Поняття буття пов'язане з пон. "світ" ,яке близьке за значенням до слів "свій", "община".."світ" означало єдність, цілісність й упорядкованість всього сущого. світ давніх людей – це певна сукупність знань, ( "смислова єдність"), яка утворилася на основі їх соц. життя і практичної діяльності. У цьому світі вид-ть 2 аспекти:; -смисли, пов'язані з регламентацією життя общини; з практичною діял. Паралельно форм-ся інше пон.світу, основа-знання об'єктивних властивостей і відношень речей. Уже в натурфілософії греків формується натуралістичне розуміння світу. Під світом розуміють світ об'єктивної природи., яка охоплює й людину. Єдність і упорядкованість такого світу мисляться як такі, що задані Богом або властиві самій природі. Знанням такого світу мислиться наука. перед онтолотією як вченням про світ постали такі проблеми: як виник світ (підвалини існування світу); яка будова світу (шари,або сфери буття), який характер відношень між речами світу (категорії); Щодо підвалин існування світу можливі такі відповіді: світ існує сам через себе, не маючи підстав поза собою; світ існує через Бога; світ існує (визначається) через буття свідомості; до першої відповіді вдаються матеріалісти, які розуміють під світом сукупність матеріальних речей . такий світ на їхню думку, не потребує потойбічних причин для свого існування.
Об’єктивний ідеалізм зводить світ до сукупності матеріального сущого. Світ ідей як самостійне суще притаманний хіба що вченню Платона. У мислителів-ідеалістів Нового часу ідеї не становили самостійної сфери буття. Щодо цього підхід до світу матеріалістів та ідеалістів принципово не відрізнявся. Ідеалізм теж тлумачить світ як матеріальне суще, яке вивчає наука. Вони лише по-різному розуміли підстави існування світу, вважаючи, що він створений Богом, Залежно від особливостей розуміння відношення Бога і світу в ф. Нового часу сформувалось три конц.– теїзм, пантеїзм і деїзм. Риси пантеїзму, який ототожнює Бога і світ, притаманні неоплатонікам М. Кузанському, Дж. Бруно, а також Б. Спінозі, Ф.-В.-И. Шеллінгу, Г.-В.-Ф Гегелю. Концепцію деїзму, за якою Бог створив світ, дав йому імпульс для руху і розвитку і далі не втручається в його справи, сповідували Р. Декарт, Ф. Бекон, Дж. Локк, Т. Гоббс, фр. просвітники. І пантеїзм, і деїзм в принципі узгоджувались з науковим підходом до світу, оскільки в них Бог був позбавлений свободи волі. На відміну від них, теїзм вважає Бога духовною особою. Будучи духовною особою, Бог може втручатись в розвиток подій у створеному ним світі (Керкегор). Отже, класичний об'єктивний ідеалізм, як і матеріалізм, розумів світ як сукупність матеріального сущого. У XIX ст це розуміння світу було піддано критиці й переосмислене. В цьому процесі окреслилося два напрями: 1. А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, А. Бергсон за світом матеріального предметного сущого (завершеного, оформленого) вбачали буття, що не було сущим (не було завершеним, оформленим у предметність). 2. Гуссерль (в «Логічних дослідженнях»), схиляючись до платонізму, висунув концепцію буття «ідеального сущого». 3. Неокантіанці розвивали концепцію цінностей, стверджували існування «світу цінностей» поряд зі світом реальних речей. Так поряд зі світом матеріальних речей постав світ логіко-математичних предметів і цінностей. Єдина до того сфера буття розпалась на кілька сфер. Сучасне людство прагне до гармонійного поєднання світу природи і культури. Ф. покликана обгрунтувати цю єдність з єдиної методологічної позиції.