Підкреслюючи вел. значення гегелівської діалектики, її революц. сутність, Маркс зазначає, що цю діалектику треба «поставити на ноги», наповнити матеріалістичним змістом. діалектика об'єктивних матеріальних процесів (природних та соціальних) обумовлює діалектику ідей. М. сприйняв діалектику Гегеля, не довівши, чому саме вона є істиною(епігонство).Подолавши гегелівський ідеалізм в розумінні суспільства, Карл Маркс зберіг та розвинув його історичну діалектику. На її основі обґрунтовується концепція діалектико-матеріалістичного розуміння історії - процесів розвитку людського суспільства. Орієнтуючись на узагальнення висновків науки та практики, матеріалістична діалектика намагається сформувати філософський образ динамічного світу, що перебуває в постійному розвитку, сформулювати філософські закономірності, які втілювали б в собі знання про універсальні зв'язки та закономірності буття.
ДМ концепція розвитку виходить з того, що розвиток є вічним та нескінченним процесом заміни старого новим на основі внутрішніх джерел саморозвитку матерії. Д. розвиток світу є його саморухом, шляхом взаємного переходу кількісних змін в якісні, шляхом діалектичних стрибків. В творах Фрідріха Е. «Анти-Дюрінг», «Діалектика природи», Леніна «Карл Маркс», «Філософські зошити» сформульовані основні принципи та закони розвитку. Ці закони характеризують розвиток з трьох різних аспектів: закон єдності та боротьби протилежностей розкриває джерело саморуху, саморозвитку; закон взаємного переходу кількісних змін в якісні - механізм виникнення нових якостей, закон заперечення - форма прогресивно спрямованих змін. Розвиток тлумачиться як процес виникнення, розгортання та розв'язання внутрішніх суперечностей, що властиві об'єкту. Ці закони створюють систему визначення об'єктів, що розвиваються, та служать принципами, на основі яких формується система категорій матеріалістичної діалектики, що відбиває різноманітність інших закономірностей процесу розвитку: співвідношення необхідності та випадковості, можливості та дійсності, суті та явища, форми та змісту. У праці «До питання про діалектику» Ленін розглянув сутність діалектики як всебічної теорії розвитку, протилежність діалектики і метафізики. . Енгельс онтологізував діалектику, переніс на природу ті закономірності, які Гегель вивів стосовно категорій мислення (т. з. «діалектика природи»). Енгельс констатував закони діалектики прикладами тогочасного природознавства.Фрідріх Енгельс розглядав діалектику як вчення про найзагальніші закони руху, загальні закони розвитку природи, суспільства та мислення, а Володимир Ленін - як вчення про розвиток в його найповнішому, вільному від односторонності вигляді.