Професійна відповідальність ученого – це відповідальність перед науковою спільнотою за якість проведення дослідження та їх результати, за добросовісне виконання статусних приписів і за дотримання норм і підтримку цінностей науки.
Хоча питаннями висвітлення професійної діяльності ученого займався ще Арістотель, питання про професійну відповідальність вченого до цих пір не знайшло свого адекватного рішення і фактично залишається донині відкритим. І справа тут не в складності, а в тому, що до недавнього минулого він не був об'єктом серйозного розгляду і спеціального дослідження. Ситуація кардинально змінилася лише в середині минулого століття, коли процес інституалізації та професіоналізації науки ввійшов у завершальну фазу. Слід також підкреслити й те, що у вченого сфера «належного» включає крім морально-етичних норм, ще й пізнавально-методологічні принципи. Ці норми і принципи поведінки вченого тісно переплітаються між собою, створюючи, так званий «етнос науки». Таким чином, «етнос» - система моральних та пізнавальних норм, визнаних науковим співтовариством які визначають і регулюють поведінку вченого. До перших спроб формування норм такої системи, а отже, і концептуального вирішення питання про професійну відповідальність вченого належить розроблена на початку 40-х років XX століття американським філософом і соціологом науки, Робертом Кінгом Мертоном нормативна концепція «етносу науки» в якості ідеї, що синтезує у своєму змісті тенденцію неухильного зростання наукового знання, принципи пуританства і норми цивілізовано-демократичної поведінки. В основу своєї нормативної концепції Р. К. Мертон поклав наступні чотири принципи або імператива: універсалізм, загальність або колективізм, незацікавленість (безкорисність) і організаційний скептицизм. Отже, справді науковими, з його точки зору, слід визнати лише ту поведінку вченого і ту його професійну діяльність, які відповідають цим, що залишилися непорушними протягом всієї історії наукового пізнання, імперативам і повністю задовольняють висунуті ними вимоги.