Платон, поділяв суще на світ вічних нерухомих, неділимих,тотожних собі ідей і на світ мінливих, подільних речей,. Ідеї є прообразом речей, а речі це своєрідні матеріальні тіні ідей. Такою була ідеалістична конструкція світу Платона, якого вважають творцем першої систематизованої концепції об’єктивного ідеалізму.Процес пізнання речей він зводить до пригадування. Людська душа, на його думку, є безсмертною. До втілення в людину вона жила у світі ідей, безпосередньо споглядала ідеї. Втілена в людину, душа через відчуття сприймає речі, які нагадують їй ідеї. Якщо у світі загальним є ідеї, в людині — душа, то в суспільстві держава. Платон знехтував самоцінність індивіда, цілком підпорядкувавши його принципу державності. Індивід знаряддя держави. Навіть приватну власність заперечував він в ім'я держави.
В ідеальній державі Платон виокремлював три соціальні стани - правителів, воїнів («стражів» держави) і людей фізичної праці — селян і ремісників. Поділ на стани відбувається на основі домінування певної частини душі в людині - розумної (правителі), вольової (воїни), чуттєвої (селяни і ремісники). Згідно -з Платоном досконала держава - найвище втілення блага на Землі. Рівнозначним Платону за обсягом проблем і за впливом на подальшу ф. є його учень Арістотель, якому належить крилатий вислів «Платон мені друг, але істина дорожча».
Ф. Арістотеля ґрунтується на природознавстві, в якому відношення ідей і речей має. дещо інші особливості. Він піддав критиці платонівську концепцію ідей, що існують окремо від речей, вважаючи, що подвоєння світу, на ідеї та речі не спрощує, а ускладнює проблему пізнання. На його думку, загальне, яке він назвав «формою», притаманне самим речам. Всі речі, на думку Арістотеля, становлять єдність пасивної матерії й активної форми. Саме форма є принципом активності, рухомості речей. У неживому світі формою є їх принцип побудови («кулястість» кулі), в живому - душа. Найвищою сутністю є чиста форма, або форма форм, вічний двигун (божество). Аристотеля справедливо вважають батьком формальної логіки. Він визначив предмет логіки, відкрив основні її закони, створив вчення про правила умовиводів. Йому належить перша в історії ф. систематизація категорій.
Арістотельприйняв платонівську концепцію домінування загального над одиничним, але піддавав критиці платонівську концепцію ідей, що існують окремо від речей. У людині Арістотель виділяє три різні душі — рослинну (відповідає за споживання, ріст і розмноження), тваринну (відчуття, жадання) і розумну, яка властива тільки людині. Розум людини є безсмертним, після її смерті він зливається із всесвітнім розумом.
У поглядах на соціальні проблеми у його вченні домінує принцип загального. Людину він визначає як наділену розумом суспільну, полісну істоту. Досягнення щастя індивіда можливе тільки через державу, яка с втіленням доброчесного життя. Однак, якщо Платон намагався втілити проект ідеальної держави, не беручи до уваги реальних обставин, то Арістотель вважав, що держава повинна створювати умови для доброчесного життя виходячи з реальних обставин і реальних людей.