Циклічна та лінійна моделі розвитку історії.

Лінійна (унітарно-стадійна, формаційна) конц. розг. всесвітню історію як єдиний процес поступального розвитку, що передбач. існування взаємопов. стадій соціокультурного розвитку людства. Поява- просторово-часових реалії скотарських кочовими племен,моделювали у своїй уяві світ як лінію. Перша лінійна модель була зумовлена виникненням монотеїстичних релігій(Августин Блаженний, Йоахим Флорський, Фергюсон, О.Конт, К.Маркс, К.Полані, Ростоу, Д.Белл). Проблематичне розуміння занепаду культури (і філософії) у ранньому Середньовіччі.Напрями моделі лінійн. історії: марксизм (із його сусп.-економ. формаціями: первісно-общинна, азійська, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична); позитивістський еволюціонізм (Г.Спенсер) та неоеволюціонізм (згідно К.Поланьї в історії економіки є 3 основні періоди: первісна економіка, економіка ранніх цивілізацій, ринкова економіка).

Нелінійна (плюралістично-циклічна) конц. визнає існування множинності самодостатніх історичних утворень із власною історією. Вона Поява- давньоземлеробського сприйн. простору у формі концентричних кіл на зразок їх поселень, що уявлялися своєрідними центрами світу і часу як кругообігу змін сезонів у межах земного річного циклу. Архетип циклічності в античній філософ. традиції (Платон, Демокріт, Геракліт). Давні греки вбачали кругообіг у всьому– від Космосу до життя конкретної людини. Ідея циклічності в Європі знову виходить на чільне місце лише в епоху Відродження (є у мусульман,Кузанський, Макіавеллі, Бруно, Кампанелла, Дж. Віко). У культурній історії кожного народу Дж.Віко виокремлював 3 родові періоди: первісне варварство; героїчний (феодалізм); класичний (людський). Ці періоди мають тенденцію повторюватися у тій самій послідовності, проте цей циклічний рух не є простим періодичним повторенням історії через певний цикл фіксованих фаз; історія ніколи не повторюється, а підходить до кожної нової фази в такій формі, яка суттєво відрізняється від того, що було раніше. Дж. Віко значно випередив свій час, його ідеї згодом стали теоретичною основою цивілізаційного напрямку у світовій філософії історії російського мислителя Данилевського, Шпенглера, Тойнбі, для яких історія людства постає у формі реальних, окремих, самодостатніх соціокультурних світів. Історія постає як походження і розвиток людських суспільств та їхніх інституцій.