Антична ф. виникла в найбільш розвинутих торгових центрах Еллади, на узбережжі Передньої Азії. 1 історична форма ф. - натурфілософія. Мислителі цього, періоду вдаються до природи,космосу, ще не протиставляючи людину світові. Ц спричинене тим, що вони належали переважно до торгово-ремісничої верстви, для якої було знання про світ. Натурфілос система умоглядних уявлень про природу, яка поєднувала деякі наукові загадки і філософські узагальнення.Натурф.охоплювала всі знання про світ, тобто не тільки філософське знання, а й конкретно-наукові здогади давніх людей. Таке поєднання науки й ф. виявилось плідним для них обох..
Фалес, купець з Мілету – основа всього сущого вода. Все з’являється з води і зникає, перетворюючись на воду. Всі речі це перетворення води. Яким би наївним не здавалося тепер це твердження, за своєю суттю воно було революційним. Різноманітність світу він звів до єдиної основи.
Анаксімаидр (611-545 до н.е.), вважав основою світу апейрон – безкінечне і Анаксімен (585-525 до н.е.), стверджував, що це повітря. За субстанцію вони брали щось аморфне, яке, видозмінюючись може набувати певних форм. Дещо пізніше в Грецьких містах-колоніях на Сицилії виникає піфагореїзм–перша наївно-ідеалістич-на школа. Піфагор (580-500 до н.е.) та його послідовники вбачали основу світу в числах, в кількісних пропорціях.
Геракліт вважав, основа- вогонь. Але вогонь, у нього прообразом становлення, плинності, мінливості сугого Він стверджував: все тече, все змінюється; не можна двічі ввійти в одну й ту ж річку оскільки і води будуть не ті, та й людина стане іншою. Космос, за словами Геракліта, не створений ніким із богів і ніким із людей, він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, який закономірно загоряється і так само згасає.На противагу елеати (Ксенофан (580-490 до н.е.), Пармені, Зенон) вважали, що світ є незмінним і нерухомим буттям. Все суще, на їх погляд. має буття, отже, буття є щось всезагальне.
На місці єдиної безперервної субстанції постала множинність субстанцій, тобто дискретність (перервність) буття. Виникнення і зникнення, незмінність і мінливість, пояснювалися на основі поєднання і роз’єднання незмінних субстанцій. У цьому напрямі рухалася думка Емпедокла (487-424 до н.е.), Анаксагора (500-428 до н.е.) і атомістів Левкіппа (V ст. до н.е.) та Демокріта (прибл. 460- прибл. 370 до н.е.) Емпедокл вважав, що всі речі є рез-том злиття 4 коренів – землі, води, повітря і вогню. Атомісти вбачали в атомах, вважаючи їх найменшими неподільними часточками, тільки кількісні відмінності – щодо форми, порядку і положення (повороту). Демокріт переконував, що на основі атомів і пустоти можна поєднати буття і небуття. Атоми – буття, їх відсутність (пустота) – небуття. Атоми – дискретність, пустота – безперервна. Здобутки натурф.- загальне та одиничне як моделі мислення, принцип квантифікації (кількісного виміру) сущого, принцип причинності та ідея атомізму.