Знання та віра. Історичні форми співвідношення.

Знання –інформація, яка з різною мірою достовірності, об’єктивно відображає властивості і закономірності предметів і явищ в дійсності. Знання має направленість на істину. Види знання: 1. Перцептиве чут 2.Здоровий глузд повсякд досв3. Наукове. Віра – не обгрунтоване розумом прийняття існування чогось(Бога, долі, наукових об’єктів) за істину і дії у відповідності з цим прийняттям.

До співвідношення знання та віра ще у ІІІ ст. у патрист.вченні «отців церкви» — Квінта Тертулліана, Августина Блаженного. Твердженням «Вірую, бо це абсурдно» Тертулліан висловив один із основних принципів патристики — примат віри над розумом. Розум справді був безсилий будь-що змінити в період розпаду Римської імперії. Відновитись до життя можна було тільки через віру, через утвердження абсолютно нових цінностей. Августин Блаженний твердив, що задача богослов’я – пізнати в світі розуму те, що вже прийнято вірою. Схоластика(томізм) практично вирівнює в значущості віру й розум. На думку її прихильників, знання, яке осягається в акті віри, можна передати розумом. Нова класи.європ. ф.ґрунтується на вірі в розум. Розум є вищою здатністю людини, вищою цінністю та ідеалом. Бог, за Декартом, є гарантом існування світу і гарантом того, що цей світ можна осягнути розумом. Ф. Бекон, висунувши гасло “Знання – сила”, указував, що істину треба шукати в даних досвіду і спостережень, а не в сутінках схоластики й у цитатах зі священних книг. Уже на початку XX ст. католицька церква висувала положення про те, що віра не повинна бути сліпим рухом душі і що не може бути ніякої дійсної розбіжності віри і розуму, тому що всі знання відбулися від Бога. Філософія екзистенціалізму намагалася на місті традиційної догматичної віри поставити “наукоподібну віру”, у якій знання підкріплювало би релігію. Так, К. Ясперс обгрунтовує особливу “ф. віру”, що сполучає віру в науку з вірою в Бога.

Неотомізм намагавсь об’єднати віру і розум. Ф. повинна раціонально розкритті і виправданню істин теології. Цілісність людського знання з’являється в гносеології неотомізму яка володіє ієрархічною будівлею й аж ніяк не суперечному одкровенню віри.Б. Рассел-віру як сукупність зв’язаних між собою станів організму, цілком або частково мають відношення до чогось зовнішнього. Істина ж є властивість віри і, як похідна властивість пропозицій, що виражають віру. Усяка віра, на думку Рассела, “має образотворчу природу”, з’єднану з почуттям чи схваленням несхвалення. Керкегор виступив проти всевладдя розуму, ритикував європ.ф.,бо вона не поставила проблему походження довір'я до розуму і проблему межі розумуПеред неможливим розум пасує, стіну неможливого він не долає, тому що вона ним же і зведена. Подолати неможливе може тільки віра. Віра уможливлює те, що є абсурдом для розуму. розум, пізнання С. Керкегор розглядає як щось вороже вірі, людському існуванню взагалі.