агностицизм(гр.непізнаваний) – ф.напр, який не визнає метафізичних істин. Простіше говорячи, агностицизм заперечує можливість пізнання объективної реальності іначе як через її объективний прояв. розглядали пізнання і знання обмеженими лише досвідом.Термін "агностицизм" ввів Т. Гекслі В ф. агностицизм піддієх сумніву іст. і запереч. можлив-ть доказу чи спростуван. тверджень, заснов-х повністю на суб’єкт.посиланнях.
Теорія пізнання Юма склалася в результаті переробки ним матеріалістичної теорії пізнання (матеріалістичного емпіризму) Локка та суб'єктивного ідеалізму (ідеалістичного емпіризму) Берклі в дусі агностицизму та феноменалізму (<філософський принцип, згідно якого у пізнанні ми завжди маємо справу лише з явищем як останньою доступною пізнанню дійсності>). Агностицизм Юма залишав теоретично відкритим питання, чи існують матеріальні об'єкти, що викликають наші враження. Позиція Юма виражається приблизно так: чи існує зовнішній світ як джерело наших відчуттів, довести ми не можемо. Те, що зовнішній світ не існує об'єктивно (як стверджують представники ідеалістичного емпіризму), ми теж не можемо довести. Наші сприйняття так само мало говорять і про його існування, так і про його неіснування. З цього Юм виводить, що питання поставлене т. ч., не можна вирішити взагалі, а отже його не слід ставити.
Всі душевні сприйняття Юм розділяє на два види. Перші, більш сильні - «враження» (здійснюються, коли ми безпосередньо бачимо, чуємо, відчуваємо). Інший вид - «ідеї»(уявлення) - менш сильні та точні. Таки чином, основа нашого пізнання - враження і все, що ми пізнаємо, - зміст цих вражень. Вся розумова (і наукова) діяльність людини зводиться до комбінування вражень. У свідомості, не існує нічого іншого, крім змісту вражень і ідей (уявлень), котрі не мають ніякого об'єктивного носія.
Між враженнями і ідеями за Юмом можуть виникати три основних типи відношень 1. включення за подібністю (сюди відносяться і протилежність подібності - різність), 2. включення за суміжністю (відносини часового і просторового відношення), 3. включення за послідовністю (причинність).
Всі причини, чи те що вважається причинами, Юм пояснює як відношення просторового існування і часової послідовності. З того, що два явища слідують одне за одним, ще не можна зробити висновок, що перше явище може бути причиною другого, а друге - наслідком першого. Психологічний механізм, що викликає у людей впевненість про об'єктивне існування причинності, оснований на сприйнятті регулярної появи і слідування в часі події Б після просторово-суміжної з нею події А.
Він розділяє все, чим займається людський розум, на два види відношень - «відношень ідей» (понять і уявлень) і відношення «реальних речей». Коли Юм говорить про «реальні речі», то він не визнає існування їх поза нашим досвідом, вони утворюються із наших вражень. Юм стверджує ймовірність того, що поза нашою свідомістю існує реальність, яку ми однак не знаємо.