Ф. розглядає Н як багатоаспектний феномен - як систему знань, діяльності, соціокультурне та цивілізац. явище. Н - найбільш розвинена форма знань, результат цілеспрямованої пізнавальної активності соціального суб'єкта, яка здійснюється на основі спеціально вироблених засобів і методів. Ф. вивчає Н:*як вид людського пізнання світу(вона розкриває специфіку наукового пізнання порівняно з буденним, ненауковим, міфологічним, естетичним. Як галузь людського пізнання світу, наука має свій предмет, тобто закони, що вона відкриває, та методи, тобто правила, способи діяльності дослідника. Наука є системою об'єктивних знань про світ) *як людську діяльність(відповідно осмислює її як специфічний вид практики - "практики наукового пізнання". Перш за все, йдеться, про практику наукового експерименту. Останніми десятиліттями наука сформувала потужну систему технологій, функціонування якої породжує значне коло проблем для філософського осмислення) *як "соціальний інститут", тобто взаємини дослідників у межах наукової спільноти; відносини науки й держави - ставлення держави до науки, престиж професії науковця, функції науки в суспільстві, вплив науки на суспільний розвиток.Ф. досліджує "суспільне буття науки". А воно здійснюється в системі культури й цивілізації. Тому наука постає для філософського вивчення як основа цивілізаційного розвитку, науково-технічного прогресу. *як культурного феномена (стотний вплив науки на розвиток культури та зворотний вплив культури на науку )Філософія розкриває світоглядний смисл науки.
Вивчаючи, як здійснюється наукове пізнання, як обираються його методи, якими є пізнавальні можливості цих методів та їхні межі, філософія формує методологію наукового пізнання. Серед важливих методологічних аспектів науки слід виокремити дослідження структури наукового знання, можливостей і взаємодії емпіричного та теоретичного рівнів наукового пізнання, засад таких форм знання, як факт, гіпотеза, теорія. Кожна з ознак репрезентує науку лише під певним кутом зору, у тих чи інших її спрямуваннях, і, отже, не може бути самодостатньою. За самою її природою, системним характером функціонування у суспільстві наука демонструє розмаїття властивостей. В цілому ж, більш-менш вичерпно вона має бути представлена у єдності її історичних, соціальних, діяльнісних, епі-стемологічних, аксіологічних, світоглядових аспектів. Це дозволяє охопити її прикмети, сформувати за даних умов більш-менш адекватний її образ.