Діденко Н Г Коноваленко Н В..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Типи управління. Роль потреб та інтересів у формуванні мотивів і цілей управлінської діяльності

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Ціннісно-смисловий універсум людини і феномен управління
Управління як соціальний феномен виникло і розвивається в історичному процесі як фундаментальна властивість соціальної системи. Від нього значною мірою залежить соціальне майбутнє

Суб’єкт і об’єкт управління, їх основні характеристики та зворотний зв’язок
В соціальних системах суб’єктом управління можуть виступати як окремі люди, так і колективи, людські спільноти, все людство в цілому, наділене свідомістю і здатне пізнавати природн

Типи управління
Виступаючи як органічна частина будь-якої соціальної системи, управління значною мірою визначає соціальне майбутнє і якість сучасного життя. Як свідчить історичний досвід, чим більшими є соціальні

Рівні дії сучасного управління
Свідомий, цілеспрямований і об’єктивний характер управління визначається також тим, що, виступаючи як спосіб життєдіяльності людини і суспільства, воно формується, з одного боку, на основі природни

Методологічна свідомість. Методи та стиль мислення в сучасному управлінні
Метод –спосіб діяльності, сукупність прийомів, які використовуються дослідниками для отримання певних результатів. Тільки завдяки використанню науково обґрунтованих методів людська

Принцип об’єктивності
Принцип об’єктивності виражає відносини між об’єктом і суб’єктом управління як процес пізнання та самопізнання суб’єктом реального об’єкта, тобто процес пізнання законів його функціонування і розви

Принцип руху, змін і розвитку
Соціальний світ ніколи не стоїть на місці, отже, умовою і способом існування суб’єкта й об’єкта управління є необхідність розвитку, яка імпліцитно їм притаманна. Це приводить до того, що практично

Принцип суперечності
Особливостями людського буття є також постійний пошук нових рішень, бо той світ, який створює людина, ніколи не задовольняє її. Під впливом тієї чи іншої ідеології людина може змиритися з цією супе

Принцип каузальності
Управління сучасними соціальними процесами більш, ніж коли-небудь, потребує, щоб у системі управлінських дій не тільки враховувалася необхідна діалектична взаємодія особистих та суспільних інтересі

Принцип зворотного зв’язку
Особливе значення в управлінні має дотримання принципу зворотного зв’язку, який проявляється у взаємодії суб’єкта й об’єкта управління, в тому числі у ситуаціях, коли суб’єкт і об’єкт управління мі

Закони управлінської діяльності
Закон –це зв’язок між сутностями, який є: 1) об’єктивним, 2) загальним, 3) внутрішнім, 4) суттєвим, 5) повторювальним. Можна виділити 3 групи законів: 1) часткові закони, притаманні лише п

Одиничне, особливе, загальне
Кожний предмет, явище навколошнього світу має свої особливості і цілком однакових предметів не існує. Свій особливий неповторний зовнішній вигляд, здатність, звички, монеру говорити має кожна конкр

Можливость та дійсність
Причинно-наслідкові відношення виникають тоді, коли явище-причина породжує випадковий чи необхідний наслідок. Якщо явище може стати причиною, говорять, що у цьому існує можливість перетворитися у д

Співвідношення стихійності й свідомості в управлінській діяльності
Зважуючи на те, що на загальний розвиток суспільства впливають не лише об’єктивні природні та соціальні фактори, але і вся людська суб’єктивність, перед управлінцями постає дуже складна задача - ви

Необхідність і свобода в управлінні
В управлінському рішенні, що формально фіксує проект соціальних змін або їх врегулювання у певній ситуації, неможливо обійтися без поєднання свободи вибору і необхідності як узгодженості ме

Планування, проектування, програмування і прогнозування в управлінні
З точки зору Д.Белла, можна виділити три типи соціального передбачення, які можуть впливати на характер управління суспільством: екстраполяція суспільних тенденцій, розпізнавання і

Воля і управління
Важливим чинником, умовою та рушійною силою управління завжди виступає воля., яка виражає здатність людини підкорювати свою поведінку і діяльність задуманому, необхідному, установл

Проблема чужої волі
Ф.Енгельс називав управління єдиною управляючою волею. Управлінська система завжди ієрархічна, суб’єкт управління за своїм статусом зобов’язаний нав’язувати свою волю управляємим об’єктам, тобто дл

Джерела і основні аспекти владних відносин в управлінській діяльності
Управління нерозривно пов’язане з владноорганізуючою діяльністю і може здійснюватися лише на основі підпорядкованості та єдності учасників суспільного процесу, тобто користуватися силою волі і влад

Роль інтелігенції та еліти в управлінні суспільством
Одним з чинників здатності та спроможності влади здійснювати свій вплив на діяльність людей є залучення до влади інтелігенції та еліти. Сучасне бачення ролі інтелігенції виходить із визнання за нею

Влада і право
Однією з проблем, про яку писав Ю.Габермас у дослідженнях щодо демократії, є також співвідношення між владою і правом. З цього приводу він пише, що право надає всякій владі, у якої бере примусовий

Контрольні питання
1. Як співвідносяться влада і управління? 2. Яку роль грає громадська думка у формуванні управлінських рішень? 3. Які функції виконує в управлінні суспільством українська інтеліге

Соціальні ризики
П.Штомпка, аналізуючи феномен ризику в сучасних умовах, вважає, що об’єктивно ми спостерігаємо: 1) універсалізацію ризику, тобто можливість глобального лиха, що загрожує всім, незалежно ві

Запобігання та вирішення соціальних конфліктів
В сучасній конфліктології виділяють суб’єктивні та об’ктивні причини конфліктів. До перших відносяться негативні риси світогляду, ментальність, рівень інтелекту; до других – майнову, економічну, на

Визначальна роль соціальних теорій, ідеалів, людей та програм в управлінні «Ідоли» та ідеали в управлінні
Аксіологічні аспекти людського буття є предметом багатьох соціально-філософських досліджень, адже духовність і цінності виступають смислоутворюючим елементом людського життя і діяльності, визначают

Соціальна відповідальність бізнесу в сучасному суспільстві
Особливу увагу в умовах сучасного нестабільного ринку праці і необхідності спільних зусиль за участю органів державної влади, підприємців, громадян по встановленню певних соціальних стандартів доці

Проблема оптимальності управлінських рішень
Важливим аксіологічним аспектом управління є його компетентність. Саме вона визначає, наскільки оптимальними будуть управлінські рішення, наскільки адекватним стає управління щодо суспільного розви

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги