НП-цілеспрямований процес, який вирішує чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізнання. Цілі пізнання, в свою чергу, детермінуються, з одного боку, практичними потребами суспільства, а з ін. - потребами розвитку самого наукового пізнання. В науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби, як проблема, гіпотеза, теорія. Ще виокремлюють ідею, концепцію. Проблема - це форма і засіб НП, що є єдністю двох елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття. Проб - це суб'єктивна форма вираження необхідності розвитку знання, яка відображає суперечність між знанням і дійсністю або протиріччя в самому пізнанні; вона є одночасно засобом і методом пошуку нових знань.Вона включає в себе нове знання, яке має х-р припущення і поряд з істинними положеннями містить і заблудження. Тому проб.-джерело розвитку теорії, пошук шляхів її використання для вирішення практичних завдань, визначення меж її застосування і виявлення її обмеженості. Розвиток, пізнання - перехід від постановки одних проблем до їхнього вирішення, а потім до постановки нових проблем та подальшого вирішення їх. Гіпотеза - форма та засіб НП, за рахунок як. формується один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена. Г.- форма розвитку НП, засіб переходу від невідомого до відомою, від незнання до знання, від неповного, неточного знання до більш повного, точного. На основі трьох зазначених форм НП в їхній діалектичній єдності формується наук. концепція, яка обґрунтовує основну ідею теорії.
Теорія -найадекватніша форма НП, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві х-ки об'єкта. Т. на відміну від гіп. -знання достовірне, істинність якого доведена і перевірена практикою. Т. дає істинне знання та пояснення певної сфери об’єктивної дійсності, дає змогу зрозуміти її загальні, необхідні, суттєві, внутрішні закономірні властивості та зв'язки. Від Г Т відрізняється позитивною визначеністю своєї істинності, достовірним знанням. Від ін. видів достовірного знання Т відрізняється своєю точною логічною організацією і своїм об'єктивним змістом, а відповідно і своїми пізнавальними ф-ціями. Т дає змогу зрозуміти об'єкт пізнання в його внутрішніх зв'язках і цілісності, пояснює багатоманітність наявних фактів і передбачає нові, невідомі, прогнозуючи поведінку систем у майбутньому. Дві найважливіші функції теорії - пояснення та передбачення. Ідея -форма НП, яка відображає зв'язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення, а також поєднує істинне знання про дійсність і суб'єктивну мету її перетворення. І. не просто відображає дійсність такою, як вона існує тут і тепер, але і її розвиток и можливості, в тенденції, вона фіксує не лише суще, але і належне, спрямовує пізнавальну діяльність людини на практичне перетворення дійсності згідно зі змістом наявного знання. Концепція-форма та засіб НП, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, не науково обгрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії, але на відміні від теорії він ще не може бути втіленим у струнку логічну систему точних наукових понять.
54. Проблема єдності та множинності світу.
світ пов'язане з пон.«буття», близьке до слів «свій», «община». «світ» означало єдність, цілісність й упорядкованість. Джерело єдн.- життя общини. світ давніх людей — це«смислова єдність», яка утворилась на основі їх соціального життя і практичної діяльності. У «смисловій єдності» виділ. 2 аспекти: смисли, пов'язані з регламентацією життя общини і смисли, пов'язані з практичною діяльністю. Домінував перший момент.
Таке розуміння світу (модель формування смислової єдності) існувало довго. З виникненням держави «світ» набув ширшого значення -світ-космос греків, християнський світ, Новий і Старий світ. Культура задавала єдності й упорядкованості цим «світам». Впорядкованому світові (космосу) протистояв хаос. Паралельно - інше поняття світу, основа- знання об'єктивних властивостей і відношень речей Під світом розум. світ об'єктивної природи, яка охоплює й людину. Єдність і упорядкованість задані Богом або властиві самій природі. Ідея єдиного упорядкованого світу науки витісняє і заміщує ідею світу, упорядкованого культурою. Нова онтологія, яка сформувалася на основі феноменології, досліджує різні сфери буття, різні буттєві світи. Якщо класична філософія, як матеріалістична, так й ідеалістична, формує натур.-об'єктивістську традицію (вона трактувала світ як сукупність матеріального сущого), то феноменологія, екзистенціалізм та герменевтика належать до культур.-суб'єктивістської традиції. У них світ за способом конституювання суб'єктом (культурою) сущого розпадається на множинність сфер буття (реальних речей, математичних предметностей, цінностей тощо). Натур.-об'єктивістська традиція причини існування світу шукає в ньому самому і в Богові (тобто в чомусь об'єктивному, незалежному від людини), культур. суб'єктивістська — в діяльності суб'єкта і в культурі. помітно, що суб'єктивістська традиція схиляється до поняття світу, в центрі якого культура, а об'єктивістська — до сучасного поняття світу, в центрі якого природа і наука, що її пізнає.ці концепції передбачають і доповнюють одна одну.
За об'єкт.-натуралістичного розуміння світу як природи постає питання: що таке природа, що розуміти під природою. І стає очевидним, що світ, яким його бачить сучасна наука, — культурно-історичне явище. Скажімо, вчора люди не так сприймали світ, а завтра будуть сприймати по-іншому. Отже, натуралістичний підхід до світу передбачає його доповнення культурологічним.
З іншого боку, суб'єктивістсько-культурологічне розуміння світу не могло бути в своїй основі чужим природі. Звичаї та соціальні порядки спрямовані на виживання людини, вони враховували природу людини та навколишню природу. Ворожа природі культура приречена на загибель, тому вона мусить бути співмірною природі. Отже, суб'єктивістсько-культурологічне розуміння світу повинно враховувати світ як природу.Множинність світу характеризуються тим, що існують різні форми руху матерії (механічна, фізична, хімічна, біологічна, соціальна), різні буттєвості матеріальних форм (жива і не жива). Матеріальність світу визначається їх речовинністю, просторово-часовим буттям, причинними зв’язками з іншими речами і процесами.