П і Ч відмежовують матеріальні речі від ідеального буття (Бога, чисел, цінностей). П охоплює дві фундаментальні рівні матеріального сущого: 1. Протяжність є продовженням одного і того ж сущого.три виміри протяжності-довжина, ширина і висота. 2. Місце-просторова визначеність предмета у відношенні до інших предметів. Частакож відображає дві фундаментальні риси процесів, які відбуваються з матеріальними тілами, а саме тривалість і черговість (вказує на місце події серед інших подій в часовому просторі подій). Вказавши місце події серед інших подій та її тривалість, визначають її часову характеристику. Простір і час взаємодоповнюють одне одного. Взаємодоповненість полягає в тому, що простір визначають через час і навпаки. Простір — єдина категорія, через яку можна визначити час. В історії ф. та науки простір і час були представлені в межах найвідом. конц.-субстанціальної(Демокріт, Епікур, Ньютон) і реляційної(Арістотель, Лейбніц). Субстанц.: простір і час існують незалежно від матерії і від один одного. Це - незмінні, всезагальні, "абсолютні”, самостійно існуючи „сутності”, відповідно до яких ніби докладаються речі, предмети та властивості. Демокріт зазначав, від природи є атоми та порожнеча, остання - нерухома. Епікур:всі речі породжуються тому, що у безконечній порожнечі рухаються атоми, які відрізняються між собою величиною, фігурою, порядком та положенням і зіштовхуючись, утворюють у порожнечі ті чи інші предмети. Платон: простір - вмістилище речей.Якщо простір можна уподібнити, до матері, то "зразки", чи "ідеї", - до батька. Реляційна конц взаємодію, взаємозалежність, як рівного мірою і зв'язок між простором, часом та матеріально-предметним сущим. Арістотель: простір відображає прагнення виявити й відобразити відношення між речами та предметами: простір - місце, де знаходяться предмети та речі, поєднанням різноманіття окремих місць утворюється всезагальний простір. "Чи існує час взагалі? ( Арістотель). Адже минулого вже нема, а майбутнього ще нема, існує лише позбавлене "протяжності" "тепер". Але "тепер" ніби затиснуте між неіснуючими минулим та майбутнім. Звідси й випливає, що час "навряд чи існує". Час має бути подільним. Але це не відповідає дійсності - ми не можемо застосувати "подільність" до часу. Механіка Декарта, заперечувала абсолютний простір. Ця думка в Лейбніца, який вважав П і Ч властивостями, породженими монадами. Емпірики (Берклі) прийшли до заперечення субстанцінної моделі тому, що абсолютний П і Ч не дані в досвіді. Лейбніц: простір-порядок співіснування, час-порядок послідовності. Для реляційної концепції істотною є „відносність одночасного”. Час та простір утворюють чотирьохмірний світ; час не є абсолютним, про одночасність подій ведеться тоді, коли мова йде про єдину систему відліку чи в інтернаційних системах координат; хід часу залежний від руху і, отже, відносний;на час впливає сила притяжіння. У розумінні П і Ч дві традиції: натуралістична (П і Ч як визначення речей самої природи, а науками, що вивчають просторово-часові властивості матерії, вважають, геометрію та фізику) і культурологічна (пов'язує з практичною діяльністю людини). Категорії П і Ч широко використовуються й у сфері духу.