ПНК введене в кін.80-х років 20 стол. В.С.Степіним для позначення нового етапу в розвитку науки, пов'язаного із становленням нелінійного природознавства в процесі наукової революції,що ще не завершилася. Цей процес характеризується відкриттями: програма унітарних калібрувальних теорій (С.Вайнберг, А.Салам і ін.) і загальнонаукова дослідницька синергетична програма (Г.Хакен, І.Пригожин).ПНН - новий тип раціональності, порівняно з класичною (декартівською) і некласичною (енштейнівською). Він виникає на підставі потреби не спричиняти в результаті цивілізаційного розвитку кризового стану культури, природи і людини. За висновками В.Стьопіна, сучасного філософа науки, що активно досліджує ці проблеми, наука збереже свою основну пізнавально-ціннісну орієнтацію - на пошук об′єктивної істини. Для ПНН вельми характерні міждисциплінарна орієнтація і проблемно-орієнтований науковий пошук.
Ознаки ПостНН: 1.зміна характеру наукової дійсності, пов'язана з комп'ютеризацією; 2.розповсюдження міждисциплінарних досліджень; 3.підвищення значення соціально-економічних і політичних чинників розвитку науки; 4.об'єкт науки – складна система, що саморозвивається, здібна до самоорганізації; 5.включення ціннісних чинників в науку; 6. використання методик гуманітарних досліджень в природній науці.
Некласична парадигма пізнання передбачає використання таких методологічних регулятивів, як відносність до засобів спостереження, імовірнісний і статистичний характер одержуваних наукових знань, доповнюваність різних мов опису досліджуваних об'єктів. А постнекласична парадигма орієнтує дослідника на аналіз феноменів становлення, розвитку та самоорганізації явищ пізнаваною реальності. Вона передбачає розгляд об'єктів в їх історичній перспективі, враховуючи синергетичні, кооперативні ефекти їх співіснування та взаємодії. Найважливішим завданням дослідника стає теоретична реконструкція досліджуваного явища в максимально широкому контексті його зв'язків і опосередкування з метою відтворити у мові науки цілісний і системний образ явища.Описати навіть у першому наближенні основні параметри предметного поля сучасної постнекласичної науки не представляється можливим, оскільки вона простягає свої пізнавальні зусилля практично на всі сфери реальності, включаючи природу, соціокультурні системи і сферу духовно-психічних феноменів.