Пантеїзм — філ.рел. вч. про присутність Бога у єстві самої природи, ототожнення Бога з природою, розчинення Бога в природі, або, навпаки, природи у Богові. Два різновиди пантеїзму ідеалістичний (або містичн.-природа розчинена у Богові, М.Кузанськ., пізніше Якобс Бме), і матер.(Бог розчинений у природі, Бруно, пізн. Томаззо Кампанелла). Пантеїсти вважали, що Бог і природа єдині. Бог мовби розлитий у природі. Завдяки пантеїзму відбувається реабілітація природи, яку перестають вважати гріховною. Це певною мірою стосується як зовнішньої природи, так і тіла людини.
М. Кузанський (Крес) неоплатонік, «Єдине», на його думку, охоплює вce, воно не має нічого: протилежного собі. «єдине» - тотожне безконечному.. Тобто безконечність можна мислити як єдине, а єдине - як безкінечність. На цій підставі М. Кузанський висловив кілька парадоксів, зокрема про збіжність діаметра і кола на безкінечності, про відсутність відмінності між центром і колом. На безкінечності будь-яка точка стає центром. На місце одиниці, яка у греків була конститутивним принципом сущого (визначала його межу та міру), він ставить безкінечність. Це руйнувало уявлення давніх людей про космос і готувало підґрунтя для ідеї про безкінечність Всесвіту, відсутність в ньому центра, і, отже, для переходу від геоцентризму до геліоцетризму. Ідея збіжності центру, одиниці (Бога) і безкінечності (світу) й стала основою пантеїзму.
Італ.Дж. Бруно, поєднав думки Кузанського про збіжність протилежностей з геліоцентричним вченням Коперника, стверджував, що космос і божество безкінечні, вони єдині. Природа це «Бог в речах». Завдяки пантеїзму долається дуалізм матерії та форми, який був притаманний платонівсько-арістотелівській традиції. Матерія не просто матеріал, який отримує активність через набуту ззовні форму, вона сама по собі (завдяки божественній суті) активна. Починаючи з Бруно, європейська ф. перестала протиставляти матерію та форму як активний і пасивний первні. Матерію вона почала мислити субстанцією, якій притаманний рух і активність. Положення про нескінченність Всесвіту дозволило Дж. Бруно по-новому поставити питання про центр світу, заперечуючи при цьому не тільки геоцентричну, але і геліоцентричну системи. Центром Всесвіту не може бути ні Земля, ні Сонце, тому що існує безліч світів. І в кожного світу-системи є свій центр - його зірка. Розірвавши межі світу і затвердивши нескінченність Всесвіту, Бруно опиняється перед необхідністю виробити нове уявлення про Бога та його ставлення до світу. Вирішення цієї проблеми свідчить про пантеїстичної позиції мислителя. Бруно стверджує, що природа є Бог в речах, він не протистоїть світу як його творець, а знаходиться в самій природі як внутрішнє діяльний початок. Якщо в М.Кузанського природа як би занурюється в Бога, який зберігає свою відокремленість від світу, то у Бруно Бог ототожнюється з природою, і він немислимий поза матеріальним світом. У цьому полягає кардинальна відмінність натуралістичного пантеїзму Бруно від містичного пантеїзму Кузанського. Бачачи в природі не тільки досконале божественне творіння, але перш за все сукупність притаманних їй закономірностей, вільних від безпосереднього втручання, натурфілософія епохи відкривала шлях подальшому розвитку експериментального природознавства