Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель творець найрозгорнутішої і найобґрунтованішої системи ідеалістичної Д-методу ф., за яким б.я. явище перебуває в зміні розвитку, в основі якого боротьба протилежностей. Основні ідеї Д. Г.- перехід кількісних змін в якісні, взаємопроникнення протилежн, і запереченння заперечення. Формою діалектичного розвитку і побудови всієї системи у Гегеля є запозичений у Фіхте цикл — теза, антитеза, синтез — так звана тріада, згідно з якою думка (ідея) в своєму розвитку переходить у свою протилежність, яка на наступному етапі знімається своєю протилежністю і, завдяки цьому, примирює в собі два попередні етапи. Так коротко можна окреслити метод, який уможливлює філософію як систему абсолютного знання Гегеля.Він виходив з принципу тотожності мислення і буття, з ідеї, яка зняла протилежність суб'єкта і об'єкта. Філософія, вважав він, повинна мати справу з абсолютним знанням, зі знанням, яке не залежить ні від предмета, ні від свідомості. Але таке абсолютне знання не дане безпосередньо, його необхідно досягти, засвоївши попередні неабсолютні форми. Шлях, який долає свідомість для досягнення абсолютного знання, зображений Гегелем у «Феноменології духу» , де окрема свідомість піднялася до абсолютної ідеї, яка, власне, і є предметом вивчення філософії Гегеля. Абсолютна ідея (Бог) у своєму розвитку долає такі ступені: спочатку вона розгортається у власній стихії — в «чистому» мисленні, відтак переходить у природу, але природа як матеріальне, тілесне не відповідає її суті і вона створює сферу духу, тобто людську культуру, яка перебуває в історичному розвитку. Отже, розвиток ідеї відбувається за діалектичною тріадою -теза (чисте мислення), антитеза (природа) і синтез (дух). Відповідно і система філософії Гегеля розпадається на «Логіку» як науку про чисте мислення, «Філософію природи» і «Філософію духу». Діалектичний метод Гегеля є передусім методом просування від наявності предмета та його сторін — до більш глибоких внутрішніх взаємозв'язків. Кожна річ має свою рівновагу — єдність своїх складових, але й їх розбіжність, навіть протилежність, яка стає очевидною, коли ми спостерігаємо розвиток речі. Діалектичний метод, таким чином, передбачає підхід до аналізу речей з точки зору двох головних принципів: взаємозв'язку та розвитку. Розуміння того, що з одного боку, — річ внутрішньо різновимірна, а, з іншого, — є єдиною, стає нагальним в залежності від того, який з цих боків нас цікавить передусім. Отже, діалектика є методом аналізу речей чи з точки зору цілого, чи з точки зору окремого: окремої речі — чи абсолюту. Безсумнівною для Гегеля є єдність руху речі, що розвивається, та руху ідеї, що її охоплює. Спочатку існує визначення речі думкою, охоплення речі думкою. Воно є загальним, абстрактним. Потім річ поступово конкретизується. Наше пізнання відбиває внутрішню диференціацію, що розвивається, тобто пізнання переходить до все більш конкретних визначень речі. (Метод сходження від абстрактного до конкретного у діалектиці Гегеля). Гегель відрізняв два підрівні діалектичної логіки: розсудкову діалектику, яка здатна звести разом і протиставити протилежні начала, але не може їх синтезувати, показати їх взаємопереходи, та розумну діалектику, що вміє це зробити. Розвиток останньої є найбільшим історичним досягненням Гегеля. Узагальненим виразом розумної діалектики стали три основні закони: переходу кількісних змін в якісні, єдності і боротьби протилежностей, заперечення заперечення.