Проблема - форма знання, змістом якої є те, що не пізнане людиною, але потребує свого пізнання. Ін. слонами, це - знання про незнания, питання, яке виникло в процесі пізнання і на яке потрібно відповісти. Проблема не є сталою формою знання. Вона є процесом, який має два моменти руху пізнання: порушення проблеми та її розв'язання. Необхідним при цьому є правильне виведення проблемного знання з попереднього узагальнення фактичного матеріалу, вміння правильно поставити проблему. Проблеми постають внаслідок протиріччя в окремій теорії, зіткнення двох різних теорій, зіткнення теорії із спостереженням. Розв'язання певної проблеми є суттєвим моментом розвитку знання, під час якого виникають мові проблеми, висуваються певні концептуальні ідеї, гіпотези.
Гіпотеза - форма знання, основою якого є передбачення, сформульоване за допомогою певних фактів, але незнання є невизначеним і погребує доведення. Гіпотетичне знання є вірогідним, а не достовірним. І потребує перевірки, обґрунтування. В процесі доведення гіпотез одні з них стають істинними теоріями, інші - видозмінюються, конкретизуються, а треті - заперечуються, перетворюються на хибне знання (перевірка дає негативний результат) Висування нової гіпотези спирається на результати перевірки старої. Це відбувається навіть тоді, коли ці результати були негативними. Якщо гіпотеза перевірена й доведена, вона стає науковою теорією, тобто переходить до розряду достовірного, істинного знання. Теорія (спостереження, дослідження) - найрозвинутіша форма наукового знання, яка дає цілісне, системне відображення закономірних та сутнісних зв'язків певної сфери дійсності. Теоріями є: класична механіка Ньютона, еволюційна теорія Ч. Дарвіна, теорія відносності Л Ейнштейна, теорія цілісних систем, що само впорядковуються (синергетика) тощо. У сучасній методології науки розрізняють такі головні елементи теорії: 1. вихідні засади - фундаментальні поняття, принципи, закони, аксіоми; 2. ідеалізований об'єкт - абстрактна модель істотних якостей та зв'язків, речей і явищ; 3. логіка теорії, націлена на з'ясування структури та зміни знання; 4. сукупність законів та тверджень, виведених із засад певної теорії відповідно до певних принципів. Теорію певним чином можна розглядати як систему законів, що відображають сутність досліджуваного об'єкта. Закон - об'єктивний, істотний, необхідний, сталий зв'язок або відношення між явищами. Різноманітність видів реальних взаємозв'язків є засадою існування багатьох форм законів, які можна розподілити за певною ознакою: фізичні, закони мислення, загальні тощо.