Баденська школа неокантіанства(кін.ХІХ–поч ХХ ст В.Віндельбанд та Г.Ріккерт стверджували, що існує принципова відмінність між природознавством (науками про природу) та суспільствознавством (науками про культуру, чи про “дух”). На їх думку, ця відмінність обумовлена не предметом пізнання, не онтологічною умовою, а методологією наук. В.Віндельбанд “Історія і природознавство”, стверджує, що дослідні науки шукають в пізнанні реального світу або загальне, у формі закону природи, або одиничне, в його історичній обумовленості. Одні з них–науки про закони вчать тому, що завжди має місце,, інші–науки про події, тому, що колись трапилось. Наукове мислення в першому випадку є законополагаюче (номотетичне) мислення, а у другому – мислення ідеографічне (яке описує окреме). жодна наука не може відобразити дійсність, науки лише по-різному перетворюють її. Природознавство долає різноманіття дійсності шляхом абстрагування (відволікання) від окремого і особливого, на основі спрощення дійсності, формулювання загального закону. Природознавство не може знати індивідуального. Для людської історії якраз індивідуальне є головним. Тому історичні науки, науки про культуру займаються дослідженням одиничних, неповторних явищ і подій. Отже, з точки зору філософів баденської школи, науки про природу вивчають загальне, те що повторюється, закономірне в явищах, використовуючи при цьому генералізуючий (узагальнюючий) або номотетичний (законополагаючий) метод, а науки про культуру – індивідуалізуючий, ідеографічний (описовий) метод.Хоча формально Ріккерт визнає рівноправність природознавства та історії як двох однаково можливих і необхідних логічних способів створення понять, в розрізі онтології він надає перевагу історії. Він підкреслює гносеологічні границі природознавства, його нібито неадекватність, віддаленість від дійсності.
Вільгельм Дільтей ділить всі науки на «науки про дух» і «науки про природу». Науки про дух вивчають життя, філософію життя, тобто гуманітарні науки. Їх головне завдання - осягнення цілісності і розвиток індивідуальних проявів життя. Предмет науки про дух-громадська дійсність. Дільтей говорив, що методом науки про дух є розуміння. Вчення Дільтея теж відносять до герменевтики (напрям у філософії XX століття, яке виросло на основі теорії інтерпретації літературних текстів чи наука про тлумачення). Дільтей розрізняє 2 види розуміння: розуміння власного внутрішнього світу за допомогою інтроспекції (самоспостереження); розуміння чужого світу шляхом вживання, вчування, співпереживання, емпатії (здатність людини поставити себе на місце іншої людини) Філософія (як "наука про дух"), за його думку, повинна починати з аналізу свідомості, так як тільки він дає засіб, відправляючись від безпосередніх переживань "Я", досягти суті духовному і природного життя. На думку Дільтея, сполучною ланкою між філософією та історичними науками є так зване "вчення про тлумачення", або герменевтика, яку він розумів як засіб відтворення неповторних і замкнутих культурних світів минулого. «Науки про природу" (природничі науки) спостерігають і вивчають світ зовнішніх об'єктів, а "науки про дух" - головним чином історія, залучаються до світу людських відносин за допомогою внутрішнього переживання. Метод пізнання в науках про природу - причинно-слідче пояснення. « Природу - пояснюємо, а душевну життя – осягаємо.