Історичні трансформації позитивізму.

Поз-м – ф. напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід, заперечуючи пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення. Позитивізм протиставляє таке «позитивне» знання «метафізичному», або спекулятивному, яке виходить за межі фактів. Він не тільки занурює ф. в наукову проблематику, а намагається розбудувати ф. на основі критеріїв науковості, характерних для природознавства "(конкретних або точних наук). Основні ідеї та настанови позитивізму можна звести до таких тверджень: 1) справжня наука не виходить за сферу фактів, замежі чуттєвого даного; 2) наука, яка вивчає факти, е всемогутньою, не існує меж науковому пізнанню; 3) суспільство також підлягає науковому пізнанню. Нау­кою про суспільство є соціологія; 4) розвиток науки і техніки, а також соціології є запорукою суспільного прогресу.

Позитивізм (філософія «позитивного» знання), який часто називають «ф. науки» - одна з найвпливовіших течій останніх півтора століть. Засновником позитивізму є фр. мислитель Огюст Конт. Йому належить 6-томний «Курс позитивної ф.», надрукований у 1830-1842 рр.

1. (Конт, Спенсер, Міль). Можна зберегти старий термін «ф.» для позначення сфери синтезу наукового знання, узагальнюючого висновку природничих і гуманітарних наук. Метафізичну претензію на пояснення всезагальних сутностей треба відкинути.Обґрунтували необхідність створення соціології як позитивної науки про суспільство. 2. другий (Авенаріус, Мах) - емпіріокритицизм - теорія критики досвіду. Мета критики - очистити досвід від будь-якої метафізики. філософію замикали на наукове знання (емпіричне й описове), на неї поширювали критерії науковості, вироб­лені для точної емпіричної науки. Так, філософію Мах зводив фактично до методології нау­кового пізнання. Саме пізнання він (як і Авенаріус) роз­глядав як процес прогресивної адаптації людини до се­редовища (інтерпретує його як біологічно доцільне яви­ще). Вважав, що основою наукового знання є не факти, а відчуття. Основа пізнання – економія мислення. Принцип «координації» свідомості і буття, а отже ф. дисципліни, які займаються вивченням зв'язку між ними взагалі непотрібні: очистити досвід від таких категорій як: матерія, субстанція, необхідність, причинність. Структуру досвіду утворюють відчуття. Конт і Спенсер мислили філософію як своєрідну інтегральну «синтетичну» науку, то їх спадко­ємці — представники «другої хвилі» позитивізму (махізм і емпіріокритицизм), усвідо­мивши марність подібних прагнень, звели філософію до методології наукового пізнання. 3. неоП (Рассел, Вітгенштейн, Віденський гурток (Шлік, Карнап, Гедель). Віденський гурток розробив метод верифікації: істинним є те, що підтверджується досвідом. Ф. проблеми замінені аналізом мовних форм, спочатку мови науки, а потім і буденної мови. З другої половини XX століття приймає назву аналітичної ф., що обумовлює трансформацію в постП. 4. постП (Кун, Лакатос, Фейра-бенд). Методологічний аналіз науки та її раціональна реконструкція. Головне завдання ф.-вивчення зростан-ня наукового знання (Попер, Лакатос). Вплив наукових спільнот на тип формування пара-дигми наукового знання.