Проблема співвідношення віри й знання у філософії Фоми Аквінського.

З XIII по XV ст. поширюються ідеї Фоми Аквінського (1225-1274). Схоластика, особливо її розвинута форма - томізм, практично вирівнює в значущості віру й розум . На думку її прихильників, знання, яке осягається в акті віри, можна передати розумом. У підвищенні статусу розуму в схоластиці порівняно з патристикою полягає суттєва відмінність католицизму віл православ'я, які розійшлись у XII ст. Католицька теорія сформувалась па основі більш раціональної схоластики, а у православ'ї домінує патристика. Цим значною мірою зумовлено і те, що наука сформувалась саме в Західній Європі.

Спираючись на вчення Аристотеля,що за доп. логіки та її законів можна пізнати істину, Ф.Акв. надає однакової значущості вірі і розуму. Оскільки вони допомагають одини одному в прагненні душі людини до пізнання істини-Христа та його вчення. Шлях осягнення істини двоякий 1) шлях віри, одкровення-короткий 2)розуму, науки-довгий з багатьма доказами. Т. Аквінський приходить до таких узагальнюючих висновків:*розум і наука, що спираються на факт природи, як Божого творіння, не суперечать церкві і вірі, а теологія не підмінює філософію, науку;*Аристотель як перший реаліст, який висловив подібні ідеї, ближ­че християнству, ніж Платон, а його вчення і особливо силогістика можуть досить ефективно служити справі християнської віри з позицій раціонального знання;*філософія є своєрідною проблемою віри, але вона автономна, відокремлена від теології, її методи мають свою, відмінну від теології, значущість і цінності.

Фома Аквінський чітко визначає сферу науки і віри. Завдання науки полягає у поясненні закономірностей світу. Але хоч наукове знання об'єктивне та істинне, воно не може бути всеосяжним. Є така сфера дійсності, яка недоступна розумовому пізнанню, а тільки вірі. Отже, предметом філософії є «істини розуму», предметом теологи — «істини Одкровення». Наскільки обмежений людський розум стоїть нижче божественної мудрості, настільки філософія нижче теології. А тому філософія і є -«служниця теології». Функції філософії як «служниці релігії» полягають у тому, що вона повинна за допомогою логічних аргументів обґрунтовувати христянські догми. Логічні доведення допомагають краще зрозуміти ці догми і зміцнити віру людини.