Принцип руху, змін і розвитку

Соціальний світ ніколи не стоїть на місці, отже, умовою і способом існування суб’єкта й об’єкта управління є необхідність розвитку, яка імпліцитно їм притаманна. Це приводить до того, що практично не існує незмінних і стабільних методів управління, для всіх його прийомів, засобів і програм характерні моменти умовності, відносності, неадекватності, що становить «ахіллесову п’яту» теорії і практики менеджменту.

Розглядаючи характер розвитку об’єкта управління, має сенс звернути увагу на висновки К.Ясперса, який, досліджуючи людську історію, вважав, що людину треба розуміти у динаміці її перетворень не з усталеними та змінно існуючими властивостями, а як істоту, що у природній суті виступає в межах її варіантів, а в історичній - силою своїх висхідних можливостей виходить за межі природної даності. Все, що робить людина, може бути зруйновано, бо людина не є істотою завершеною або здатною бути завершеною, але вона спроможна на такі прориви, творчі акти, які не можуть бути зрозумілі в рамках причинного зв’язку або виведені як необхідні. В цих актах людина отримує, за словами К.Ясперса, свої знання і почуття, свої ідеали та їх протилежності, свої масштаби, свій образ мислення, свої символи, свій внутрішній світ. Отже, суб’єкт управління повинен найбільш адекватно відображати у своїх управлінських діях ці зміни, чітко прослідковувати, як ті чи інші явища, системна організація виникли, через які історичні етапи вони пройшли, на який кінцевий результат спрямовані.